Окупанти розбомбили будинок. Згадаймо дворічного Кирила Раізова з Маріуполя та його родичів
Батьки хлопчика у перші дні великої війни хотіли виїхати з міста, однак сусіди розповідали про розстріли цивільних та заблоковані дороги
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Кирила Раізова та його сімʼю.
Кирилу Раізову було два роки. Він загинув 13 березня у Маріуполі на Донеччині. Родина хлопчика ховалася від російських обстрілів у підвалі будинку. 13 березня 2022 року російські військові скинули на будинок авіабомбу. Кирило Раізов загинув. Його мама Тетяна вижила – жінка отримала 70% опіків тіла. Вижив також батько Кирила і його дядько. А бабуся, два дідусі, тітка та ще один родич загинули.
«У дні обстрілів Кирило казав, щоби я не притискала його. Це було, коли я під час обстрілів накривала сина собою… Але тоді навіть не встигла його накрити», – сказала мама Кирила Тетяна Раізова.
Кирило був слухняною розумною дитиною, любив пригощати інших та ділитися тим, що мав. Любив танцювати, у свої трохи більш як два роки вже багато говорив. «Я була щасливою мамою з ним. Моє янголятко, мій сенс життя, моє серденько, мій добрий малюк», – зітхнула Тетяна.
Маріупольці Тетяна та Денис познайомились у 2017 році в інтернеті. Переписувались кілька місяців, зустрітись не могли, бо хлопець був у рейсі в морі. Дівчина ж працювала торговою представницею та займалася нарощуванням вій.
«Під час спілкування виявилось, що ми жили недалеко одне від одного, але ніколи до того не бачились. Наші батьки працювали разом в одному кафе, коли я і Денис були зовсім маленькі», – розповіла Тетяна Раізова.
Коли Денис повернувся з рейсу – пара почала зустрічатися. У 2019 році Тетяна завагітніла. «Коли почали жити разом, зрозуміли, що є велике бажання завести дитину. У якийсь момент я інтуїтивно відчула: ношу під серцем маля. Хоча тоді ще навіть затримки не було. Вдома мала тест на вагітність. Я використала один, побачила дві смужки. Була десята вечора, ми пішли з чоловіком в аптеку докуповувати тести. Щоб точно впевнитись», – пригадала жінка.
Влітку 2019-го пара відіграла весілля та офіційно стала родиною. Вагітність у Тетяни минала легко: «Чоловік був поруч, ми любили їздити на море, проводити цілий день у затінку. Ввечері виходили до водички – найкращий час разом», – сказала Тетяна.
Майбутні молоді батьки придумували ім’я для немовляти. Хлопчику одразу знайшли слушне – Кирило, а от для дівчинки варіантів не мали. Та вони й не знадобились, бо 7 листопада 2019 року у Тетяни та Дениса народився Кірюша. У той час молодий татусь був у морському рейсі.
«Після пологів мала відчуття, коли хочеш заплакати, але не можеш – через сильну анестезією. Це був момент, якого я сильно чекала, мабуть, все своє життя», – пригадала мама хлопчика.
«Напевно, кожен чоловік хоче колись мати сина. Ви можете стати один одному ближчими, ніж просто друзі. Народження сина стало для нас великим щастям», – додав батько Денис Раізов.
Тетяна з новонародженим сином на якийсь час переїхала до своїх батьків у приватний будинок. Там і тато, і мама допомагали із немовлям. Хоча Кирило, згадує Тетяна, поводився, як всі дітки: багато їв, спав, а плакав, тільки як щось непокоїло.
Денис зміг побачити сина, коли тому вже виповнилось кілька місяців – рейс молодого татуся затримали через «ковід». «Я їхав додому важко, довго не спав у дорозі. Дружина із сином зустріла мене у торговому центрі. Кирило одразу дав взяти себе на руки. Я тримав його і… Не можу пояснити, що відбувалось всередині», – розповів Денис Раізов.
Кирило ріс добрим. На майданчику обов'язково ділився з іншими дітками всіма іграшками чи печивом. Полюбляв збирати пазли та машинки. Мав велику ферму з різних свійських тваринок, які ставив у рядок та годував.
«Син швидко розвивався. Спочатку ми складали пазли на чотири деталі. Потім дивлюсь – на чотири йому легко дається. Додавали важчі», – розповів батько.
Хлопчику було цікаво ліпити з тіста чи пластиліну. На кухні він спостерігав за тим, як хтось готує, намагався брати в цьому участь.
«Постійно тягнув мене за палець, казав: «Ідемо». Я йому: «Скажи «будь ласка». Він говорив «будь ласка» – і ми йшли, куди він хотів. Я вже так звик. «Йдемо, будь ласка» – від сина, і все – я відразу встаю», – поділився Денис Раізов.
