Лілія Гриневич: На місця держзамовлення у виші вступили 85% дітей із міст та 15% із сіл

    «Станом на 1 серпня закрито 47 шкіл, призупинила роботу 21 школа. І реорганізовано з пониженням ступеню ще 161 загальноосвітній навчальний заклад»
    Вступна кампанія до вишів та підготовка до нового шкільного року – це той період, коли більшість українців дуже прискіпливо слідкує за роботою та усіма ініціативами Міністерства освіти і науки України. А змін останнім часом від відомства йде немало... Власне, вже не вперше вступна кампанія повнилася скандалами. Проблеми почали оголятися ще в
    • Катерина Пешко Станіслав Груздєв
    • 1 Вересня, 09:00
    • Розсилка
    <img src="/ftp_upload/images/grynevych.jpg" alt="Лілія Гриневич" width="" height="" itemprop="image" />
    Лілія Гриневич
    Лілія Гриневич

    «Станом на 1 серпня закрито 47 шкіл, призупинила роботу 21 школа. І реорганізовано з пониженням ступеню ще 161 загальноосвітній навчальний заклад»

    Вступна кампанія до вишів та підготовка до нового шкільного року – це той період, коли більшість українців дуже прискіпливо слідкує за роботою та усіма ініціативами Міністерства освіти і науки України. А змін останнім часом від відомства йде немало...

    Власне, вже не вперше вступна кампанія повнилася скандалами. Проблеми почали оголятися ще в липні - із збоїв в роботі Єдиної державної електронної бази з питань освіти. Надалі олії у вогонь додали нововведений сільський коефіцієнт, нова система розподілу держзамовлення та проблеми в комунікації освітян і абітурієнтів.

    Закон «Про освіту» поки ще лежить у парламенті і, за сподіваннями міністра освіти і науки Лілії Гриневич, лише буде проголосований до Дня вчителя, та школи з 1 вересня також заживуть по-новому. Тепер вчителі мають повідомляти оцінки лише дитині та її батькам, ніяким дошкам пошани чи ганьби, а також червоним чорнилам в зошитах місця не буде, а канікули школярі проводитимуть без домашніх завдань і так далі.

    Чи готові і школи, і батьки до нововведень та як вирішувались суперечливі ситуації, в які цього року потрапляли абітурієнти – в інтерв’ю Лілії Гриневич «Главкому».


    Лілія Гриневич
    Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич

    «Драматично сільський коефіцієнт не змінив ситуацію»

    Цьогорічна вступна кампанія знову була проблемною - від збоїв в Єдиній державній електронній базі з питань освіти до так званого «урізання» бюджетних місць, з яким не були обізнані усі абітурієнти. Чому її проведення з року в рік відбувається на рівні, м’яко кажучи, далекому від ідеального?

    Цьогорічна вступна кампанія була напружена, в першу чергу, тому, що нам довелося в дуже короткий час впроваджувати нове програмне забезпечення. Ще з часів Табачника програмне забезпечення, яке обслуговує Єдину державну базу з питань освіти, в якій містяться тисячі персональних даних, знаходилося в приватних руках однієї людини - фізичної особи на прізвище Литвиненко. Це створювало загрозу, бо аби зробити будь-яке доопрацювання до нових умов прийому, треба було звертатися до цієї людини. В попередні роки у нього хотіли викупити державою це програмне забезпечення. Але Міністерство економіки сказало, що воно може викуповуватись тільки через відкриті торги. Коли ми оголосили ці торги, ця людина в них участь не взяла, проте були створені перешкоди для штучного затягування процедури. В результаті час на розробку програмного забезпечення скоротився вдвічі. Тому в перші тижні вступної кампанії були проблеми з реєстрацією вступників.

    Вступ здійснюється за результатами ЗНО – кожен вступник має свій середній бал, що може незначною мірою змінюватися у зв’язку з використанням коригуючих коефіцієнтів. У нас були певні проблеми з застосуванням сільського коефіцієнту, але в результаті всі отримали чесні та достовірні результати. Для застосування балів всі правила виписуються в умовах прийому. Вони проходять широкі громадські обговорення. З ними також ознайомлюються університети і вони приходять до певних правил, як застосовувати ці бали. Головне - правила повинні бути однаковими для всіх. Все виписано і попереджено в умовах прийому.

    Тим не менш, цього року були нововведення, про які ряд абітурієнтів із якихось причин нічого не знали до моменту, поки з ними не зіткнулися.

    Що було нового цього року? З’явилась система коефіцієнтів. Галузевий коефіцієнт був спрямований на стимулювання дітей йти на технічні спеціальності, де нам не вистачає на ринку праці робітників. Другим був регіональний коефіцієнт, що був спрямований на те, щоб не всі прагнули навчатися в найбільших містах країни, а залишалися і в регіональних університетах. І третій коефіцієнт - сільський. Він становив 1,02. Ним могла скористатися лише та дитина, що виконала два критерії. По-перше, треба було навчатись в сільській школі. По-друге, мати реєстрацію в сільській місцевості.

