Микола Присяжнюк: Від дружби з Іванющенком не відмовляюся

    • Катерина Пешко, Микола Підвезяний, «Главком»
    • 28 Серпня, 2012, 10:00
    • Розсилка

    Міністр про аграрні рекорди Партії регіонів, молочну мафію та свою причетність до газового бізнесу

    Міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк – фігура в політиці доволі неоднозначна. Йому закидають використання урядових ресурсів для розвитку бізнесу, свого та близьких соратників. ЗМІ оцінюють капітал міністра АПК в десятки мільйонів доларів та пов’язують його діяльність з ім’ям впливового «регіонала» Юрія Іванющенко. Тільки на рідній Житомирщині, де Микола Володимирович кілька років займав пост першого заступника губернатора, йому приписують контроль над гранітними і піщаними кар’єрами та іншими родовищами корисних копалин. Остання інформація – про причетність контрольованої Присяжнюком фірми до проекту з видобутку сланцевого газу на Дніпропетровщині.

    Весною почали циркулювати чутки, що Присяжнюку доведеться залишити свою посаду. Проте прогнози не збулися. Микола Володимирович доволі комфортно почувається у кріслі міністра, бадьоро розповідаючи про рекорди аграрної України за часів Партії регіонів і про дружні стосунки із одіозним Іванющенком.

    «Ціни на деякі види харчів, звичайно, високі»

    В Україні ціни на продукти харчування вже зрівнялись з цінами в провідних економіках світу. За прогнозами Нацбанку, цієї осені на українців чекає черговий стрибок цін на харчі. З чим це пов’язано? І до чого слід готуватися?

    Насправді це не зовсім так. Ціни на деякі види харчів, звичайно, високі, при цьому на інші - достатньо низькі. Якщо ми сьогодні подивимося на ціну картоплі, побачимо, що відпускна ціна становить близько 1 грн. І я переконаний, що ніде в Європі ми не знайдемо такої ціни. Інша річ, що в нас слабко розвинена мережа реалізації. Ми добровільно колись ліквідували магазини біля будинків, гастрономи. Їх відсутність, та внаслідок цього, монополізм торгівельних мереж призводить до підвищення цін реалізації. Адже закупівельні ціни у сільгоспвиробників достатньо низькі. Ми тут бачимо дві сторони вирішення проблеми. Перша – потрібно, щоб сільгоспвиробник отримав достатньо справедливу ціну, щоб покрити свої витрати і отримати прибуток. Друга – щоб споживач мав якісний продукт за гідними цінами.

    Що ви зараз робите в цьому напрямку?

    Звичайно, потрібно зменшити посередницький ланцюг, який, по-перше, дає не завжди виправдану додану вартість, а по-друге, може спричиняти певну затримку надходження овочів від виробника до споживача. І по-третє, ці накрутки - посередницькі надбавки, додана вартість - негативно впливають на споживчий ринок, тому що наш споживач, маючи не такі статки, як в Європі, неспроможний купити ту кількість продуктів, яка розрахована на світовому рівні з огляду на біологічні потреби людини. Тут просто клубок проблем, які необхідно поступово вирішувати.

    Вирішуєте? Які заходи вживає уряд?

    Нам вдалося за останні два роки зменшити в деяких напрямках посередницький ланцюг. Так, в секторі овочівництва – шляхом відкриття оптових ринків, змін до законодавства. Це дає змогу на сьогодні виробнику-одноосібнику напряму реалізовувати свою продукцію в торгівельній мережі, і в нього не виникає податкового навантаження. Ці кроки зроблені. Крім того, ми відроджуємо кооперативний рух. У Верховній Раді знаходиться проект закону, який має на меті полегшити діяльність кооперативів. Він має дати можливість відбудувати ланцюг, коли сільгоспвиробник, заготовач, переробник не сплачують податків, і не виникає на кожному з цих етапів питання ПДВ. Це сприятиме здешевленню продуктів харчування.

    Якщо порівняти ціни, наприклад, зараз у сезон овочів та фруктів, то вони значно вищі ніж рік, а тим більше два-три тому. При цьому, зауважте, вартість робочої сили в Україні нижча, ніж в Європі. Щось не спрацьовує?

    Тут потрібно враховувати, що на формування ціни впливає і сезонність, і клімат, і врожайність. Ми, навпаки, можемо говорити, що в минулому маркетинговому році (серпень 2011 - липень 2012 – «Главком») ціни, особливо на овочі і фрукти, дуже «просіли». Ціни були набагато нижчими, ніж собівартість. Сьогодні ми бачимо, що ціни, до речі, не так динамічно, як того хотіли б сільгоспвиробники, зростають. Це нормальне явище.