Чоловік після народження сина сходив ще у кілька рейсів, а незадовго до повномасштабної війни влаштувався працювати у маріупольський порт. Хотілось бути поруч з Кирилом, який швидко дорослішав, та допомагати коханій дружині Тетяні.
Після початку повномасштабного наступу Росії Денис із Тетяною та сином переїхали до батьків дружини, там зібрались 12 людей – рідні з обох боків. Приватний дім був розташований неподалік «Азовсталі». Тетяна з Денисом хотіли виїхати з Маріуполя, але сусіди говорили, що машини розстрілюють, дороги заблоковані.
«Були такі моменти, коли Кирило чув вибухи. Він питав, що це. Я відповідала: просто стріляють. Не могла йому розповісти про війну. Він був ще дуже маленьким», – розповіла Тетяна Раізова.
Переважно родина переховувалась у сховищі, сподіваючись, що снаряд не влучить по будинку. Коли ставало тихо, виходили з підвалу. Грілись та їли біля саморобної печі.
13 березня 2022 року Раізові та інші рідні пів ночі спали у підвалі, іншу половину – були у теплі в будинку. Після сніданку Денис вийшов провідати своїх маму та бабусю, які жили окремо, а інші члени родини зібрались в одній кімнаті.
Тетяна розповіла, що Кирило грався поряд, а вона була дуже сонна та втомлена. У цей момент по будинку і вгатили. «Коли почали летіти снаряди, мій батько закричав: «Хапай малого та біжи в укриття». Я робила це, але якось повільно. Встигла ступити декілька кроків, як навколо розкинулась темрява та почувся дзвін. Відчувала запах смаженого м’яса та біль», – пригадала Тетяна Раізова.
Один снаряд прилетів просто у будинок, другий – на подвір’я. Всі кімнати були зруйновані, люди залишались під завалами. Очі Тетяна відкрила лише на голос Дениса, який намагався її відкопати. Під уламками дворічний Кирило лежав на відстані витягнутої руки мами. Окрім хлопчика, від того обстрілу загинули мама і тато Тетяни, кохана її брата, батько Дениса та його дядько.
Денис займався похороном рідних – їх закопали у братській могилі. Тіла поклали одне на одного, Кирила, як найменшого, зверху.
У ті моменти Тетяна боролась за своє життя, вона отримала серйозні опіки. Лікарі говорили, що для одужання потрібно пройти через опікове відділення. Виїхати для цього на неокуповану частину України родині не вдалось, вони дісталися до Донецька, де жінці кілька разів пересадили шкіру, і там вона зробила свої перші кроки. «Зі мною поряд постійно були чоловік та брат, які піклувались про мене», – зауважила Тетяна.
У травні маленького Кирила та рідних жінки перепоховали. «Тіла вже було не впізнати, їх з братської могили поклали до пакетів та домовин. На території «Метро» (там був розподільчий пункт із загиблими – «Главком») окупанти змушували розкривати пакети, без цього не давали свідоцтва про смерть. Цим всім займався Денис, поки я була у лікарні», – поділилася Тетяна Раізова.
З Донецька завдяки волонтерській допомозі Тетяна дісталася Москви, а звідти – разом із чоловіком виїхала до Норвегії. Там родина залишається донині. «Дуже добре про мене піклуються, трошки відновили моє здоров’я. Хочеться поїхати до сина на могилу, покласти квіти йому. На якесь свято побути із ним. Я не маю цієї змоги. Живу з великим почуттям провини. Ми з чоловіком відповідали за долю сина, це наша безвідповідальна помилка, що так сталось», – переконана Тетяна Раізова.
Разом з тим у її житті після року болю з'явилося світло: у пари народилася донечка. «Ми дуже хотіли дитину, я розумію, що не буду почуватися дійсно повною, якщо у мене не буде змогли піклуватись про когось…» – сказала Тетяна.
«Треба було якось піднімати дружину з ніг. Не можна нічого забути – ми живемо з постійним болем за Кирилом, але треба було чимось відволікати Таню. Напевно, це було найкраще рішення хоч якось повернути її до життя після всіх втрат», – зауважив Денис.
Зауважимо, згідно з останніми даними ООН, російські терористи за час повномасштабного вторгнення вбили щонайменше 9701 і поранили 17748 мирних українців. Серед загиблих – 555 дітей, поранених неповнолітніх – 1186. При цьому в організації зазначають, що реальна кількість жертв значно вища, оскільки отримання інформації в умовах війни ускладнене.
За останніми даними Офісу генпрокурора, в Україні через російську агресію загинуло щонайменше 510 дітей. Ще понад 1100 постраждали. Ці цифри також не остаточні. Триває робота щодо їх встановлення у місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0