Автор закону про мову Ірина Подоляк: Тим, хто звик читати російською, буде незручно десь місяць. А потім звикнуть
«Ми зараз б’ємося за мову на телебаченні, але не знаємо, чи буде те телебачення через п’ять років»
Депутат від «Самопомочі» Ірина Подоляк вперше опинилася в центрі уваги лише кілька тижнів тому. Її ім’я заполонило ефіри та стрічки новин тоді, коли парламент розглядав один з найрезонансніших законопроектів – про державну мову. Подоляк разом з головою комітету з питань культури та духовності Миколою Княжицьким очолила величезний список співавторів з різних фракцій законопроекту № 5670-д, який був прийнятий Верховною Радою 4 жовтня в першому читанні. Його розгляд супроводжувався демаршем президентської фракції. БПП просувала власний мовний проект № 5556 авторства групи депутатів на чолі з Ярославом Лесюком. Він, у свою чергу, регулював не тільки статус державної мови, а й інших мов. На жоден з цих проектів не вистачало голосів і після кількох провальних голосувань БПП, аби зберегти обличчя, таки проголосував за чужий проект 5670-д з обіцянками домогтися внесення в нього всіх своїх правок до другого читання. Розглядався в залі й ще один законопроект на цю тему – авторства депутатів-«свободівців», але він прогнозовано йшов лише «фоном».
Показово, що головний натхненник законопроекту 5670, який згодом трансформувався в 5670-д, Ірина Подоляк в 2014-му виграла мажоритарні вибори на окрузі у Львівській області у самої Ірини Фаріон, яка відома своєю непримиримою позицією щодо захисту державної мови. Тепер її лаври за іронією долі успадковує Подоляк – критики законопроекту у разі його прийняття лякають тотальною українізацією, доносами на мовному ґрунті та порушенням прав нацменшин. Втім сама депутат вважає законопроект досить виваженим та обіцяє до другого читання дослухатись до всіх зауважень. Показово, що ще на етапі підготовки до першого, з проекту була вилучена норма-страшилка про «мовних інспекторів». Втім можна прогнозувати, що в результаті кількість поданих поправок сягне захмарної позначки і розгляд законопроекту може затягнутись на тиждень. Якщо депутати взагалі візьмуться за таке делікатне питання перед виборами.
Подоляк розповіла «Главкому», на які компроміси не погодиться ніколи, яку мовну карту намагається розіграти влада, чому їй не подобається гасло «чемодан-вокзал-Росія» та анонсувала появу мовних «ангелів Чарлі».
Розкажіть, скільки насправді готувався законопроект 5670 і хто, власне, був автором основних новел? Бо ваше прізвище очолило список з майже семи десятків депутатів…
Я ініціювала таку розмову у себе на фракції два роки тому. Суть її була така: якщо ця Верховна Рада у міжвиборчий період не ухвалить закон про державну мову, то перед виборами і під час виборів цього вже ніхто не зробить. Це питання будуть використовувати і вживати відповідну гостру риторику, аби його далі заговорювати. Ні для кого не секрет, що багато політичних сил завжди «махають» питанням мови під час виборчих перегонів.
Для мене було важливо, щоб ми просувалися в цьому напрямку. Був законопроект ще 2012 року, який писали Оксана Сироїд і Сергій Головатий, але його концепція вже не актуальна. Концептуально ми вирішили побудувати зовсім інший законопроект, який би регулював виключно державну мову. Суспільство вже було готове до цього – люди вигравали масу судів, бо не могли отримувати послуги українською. І ця Верховна Рада вже виглядає трошки цивілізованішою, бо у минулому скликанні і депутати, які з трибуни говорили російською, і ті, хто на це реагував в залі, демонстрували непарламентську поведінку.