    Згадайте, коли в позаминулому році цукор коштував 13 гривень. Це було аномально неправильно. Але чому так відбулось? Тому що в попередні роки цукор мав низьку ціну, і виробляти його було невигідно. Був рекордно малий обсяг виробництва цукру – тому ціни і зросли. Потім почали сіяти цукровий буряк, виробляти цукор, і ціна на нього сьогодні знову знизилась. І це питання потребує додаткової уваги, тому що наступного року сільгоспвиробник знову прореагує негативно, зменшуючи посіви цукрової сировини. Тому сьогодні наше завдання - уникнути амплітудних коливань сезонності, врожайності, перевиробництва і недовиробництва.

    Яким чином?

    Шляхом будівництва овочесховищ, оптових ринків нам вдалося мінімізувати сезонний вплив на ціноутворення: не було в цьому році такого зимового зростання, і не було літнього різкого спаду. Як уникнути того, щоб перевиробництво або недовиробництво не впливали так само стрімко на ціни? Тут ми обов’язково наполягаємо на тому, щоб Міністерство економіки, разом з нами все-таки відпрацювало баланс виробництва і споживання сільськогосподарської продукції на внутрішньому ринку.

    У цьому плані ми вивчили досвід багатьох країн: Сполучених Штатів Америки, Європейського Союзу, постсоціалістичних країн. Найбільш привабливим для нас є досвід якраз США. Там чітко передбачено: який мінімум сільськогосподарської продукції потрібно виробити, щоб ринок був забезпечений. Ми зараз працюємо над проектом закону про сільське господарство, що, крім іншого, дасть змогу наблизитися до вирішення питання продовольчих балансів (він, до речі, опрацьовувався разом з фахівцями США). Але поки ми маємо неузгодженість з громадськими організаціями, з виробниками, тому що там, наприклад, передбачене мінімальне виробництво гречки, цукру. Водночас, держава повинна забезпечити виробництво достатніх обсягів продовольства.

    В наказовому порядку?

    В наказовому ми зараз нічого не зможемо забезпечити. А в рекомендованому для збереження родючості ґрунтів – так. Будь-який сільгоспвиробник повинен розуміти, що він, обробляючи землю, повинен відповідати за її родючість. А якщо він відповідає за родючість землі, звичайно, вже не може десять років поспіль сіяти соняшник.

    То яким чином закон передбачатиме наявність в державі мінімуму, наприклад, тієї ж гречки?

    По-перше, рекомендованими обсягами посіву, особливо в тих регіонах, де сприятливі умови для виробництва гречки. Рекомендованими сівозмінами, рекомендованим збереженням родючості ґрунтів. По-друге, важливим є державний регулятор в особі Аграрного фонду. Держава повинна мати резерв, стимулювати посіви і виробництво, наприклад, гречки шляхом державного замовлення, форвардних закупівель або заставних цін. В цьому році ми вже розпочали працювати по форварду, розпочнемо працювати за заставними цінами.

    Чому я навів приклад з гречкою? З одного боку, наші опоненти говорять: не треба цього робити (вводити рекомендовані обсяги посіву та виробництва – «Главком»), тому що ми знаходимося в глобальній системі світової торгівлі, в СОТ, ми сьогодні маємо зону вільної торгівлі з країнами СНД, найближчим часом будемо мати зону вільної торгівлі з ЄС, відбуватиметься вільний рух сільськогосподарської продукції, і все урегулюється.

    Але ту саму гречку споживає дуже мала кількість населення на земній кулі. І два роки тому ми стикнулися з тим, що у разі виникнення дефіциту, цієї крупи ніде закупити. В Європі нема, китайська – не підходить за якістю. Водночас підкреслюю, що наш обов’язок, у тому числі і перед світовою спільнотою, – забезпечення продовольчої безпеки своєї нації. Ми будемо економічними важелями це робити.

    Щодо питання продовольчої безпеки. Прем’єр-міністр Микола Азаров говорив про те, що Україна здатна стати частиною глобальної програми продовольчої безпеки. Але процес гальмується...

    Питання продовольчої безпеки для нашої країни, яка виробляє сільськогосподарської продукції втричі більше, ніж споживає, не повинно стояти. Наше завдання - зберегти і розширити зовнішні ринки. А от за видами продукції, звичайно, ми повинні балансувати.

