Віра Савченко: До Наді знову забігали гості з Кремля

    • Катерина Пешко, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»
    • 22 Сiчня, 20:00
    • Розсилка

    «Я розумію: нашому президенту важко розмовляти з такою людиною, як Путін. Але, коли мова йде про життя людей, треба уявляти, що то твої діти…»

    Надія Савченко з червня 2014 року незаконно утримується на території Росії. Вже шостий тиждень як вона голодує. Це другий голодний протест української льотчиці в неволі (перший тривав 83 дні). На нього Надія пішла після того, як 17 грудня минулого року російський суд продовжив термін її утримування під вартою до 16 квітня. І хоча захисники Надії сподіваються, що процес вдасться закінчити до весни, в Кремлі, схоже, не збираються йти на поступки. Наразі Савченко загрожує 25 років ув’язнення, та вона, незважаючи на стурбованість активістів та рідних станом її здоров’я, обіцяє йти до кінця, і після винесення судом несправедливого вироку на додаток до їжі відмовитися ще й від води.

    Українська льотчиця Надія Савченко, яка добровольцем поїхала в зону АТО, в середині червня 2014 року потрапила у полон до бойовиків в Луганській області. 8 липня стало відомо, що її утримують у Воронезькому СІЗО в Росії. В РФ її звинуватили в причетності до загибелі під Луганськом російських журналістів, а також в незаконному перетині кордону. Проте, за даними захисту, Савченко не могла бути причетною до загибелі представників ЗМІ, бо потрапила в полон ще до моменту їх смерті, а потім силоміць була вивезена в РФ.

    Зараз судовий процес відбувається в місті Донецьк Ростовської області. Проте сама українка утримується в слідчому ізоляторі Новочеркаська.

    Про те, чи діє голодування на російську владу та суди, про стан здоров’я Надії, а також про зацікавленість процесом українськими політиками в інтерв’ю «Главкому» розповіла сестра української льотчиці Віра Савченко.

    «Жорстоко звучить, але в голодуванні Наді я бачу позитив»

    Віро, розкажіть, як зараз почувається Надія? В якому вона стані – фізичному та емоційному?

    Дух і настрій у Наді завжди бойовий. Не знаю, взагалі, звідки в неї береться та енергія.

    Треба визнати, Кремль зараз слідкує за станом її здоров’я. Їй от почали прокапувати глюкозу. Це з її згоди. Зауважую на цьому, бо хтось вже казав про примусовість цього процесу – це не так, це зі згоди Наді. Це дає можливість існувати. Лікаря в неї як такого немає. Це дуже скромне СІЗО. Це глушина Росії, є лише якийсь штатний при СІЗО медик. Але завдяки Еллі Памфіловій (уповноважена з прав людини РФ, - «Главком») туди за аналізами їздять інші медики.

    Надія вже анонсувала, що цього разу, на відміну від першого голодування, буде йти до кінця, а після вироку суду відмовиться не тільки від їжі, але й від води. Як ви сприймаєте такі заяви рідної людини? Чи радили ви їй припинити голодування, адже говорити про дієвість цього методу тиску на російське правосуддя поки не доводиться?

    Я розумію всіх, хто говорить, що голодування в Росії нічого не дає.

    Та перший раз вона мало їх не дотиснула. Над Надією тоді бігало дуже багато всяких генералів, високих чинів. І те, що я на Різдво потрапила до неї, це теж заслуга її позиції. Більше я б ніяк не потрапила, бо СІЗО зачинене, до 13 січня всі гуляли. А мене пустили – через те, що вона голодує. І зараз до неї знову забігали гості з Кремля.

    Хто саме?

    Люди в погонах. Відповідні служби. Можна тільки здогадуватись, які.

    Про що вони з нею говорять?

    Вони її вмовляють не голодувати.

    В обмін на що?

    Вони просто кажуть: не голодуй, все у тебе буде добре. Вони бояться. Минулого разу, коли вона ледь їх не дотиснула – вона, до речі, досі шкодує, що тоді зупинила голодний страйк, хоча я не знаю, як його можна було продовжувати – її постійно запевняли, що в тебе все буде добре, тебе обміняють і так далі. Коли вона вдруге це розпочала, почалися ті ж розмови.

    Тому – це жорстоко звучить – для нас з нею я в цьому бачу позитив. Хоча я дуже боюся. Минулого разу було менш страшно за неї. Щодо її рішення про сухе голодування… Десять днів для невиснаженого організму – це «стеля». Іноді я їй кажу: може, не голодуй. Але вона цього слухати не бажає. Ну, воно діє, вона бачить це. Даремно вона б це не робила б.

