Сергій Жадан: Я 10 років безробітний. Чудово почуваюся в цьому статусі

    • Оксана Лой, «Главком»
    • 8 Сiчня, 20:00
    • Розсилка

    Українську книжку не купують не тому, що вона не якісна, а тому що її немає, де купити

    Український письменник Сергій Жадан більшість часу проводить у Харкові. В часи Революції гідності Сергій був одним зі співорганізаторів харківського Євромайдану. Сьогодні він продовжує їздити Донбасом з презентацією власної творчості. Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвідоміших сучасних українських письменників. Його останній роман «Месопотамія» увійшов до списку кращих десяти книг грудня-2015 за версією австрійського телеканалу ORF. А також був удостоєний престижної літературної премії Angelus, якою у Польщі нагороджують кращих авторів Центральної Європи.

    Напередодні Нового року Сергій завітав до Києва у рамках проекту «Жадан і «Собаки в Космосі»: автор читає власні вірші під акомпанемент музикантів харківського гурту. Така співпраця почалася ще на початку 2000-х років і продовжилася у вигляді спільних виступів в Познані, Тюбінгені та Празі.

    В інтерв’ю «Главкому» один із найпопулярніших сучасних українських письменників розповів, чому світоглядні стереотипи українців міняються так повільно, про діалог між різними українськими регіонами, та що робити, щоб повернути окуповані території.

    З якими відчуттями ви прожили 2015 рік?

    З тривожними. В країні триває війна, щодня гинуть наші співвітчизники. Це і визначало настрій.

    Які світові та українські події ви б відзначили у минулому році?

    Я скажу загальну річ, яка не буде стосуватися конкретних фактів. Мене здивувала стійкість, мужність і мудрість українців. Це особливо відчуваєш, коли приїздиш на Схід, бачиш наших хлопців і волонтерів, це вражає, мотивує і не дає зневіритись.

    До чого прийшла Україна після двох років з початку Майдану?

    Україна ще не прийшла, вона йде. Україна йде і не зупиняється, і це найважливіше. Ми не опускаємо руки, ми не позбулися переконань, з якими виходили два роки тому на вулиці та площі. Всім хочеться, щоб відбулись швидкі зміни, хочеться реформ, хочеться жити в нормальній країни. Але, на жаль, цей процес не такий швидкоплинний. Можна, звичайно, опустити руки і запасти в істерику, а можна продовжувати щось робити для своєї країни.

    Цей рух – в бік Європи?

    Виходячи з того, що безвізовий режим стає реальністю, однозначно країна рухається на Захід, подобається це комусь чи ні.

    Якою ви бачите роль діячів культури, письменників у сьогоднішній ситуації в країні? Що вони можуть і мають робити?

    Щонайменше, вони можуть не нашкодити. Не розпалювати ненависть там, де вона зайва. Письменники, як і всі громадяни, можуть брати участь в громадських акціях, що і відбувається сьогодні. Окрім цього, вони можуть фіксувати емоції, думки, настрої та події, щоб потім з цього скласти більш-менш об’єктивну історію. Тому що все швидко забувається, суспільна пам’ять дуже суб’єктивна. Ми часто забуваємо, що ми говорили півроку тому.

    «В Харкові, кілька моїх друзів стали депутатами»

    У вас не виникали думки спробувати себе на політичній ниві? Такі прецеденти були. Останні з них: Василь Шкляр, наприклад, балотувався до Верховної Ради в 2012 році, Марія Матіос нині працює в парламенті.

    Ні, не було таких думок.

    Навіщо творчим людям політика? Багаторічний досвід показує, що митцям нічого робити ні у Верховній Раді, ні в інших органах державної влади, бо їх там ніхто не чує.

    Мені хочеться вірити, що ці люди мають світлі наміри, що вони йдуть з чистим бажанням допомогти країні. Але, на жаль, в більшості випадків їм це не вдається. Частіше це стосується не конкретної людини, а українського політикуму загалом.

    Як можете оцінити вплив митців на політику і на політиків?

    Він мінімальний. Хоча зараз в політику приходять молоді люди, освічені, які намагаються керуватися не лише бізнес-інтересами, а й гуманітарними питаннями. Вони щось читають, слухають музику, іноді ходять в театри. Ми можемо цього не помічати, але я слідкував за місцевими виборами в Харкові, кілька моїх друзів стали депутатами. Я їх знаю, і повірте, це вже зовсім інші люди в політиці. Подивимось, наскільки їм вийде на щось вплинути.

    В одному з інтерв’ю ви сказали, що харків’яни голосували за Кернеса, тому що звикли до нього. За нові лавочки та заасфальтовані дороги.

    Я не казав, що він багато робить для міста. Я сказав, що люди думають, нібито він багато робить для міста, їм створюють картину, яка їх цілком влаштовує, що виник такий стереотип про Кернеса міцного господарника. Звичайна пропаганда. Моє ставлення до нього за останні десять років не змінилося.

    Виходячи з цього, для українців краще синиця в руках, ніж журавель в небі?

    У багатьох випадках так і є. Я не думаю, що це національна риса, це, скоріше, ознака пострадянського суспільства, коли людина думає не про те, що зробити, аби стало краще, а про те, щоб не стало гірше. Тому люди хапаються за 300 гривень, які отримують тут і зараз в руки, а там проголосуєш за депутата і не зрозуміло хороший він буде чи поганий. На жаль, ця тенденція дуже печальна.

    Багато сказано про те, що ми «прогледіли» Донбас, що треба було раніше починати діалог, включати Донбас до українського культурного, ментального поля. Чи не треба це зараз робити щодо Харкова, що б не було запізно?