    Та подекуди сільський коефіцієнт присвоювався школам, які сільськими не є. Врешті, через це відбулася затримка оприлюднення списків вступників на бюджет.

    Дійсно, не всі приймальні комісії перевірили, що ці два критерії виконуються дитиною. І нам через це довелося ще додавати шість додаткових годин перед оголошенням результатів, щоб приймальні комісії всюди вивірили сільський коефіцієнт. Але сільський коефіцієнт, насправді, піднімав середній бал всього на дві-три одиниці.

    Проте та дитина, яка через ці дві-три одиниці не потрапляла на бюджет, цілком зрозуміло була обурена цим «бонусом» в начебто справедливій системі оцінювання.

    Але це передбачено умовами прийому і застосовується по всій країні однаково для всіх. Сьогодні у нас немає рівного доступу до якісної освіти. І це є компенсаторні механізми. Ми ще проаналізуємо, чи будуть вони застосовуватись наступного року в такому вигляді, чи ні. Та я вам наведу просто голі результати, які ми ще будемо обробляти і аналізувати глибше. У нас орієнтовно 67% дітей навчаються в місті і 33% дітей - у селі. Що ми побачили після використання сільського коефіцієнту? На місця держзамовлення з ним зайшло 15% дітей з усіх, хто вступив на місця державного замовлення. Тобто на місця держзамовлення вступили 85% міських дітей та 15% сільських.

    Якщо говорити не у відсотках. Які цього року були обсяги держзамовлення? Скільки дітей вступили на бюджет? І скільком з них допоміг сільський коефіцієнт?

    Загалом на місце державного замовлення вступили 60 тисяч 925 людей. Подавали свої заяви в цілому 130тисяч 951 абітурієнт. Кожен абітурієнт мав право подати 9 заяв.

    Із тих 60 тисяч 925 вступників таких, які мали сільський коефіцієнт, вступило на держзамовлення 9426. Усього дітей, які мали право на сільський коефіцієнт, вступало 24 тисяч 587. Тобто з усіх дітей, що скористалися сільським коефіцієнтом, вступило у ВНЗ лише 38%. Але у порівнянні з міськими абітурієнтами, які здобули місце державного замовлення, це 15% на 85%. Тому не можна сказати, що якось драматично цей сільський коефіцієнт змінив ситуацію. На деякі рейтингові (рейтингові саме за побажаннями дітей на них вступити, а не тому, що вони потрібні на ринку праці) спеціальності, наприклад, право чи міжнародну економіку, був надзвичайно високий прохідний бал. Усі намагалися на них потрапити. І, насправді, дітей із сільським коефіцієнтом, які змогли потрапити на рейтингові спеціальності, просто можна порахувати на пальцях. Вони не могли отримати бонусно такі спеціальності виключно завдяки сільському коефіцієнту.

    Ви на початку розмови згадали також про ще одну новацію - встановлення так званих мінімальних порогів для набору. Саме університети виступили ініціаторами цієї норми. Тому що коли, наприклад, набирається троє людей, вони не можуть відкривати групу. Тому виші виставили мінімальні пороги: вони відкривають групу, коли є щонайменше п’ятеро осіб.

    І через це деякі студенти опинилися «поза бортом» в тих навчальних закладах, які вони обрали як пріоритетні.

    Випадки, про які ви говорите, - це випадки, коли людина подала, наприклад, всього одну заяву до одного університету, і там не набиралась група через ці мінімальні пороги.

    Як вирішувались подібні випадки? Скільки їх загалом було?

    Загалом таких дітей було 200 на всю Україну.

    У всіх цих випадках ми запропонували абітурієнтам адекватну пропозицію в іншому університеті на ту ж спеціальність, мова, звісно, також про місця державного бюджету. Не залишилось жодної дитини, яка в результаті цих мінімальних порогів втратила б можливість і їй не було б запропоновано адекватне місце державного замовлення.

    Усі ці 200 дітей погодились на запропоновані альтернативні пропозиції?

    Ні, не всі. Був випадок, коли абітурієнт вступив за своїм дев’ятим найнижчим пріоритетом, на бюджет на історію. І в тому університеті не відкрилась група. Ми йому запропонували бюджетне місце на історію в кількох інших університетах. Але він захотів піти на платне на міжнародні відносини. Та це його вибір. Міжнародні відносини в університеті Шевченка у нього були першим пріоритетом, але він не здобув там місця державного замовлення.


    Лілія Гриневич
    Лілія Гриневич

    «До 30 вересня триває вступ для абітурієнтів з окупованих територій»

    Ви вже назвали загальну кількість студентів-першокурсників бюджетної форми навчання? Скільки загалом абітурієнтів цього року вступили до університетів?

    Вступна кампанія ще триває до 30 вересня. Лише після цього терміну ми зможемо дати загальну картину по країні щодо того, скільки ми маємо студентів на різні рівні освіти.