    «Я пропонувала себе в якості заручника»

    Із другим голодуванням Наді на вас ніхто з представників силових органів, влади РФ не виходив? В минулому інтерв’ю «Главкому» ви розповідали нам про те, що спілкувалися з прес-секретарем Володимира Путіна Дмитром Пєсковим.

    Ну, до Пєскова теж я перша звернулась – із пропозицією: я замість сестри. Це ще було за першого голодування Наді, коли в неї був вже дуже поганий стан. Я тоді запропонувала, що я буду перебувати в СІЗО, а Надя хай буде під домашнім арештом. Тобто я пропонувала себе в якості заручника. В них був подібний прецедент вже. Але, коли вже преса цим зацікавилася, я отримала офіційну відповідь типу: ми – ніяка не терористична організація, ми так не діємо і так далі. Хоча Росія діє як терорист. Потім вже в нас зав’язалося спілкування. Він допомагав мені, коли мене в СІЗО, в Росію не пускали… Але зараз немає з ним зв’язку.

    У вас був його особистий мобільний номер телефону?

    Так. І я намагалася з ним зв’язатися, поговорити з приводу Наді, з приводу, що треба щось робити. Думала вже запропонувати: давайте я зустрінусь з Путіним, давайте я скажу, що Путін – гарний президент. Але зараз за цим номером відповідає секретар.

    Як ваша мати переживає весь цей процес? Як давно вона, взагалі, бачила Надію?

    Точно не скажу, але здається востаннє мама у неї була минулого місяця, в кінці минулого року. Маму, мабуть, заспокоює і підтримує в житті те, що є постійний інтерес до Наді. Це її тримає в такій… не ілюзії, а в переконанні, що все буде добре. Це найголовніше. Оця небайдужість людей мамі дає сили.

    Як часто ви зараз бачитеся із сестрою? Чи виникають перепони з російського боку?

    Двічі на місяць є побачення: якщо хтось пішов один раз, то і я потраплю до неї теж один раз. Але ми бачимося в судах і можемо навіть перекидатися словами. Але російські суди не такі як українські. З того, що я бачила, в українських судах – і над Олександровим і Єрофєєвим (затримані в березні минулого року громадяни РФ, - «Главком»), і над Геннадієм Корбаном – з підсудними можна робити селфі. В російських судах немає такої вольності. Наша держава більш наближена до демократичних засад щодо відкритих судових процесів. Там же, якщо ти посміхаєшся, тебе виводять з зали. Не можна тримати в руках телефон. Треба каменем сидіти. Треба тільки уважно слухати, що там говорять. Фотографувати Надію дозволяють лише на початку протягом 30 секунд. Таке собі ХІХ століття: «умом Россию не понять», але це в них називається відкритий суд.

    Я ще знаю, що на деяких журналістів відбувається психологічний тиск. Та й за нами слідкують. Коли ми зупиняємося в Ростові, машини, що за нами їздять, змінюються.

    Коли найближчим часом побачите сестру?

    Сподіваюсь, що на крайньому в цьому місяці засіданні – 28 січня.

    «Сподівання на справедливий вирок, згасли. Розумію: тільки обмін»

    Розкажіть про хід справи. Чи з’явились в процесі якісь нові обставини?

    Завдяки Івану Руснаку (колишній боєць 80-ї аеромобільної бригади ЗСУ виступив 18 січня в суді по справі Савченко в якості свідка та підтвердив її алібі, на якому стоять адвокати: Надія потрапила в полон на кілька годин раніше артилерійського обстрілу, під час якого загинули журналісти Всеросійської державної телерадіокомпанії, - «Главком»). Він – один з важливих свідків, поїхав на суд, і тепер туди не бояться їхати інші важливі свідки: такі, як експерти мобільної мережі МТС.

    21 січня в суд над Надією Савченко прибув експерт мобільної мережі МТС Андрій Іванов, який запускав роботу станцій оператора МТС в Луганській області. З його свідчень стало відомо, що корегувати вогонь українська льотчиця, в чому її звинувачують, не могла. Адже, як сказав експерт, в час, про який йде мова у звинувачення, додзвонитися нікуди було неможливо через те, що 17 червня 2014 року в північній околиці Луганська зі строю вийшли станції мобільного зв’язку. Проте суд відмовився долучати ці покази до матеріалів справи.