    Ми експортуємо приблизно стільки само, скільки споживаємо. Споживаємо на внутрішньому ринку 28 млн. т зернових, експортуємо – 22 млн. т. Але при цьому недовиробляємо м’яса. І тут держава вже має стимулювати шляхом пільг (зокрема кредитних) експорт. Водночас, потрібно стимулювати виробництво тих видів продукції, яких не вистачає на внутрішньому ринку, які доводиться ввозити.

    «Як тільки розпочинаються жнива, ціна на зернові «просідає» удвічі»

    Через посуху в Україні, Росії, Казахстані показники збору врожаю зернових стрімко падають порівняно з минулим роком. Відповідно, і ціни зростають, як «на дріжджах». Спрогнозуйте, яким буде врожай.

    Якщо брати за групами, то зернових ми сьогодні очікуємо близько 46 млн т. Це, звичайно, набагато нижче, ніж у минулому році, коли у нас було рекордних 56,7 млн т., але цього року матимемо третій результат по обсягах виробництва зернових за всі роки незалежності. Внутрішнє споживання у нас – 28 млн т. Продовольчої пшениці ми споживаємо 6 млн т. А виробили ми її - 15 млн т., з них 85% - продовольчої. До того ж у нас рекордний обсяг перехідних запасів – 11 млн т.

    Зрозуміло, що нам вистачить. Але от експерти кажуть, що ці 46 мільйонів тонн – дуже завищена цифра...

    Я прихильник того, щоб показник був краще занижений, аніж завищений. Ми пам’ятаємо той випадок, коли Хрущов дав добро на експорт зернових, а валовий результат зернових, насправді, був завищений. І реальне зерно продали, а приписки залишили в засіках, і нічого не лишилось. Тому тут у нас чітке завдання: в жодному разі не завищувати обсяг валового виробництва. Чому? А який сенс? Який сенс, наприклад, фермеру сьогодні підвищувати цифру? Від цього ж грошей йому не додасться, орден не дадуть, соціалістичного ж змагання нема. Який сенс голові адміністрації стимулювати до завищення? Теж жодного…

    Чому ж? Губернатори у нас люблять похвалитися тим, що область отримала черговий мільйон тонн!

    Я вам наведу приклад Кіровоградської області. Кіровоградська область не добрала до мільйона 45 тис. т. Якби таке було бажання, губернатор знайшов би, як «дописати», але ж не зробив. Немає такої потреби.

    Інша річ, що дуже важко обраховується група сільськогосподарської продукції, яка виробляється в приватному секторі. Велика частина сільськогосподарської землі знаходиться у одноосібників, які в тому числі виробляють і зернові. Тут можлива похибка, але вона з року в рік існує вже двадцять років. Ми дуже обережно ставимося до показників валового виробництва з однієї причини – ми повинні зберегти зовнішні ринки, але не зробити так, щоб наші засіки залишились пустими.

    Тобто 46 мільйонів тонн, вважаєте, - реальна цифра?

    46 млн т. – це реальна цифра. Але ще багато залежить від того, яка далі погода буде. Та навіть якщо ця цифра й буде зменшена то лише до 45 млн, приписок не буде.

    Давайте згадаємо минулий рік. На початку жнив, в кінці травня Міністерство сільського господарства США давало прогноз у 46 млн т. Ми очікували 47 млн т. І потім, по ходу жнив, аж до грудня практично всі змінювали валовий показник виробництва в бік збільшення. І дійшли до 56 млн т. Така специфіка сільгоспвиробництва: сьогодні навіть новітні технології не завжди спроможні дати точний проноз, бо є аномальні впливи природи.

    Влада дуже полюбляє хизуватися минулорічним рекордом у 56,7 млн т. А чи відчули якусь користь від нього пересічні виробники?

    Я боявся, щоб не відбулось так, як у попередні роки. Як тільки розпочинаються жнива, ціна на зернові «просідає» удвічі. Минулого року, маючи такий рекордний вал, нам вдалося за рахунок Аграрного фонду уникнути такого «просідання».

    Скільки в минулому році у підсумку держава «зняла» з ринку зерна?

    2 млн т. Тут, насамперед, річ у тому, що ми правильно і своєчасно подали сигнал. Сільгоспвиробник призупинився, щоб притримати зерно, не реалізовувати його з-під комбайна. Також цей сигнал примусив зернотрейдерів вже за цією ціною й пропонувати закупівлю.

