Коли наприкінці 90-х імпозантний брюнет з відеокліпу старанно витягував «Там, де нас нема», сидячи в холодильнику, навряд чи хто б міг подумати, що це – майбутній президент України.
Слабо віриться в це і зараз, але Святослава Вакарчука всерйоз «сватають» на крісло глави держави, хоча сам він зберігає повне мовчання щодо цього. Проте останнім часом почав аж занадто активно висловлює думки з дуже широкого спектру питань – від земельних до мовних.
Остання його широко розповсюджена заява торкалась якраз мови – після концерту «Океану Ельзи» в День Незалежності в переважно російськомовному Харкові співак заявив: «Сьогодні, в ХХI столітті, ми повинні сфокусуватися на будівництві держави, на так званому конституційному патріотизмі. Щоб люди, незалежно від походження, незалежно від того, якою є їхня рідна мова, незалежно від того, які історичні обставини їх привели в ситуацію, коли вони самі хочуть називати себе українцями, могли будувати такий спосіб життя, яким будуть пишатися… Це і називається конституційний патріотизм - коли ти любиш свою країну просто за те, що вона є. І для цього всім нам – і україно-, і російськомовним – замість того, щоб витрачати час на такі питання, просто потрібно закатати рукава і будувати країну».
Також Вакарчук запропонував створювати в Україні ліві та праві політичні рухи, які є типовими для різних країн світу: «І вони між собою на економічні та соціальні теми вели б змістовний діалог, і в цьому діалозі народжувалася б істина – спочатку одні були при владі, потім інші. Так це відбувається, але ніхто з них не повинен ставити під сумнів саму мету і принцип існування держави». Співак закликав «не розхитувати той човен, який ми так акуратно і своїми зусиллями, в тому числі життями людей, почали направляти в правильне русло».
Ці пафосні ідеалістичні слова, сказані на прес-конференції, згодом окремо з’явились на офіційному сайті групи. І таких прикладів, коли Вакарчук цілеспрямовано намагається позиціонувати себе «більш ніж співаком», чимало. Наприклад, він оперативно засудив погром магазину, зі стін якого було стерто майданівські графіті: «Одним соромом відповіли на інший. Коли ж наше суспільство стане зрілим?»
Найголовніша українська група, мабуть, єдина здатна збирати повні стадіони і у Львові з Києвом, і в Маріуполі з Харковом. Тож її фронтмен просто символізує собою мантру про єдину Україну, яку так люблять повторювати політики. Така ж і його риторика без гострих кутів – за все добре проти всього поганого. І з лідера думок Вакарчук може згодом трансформуватись в солідну політичну фігуру на фоні інших дискредитованих та вже набридлих персонажів українського політикуму.
Ані Петя, ані Юля
Про те, що Вакарчук намагатиметься вийти на нові обрії заговорили одразу після його повернення з Єлю (США), де він у межах програми Yale World Fellow-2015 чотири місяці стажувався на курсах з економіки, історії, психології та риторики. Жару у вогонь додала і заява про найближчу річну паузу в професійній діяльності, про яку він оголосив після концерту в Харкові (щоправда, група дасть ще три концерти у вересні). Лідер «Океану Ельзи» пояснив це так: «Хочу дійсно ні про що не думати з точки зору творчості, трошки зосередитися на своєму внутрішньому світі і на тієї допомозі країні, яку я зможу надати найближчим часом… Я хотів би залишатися тим, ким є, як можна довше. В той же час ніколи не втомлююся повторювати, що просто опустити руки і відійти в сторону і дивитися, як моя країна буде рухатися в прірву, якщо таке станеться, я не збираюся. Поки я роблю те, що можу, що вважаю найбільш ефективним».
Звучить це дуже загадково, але подібна активність Вакарчука змушує провідні політичні сили в закритих соцопитуваннях вимірювати його президентські рейтинги. Включають його в ростер і у відкритих дослідженнях – так, за даними групи «Рейтинг», всередині цього року рейтинг Вакарчука, який ще не заявляв про повернення в політику, коливався в районі 3 %.
«Але одна справа, якщо його міряють просто як Вакарчука, а інша – якщо він буде кандидатом від широкої коаліції політичних та громадських сил, – вказує на нюанси політолог Володимир Фесенко. – Якщо він не буде вузькопартійним кандидатом, його сприйняття буде зовсім іншим. Раніше його висування розглядалось як політтехнологічний варіант, аби відібрати частину голосів опозиційного електорату, зокрема, Тимошенко. Але варіант технології тут не спрацьовує, бо за Вакарчука можуть голосувати ті, хто принципово не буде голосувати ні за Порошенка, ні за Тимошенко».