Ми об’єднали свої зусилля з громадськими організаціями, просто зібралися і поговорили. В той час Міністерство культури створювало якусь чергову координаційну групу, яка якось там покололася, і фактично частина людей з неї перейшли в нашу робочу групу. Концепція про державну мову як одну з ознак суверенітету держави була сприйнята абсолютно спокійно і ми почали розробку законопроекту. Ми збиралися у Мінкульті на першому поверсі – я, професор Володимир Василенко, юристи, філологи, громадські діячі, які послідовно роками цим займаються…
Дистанційно з нами були також люди з інших регіонів України. І так ми працювали десь до півроку. Збиралися, сварилися, мирилися, переконували один одного. Десь відступали назад, бо головне було – не загубити ідею. І так народився законопроект 5670.
Паралельно з цим ми хотіли опрацювати новий законопроект про національні меншини. Бо закон 1992 року, який регулює їхні права зараз, варто було б деталізувати. І ми розглядали мовні права нацменшин лише як один елемент їхніх прав, які є значно ширшими. Я робила кілька спроб зустрічей і в Мінкульті, і у комітеті, але в сухому залишку нацменшини сказали мені, що їм не підходять всі представлені законопроекти і вони будуть писати свій.
Які саме нацменшини?
Сюди прибули всі, місця не вистачало: і російська, і угорська, і румунська, і турецька, і білоруська, і єврейська. Тобто всі, хто вважають себе меншиною, і хто є так зареєстрованими. І вони сказали, що не хочуть, аби чіпали закон 1992 року. Ну то ж до чого тоді робити людям дискомфорт, якщо вони почувають себе абсолютно нормально з діючим законом? Нема проблем. Ми цілком могли виписати закон про державну мову, не чіпаючи нацменшини. Не було таємницею, що ми почали працювати над цим законопроектом. Всі, хто хотів, могли долучатись.
На цю групу почав приходити мій колега депутат Лесюк, який поводився доволі деструктивно. Потім він перестав приходити та коли наш законопроект був практично готовий і обговорений з усіма, подав свій. Він має на це право, і ми всі знали, що він збирає підписи у Раді. Звісно ж, коли до депутатів підходили і казали, що це закон про державну мову, вони його підписували.
Так, і громадські діячі, і письменники. Потім він зареєстрував свій законопроект. Я сама перед тим, як просити когось з колег різних фракцій підписати свій проект, завжди висилаю його перед тим «електронкою». І голові комітету Миколі Княжицькому я його надіслала, бо вже було час його реєструвати. І тут Микола несподівано каже, що підпише не наш напрацьований 5670, а «свободівський» законопроект. Я здивувалася, бо він, по-перше, не про державну мову, по-друге, він просто поганий.
В якому плані підпише – як голова комітету чи співавтор?
Як співавтор. Але в той самий день ми реєструємо свій законопроект. Потім помінявся вітер, тема набула певного резонансу, і всі зрозуміли, що законопроект 5670 «злітає», а от інші – ні. Може, хтось утямив людей – не знаю. Відповідно ми розглянули всі ці законопроекти на комітеті, і було ухвалено рішення – беремо за основу 5670, візьмемо все найкраще з інших, допрацюємо його і він буде поданий як комітетський з першим підписом Княжицького.
Так званий 5670-д. В чому полягало доопрацювання у порівнянні з першим варіантом?
Я вже зараз навіть не пам’ятаю, щоб там були якісь разючі відмінності або концептуальні зміни. Можливо, щось виписали детальніше, щось узгодили із законодавством... Я пам’ятаю, що ми зустрічалися з представниками друкованих ЗМІ, коли обговорювали відсоткове співвідношення, якою мовою вони можуть видавати наклади. І це в якийсь спосіб відобразилося в цій редакції.
Основні положення мовного законопроекту, ухваленого у першому читанні
- Публічне приниження чи зневажання української мови є протиправним діянням, тотожним нарузі над державними символами. Кожен громадянин України зобов’язується володіти державною мовою як мовою свого громадянства, але автори зазначають, що дія цього закону не поширюється на сферу приватного спілкування та релігійних обрядів.