    Усі, хто вступив на місце держзамовлення, про це вже знають. Деякі університети також завершили вже добори на місця платного навчання. Але подекуди, наприклад, продовжуються ще добори на платне заочне навчання. Так само до 30 вересня триває вступ для абітурієнтів із Криму та окупованих територій Донбасу.

    Щодо вступної кампанії для дітей з Криму та окупованих територій Донбасу, що ще триває, то мова йде саме про спрощену процедуру зарахування до вишів?

    Ці діти мають додаткову можливість вступити в українські виші, оскільки вони перебувають з іншими дітьми не в рівних умовах. Вони не можуть навчатися в українській школі, готуватися до ЗНО, до того ж, ще й навчаються в тих де-факто російських школах.

    Вони мають право складати ЗНО, як і всі українські громадяни. Але вони також мають додаткову опцію - складати іспити через центри «Донбас - Україна» і «Крим - Україна», що розташовані по всій країні. Відповідно до закону, який був прийнятий Радою напередодні вступної кампанії, кожен університет чотирьох південних областей також мав центр «Крим - Україна» і приймав кримчан. І у нас ще є категорія евакуйованих вищих навчальних закладів. І от категорії абітурієнтів з окупованих територій Донбасу мали можливість через центри «Донбас - Україна» вступати до цих вишів.

    Які іспити мали складати абітурієнти через такі центри?

    По-перше, вони мали заповнити освітню декларацію, зазначити, що вивчали. Це якщо вони до того часу екстерном не склали державну підсумкову атестацію, бо це теж опція, і дуже багато таких дітей навчались екстерном в наших школах. Ми зараз маємо кілька опцій по дистанційних курсах спрямованих на підготовку до ЗНО і складання державної підсумкової атестації. У нас є також Міжнародна українська школа, де багато дітей з Донбасу також здобувають українську освіту через дистанційне навчання. Якщо ж вони не отримали атестат зрілості і не здобули екстерном український документ про освіту, вони мали час після реєстрації і подання освітньої декларації скласти цю державну підсумкову атестацію і обов’язкові вступні іспити. Перший - вступний іспит з української мови, бо діти мали довести, що можуть навчатися українською мовою. Другий – іспит з історії України. І третій - профільний іспит в залежності від спеціальності, на яку вони вступають.

    За попередньою статистикою можемо сказати, що звернулось близько 2 тисяч осіб через центри «Донбас - Україна» і десь понад 860 осіб через центри «Крим Україна». За результатами вступу, які вже є (але кампанія ще продовжується), 136 осіб вже зараховано через центри «Крим Україна» і 1 тис. 339 осіб зараховано через центри «Донбас - Україна».

    Чи рахували ви тих дітей із Криму та окупованих територій Донбасу, які складали ЗНО?

    Якщо вони складали ЗНО, вони екстернатом були прикріплені до якоїсь школи. А ми при складанні ЗНО не вимагаємо домашньої адреси, а вимагаємо тільки школу, щоб звірити документ про освіту. Тому нам важко виявити, хто звідки. Але дізнаємося про це в процесі, коли вже вони вступлять до вишів. Бо переселенці матимуть певні пільги - по гуртожитку і по соціальній стипендії.

    Розкажіть про ці пільги детальніше.

    Такі діти мають право не здійснювати жодної оплати по гуртожитку. За постановою Кабміну про державну підтримку таких категорій, вони не оплачують свій гуртожиток.

    Соціальна стипендія, якщо не помиляюсь, складає 1000 гривень. Є низка вимог, які треба виконати для її отримання. Нарахування, в першу чергу, пов’язано з матеріальними доходами, а також наявністю певного статусу.


    Лілія Гриневич
    Лілія Гриневич

    «У нас є проблеми з набором на технічні напрямки»

    Ви сказали, що були великі конкурси на такі спеціальності, як міжнародна економіка та право. А які спеціальності потрібні Україні? І чи йшли на них навчатися діти?

    Не завжди популярні спеціальності співпадають з тим, що нам треба. Зараз у нас є проблеми з набором на технічні напрямки і є велика потреба на них на ринку праці. Ми стимулюємо абітурієнтів місцями державного замовлення. Але вчитися на таких спеціальностях справді складно. Це демонструє нам неадекватну якість середньої освіти з природничо-математичних предметів. Саме тому ми зараз концентруємося над покращенням викладання природничо-математичних предметів у нашій школі.

    Ми, наприклад, збільшили цього року державне замовлення на фізику і астрономію, на прикладну фізику і наноматеріали (це нова дуже затребувана сфера), на математику, на мікро- та макронаносистемну техніку, на біотехнології та біоінженерію, на атомну енергетику. Це все сфери розвитку економіки країни. Нам також потрібні фахівці в таких сферах, як агрономія, лісове господарство, захист і карантин рослин.

    Бодай місця держзамовлення на ці спеціальності цього року заповнили?