    Але, якщо ми говоримо про ринкові відносини, постійно подавати сигнали – це не метод. Наші цілі й завдання – присутність біржі, яка б за допомогою механізму ф’ючерсних контактів давала б сигнали. В цьому році вперше на Чиказькій товарній біржі за ф’ючерсними контрактами торгувалось причорноморська пшениця. Наступний крок – відкрити біржовий майданчик на території нашої країни для причорноморського зерна. Ми вже маємо попередню домовленість з Чиказькою біржею та біржею Euronext.

    Коли реально цей план стосовно біржі може втілитись в життя?

    В цьому році ми вже зробили крок – наша пшениця торгується на біржі. Це, нагадаю, вперше в історії. Наступний крок. Сподіваюся, що у першому півріччі 2013 кроку біржовий майданчик буде створено тут, щоб новий урожай вже торгувався з нього.

    Запровадження торгів на біржі дає змогу вводити нові механізми. Так, ми прийняли закон про аграрне страхування. Це дає можливість уникнути ризиків. Зараз приймаємо закон про складські розписки, що дасть можливість зернотрейдеру фінансувати майбутній урожай. У нас же постійно виникає дефіцит обігових коштів при проведенні посівних та при збиранні врожаю. Також ми плануємо ввести механізм кредитування під заставу зерна (як це існує на розвинутих ринках). Для цього потрібні орієнтири вартості зерна, які якраз встановлюються через біржові торги.

    Де саме має бути створений цей майданчик?

    В Києві. У нас якраз іде змагання із нашими сусідами. Не буду казати, з якої сторони. Але ми поки що на два кроки попереду. І думаю, ми переможемо.

    Деякі експерти вважають, що вихід на біржу на іншому континенті – помилка. А країна, яка займає третє-четверте місце за експортом зернових у світі, має сама формувати біржовий ринок і бути однією з законодавців цінової політики.

    Звичайно, торгувати з Близьким Сходом на Чиказькій біржі мало сенсу. Тут, в Україні, треба торгувати. Невипадково точаться розмови про причорноморську зернову біржу. Адже логістика у нас своєрідна, порівняно, наприклад, із Сполученими Штатами Америки, Австралією, Аргентиною чи Бразилією. Ми розташовані поруч із основними споживачами фуражного зерна.

    Теоретично ми самостійно можемо піти у створення зернової біржі – національної або комерційної. Спроби вже були, проте без потрібного результату. Також при нинішній глобалізації ми чітко розуміємо, що самостійно, «домашніми» компаніями ми тут не зіграємо. На Чиказькій біржі, яка планує зайти із своїм майданчиком до нас, буде торгуватись все причорноморське зерно. Чиказька біржа веде за собою страховий фонд на $10 млрд.

    Цього року ніяких обмежень стосовно експорту зерна не плануєте вводити?

    Ні. Сьогодні в Аграрному фонді ми маємо 2 млн т. продовольчої пшениці. З минулого року у нас залишився 1,2 млн. т, і 800 тис. т ми за форвардом придбали зерна нового врожаю. Прошу звернути увагу: ми проплатили за них сільгоспвиробникам у квітні – щоб вони могли провести весняно-польові роботи. А внутрішнє споживання продовольчого зерна у нас становить 6 млн т. Це по-перше. По-друге, хлібопекарні сьогодні мають певний фінансовий запас, і теж є або виробниками зернових, або заздалегідь купують зерно, фінансують вирощування зернових. По-третє, регіони (особливо ті, що мають хороший урожай) сформували регіональні резерви. Плюс перехідні запаси в Україні становлять близько 11 млн т. Мінімум, який ми можемо експортувати, - це 5 млн т. продовольчої та фуражної пшениці.

    Відповідно до динаміки експорту за попередні 5 років понад 5 млн т. пшениці ми ніколи не експортували. Це було без обмежень. Тобто сьогодні робити будь-які кроки для того, щоб обмежити експорт, немає сенсу, особливо по кукурудзі. Навпаки, ми маємо стимулювати її експорт. Перед Міністерством економіки та торгівлі стоїть питання все-таки повернутись до того, щоб компенсувати повернення ПДВ для експортерів зерна.

    Які реальні кроки здійснюєте в цьому напрямку?

    Ми переконуємо, що такий крок дасть можливість збільшити обсяг виробництва зернових і залучення коштів. Поки що складно. Ми не розуміємо, чому є тільки одна група продукції, яка іде на експорт, - зернові, по якій не компенсується ПДВ.