- Для визначення рівня володіння державною мовою, необхідного для набуття громадянства України та роботи в органах влади, створюється новий орган – Національна комісія зі стандартів державної мови. Вона буде перевіряти рівень володіння державною мовою президентом, членами уряду, держслужбовцями, депутатами, медичними працівниками, адвокатами, нотаріусами та деякими іншими категоріями. Окрім цього, з’являється спеціальний Уповноважений із захисту державної мови, який слідкуватиме за дотриманням прав громадян на отримання державною мовою інформації та послуг.
- Театральна вистава іноземною мовою у державному чи комунальному театрі супроводжується субтитрами державною мовою.
- Друковані ЗМІ, зареєстровані в Україні, мають друкуватися державною мовою. Законопроект допускає, що видавець може видавати дві чи більше мовних версій журналу чи газети, але водночас вони мають бути за змістом та періодичністю ідентичні україномовній версії. А наклад україномовної версії має становити не менше 50% сукупного тиражу всіх версій цього друкованого ЗМІ. В окремих випадках видання друкованих засобів масової інформації, зареєстрованих в Україні, допускається «офіційними мовами Європейського союзу».
- Те саме правило стосується книговидавців, які можуть видавати книги іншими мовами, але обов’язково з паралельною україномовною версією. Тоді як тираж книжкового видання державною мовою має перевищувати тираж цього видання, виданого будь-якою іншою мовою. Щоправда, це правило не поширюється на книжкові видання, видані коштом з державного чи місцевих бюджетів з метою задоволення потреб національних меншин, а також на словники та підручники з вивчення мов.
- Мовні обмеження встановлюються і для книгарень, асортимент яких має складатись на 50% з видань державною мовою, окрім книгарень, які розповсюджують лише книги офіційними мовами ЄС.
- Інтернет-сторінки мають спочатку завантажуватися державною мовою.
- Державна мова визначається мовою публічних заходів. Якщо хтось з учасників заходу виступає іншою мовою, організатор забезпечує повноцінний синхронний переклад державною. Українською за замовчуванням відбувається обслуговування споживачів, але на прохання клієнта обслуговування може здійснюватися іншою мовою, прийнятною для сторін.
- Недотримання мовних норм передбачає адміністративну відповідальність – тягне за собою штраф від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. А рецидив – від чотирьохсот до семисот неоподатковуваних мінімумів з позбавленням права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю.
- На адаптацію до цього закону дається час – наприклад, стаття щодо мови друкованих ЗМІ вводиться в дію через рік після його ухвалення, а щодо мови у книговиданні та книгорозповсюдженні – через два роки.
«Треба ухвалити закон до початку президентської кампанії»
Чому БПП було принципово, щоб підтримали саме законопроект їхнього депутата? Що відбулося в той момент, коли президентська фракція усвідомила, що цього не буде?
Законопроект Лесюка, який піарить відома особа жіночого роду на прізвище «Н»…
Лариса Ніцой? Вона в пух і прах ваш законопроект розгромила.
Слухайте, взагалі експертність таких оцінок у мене викликає велике зачудування. Тому що це не експертні оцінки, а просто якесь клікушество. В законопроекті Лесюка дуже чітко написано, що на певній території міста, села, селища може використовуватися інша мова. Це ті ж регіональні мови, що були в «законі Колесніченка–Ківалова». Крім того, там стільки ляпів несусвітніх, що я взагалі не знаю, хто писав цей проект. Чи є в цієї людини юридична освіта чи історична.
Мені здається, Порошенку взагалі було нецікаво ухвалювати законопроект, який би міг працювати та який би змінював мовне поле. От поговорити, відкрити десятирічку української мови – це так. Але це – ні про що. Ні для кого не таємниця, що Україна є зрусифікованою. Зараз ми не з’ясовуємо причин, про це нехай говорять всі ті, чиї прізвища на «Н» починаються і на «Н» закінчуються (вочевидь мається на увазі ще один борець «за чистоту мови» Ірина Фаріон – «Главком»). Нам зараз треба думати, як з цього виходити. І виходити з цього можна двома шляхами.