    На жаль, ми не можемо сказати, що ми радикально збільшили набір на ці спеціальності. Мало збільшити держзамовлення, потрібно покращити підготовку до складання іспитів з фізики, математики, біології, хімії. Дітей ми набрали, але меншу кількість, ніж очікували.

    Хто робить прогнози щодо того, які спеціальності будуть затребувані в країні через п’ять-сім років? Чи бере в цьому участь Міносвіти?

    Сьогодні у нас таким прогнозуванням займається Міністерство економіки. І воно є суб’єктом подання постанови про розподіл держзамовлення. Ми - Міносвіти - можемо висловити свою думку і, як правило, впливаємо на обсяг держзамовлення по вчителях. Наприклад, нам кардинально не вистачає вчителів початкових класів, у нас є проблема з вчителями іноземних мов, природничо-математичних дисциплін. І на них ми збільшуємо держзамовлення, звертаючись до Мінекономіки з нашими пропозиціями. Мінекономіки координується також із різними міністерствами за різним спектром спеціальностей.

    Якщо говорити про бажання дітей. Які спеціальності, окрім міжнародної економіки та права, обирали найчастіше абітурієнти цього року?

    Найбільше заяв було подано на філологію. Звичайно, тут основний внесок - іноземна філологія. Люди прагнуть вивчати іноземні мови і це, в принципі, правильно. На другому місці - право. Потім менеджмент, медицина, комп’ютерні науки, туризм. Далі йде середня освіта - це вчителі, психологія, економіка та інженерія програмного забезпечення.

    І є, звичайно, найменш популярні спеціальності. Серед них: богослов’я, гідроенергетика, релігієзнавство, суднобудування, деревообробні та меблеві технології, атомна енергетика, гідротехнічне будівництво, водна інженерія. Тобто і технологічні спеціальності, які нам дуже потрібні, є в цьому переліку непопулярних спеціальностей.

    Треба розуміти, що кількість заяв також потрібно ще співвідносити з потребами на ринку праці. От є такі спеціальності, як музеєзнавство, пам’ятникознавство, авіоніка і так далі. Дуже важливо розуміти, скільки саме нам на ринку праці потрібно таких фахівців. Сьогодні в Україні немає достатніх правильних інструментів для прогнозування ситуації на ринку праці. Їх треба розвивати. Наприклад, ми зараз хочемо розробляти з польськими партнерами інструмент, який там вже успішно працює, щодо аналізу трудових доль випускників. Тобто, де саме випускники вишів опиняються після закінчення закладу, і де знаходять місце на ринку праці зі своєю спеціальністю. По-перше, це корисно для розуміння, як співвідноситься система освіти з ринком праці. По-друге, ми зможемо оцінити роботу університетів. Бо дипломи за однією спеціальністю різних університетів по-різному сприймаються роботодавцями. Роботодавці бачать, наприклад, що один університет їм надає справді фахових спеціалістів, а інший - випускає людей з дипломами, але без достатньої підготовки. У нас є ще над чим працювати.

    Закон «Про освіту», який зараз лежить в парламенті, пропонує створити такий місток між ринком праці і системою освіти - так званий Національний центр професійних кваліфікацій. Цей центр покликаний збирати інформацію від ринку праці про сучасні профстандарти, щоб потім вони віддзеркалювалися в освітніх стандартах. Ми маємо відповідати на потреби ринку праці. В цивілізованих країнах, де є прогресивні освітні системи, оновлюються стандарти освіти відповідно до оновлення профстандартів. Наприклад, для програміста, чи спеціаліста з кібербезпеки, чи інших спеціальностей. Життя йде вперед, на ринку праці з’являються нові вимоги до таких фахівців. Система освіти на них повинна реагувати.


    Лілія Гриневич
    Лілія Гриневич

    «Профільні університети перетворюються на класичні, коли навчають праву, економіці…»

    Ви рахуєте студентів, що виїжджають з України на навчання в закордонні заклади? Чи стає це явище дедалі більш масовим? Здається, що ті, хто має бодай трохи грошей, намагаються направити свою дитину навчатися хоча в б Польщу чи Німеччину. До того ж, і в цих, і в інших країнах не так складно отримати і стипендію на навчання.

    Перш за все, ми повинні розуміти, що людина вільна у своєму виборі. І ми повинні запропонувати якісну вищу освіту тут, тоді не будуть так масово виїжджати. Щодо статистики, то можемо говорити про цифри лише по офіційних обмінах або офіційних виїздах за кордон на навчання, коли людина отримувала відповідні візи на навчання. Але є величезна кількість людей, які не повідомляють, куди вони виїжджають.

