На крок ближче до Майдану: як змінюються вимоги протестів у Румунії

    • 3 Лютого, 16:52
    • Розсилка

    Антикорупційний Майдан. Що спричинило масові протести у Румунії

    На вулиці Бухареста вийшли від 100 до 150 тисяч протестувальників, а з урахуванням інших міст загальна кількість мітингуючих склала до 300 тисяч. Це найбільші протести в країні з часів повалення режиму Чаушеску у 1989 році. 

    Що ж відбувається в Румунії і чого варто очікувати?

    Задля об’єктивної оцінки останніх подій слід трохи зазирнути в передісторію. У грудні минулого року в країні пройшли парламентські вибори, на яких перемогла Соціал-демократична партія (PSD), яка разом із партією ALDE сформувала нову коаліцію, відправивши в опозицію пропрезидентську партію PNL.

    Слід зазначити, що багато членів PSD мали обвинувачення в корупції, деякі були засуджені, а деякі перебували під слідством. Знаковим є також те, що трохи більше року, як на тлі антиурядових протестів попередньому Кабінету міністрів, сформованому саме PSD на чолі з Віктором Понтою, довелось піти у відставку саме через звинувачення у корупції.

    Після того протягом року в країні працював технократичний Кабінет міністрів, і от на останніх виборах соціал-демократи отримали реванш.

    Як їм це вдалося? Явка на цих виборах була дуже низькою. Молодь традиційно на вибори не пішла, а літні люди (особливо в селах) голосували, як в Україні прийнято казати, "за гречку". В Румунії на таке голосування кажуть "за цукор".

    А головне - повернення "колишніх" стало можливим внаслідок самозаспокоєння суспільства.

    Останніми роками країна стрімко розвивалась, темпи економічного зростання було найбільшими серед решти країн Євросоюзу, досить успішно проявило себе Антикорупційне бюро...  

    І от, не пропрацювавши й місяця, новий уряд вирішив, що лава запасних стала занадто короткою і треба допомогти "своїм хлопцям". За ініціативою міністра юстиції два тижні тому уряд спланував прийняти на своєму засіданні зміни до Кримінального кодексу, фактично декриміналізуючи корупційні статті.

    Тоді їм завадив це зробити президент країни Клаус Йоганніс. А головне - саме тоді люди вийшли на перші протести.

    Хоча румуни були обурені, перші протести жодним чином не нагадували революцію. Вимоги протестувальників були чіткими: "не приймати одіозні поправки" - без жодних закликів до відставок.

    Протести 1 лютого в Бухаресті. Фото з FB Dan Mihai Balanescu 

    Взагалі румунські протести виглядають дуже європейськими. Люди збирались виключно у вихідний день, на певну конкретну годину, висловлювали свою позицію, проходили маршем із національними прапорами, а потім розходились по домівках.

    Саме після цих перших протестів президент виступив з ініціативою винести суперечливе питання щодо декриміналізації цих окремих статей на референдум.

    Натомість уряд в ніч на 1 лютого похапцем прийняв ці одіозні постанови.

    Після того вже піднялася вся країна. Нічні мітинги прокотилися Румунією і почали збирати вже сотні тисяч.

    Хоча слід зазначити, що попри своє обурення діями влади, всі протестуючи були налаштовані на мирні протести і жодним чином не планували будь-якого протистояння з правоохоронцями.

    Самі ж протести досі є самоорганізованими і ніким не керованими. Є певні ініціативні групи в соцмережах, але всі плакати фактично виготовлені власноруч, деякі розмальовуються прямо на площі. Переважна більшість тих, хто бере участь у протестах - молодь, студенти та люди, що відносять себе до середнього класу.

    Цікаво, що жодна політична сила, попри вислови своєї підтримки, не спробувала очолити або організувати цей протестний рух. Жодної партійної символіки на площах помічено не було – лише прапори Румунії та власноруч зроблені плакати.

    Можливо, саме у відсутності такої організації і полягає слабкість цих протестів, і саме тому влада вирішила використати провокаторів.

    Фото з FB Alexandru George

    Адже коли є сцена, з якої лунають промови тих, до кого дослухається натовп, то протидіяти мізерній купці провокаторів набагато легше, ніж коли є 150 тисяч роз’єднаних осіб.

    Отже, в ніч на 2 лютого влада використала провокаторів.

    Ультрас бухарестського клубу "Динамо" почали жбурляти петарди, сніг та лід на правоохоронців, тим самим надавши підстави для початку силового розгону мітингу.

    Водночас влада не врахувала елемент незалежного телебачення та інтернету. Мітинг транслювався наживо всіма провідними каналами країни, велися стріми. Саме це дозволило чітко відстежити факт провокацій.

    Фото з FB Alexandru George

    Як наслідок, у Бухаресті сьогодні ввечері люди планують зібратися знову. Попри чутки про можливі майбутні провокації, соціальними мережами поширюється заклик прийти на мітинг із квітами, аби таким чином продемонструвати мирні наміри.

    Різниця з українським Майданом в тому, що на боці протестувальників - президент країни. У своїй заяві він зазначив, що поліція знала про планування провокацій і не стала на заваді, дозволивши ультрас змішатись із мирними протестувальниками. На заяву міністра внутрішніх справ, що вона ніби не знала про підготовку провокацій, Клаус Йоганніс зазначив, що це ще гірше, адже доводить: міністр не керує міністерством, а лише перебуває в ньому.

    Ще одна відмінність від України - позиція міністрів. Далеко не всі з них погодилися з поточною ситуацією. Так, міністр торгівлі та підприємництва Флорін Жіану подав у відставку, зазначивши, що інакше йому буде соромно дивитися в обличчя своїй дитині.

    Адже є й схожі з українськими подіями моменти. Головний з них - уряд своїми діями поступово заганяє себе в глухий кут.

    Якщо спочатку мітинги були лише застереженням, потім переросли у протести проти окремих кроків, то вчора вже лунали чіткі заклики до відставок.

    Як розвиватимуться події - прогнозувати дуже складно. Наразі можна говорити, що точкою неповернення є 9 лютого. Саме в цей день на волю мають вийти корупціонери, що підпали під амністію. 

    Поки що румунські протести відбуваються дуже мирно - з посмішками, квітами та кавою у паперових стаканчиках. Але якщо уряд не змінить свій курс, або (не дай Боже) проллється перша кров, то веселе обличчя протестів може перетворитись на оскал ненависті.

    Принаймні, у місті все частіше згадують про далекі події 1989 року. 

     

    Автор: Марія Колесник,

    керівник аналітичного відділу консалтингової компанії ААА, 

    активіст української громади у Бухаресті 


    Джерело: Європейська правда

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