Історія сепаратизму: чому Каталонія відокремлює себе від Іспанії

    У референдумі 1 жовтня 2017 року, як повідомляє каталонська влада, взяли участь 2,2 млн осіб (всього було зареєстровано 5,3 млн виборців)
    Політична турбулентність в Іспанії через каталонський референдуму про незалежність дає привід згадати, що це за край, яка його історія і чому каталонці взагалі вважають, що займають в Іспанії особливе становище. Найдавнішими жителями Піренейського півострова були ібери, яких одні дослідники вважають кельтами, інші - вихідцями з Північної Африки.
    • 4 Жовтня, 13:17
    • Розсилка
    <span>Каталонські лідери заявляють, що в референдумі щодо незалежності взяли участь 42% виборців</span>
    Каталонські лідери заявляють, що в референдумі щодо незалежності взяли участь 42% виборців

    У референдумі 1 жовтня 2017 року, як повідомляє каталонська влада, взяли участь 2,2 млн осіб (всього було зареєстровано 5,3 млн виборців)

    Політична турбулентність в Іспанії через каталонський референдуму про незалежність дає привід згадати, що це за край, яка його історія і чому каталонці взагалі вважають, що займають в Іспанії особливе становище.

    Найдавнішими жителями Піренейського півострова були ібери, яких одні дослідники вважають кельтами, інші - вихідцями з Північної Африки.

    Цивілізація йшла до Іберії зі Сходу і торкнулася спершу середземноморського узбережжя.

    Історія краю, який згодом став Каталонією, почалася 575 року до н. е., коли греки створили на морському узбережжі колонію Емпоріон. Сучасні портові міста Аліканте і Картахена, що лежать південніше, виникли приблизно в той самий час.

    Слідом за іберами і греками з'явилися карфагеняни.

    Хто заснував Каталонію?

    Легенда приписує заснування Барселони Гераклові. Насправді її заклав у 237 році до н. е. карфагенский полководець Гамількар, батько Ганнібала.

    Гамількара всі знали під прізвиськом Барка («Блискавичний»), яке він отримав за стрімкі переходи. Віддані своєму ватажку воїни нібито захотіли назвати нове місто на його честь Барсіно, а той не став заперечувати.

    За підсумками Другої Пунічної війни 218-201 років до н. е. Піренейський півострів став римською провінцією. Її найбільш процвітаючими містами були Таррагона і Барселона.

    Ібери реагували на зміну влади неоднозначно. Одні швидко романізувалися, оскільки вважали карфагенян гнобителями, а римські порядки більш прийнятними. Інші не бажали над собою жодної влади і чинили опір у гірських районах ще близько 200 років.

    У V столітті, після Великого переселення народів і краху Західної Римської імперії, у благодатному краї побували войовничі вестготи і алани, предки сучасних осетин.

    Своє королівство вестготи назвали Готаланією, звідки й пішло слово «Каталонія».

    Теоретично Каталонією могла б зватися вся Іспанія, але перемогло карфагенське слово «і-шпанім», що означало «країна кроликів» (або «берег кроликів»). Римський географ Страбон згадував адаптоване до латини слово «Hispania».

    Початок відокремлення

    У 711 році араби переправилися через Гібралтар і за два роки підкорили весь Піренейський півострів, зокрема і Каталонію.

    Центральна і південна частина сучасної Іспанії 700 років перебували під управлінням кордовських і гранадских халіфів та емірів, а північний схід менш ніж через 100 років відвоювали франки, і відтоді він зазнавав не східного, а французького впливу.

    У 798 році Карл Великий нарік свого наближеного Суніфреда графом Барселонським. Під його владою перебувала і частина південної Франції (Каркассон, Нім, Безьє). Радикальні каталонські націоналісти називають французький департамент Східні Піренеї «Північної Каталонією».

    Почала формуватися особлива каталанська мова, яку не цілком науково, але все ж називають сумішшю іспанської з французькою (в українській мові розрізняються прикметники «каталонський» - стосується провінції, і «каталанська» - стосується мови).

    Три століття незалежності

    У 985 році знаменитий кордовський халіф аль-Мансур (Альманзор) на короткий час захопив Барселону, але вже через три роки арабів знову вигнали, причому без будь-якої допомоги Франції, яка переживала тоді не найкращі часи. Граф Боррель II оголосив свої володіння незалежною державою.

    Прихильники каталонської незалежності вважають цю подію «народженням Каталонії».

    1164 року Барселонське графство через династичний шлюб увійшло до складу Арагонського королівства, яке у XIII-XV століттях було потужною державою і контролювало, крім значної частини середземноморського узбережжя Іспанії, а також Неаполь, Сицилію, Сардинію та Майорку.

    З 1359 року в Арагоні існував парламент (кортеси), що робило його на той час однією з найбільш демократичних держав у Європі.

    У 1469 році молодий арагонский король Фердинанд одружився з єдиною спадкоємицею престолу Кастилії Ізабеллою.

    Подружжя, відоме як «католицькі монархи», створило єдину Іспанію, що існує дотепер - з точки зору Мадрида, виконало вікову мрію народу, але у Барселоні так думають не всі.

    Фердинанд та Ізабелла залишилися в історії, з одного боку, завдяки підтримці експедицій Колумба, з іншого - гоніннями євреїв і мусульман та запровадженням інквізиції.

    Старі образи

    Єдину державу з самого початку створювали не на принципах паритету. Йшлося фактично не про об'єднання двох рівноправних суб'єктів, а про включення Арагона до складу Кастилії.

    Арагонське королівство формально існувало до 1714 року, коли в результаті всеєвропейської Війни за іспанську спадщину королем Іспанії під ім'ям Філіпа V став онук Людовика XIV. Його нащадки займають престол Іспанії й понині.

    Арагонці й каталонці у тій війні в основному підтримували іншого претендента, Карла Австрійського, і, за оцінками деяких істориків, виявилися через це свого роду підданими другого сорту.



    З 1869 року, коли в Іспанії ухвалили ліберальну конституцію і прихильники каталонської незалежності змогли публічно заявити про себе, ця ідея то набувала актуальності, то відходила на другий план, але не вмирала.

    Особливо посилив ці настрої режим генерала Франко, через який в очах частини жителів іспанських провінцій Мадрид став асоціюватися з придушенням, а відділення - зі свободою.

    Хоча іспанські ліві сепаратизму теж не вітали. Коли 6 жовтня 1934 року каталонський парламент проголосував за незалежність, республіканський уряд Іспанії оголосив це зрадою і відповів арештами.

    Проте у громадянській війни, що почалась через два роки, каталонські націоналісти підтримали республіканців, вважаючи, що військова диктатура є ще гіршою. Їхнього лідера Луїса Компаніса розстріляли франкісти, каталонську автономію, що існувала з початку XX століття, скасували, мову заборонили вживати у публічній сфері.

    Після переходу Іспанії до демократії у 1979 році автономію відновили, а каталанська мова отримала офіційний статус.

    У 2006 році центральний уряд значно розширив права місцевого самоврядування і надав Каталонії право розпоряджатися усіма місцевими податками і половиною центральних податків, зібраних у провінції.

    Проте частина каталонських громадян і політиків вважає, що цього недостатньо.

    У референдумі 1 жовтня 2017 року, як повідомляє каталонська влада, взяли участь 2,2 млн осіб (всього було зареєстровано 5,3 млн виборців). Понад 90% учасників референдуму висловилися за незалежність.

    Джерело: ВВС Україна

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