    Це залізобетонний доказ того, що людина не була там і не робила того, що їй приписують. Але суд не додав це до справи. В мене іноді навіть проблискували надії, що суд візьме і винесе вирок наперекір Кремлю, тому що все ж воно на поверхні лежить, і якщо суд буде писати звинувачувальний вирок, то навіть росіянам буде видно, що він побудований на брехні. Там все-таки суд виконує наказ Кремля і відштовхує всі докази на користь Наді.

    Які ще докази захист планує представити в суді?

    Боєць ВСУ, який потрапив в полон, і був в Луганську в підвалі разом з нею, планує поїхати на суд як свідок. Більше, здається, нікого не буде. Хоча, можливо, адвокати ще когось планують залучити.

    Все йде до того, що до кінця зими процес буде завершений?

    Ми дуже сподіваємося. Цей процес дуже затягнувся. Ну і Надя, голодуючи, прискорює події. До середини лютого планується його закінчити. Щоправда, вирок вони можуть виносити до двох місяців, наскільки я знаю. Але сам процес, сподіваємося, буде завершений до середини, максимум до кінця наступного місяця.

    Якою буде реакція Кремля на рішення Наді щодо сухого голодування?

    Після вироку Надя збирається відмовитися не тільки від їжі, але й від води. І тих ресурсів буде замало для продовження життя. Часу буде мало. Тому я не знаю… Розумієте, це саме та справа, коли «нет человека – есть проблема».

    Таки сподіваєтесь на обмін Наді на російських ГРУшників?

    Всі офіційні сторони мовчать. Але мої сподівання, як я вже зазначила щодо того, що суд може написати справедливий вирок, згасли. Тому я розумію: тільки обмін. Обмін, екстрадиція, помилування – як завгодно це можна назвати.

    «Батьківщина» підтримує мене грошима»

    Ви дарували книгу, написану вашою сестрою, президенту Литви Далі Грибаускайте...

    Так, це було під час засідання ООН в минулому році.

    {-2}

    Про що з нею встигли переговорити?

    Говорили про Надю, вона запитувала про її стан, про те, що ще можна для неї зробити. Я довгий час спілкувалася з міністрами Литви, в тому числі, з міністром закордонних справ, в минулому він був міністром оборони. Всі цікавилися ситуацією, передавали Наді, що вони її не кинуть, що вони намагаються вирішувати ситуацію через свої канали. В ефективності деяких з них я сумніваюся, але будь-які методи, будь-які намагання – це добре.

    Ви маєте плани найближчим часом відвідати Страсбург та зустрітися із делегатами ПАРЄ. Які надії покладаєте?

    Якщо все ж таки мені пощастить, я сама собі зроблю французьку візу, я полечу в Страсбург (зимова сесія ПАРЄ відбудеться в Страсбурзі з 25 по 29 січня, - «Главком»). Я поїду туди як сестра Надії Савченко, в такому статусі. Буду бачитися там з політиками, в тому числі, українськими. Будемо говорити про наших людей. В цьому році на засіданні ПАРЄ розмов по Україні вестись не буде. Тому, на жаль, і виступити можливості у мене не буде. Але в коридорах я матиму змогу спілкуватися з парламентарями, колегами Наді.

    Також запланована зустріч з головою ПАРЄ Анн Брасер. В цьому році, як ми знаємо, вона складає свої повноваження, а її місце посідає інша людина, досить далека від української проблематики (лідер фракції «Європейська народна партія», іспанець Педро Аграмунт, - «Главком»). Треба буде пояснювати політикам, що відбувається насправді, щоб вони розуміли ситуацію не за версію Russia Today.

    Ви зазначили, що сподіваєтесь зустрітись в Страсбурзі з українськими парламентарями. Вам не вдається з ними зустрітися в Україні? Ви зустрічаєтесь в Києві хоча б з представниками «Батьківщини», народним депутатом від якої є Надія? Як оцінюєте те, що робить для звільнення і повернення Надії держава Україна?

    Ні, з представниками «Батьківщини», взагалі, з політиками я зустрічаюсь вкрай рідко. І то це може бути на якихось каналах, на ефірах пересікаються.

    Юлія Тимошенко проявляє зацікавленість ситуацією з Надією?

    «Батьківщина» підтримує мене грошима. Бо всі перельоти, переїзди, поїздки на таксі чи на машині – це недешево. Вони це оплачують.