    Скасування повернення ПДВ експортерам зерна сталось після введення нового Податкового кодексу. Чому влада тоді вирішила саме так?

    На це у Кабінету Міністрів, у Мінфіну реально були підстави. Коли Податкова і Міністерство фінансів взяли реальний експорт, взяли собівартість, по ланцюгу виникнення ПДВ то вийшло, що посередники шляхом прокруток і певних махінацій накручували ПДВ, який був надлишковим. Податкова дивиться: якщо експортували десять мільйонів, повинні компенсувати ПДВ стільки-то, а його ж вийшло набагато більше. Але треба було піти іншим шляхом. Треба було просто ліквідувати усі законодавчі прогалини, щоб не виникало отаких зловживань. Але був, на жаль, зроблений більш простий крок. Та ми будемо переконувати, що потрібні зміни.

    «Ми зможемо посадити молочну мафію на «голодний пайок»

    Молокопереробні компанії вже давно поділили між собою Україну на свої вотчини, і там монопольно диктують закупівельні ціни. Селянину в такій ситуації нікуди подітися. В результаті виходить, що молоко закуповують за копійки, а в супермаркетах воно вже в 5-6 разів дорожче. Це триває не перший рік. Чому держава закриває очі?

    Скільки ми з молопереробниками не зустрічались, вони поки що нас не чують. До якої пори це буде продовжуватись? Думаю, що ще не довго їм залишилось. Дивіться, що відбувається. Закупівельні ціни на молоко теж мають сезонність. Влітку ціни низькі, але не до такого рівня, як в цьому році. А в цьому році, на жаль, і в лютому ціни падали. Це говорить про те, що вони поділили ринок, що вони зловживають довірою держави.

    Два роки тому ми внесли зміни до законодавства і позбавили молокопереробні підприємства можливості акумулювати в себе ПДВ. Ці підприємства до того часу акумулювали його в себе та повертали виробнику. Але насправді відбувалося так, що переробники зловживали цим і не доплачували селянам. Ми цей закон скасували. Але певне лобі в Верховній Раді в січні знову посприяло поверненню його. І тільки ми прийняли закон, який дав змогу молокопереробним підприємствам акумулювати у себе ПДВ і виплачувати його виробниками, тут же закупівельна ціна, замість того, щоб вирости на 20%, на 15% зменшилась.

    Тобто ви визнаєте, що в Україні діє молочна мафія?

    Так. Я вважаю, що в Україні молочна мафія є. Та ми її намагаємось розбити.

    Досі це нікому не вдавалось. Яким чином ви хочете її перемогти?

    Створення заготівельних кооперативів – тут я покладаю велику надію і великі зобов’язання на сільських голів. Об’єднавши зусилля, ми зможемо посадити молочну мафію на «голодний пайок», щоб вони приходили до кооперативу. Гуртом батька легше бити. Бо зараз закупівельник їздить по селу і збирає молоко у бабок.

    На минулому Кабміні прем’єр-міністр чітко дав завдання Податковій і інспекції по цінах проаналізувати, що відбувається. Ми відслідкували: у баби Ганни це молоко беруть по гривню сімдесят, і тут же це молоко на переробне підприємство заходить вже по два п’ятдесят. Виходить, що директори або власники створюють посередників, які по дорозі на цьому молоці нагрівають руки. І на молокопідприємство продукція вже заходить по високій ціні, щоб показати високу собівартість переробки.

    Це своєрідний виклик державі, і ми намагаємося з цим боротись. Це складно, але намагаємось. На засіданні Кабміну розглядалась постанова про фіксування мінімальної закупівельної ціни на молоко – 2,1 грн. Її відправили на доопрацювання. Та поки що сумнівно, що цей захід буде ефективним. У нас на цукор теж є мінімальні ціни, але ринок однак диктує свої. Тут потрібні більш дієві заходи. Має діяти Антимонопольний комітет, відслідковувати діяльність посередників. Крім того, зараз уряд вдався до такого кроку: ми будемо закуповувати в Аграрний фонд вершкове масло і сухе молоко, щоб зняти з ринку надлишок. Це буде стимулювати потребу в сировині та підніме ціну.

    «З Іванющенком нас звело життя»

    Планувалося, що з 2012 року вже буде відкритий вільний ринок землі. Що не склалося? І чого тепер очікувати на початку 2013 року, коли закінчиться мораторій на продаж землі?