    Ну, на моє переконання - Харків з Україною. Думаю, досвід Донбасу дещо отверезив тут тих, хто, можливо, чекав приходу Путіна. Війна і фотографії з донецького аеропорту багато для кого стали важливими. Хоча, Харків останніми роками доволі пасивне місто, і для нинішньої харківської влади це дуже зручний статус, адже таким населенням легше маніпулювати. Інша річ, що деякі представники так званих демократичних партій мали би щось робити. Якщо сидіти і чекати, що настрої харків’ян зміняться самі собою, то на наступних виборах ми знову отримаємо результати, які нас шокуватимуть.

    Чи є в Харкові реальна політична альтернатива?

    Вона починає з’являтись. Приходять молоді політики з волонтерського руху, з фронту, включається громадський рух. Мені здається, що саме ці люди і будуть щось міняти, тому що чекати продуманої логічної програми з Києва не доводиться.

    Дехто з митців сьогодні висловлює думку, що події на Донбасі та в Криму стали можливими через відсутність в буремних регіонах української культури. Ви згодні з цим?

    Мені здається, все набагато складніше. Про яку українську культуру можна було говорити при губернаторстві Януковича? Якщо навіть припустити, що Янукович розвиває українську культуру, що б це змінило? Слід говорити про комплекс проблем, пов’язаних з місцевим політикумом, олігархатом, з корумпованістю правоохоронних органів, дивною системою стосунків між Донбасом і рештою областей. Це все разом і характеризувало ситуацію в цьому регіоні.

    А щодо Криму?

    Те саме. І не лише Крим та Донбас. Чому ми говоримо про Донбас як про якесь інородне тіло? Ситуація в Харкові чи Одесі мало чим різнилася два роки тому. Той факт, що Харків і Одеса далі лишаються українськими мирними містами свідчить не про те, що на Донбасі настрої кардинально різнилися, а, скоріше, про те, що влада Києва не захотіла здавати Харків, Одесу, Запоріжжя і Дніпропетровськ.

    На сході й далі побутують міфи про Західну Україну?

    Безперечно. Нам усім здається, що суспільство змінилося й «прозріло». Насправді, це великий самообман. Зокрема, це стосується ставлення східняків до західняків, і навпаки. Поїдьте на Захід України і спитайте пересічних громадян, як вони ставляться до Сходу. Думаю, почуєте багато цікавого.

    З ким із російських колег зберегли нормальні стосунки?

    З тими, хто не підтримує присутність російських військових в Україні, звичайно, я спілкуюся. Насправді, таких людей не так мало, як нам здається. Скажімо, зараз Людмила Улицька видала в Росії збірник українських письменників «Небо цього літа. Розповіді українських письменників». Це важливий місток, який показує, що потрібно далі триматися за людей, які нас підтримують.

    Попри війну більшість телеканалів й досі не відмовились від російського контенту: левова частка серіалів - російські. На літературному фронті теж саме?

    Суспільна вага літератури не така потужна, як телебачення. Не можна їх порівнювати за мірою впливу. Але, відповідаючи на ваше питання, на літературному фронті справді багато чого змінилося.

    Як письменник ви реально відчували підтримку держави?

    Я десять років безробітний. Чудово почуваю себе в цьому статусі, і з державою намагаюся не перетинатися, тим більше – не використовувати гроші українських платників податків, щоб принаймні в цьому не бути винним суспільству.

    І вам вистачає коштів, які вдається заробити письменництвом?

    Так, у мене все гаразд. Якщо є можливість, я намагаюся допомагати іншим.

    Придбати щось з української літератури у райцентрах надзвичайно проблематично

    Чому люди в Україні схильні купувати російські книжки чи російські переклади? Як переконати підтримувати українську продукцію?

    Думаю, якщо українські переклади будуть кращими, доступнішими, дешевшими, український читач, безперечно, буде купувати їх.

    Наші читачі схильні критикувати українську літературу, говорити про її безпорадність, неконкурентоспроможність, при цьому забуваючи, що в багатьох випадках українську книжку не купують не тому, що вона не якісна, а тому що її просто немає де купити. У нас надзвичайно мало книгарень. Варто проїхатися райцентрами, там придбати щось з української літератури надзвичайно проблематично. І тут, я думаю, без втручання держави, навряд чи можна щось змінити.

    Є думка, що мешканці Криму та східних регіонів не надто цікавляться літературою, тим паче, українською, і тим паче, сучасною. Кого на Сході найбільше читають із сучасних українських письменників?

    Насправді, ситуація на Сході мало чим відрізняється від ситуації в Західній Україні. У нас є кілька найбільш популярних і відомих письменників. Їх знають і люблять, і коли вони приїздять до Харкова, до них приходить велика кількість читачів.

    Кого ви читаєте з української сучасної літератури?

    Я намагаюся відслідковувати всі новинки, маючи при цьому улюблених письменників. Не буду називати, щоб мене не звинуватили в літературній корумпованості (сміється).

    Яка з українських влад була найбільш прихильною до митців?

    Я поки що взагалі не бачу нормальної і продуманої культурної і гуманітарної політики у нашої влади. Мені здається, що сьогоднішнє керівництво країни може цю ситуацію змінити. Зокрема, через тиск на нього громадських ініціатив. Тому що на попередню владу і вплинути не можна було, а як складатиметься із теперішнім президентом – подивимося.

    Чи вірите ви, що Крим можна повернути?

    Я переконаний, що і Крим і окупована частина Донбасу знову будуть частиною України.

    Тобто ви бачите шлях назад?

    Я в цьому не сумніваюся. А ось як це буде відбуватись – велике питання.

    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