Перший – можна ламати людей, змушувати та силувати. Але це ознака тоталітарної держави. І це ознака бажання розколу суспільства, політизації цього питання. Це однозначно не наш шлях.
Але є другий шлях. Має бути якийсь початок і мусять бути механізми, умови, інституції і процедури. Вибачте, ми без цього нікуди не підемо. І ніякого ламання, ніякого насильства, ніякого «чемодан-вокзал-Росія», тому що це недемократично, негуманістично і не приведе нас до бажаного результату.
Але ж російські і проросійські ЗМІ якраз голосили, що саме законопроект Подоляк з трьох представлених – це самий «ужас-ужас»…
Це та сама риторика. Одні брешуть, що він русифікує, – це брехуни і бідні люди, які їм вірять, не читають закони, а слухають ці маразми по телебаченню. А з другого боку – колишні «регіонали» або проросійськи налаштовані, які не бачать Україну поза московським впливом. Вони брешуть, що над людьми будуть вчинятися насильницькі дії. Але правди нема ані в одних, ані в інших. Ви просто текст почитайте.
Наведу одну цитату: «Використання репресивних методів примусу до вивчення й володіння українською мовою є неприпустимим для сходу, для півдня й південного сходу України». Знаєте хто це сказав?
Ні.
Представник президента в парламенті Ірина Луценко. Ви чудово розумієте, що без голосів БПП прийняти проект вам не вдасться, а Ігор Гринів жорстко заявив, що його фракція дасть голоси у другому читанні тільки якщо будуть враховані всі їхні поправки. Які з них для БПП принципові?
Мені дуже шкода, що Іра Луценко таке сказала. Розумію, що вона законопроект не читала, а їй наговорили, що там «ужас-ужас». Якщо вони будуть валити закон, чи це стане трагедією? Безсумнівно, це дуже неприємно, але це так само продемонструє людям та суспільству, якою зараз є Верховна Рада. Хто говорить, хто працює, а в кого слова розходяться з ділом. Ми очікуємо, що знову будуть дурити людей, будуть атаки, туди намагатимуться засунути мови нацменшин і корінних народів. Після ухвалення цього законопроекту я підійшла до БПП і Рефат Чубаров сказав мені: «Ірочка, а як би нам щодо кримськотатарської?». До речі, кримськотатарська лише одна з мов корінних народів – у нас є ще караїмська, кримчацька і гагаузька.
В одному з альтернативних проектів кримськотатарська була виписано окремо.
Але мене цікавить: ми що – протиставляємо корінні народи між собою? То я й відповіла йому: «Рефат-ага, скажіть мені, будь ласка, де ж цей законопроект про корінні народи, який ви пишете вже десять років? Дайте його!» Ми повинні будемо рано чи пізно повернутися до хартії регіональних мов, яку ми ратифікували, тому що переклад цієї хартії українською мовою здійснювався з російської. В хартії йдеться про регіональні і міноритарні мови. Чим міноритарні мови відрізняються від мов нацменшин? Міноритарними є мови, які є на стадії зникнення та потребують додаткового захисту. А в нас це називається – Хартія регіональних мов і мов нацменшин. Це все підміни, маніпуляції.
Ви казали, що почали працювати над законопроектом про мову у міжвиборчий період, аби уникнути спекуляцій. А в результаті в зал його винесли перед стартом кампанії.
Сталося так, як сталося. Правду кажучи, той же «Народний фронт» не проти бути у фарватері цього процесу. А взагалі люди в Раді просто діляться на дві категорії: ті, які хочуть, щоб був ухвалений справжній законопроект про державну мову, і ті, хто не хоче, щоб він був ухвалений, або щоб була ухвалена чергова непрацююча декларація. Я вдячна Парубію, що він виніс законопроект до зали і головне тепер – ухвалити його до початку старту президентської кампанії, аби кандидати вже відкривали якусь нову сторінку. За всіма термінами ми встигаємо. Тільки треба, щоб Парубій ухвалив вольове рішення і знову виніс його до зали. Якщо поправок буде дві-чотири тисячі, то зрозуміло, що ми на тиждень входимо у їхнє обговорення.