    Звичайно, для української системи вищої освіти відтік студентів - це втрата клієнта. Але це повинно стимулювати наші виші дбати про зростання якості освіти і своєї конкурентоспроможності. З іншого боку, подивіться, що відбувається на ринку праці або навіть в дискурсі, який ми зараз ведемо, коли говоримо про залучення висококласних фахівців на державну службу чи на підприємства. Всі кажуть, що дуже важливо, щоб ці люди також мали західну освіту. Тобто є попит в суспільстві на фахівців із західною освітою. Бо це люди, які володіють мовами, в яких є широкі горизонти через те, що вони навчалися ще в якійсь країні, вони також мають контакти з інших країн. Тому модель має полягати в тому, щоб людина повчилася в Україні і також могла повчитись і за кордоном.

    Новий закон «Про вищу освіту» дав цю можливість. Мова про програми так званих подвійних дипломів. Коли ти можеш вчитися в українському університеті, але при цьому частину навчання проводити в університеті за кордоном і отримати подвійний диплом. Є країни, які не роблять програм подвійних дипломів, у них така політика, що до них треба приїжджати на навчання. Тут може бути семестрове навчання або навчання на рік.

    Але так, нам необхідно підтягувати якість нашої освіти, яка є дуже неоднорідною в українських університетах. От сьогодні система широкого конкурсу, коли гроші, місця державного замовлення, йдуть за кращими абітурієнтами в університети, які вони вибрали на своїх перших пріоритетах, концентрує місця держзамовлення в кращих обраних абітурієнтами університетах. Це, з одного боку, означає, що абітурієнт отримав доступ до кращої якості освіти, а, з іншого, що ми концентруємо ресурси і підтримуємо кращі університети. Звісно, цим незадоволені ті університети, які не змогли привабити абітурієнта.

    Чи потрібні нам університети, що не змогли привабити абітурієнтів?

    Ці університети мають задуматися, як їм покращити свою спроможність. Можливо, їм треба об’єднатися з іншими університетами.

    У нас профільні університети - педагогічні, аграрні та інші, що спеціалізувалися по певних предметах - перетворюються на класичні, коли навчають праву, економіці, невластивим для них спеціальностям. Та абітурієнт, коли хоче вивчати право, воліє вивчати його в такому університеті, для якого це притаманна спеціальність. Тому, можливо, нам в регіоні, не варто дробити п’ять-шість профільних університетів, кожен з яких набирає студентів на право, а зробити один міцний класичний регіональний університет. Ми вже побачили, що у нас є спроможні регіональні класичні університети, в які був дуже високий конкурс і які в результаті широкого замовлення отримали збільшення державного замовлення. Це Львівській, Чернівецький, Сумський університети. Сумський університет, взагалі, не національний, а державний, але він має дуже багато міжнародних програм, активно співпрацює з європейськими університетами. Вони зуміли привабити до себе абітурієнта.

    Наведіть приклади вдалого об’єднання невеликих університетів в один регіональний.

    Ну от, до речі, той же Сумський університет утворився на базі двох університетів. Це якраз і є вдалий результат регіонального об’єднання.

    Я не прихильник волюнтаристських підходів, щоб хтось сидів і говорив, які університети ми будемо об’єднувати. Академічні спільноти повинні самі дозріти до розуміння того, що далі так бути не може в їхньому закладі. Якщо ви не отримали держзамовлення, до вас не прийшли абітурієнти, це призводить до скорочення годин для викладачів. Академічні спільноти також повинні відігравати провідну роль в регіональній політиці. Для цього вони повинні бути міцними, мати наукові здобутки, вміти працювати з працедавцями. Важливо, щоб розпочався широкий дискурс про якість вищої освіти в Україні.

    Ви ж ще зверніть увагу на те, що ми весь час маємо спадання кількості абітурієнтів. Це результат великого демографічного спаду 17-20 років тому. Це означає, що ліцензований обсяг, який є в наших вишів, значно більший, ніж є взагалі потенційних студентів, які там можуть навчатися. Неминуче мережа вищих навчальних закладів буде скорочуватися.


    Лілія Гриневич
    Лілія Гриневич

    «33% дітей, які навчаються в сільських школах, навчаються у 67% шкіл України»

    Ще одне неминуче скорочення - це скорочення шкіл і, відповідно, створення опорних шкіл. Як відбувається цей процес? Чи розробляло МОН рекомендації щодо того, яка школа може бути опорною, яка ні, чи все віддано на розсуд громад?

    Звичайно, у нас такі рекомендації є. Яку ситуацію ми маємо по сільському населенню? У нас відбувається урбанізація населення, зменшення кількості населення у сільських територіях. Наприклад, 33% дітей, які навчаються в сільських школах, навчаються у 67% шкіл України. А у містах, навпаки, 33% шкіл і 67% учнів. Маленькі подрібнені школи призводять до того, що у нас 33,5% десятикласників (які вже готуються  до ЗНО та вивчають профільні предмети) навчаються в класах, де менше 10 дітей. Це означає, що один вчитель там навчає п’яти-шести предметам. Зрозуміло, що це за якість викладання.