    Маю також машину від Геннадія Корбана. Мою ж машину забрали сепаратисти ще в 2014 році, в той же ранок, коли Надю взяли в полон. Фактично тоді ж, в 2014 році, коли я ще була ніхто, чомусь саме Корбан взяв мене за руку і повів в Адміністрацію президента, до її глави Бориса Ложкіна. Ложкін не прийняв мене. Це було на початках ще, коли ніякого політичного майбутнього Наді і близько не світило.

    Щодо інших політиків. Ну от Ірина Геращенко (народний депутат від БПП, уповноважений президента по мирному врегулюванню конфлікту на Донбасі, - «Главком») зреагувала на те, що мені не вдалося потрапити на прес-конференцію Порошенка вчасно і поставити там питання. Тобто зустрічі йдуть, якщо я хитаю ситуацію.

    Вам пояснили, чому вас не хотіли пропускати на прес-конференцію президента?

    В охороні – там звичайні хлопці, військові. Вони просто не знали, як діяти. В мене ж немає акредитації. Тож вони довго думали, що робити, запитували. Не думаю, що це була якась вказівка зверху. Просто вони не знали, куди мене подіти.

    Буквально вчора я спілкувалася з Іриною. І президент, і вона піднімають питання Наді. За їхніми оцінками, Кремль просто відверто бреше, перекручує власні слова, говорить сьогодні одне, а завтра інше, не має позиції. Тому їм важко. Звичайно, я розумію, що нашому президенту важко розмовляти з такою людиною, як Путін. Але, коли мова йде не про економічні питання, а про життя людей, треба більше ставати на позиції людей, що потребують допомоги, уявляти, що то твої рідні, діти. Це спонукатиме приймати рішення швидше, ефективніше.

    До речі, з Порошенком спілкувались?

    З Петром Олексійовичем я зустрічалась один раз. То був щасливий випадок. Він прийняв маму, а мама взяла мене. Це було ще на початку 2015 року.

    Далі все. Зараз у Наді дуже поганий стан. Коли її рвало три дні поспіль – бо організм сам себе вже труїть – я була дуже зла. Я на зв’язку з Віталієм Ковальчуком (перший заступник голови Адміністрації президента, - «Главком»), він ще бере від мене слухавку. Я йому телефонувала, кажу: треба зустріч! – Про що будемо говорити? – Про що, про що? Про погоду звичайно, про що ж ще? Ну, зустрічі не відбулось. Бо я поїхала в Росію.

    А по поверненню Ірина Геращенко зустрілась зі мною, з мамою.

    «Росія з ІГІЛом бореться, але це – одне й те саме»

    Українське суспільство ще не збайдужіло до ситуації з Надією та інших наших заручників, які перебувають за ґратами в Росії? Як вважаєте?

    Ні, суспільство точно не збайдужіло. Українці і в Україні, і в світі мають постійний інтерес до цього. Преса також постійно цікавиться цими справами.

    Та я б закликала всі наші канали їхати на суди в Росію – до Савченко, а ще краще – в Чечню – на суд до Миколи Карпюка та Станіслава Клиха (українці, яких в РФ звинувачують в участі в боях проти російських військових на стороні чеченських ополченців з кінця грудня 1994 до квітня 1995 року, - «Главком»). Там дуже «цікавий» процес, тільки з хлопцями нашими біда там.

    Ви ж там бували?

    На жаль, я сама була там один раз (Віра була їхнім громадським захисником, та врешті суд позбавив її цього статусу, - «Главком»). А зараз там вже заведена на мене кримінальна справа за образу судді (за начебто сказану репліку «Не суддя, а чмо» на адресу судді, - «Главком»). Якщо я туди поїду тепер, мені обов’язково вручать повістку. Не така страшна там стаття – або 2 чи 4 місяці ув’язнення або штраф 200 тисяч рублів. Треба подумати, як краще діяти, чи їхати туди, чи ні.

    Ну, Микола Карпюк – потужна людина, дуже емоційна. Але його перестали возити до суду. Просто «без меня меня судят». Стас (Клих), філолог, філософ, до такого не був готовий. Його мозок не витримує… Він не симулює. У нього криза, його не можна судити, його вже треба лікувати. Бо там такі катування до наших хлопців застосовувались! Росія з ІГІЛом бореться, але це – одне й те саме. Такі, як Карпюк, ці катування витримають, такі, як Клих, - ні.

    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