До всіх, хто говорять, що треба залишити мову в спокої, в мене є одне питання: якщо ви вважаєте, що це дрібниця, яка нікому не потрібна, то розслабтеся – не давайте поправок, не звертайте на це уваги. У вас все добре, і у нас все буде добре. Чого стільки ажіотажу, якщо це дурниця?
«Ми дуже добре усвідомлюємо: Інтернет не проконтролюємо»
Багато суперечок викликала норма про пресу, про книговидавців. Журналіст Вахтанг Кіпіані, якого не можна запідозрити в нелояльності до українізації, заявив, що мовні обмеження в цій сфері можуть вбити і до того не дуже процвітаючі галузі. Ви кажете, що обговорювали законопроект з представниками друкованої преси, а вони не в захваті від нього. Головред журналу «Новое Время» Віталій Сич пояснював відсутність україномовної версії якраз збитковістю друку двох паралельних варіантів. А норма вашого закону просто змушує робити наклад українською на додачу до будь-якої іншої мови, яку використовує видавець. Який компроміс тут можливий?
Ми будемо розглядати всі поправки, і всі компроміси будуть досягнуті. Лише одна умова мусить бути дотримана – щоб не на шкоду українській мові. В цій статті про мову друкованих засобів масової інформації є стимулюючі елементи. Вони можуть видавати російською і українською…
Але паритетно не меншим накладом, в тих же датах і так далі.
Так, але видавці мають вибір – не видавати російською. В який спосіб це вб’є галузь? Коли ми, наприклад, приймали закони про конкурсний добір керівників установ культури, то мені казали, що Подоляк вбиває культуру. Тепер цей закон про державну мову нібито вб’є галузь друкованих ЗМІ. Так, ми можемо моделювати ситуації, які можуть виникнути в майбутньому. Можливо, ті громадяни України, які звикли читати російською, будуть здивовані, коли отримають журнал українською. Але ми ж купуємо журнали не за гарну обкладинку і не за мову, якою він написаний. Ми його купуємо за контент. Чи я, може, чогось не розумію?
Пам’ятаєте, був такий україномовний журнал «Новинар», який видавав колишній видавець «Кореспондента» Джед Санден ще за часів Ющенка, коли той намагався впровадити моду на все українське? Він проіснував два роки, але потім його закрили, бо «не пішло», хоча все робилось за схожим лекалом, що і «Кореспондент».
Вибачте, а може, це якась маркетингова політика була неправильна? Чи визначеність цільової аудиторії? Я вже не хочу вдаватися в такі деталі. Ми ж тут у Верховній Раді не всі ідіоти. Тому так – читачам буде незручно десь місяць, а потім звикнуть.
Як це було з кіно і телебаченням?
Звичайно. Можна видаватись двома мовами, а можуть однією – державною. Ми «Новое Время» любимо за контент, журнал «Тиждень» купуємо за контент. Чи хтось є в Україні, хто не володіє державною мовою? Які проблеми? Можемо ще про Kyiv Post поговорити.
Давайте.
За великим рахунком в них теж є опція.
Видаватись українською і англійською?
Так. Моя інтелектуальна мама дотепер ще працює, хоч їй вже 74 роки. І таких нормальних розумних жінок та чоловіків, які не знають англійської мови, в Україні мільйони. Моя мама теж хоче читати Kyiv Post, тому що це зважене, цікаве, експертне видання. Можливо, цим законом ми для них створюємо додаткові можливості розширити аудиторію.
Але цільова аудиторія Kyiv Post – експати. Її розширення за рахунок вашої мами їх просто не цікавить.
Світ змінюється, ринок змінюється. Чому ви не даєте можливості змінитися маркетингу якогось видання?
Не зрозуміло, як ви будете перевіряти співвідносність накладів українською та іншими мовами. Ви ж знаєте, що у нас їх декларують «для галочки».