    Рецептом опорних шкіл, коли ви обираєте школу в кращому місці, куди найближче можна з різних кінців підвозити дітей і підвозити, в першу чергу, старшокласників, користується увесь світ. Наш підхід полягає в тому, що ми зберігаємо початкову школу, як найближчу до місця проживання дитини. Бо маленьких дітей не можна возити. А от ситуацію щодо старших дітей вже вирішує громада. І у нас зараз є цікава тенденція. Якщо спочатку було певне неприйняття опорних шкіл, то зараз ситуація дуже помінялась. Бо ми інвестуємо в опорні школи. В результаті реформи фінансової децентралізації на місцях є значно більші надходження до місцевих бюджетів. Є Державний фонд регіонального розвитку, і зараз орієнтовно 20% цього фонду іде на освітянські об’єкти. Місцеві органи самоврядування докладають гроші. Всі ці опорні школи пройшли реальні ремонти. Крім того, вже два роки поспіль ми даємо субвенцію на шкільні автобуси, закупівлю природничо-математичних кабінетів та навчального обладнання, комп’ютерних класів для цих опорних шкіл. Люди побачили, що там реально діти мають кращі умови навчання. У нас вже є навіть приклади, коли дитина не належить до населеного пункту, звідки їде шкільний автобус до опорної школи, але її батьки самі возять в опорну школу, щоб вона не ходила в маленьку погану школу, щоб отримувала адекватну освіту. Якщо ми будемо продовжувати цивілізований підхід до опорних шкіл, інвестувати в них, створювати кращі умови навчання, це буде відбиватися і на підготовці дітей, і на розширенні їхніх освітніх можливостей.

    За літо тільки в Черкаській області були закриті три школи. Скільки загалом було за літо і за цей рік закрито шкіл і скільки було створено опорних шкіл по країні?

    Цього року ми відкрили нових 201 опорну школу. Зараз загальна чисельність опорних шкіл по Україні зараз - 338.

    Щодо закритих шкіл. Є різні форми закриття шкіл. Як правило, школа повністю закривається тоді, коли просто немає дітей початкової школи. Наша рекомендація - зберігати початкову школу, відкривати на її території дошкільний заклад і робити такий комплекс: школа-дитсадок. Але буває, що немає дітей. Інколи також вважають закриттям школи закриття старшої школи. Насправді, це реорганізація і пониження ступеню школи.

    Станом на 1 серпня 2017 року у нас закрито 47 шкіл, призупинила роботу 21 школа. І реорганізовано з пониженням ступеню 161 загальноосвітній навчальний заклад.

    Які кошти йдуть на створення опорних шкіл?

    Опорні школи створюються на базі існуючих шкіл, за матеріально-технічний стан закладів відповідальні місцеві органи влади, тому вони, власне, зобов’язані ці школи відкривати та утримувати. Однак уряд підтримує цей процес освітніми субвенціями. У 2017 році це: 300 млн - природничо-математичні кабінети для опорних шкіл, 200млн - купівля автобусів, 300 млн - на природничо-математичні кабінети та автобуси в ОТГ (об’єднана територіальна громада. – «Главком»). Також часто для реконструкції чи ремонту опорних шкіл місцеві органи звертаються за допомогою до держфонду регіонального розвитку. У 2017 році планується виділити 20% коштів річного бюджету цього фонду – це 737 млн грн - на освітні  інфраструктурні проекти. Тобто на реконструкцію шкіл гроші можуть виділятися з місцевого, обласного та державного бюджету.

    Що відбувається з матеріальною базою тих шкіл, які було закрито повністю? Випадки, коли після закриття школи чи дитсадочка будівля просто з часом руйнувалася чи розбиралась по цеглинах, вже були…

    Уся матеріально-технічна база шкіл – приміщення, меблі, обладнання – належать місцевим органам влади, адже абсолютна більшість українських шкіл комунальні. Закон не дозволяє місцевим органам використовувати будівлі закладів інакше, ніж в освітніх цілях. Є місцеві органи, що недбало ставляться до приміщень і ті справді руйнуються, але є й інші, які знаходять можливість відкрити у цих будівлях гуртки чи здати їх для організації якихось освітніх заходів. У школі може почати функціонувати бібліотека, іноді створюють просто освітній простір для громади, де вона збирається на різні заходи, щось, на кшталт, місцевих культурних клубів.


    Лілія Гриневич
    Лілія Гриневич

    «Наразі в школи вже доставлено 91% підручників»

    Раніше ви вже зазначали, що очікуєте, що закон «Про освіту» буде проголосований до Дня вчителя. Чи має він підтримку в парламенті?

    Так, має. Цей висновок я можу зробити, обійшовши з презентацією закону практично усі парламентські фракції та переговоривши з депутатами. Окрім цього, я мала розмову з головою Верховної Ради, і він запевнив мене, що закон буде поставлений в порядок денний і депутати розглянуть його найближчим часом. Раніше законопроект підтримали президент і прем’єр-міністр – вони обидва закликали депутатів голосувати за нього. Тобто закон має не лише підтримку освітян, яким він потрібен, а й широку політичну підтримку.

    Які зміни прийняття цього закону привнесе найближчим часом?