За даними Фесенка, згідно з закритими дослідженнями, близько 20 % виборців не хочуть голосувати ані за когось з цієї парти, ні, тим більше, за Олега Ляшка чи Вадима Рабиновича. Частина цих людей може проголосувати за Анатолія Гриценка чи Андрія Садового, але явного фаворита для цього сегмента поки нема. Тож Вакарчук чи інший подібний кандидат може зіграти на цьому полі.
«Знаю, що деякі політики, в тому числі, з фракції БПП, ведуть розмови зі Святославом щодо можливого президентства, – каже Фесенко. – Сам Вакарчук, як я розумію, поки не каже ані так, ані ні. Це дуже нагадує історію з Ющенком, коли його умовляли, аби він спочатку пішов в політику, а потім – щоб погодився балотуватись в президенти. І зараз різні бізнесові і політичні групи ведуть боротьбу за Вакарчука. Ігри навколо нього як потенційного кандидата в президенти вже йдуть, і штаби фаворитів розглядають його як можливого суперника».
З другої спроби?
У Вакарчука вже була неоднозначна спроба походу в політику. На парламентських виборах 2007-го року він опинився в списках блоку «Наша Україна – Народна самооборона», але менше, ніж за рік, склав депутатські повноваження. «Знав, що у Верховній Раді відбуваються складні політичні процеси. Але те, що робиться в цьому скликанні, є боротьбою заради боротьби – й усе, – пояснив він мотиви свого вчинку.– У таких умовах не хочу продовжувати політичну діяльність. Я не наймався блокувати трибуну й забирати картки».
Утім політтехнолог Сергій Гайдай не вважає політичний досвід Вакарчука провальним: «Він повівся не як політики, які тримаються за владу будь-якою ціною. Вакарчук зрозумів, що нічого не може зробити в Верховній Раді, не захотів асоціюватись з провалом і чесно з неї пішов – і це викликає тільки повагу. Його ресурс номер один для президентства – відомість та позитивне ставлення до нього. У багатьох непоганих кандидатів в президенти такого ресурсу нема. Йому потрібна реальна здатність та готовність демонтувати систему і запропонувати замість неї адекватні правила гри, які б дозволили країні зробити ривок в цивілізацію. Якщо сам Вакарчук відчуває, що може виграти вибори, але не здатний запропонувати країні ривок, якого не зробив сьогоднішній президент, краще тоді не ходити в президенти».
Гайдай зауважує, що Вакарчук має бути готовим до того, що, коли він стане справжнім суперником для основних політичних гравців, нинішня влада створить йому достатньо юридичних, кримінальних та інших проблем. Тож Святославу, який поки купається в загальному обожнюванні, треба буде виявити бійцівські якості. Також політтехнолог вважає Вакарчука надто сильною фігурою, аби бути технічним опонентом президента.
«Коли вимальовується перспектива вибору між поганим та дуже поганим (Порошенком та Тимошенко) відкривається ніша для третього варіанту – фігури, яка б могла консолідувати електорат і не була б настільки токсичною, – розписує політичні перспективи музиканта політтехнолог Андрій Золотарьов. – Вакарчук зараз плавно входить в інформаційне поле. Враховуючи те, де його вчили лідерству, і хто є нашим головним зовнішньополітичним партнером, Штати можуть зробити ставку на таку фігуру, якій не дорікнеш зв’язками з Кремлем і яка не буде нести той негатив, як вищезазначена пара. Гіпотетично варіант з ним виглядає привабливо, але все залежить від того, до чиїх рук він потрапить і наскільки ефективною буде його команда».
Потенційне заступництво Вашингтона, на думку Золотарьова, вбереже Вакарчука від явних нападок влади: «Якщо він все ж наважиться балотуватись, то на Банковій, скоріш за все, будуть демонструвати його несерйозність, тому що негатива на ньому нема. Мовляв, співак, хай кожен займається своєю справою і так далі. Але стартонути він має не пізніше 12–18 місяців до часу проведення виборів. Поки рейтинг в нього невисокий, але при цьому нема негативу і є потенціал для росту. Якщо Порошенко грає в націократію та етнічний націоналізм, Вакарчук може протиставити цьому ідею формування політичної нації, десоветизації суспільних відносин, лібералізацію економіки».
Розмірковуючи про майбутнє президентство Вакарчука, експерти порівнюють його з новим французьким президентом Емануелем Макроном – політиком, на якого не було негативу на тлі боротьби компроматів інших кандидатів. І застерігають від фальстарту, який може заздалегідь «спалити» його перспективи. Втім поки Святославу самому треба визначитись зі своїми планами на життя.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0