Це все вже відрегулює ринок. Ми ж добре розуміємо, що на вітрину в кіоску покладуть російськомовне видання, бо ці місця теж продаються. А те, що українською мовою, буде стояти під столом. Ми це врегулюємо до другого читання, щоб на вітрині було 50% видань українською мовою, а 50% – іншими. Якщо видавці хочуть витрачати гроші в пісок, то будуть. Але ж який сенс? Я тут взагалі не бачу питань для дискусій чи для конфлікту. Крім однієї речі – людям не хочеться змінюватися або пристосовуватися до нових викликів. Як би ми не хотіли, а держава, навіть найдемократичніша, – це все-таки інструмент примусу, так чи інакше. Вона встановлює певні рамки, в межах яких ти повинен грати. Це на страшні, а абсолютно нормальні слова.
Як бути з онлайн-ЗМІ, на які теж поширюється опція мультимовності? Якщо друковані ще якось можна контролювати, то як бути з Інтернетом?
В законопроекті прописано, що за замовчуванням повинна завантажуватися україномовна версія. І може бути переклад.
А як ви штрафуватимете сайти, які не виконають цієї норми? Це ж не телеканали, у яких можна ліцензію відібрати.
Ми дуже добре усвідомлюємо, що світ розвивається зараз так, що Інтернет ми не проконтролюємо. Ніхто не планує контролювати комп’ютерні хмари.
Навіщо ж це вписувати в закон?
В законі йдеться про сайти, зареєстровані в Україні, які мають спочатку завантажуватись українською. Це не стосується Netflix чи iTunes Store, тому що це іноземні юридичні особи, на яких наші санкції не поширюються. Ми можемо лише як громадяни України до них звертатися, писати листи про те, що дуже хочемо, аби звукова доріжка у вашому каталозі була українською. Якщо вони в рік отримають 40 млн таких листів, то може подумають, а чи не варто це зробити.
Суто з ринкових міркувань?
Так, звичайно.
«Я вже чую крики: Подоляк вирішила замінити русифікацію англієзацією»
Ви цитували відомого російського блогера Ель-Мюріда, який констатував, що прийняття закону про мову означає остаточне утворення української нації. Ви згодні з таким висновком, як ви висловилися, «ворога»?
Безсумнівно, це одна з ознак. Ми занадто часто бралися за врегулювання цього питання виходячи не з поваги до людини, а тому що хотіли когось «іншувати» та таврувати. У нас на телебаченні, в інтернеті було дуже багато таких тверджень, що «російськомовні українці – не українці», «вони взагалі не мають права», «забрати паспорти», «чемодан–вокзал–Росія». Як можна щось врегулювати з такою ненавистю? Тому ми зараз всі разом знайшли таку формулу, яка просто торпедована з усіх боків, бо вороги бачать, що це може працювати.
А друзі?
Одні друзі жорсткіше би трошки прописали, бо законопроект залишає лазівки. А інші кажуть: «А як же мова науки? Ми що – змушені будемо перекладати наші вузькоспеціалізовані наукові конференції з проблем рідкокристалічних кристалів українською мовою? А ви знаєте що це неможливо перекладати, бо українські перекладачі не володіють цією лексикою?» І тому подібне. От такі ми маємо дискусії і розуміємо, що треба заохотити, створити можливості для використання англійської. Я вже чую крики про те, що Подоляк вирішила замінити русифікацію англієзацією. Криків буде багато, але ми не можемо писати закони пером з 19-го століття. Ми мусимо думати про молодих людей.
От моя донька мені говорить, що в проекті залишили 10% демонстрування фільмів в кінотеатрах мовою оригіналу, але з обов’язковим субтитруванням. І пояснює мені дуже прості речі – тим, хто йде в кінотеатр на фільм мовою оригіналу, субтитри просто заважатимуть. Бо ті, хто не володіє іноземною, на такі сеанси просто не йдуть. Вона порадилась зі знайомими і запропонувала хоча б 2% мовою оригіналу демонструвати несубтитрованими. Але ми боїмося, що це знову-таки буде шпарина, через яку пролізуть російські фільми.