    Не склалось тому, що це дуже соціально чутливий законопроект. У нас 7 млн власників земельних паїв, і сьогодні неправильний крок у завершенні земельної реформи може призвести до обезземелення селянина, до надлишкової концентрації сільськогосподарської землі у потужних інвесторів, до формування монополізму. Президент чітко сказав, що завершення земельної реформи повинно передбачати, по-перше, гарантію, що землевласники захищені, по-друге, стимулювати виробництво сільськогосподарської продукції, по-третє, для тих, хто не обробляє свій земельний пай, - гарантовані надходження від здачі в оренду. Відчуваючи, що суспільство не готове сприйняти це, Президент, звичайно, дав доручення доопрацювати і дообговорити із суспільством це питання.

    Якщо суспільство не буде сприймати ці кроки, ми і в 2013 році будемо шукати той механізм, щоб завершити земельну реформу з мінімальними втратами. Ми ж пам’ятаємо, як приватизувалась промисловість, як потім приватизація промисловості породила рейдерство.

    Тобто з 2013 року може нічого і не початися?

    В Земельному Кодексі виписано, що вільний ринок землі вступає в силу, якщо буде прийнятий закон про кадастр (він прийнятий) і закон про ринок землі. Поки немає закону про ринок землі, торгівлі землею не буде.

    Все в цьому питанні, напевно, залежить, мабуть, від результатів виборів?

    Ні, не можу погодитися з цим. Я не думаю, що новий склад парламенту буде такий цинічно жадібний, що зможе переступити через ці проблеми.

    Останнім часом дуже часто змінюються керівники підприємства «Укрспирт». Років два тому ви ставили одному з них завдання підготувати концерн до приватизації. На якому етапі процес?

    Змінюватись вони будуть до тих пір, поки вони не почнуть працювати. Поки що я не знайшов ще тієї людини, яка б прийшла і все зробила. Так, список приватизації вже створений, внесений у законопроект, який знаходиться в Кабміні. У нас сьогодні є 77 заводів, з них 20 працює на спирт для виробництва горілчаних виробів, а інші стоять. По списку десь 10 з них нам взагалі треба ліквідувати, тому що їх відродити неможливо, а інші потрібно переорієнтовувати. На що саме? Біоетанол – раз. Також нещодавно ми провели велику нараду з виробником шин підприємством «Росава», які закуповують каучук з Російської Федерації. Хоча можуть на базі спиртових заводів виробляти сировину для виробництва каучуку.

    Домовилися про щось?

    Домовились. Зараз ми, як кажуть, циркулем визначаємо привабливу для них зону, дивимося, які зі спиртзаводів тут не працюють, передаємо їх, і хай вони роблять. Вони імпортують на 700 млн дол. каучуку. Це вихід чи ні? Вихід!

    Так, десь у світі говорять, що виробництво надлишку біопалива може спричинити загрозу продовольчій безпеці. Але сьогодні нам треба зменшити енергозалежність. У нас надвиробництво і цукрового буряку. Ми можемо спокійно привабливо фінансово виробляти до 60 млн т. цукрового буряку. А з тонни цукрового буряку виходить 100 літрів біоетанолу.

    Чому ви не пішли на вибори? Бо не пустили?

    Я не балотуюсь до парламенту, тому що, я впевнений у тому, що я роблю: міністерство розпочало реформи в аграрному секторі, і я як профільний міністр відповідальний за їх впровадження. Я не люблю незавершених справ. Багато чого ще необхідно довести до кінця.

    Інтернет-ЗМІ доволі часто публікують інформацію про ваші бізнес-зв’язки із впливовим народним депутатом Юрієм Іванющенком. В останній з таких публікацій мова йшла про проект з видобутку сланцевого газу. Можете прокоментувати?

    Я навіть не знаю, був би я задоволений, якби мав відношення до газу, чи ні. З того часу, як та публікація вийшла, я ще це не зрозумів. Я вам чесно говорю, що взагалі не розуміюся на цьому бізнесі, хоча очевидно, що він привабливий. Відношення до газового бізнесу я не маю.

    Але спростовувати дружні стосунки з Іванющенком, принаймні, не будете?

    Звичайно, ні. Я працював протягом дуже великого періоду в Єнакієво, де і звело нас життя. У нас дружні стосунки – я від цього не відмовляюся і ніколи не відмовлявся. Ці стосунки є і сьогодні.

    Це тільки дружні стосунки чи ще й бізнесові?

    Спільного бізнесу немає. Дружні стосунки є, і я хотів би, щоб вони зберігались і далі.

    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