    Закон «Про освіту» - це базовий документ. Реалізація його положень потребує розробки профільних законів «Про загальну середню освіту», «Про професійну освіту», «Про освіту дорослих», а також великої кількості підзаконних актів, в тому числі нормативних актів Кабміну. Тож, не думаю, що до кінця цього року закон суттєво зможе змінити ситуацію. Наступного року буде значно більше змін, але усе залежить від темпу прийняття та розробки необхідних процедур, а також того, чи встигнемо ми закласти відповідні видатки у бюджет 2018 року. Зрештою, точно можна сказати, що у 2018 році першокласники підуть у перший клас Нової української  школи. Тобто вони навчатимуться за новим стандартом початкової школи, що заснований на оволодінні 11 компетентностей, які записані в законі. Зміниться система підвищення кваліфікації для вчителів, діти зможуть перезараховувати собі заняття у системі позашкільної освіти в школі, керівник закладу отримає кадрову автономію - зможе призначати вчителів, а вчителі - педагогічну - зможуть розробляти власні програми, опираючись на держстандарт.

    Певним чином школи почнуть життя по-новому вже з 1 вересня – оцінювання буде конфіденційним, на канікули діти не отримуватимуть завдань, вводитимуться триместри. Чи усі школи, вчителі та чи усі батьки готові до цих змін?

    Ці зміни ми зробили, оновивши програми для початкової школи минулого року. І ми бачимо, що їх запровадження відбувається дуже неоднорідно. Є школи, де це з радістю прийняли, а є - де ні. Потрібно розуміти, що ці новації - лише підготовка до масштабної реформи. Впровадження нового стандарту у першому класі 2018 року закріпить їх, а деякі поглибить. При цьому всі вчителі пройдуть відповідне перенавчання, а школи проходитимуть моніторинг. За таких умов не виконувати наріжні принципи буде важче, тому впровадження цих норм стане повсюдним.

    Чи відомо вже, скільки шкіл цього навчального року введе триместри?

    Міністерство освіти і науки вже багато років дозволяє навчальним закладам разом із місцевими органами самим вирішувати як організовувати навчальний рік. Однак, ми бачимо, що запровадження триместрів не є повсюдною практикою. Думаю, й цього року кількість таких закладів вимірюватиметься одиницями. Зараз, враховуючи кількість фейків в інформпросторі на цю тему та суспільний інтерес, ми збираємо інформацію щодо  того, як навчатимуться школи. Ця статистика буде готова лише в перших числах вересня.

    Скільки шкіл відкриють двері сьогодні, 1 вересня?

    16 тисяч 640 закладів.

    Скільки матимемо першокласників цього року?

    408 тисяч 236 першокласників. Це трохи менше ніж минулого року.

    Чи всі школи і всі першокласники вже 1 вересня будуть забезпечені підручниками?

    Так, наразі вже доставлено 91% підручників. До наступного тижня, коли почнеться реальний навчальний процес, підручники мають доставити повністю.

    У ЗМІ були повідомлення про те, що нестача підручників для 4-х та 7-х класів є в Івано-Франківську і що, попри обіцянки чиновників, учні цих класів знову отримують не всі підручники. То проблеми все-таки є?

    Забезпечення підручниками 4-7 класів – це стара проблема, результат експерименту позаминулого року, коли закупівлю 50% підручників віддали місцевим органам влади. Держава свою половину закупила та розвезла, а місцева влада не впоралась із завданням. Наразі проблема вже фактично вирішена, у нас було багато важких розмов з органами місцевого самоврядування щодо цих закупівель.

    Враховуючи сумний досвід, ми відмовились від такого формату друку підручників і тепер продовжуємо робити це централізовано. Підручники для 8-х класів минулого року та підручники для 9-х цього року закуповувалися державою та розвезені вчасно. Минулого року ми зробили такий подвиг вперше за історію незалежності.

    Які, для яких класів і скільки підручників довелося друкувати до початку цього навчального року?

    Цього року ми друкуємо підручники для 9-х класів. Загальний наклад – 8 млн 246 тисяч 347 гривень. Також вперше в договорі з видавництвами МОН прописало обов’язкову вимогу – передачу електронної версії підручника для розміщення у вільному доступі для скачування. З ними можна ознайомитися на сайті Інституту модернізації змісту освіти.

    Хто друкував підручники?

    Більше 8 млн примірників підручників коштували близько 328,4 млн грн. Друкували їх видавництва, чиї підручники обрали школи на прозорому голосуванні через відкриту систему репозитарію шкільних підручників. На цьому онлайн ресурсі педагоги мали можливість ознайомитися з книгами та обрати, за яким підручником вони б хотіли навчати дітей. Якщо за кількістю голосів шкіл, за якими стоїть певний контингент дітей, підручник для друку набирав наклад більше 20 тис. – він вибирався для друку. Було дві сесії голосування, тому кожна школа мала можливість обрати свій підручник.


    Лілія Гриневич
    Лілія Гриневич

    «Мізерна зарплатня не додає педагогам соціальної ваги»

    Ви говорили про нестачу вчителів, в першу чергу, для початкових класів, іноземних мов та природничих наук. Чому ця професія є непопулярною? Причина в зарплаті?

    Думаю, можна говорити про соціальний статус вчителя загалом, про те, як до цієї професії ставляться у суспільстві. І, звичайно, мізерна зарплатня не додає педагогам соціальної ваги. Окрім цього, певну роль відіграють сучасні медіа, які надають перевагу розповідям про одиниці, справді одиниці поганих вчителів, у той час практично ігноруючи людей, чия робота викликає повагу. Потрібно також розуміти, що українська школа є застарілою і не відповідає вимогам часу загалом. Вчителі ж завжди знаходяться на першій лінії – вони спілкуються з батьками, незадоволеними системою, і беруть на себе увесь цей негатив.

    Це комплексна проблема і працювати з нею потрібно комплексно. Зараз ми це робимо. Підвищення заробітної платні – один з таких кроків. З 1 січня 2017 року ми підняли зарплату педагогів на 50% та закріпили її у єдиній тарифній сітці на два розряди вище, відносно інших бюджетників.

    Яку зарплату вчителі отримуватимуть цього року?

    Середня по країні для вчителя першої категорії – трохи більше 7 тисяч гривень. Однак, в залежності від органу місцевого самоврядування, навантаження вчителя вона може доволі сильно змінюватися.

    Уряд планує підвищити зарплату вчителям в 2018 році. Скільки вона складатиме?

    Зараз йдеться про підвищення на 20-25%. Про точні цифри можна буде говорити на більш пізніх стадіях розробки бюджету на 2018 рік.

    Чи є цього року проблема із недобором у профтехучилища? Які це обсяги?

    Набір у ПТНЗ триває до 1 жовтня, тому ми маємо лише проміжні показники щодо виконання держзамовлення. Загалом обсяги на підготовку робітничих кадрів та молодших спеціалістів у ПТНЗ у нас зросли на 2,5% – регіональне замовлення у 2017 році становить 120 тисяч бюджетних місць. На сьогодні замовлення виконане на 64%. При цьому у нас залишається ще місяць, щоб добрати дітей на навчання.

    Потрібно також розуміти, що проблема з недобором – це результат перевернутої піраміди освітніх пріоритетів, що панує у нашому суспільстві. У нас 80% випускників здобуває вищу освіту і лише 20% - професійну. В Європі показники протилежні: 40% - вищу, 60% - професійну. Є країни де професійну освіту здобувають більше 70% дітей. У себе ми також маємо змінити цю ситуацію, бо зараз на ринку праці є неймовірний запит на кваліфікованого робітника, натомість ми перепродукуємо юристів та економістів.

    Ще минулого року був скандал із профтехучилищем у Мукачево, коли місцева влада відмовилась від фінансування. Мер Мукачева апелював до того, що в ПТУ в місті навчається лише 25% мукачевців, і, відповідно, місто готове фінансувати одну четверту, а на іншу частину потрібна субвенція. Як зараз вирішуються питання фінансування професійно-технічної освіти? Які зміни передбачаються?

    2016 рік був дуже важким для професійно-технічної освіти. У 2015-му була зроблена величезна помилка – фінансування ПТНЗ з 2016 року передали не просто на місця, а на області та міста обласного значення, при цьому не виділивши їм жодної субвенції. Дійсно, місцеві органи за останній час значно збільшили свої бюджети, але коли ми говоримо про міста обласного значення, а Мукачево саме таке місто, то там в доходах є величезна нерівність і далеко не всі могли повноцінно профінансувати свої заклади.

    Коли я прийшла в МОН, ми почали в ручному режимі коригувати цю ситуацію. На 2017 рік ми заклали нові правила та виділили ресурси на підтримку закладів. Перше – ми забрали фінансування ПТНЗ з міст обласного значення і залишили його за областями та заможними містами-обласними центрами. Друге – ми дали в професійну освіту освітню субвенцію на здобуття загальної середньої освіти у розмірі 2 млрд гривень. Адже діти у ПТНЗ вступають після 9-го класу та продовжують там здобувати середню освіту, яку зобов’язана забезпечити саме держава, тому наявність такої субвенції логічна. І третє – ми визначили перелік з 19 професій «загальнодержавного значення», підготовка за якими ведеться в обмеженій кількості ПТНЗ України, при цьому на них навчаються діти з усіх областей. На навчання за цими напрямками ми виділили ще 119 млн грн. Додатково треба зазначити про 50 млн на модернізацію професійної освіти, які йшли на закупівлю обладнання для навчально-практичних центрів за трьома гостродефіцитними спеціальностями – «сантехнік», «швачка, кравець, закрійник» та «тракторист». Такий комплексний підхід врівноважив ситуацію та вивів професійну освіту в нормальне русло.

    Катерина Пешко, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