Якщо через 15–20 років ситуація в Україні зміниться в усіх сферах, ми не виключаємо, що і мовне середовище зміниться. І українською будуть говорити і в Дніпрі, і в Тернополі, і в Харкові... Ми зараз б’ємося за мову на телебаченні, але не знаємо, чи буде те телебачення через п’ять років. Невідомо, як далі розвиватиметься Інтернет, технології. Нам треба вилізти з цієї нашої хатини лісової і подивитися на світ. Тому нам важливо одне – зберегти українську мову і зробити такі умови, щоб вона стала модерною мовою модерної нації. Треба розвивати термінологічний лексикон української мови, потрібне її широке застосування.
Давайте конкретніше – як ви бачите субтитрування театральних вистав?
Ви пам’ятаєте, скільки коштував перший мобільний телефон? Десь тисячу доларів в кінці 90-х. А зараз його можна купити за тисячу гривень. Так само «біжучий рядок» в театрах раніше багато коштував, а на сьогодні це ить рядок, ніхто не страждає і не мучиться. Українські театри мали б так само долучатися до розвитку української мови. Як можна розвивати українську, не виконуючи нею пісень, не пишучи нею вірші? Я не маю на увазі ці «косички-електрички», а нормальні вірші і нормальну поезію. Як можна розвивати українську, не ставлячи українські вистави, не роблячи замовлення в сучасних українських драматургів? Інакше це все тільки красиві слова.
Норма про мовних інспекторів в проекті була найбільш суперечливою. Як вона з’явилася і як зникла в останній момент?
Так, це налякало людей і ми просто прибрали цей інститут, тому що тут перемогла проросійська пропаганда, яка почала людей лякати інспекторами. Всі одразу собі уявили екологічного інспектора, якому треба давати хабарі, чи, може, інспектора на дорогах, я не знаю. Ми прибрали це, але так само розуміємо, що без механізму контролю за дотриманням закону він не буде виконуватися. Тому функції контролю залишили і передали в Інститут уповноваженого із захисту державної мови. Далі вже питання – як цей уповноважений сформує цю службу, як він назве людей, які там будуть працювати…
Якщо Національна комісія зі стандартів державної мови буде розробляти стандарти, методології, писати посібники, працювати з комісією з правопису, то уповноважений для громадянина України – це фактично посередник, який може захистити його права.
Якщо я бачу, що мої мовні права порушують в кафе, або в кіоску мені не продають газету українською мовою, що я маю робити? Скаржитись уповноваженому?
Ви маєте написати мотивовану скаргу на ім’я уповноваженого. І потім він буде вивчати, з’ясовувати брати чи не брати вашу скаргу до уваги. Він може своїх працівників, яких я називаю «ангелами Чарлі», послати з перевіркою.
Дехто їх буде називати не «ангелами», а «церберами».
Мені більше подобаються «ангели Чарлі», це якось екзотичніше звучить. Тобто це має бути вмотивована скарга. Крім того, ми розглядаємо можливість, щоб відразу були не штрафи, а попередження. Ми так само розглядаємо, щоб фінансово карали не офіціанта чи продавця, який допустив порушення, а юридичну особу. Зараз це прописуємо. Тут так само є стимул для роботодавця, бо коли ти будеш брати на роботу людину, одним з питань може бути: чи ви володієте українською мовою? Це буде стимулювати менеджмент.
Штрафи, які закладені в цьому законопроекті, насправді, не такі жахливі для бізнесу.
Я взагалі не думаю, що закони пишуться для злочинців. Вони пишуться для законослухняних громадян. Але я бачу всі ці «хвилі», які підіймають «Інтер», «1+1», Ляшко, який каже, що «штрафами ще ніхто не змусив любити українську мову». Вибачте, але коли у нас штрафи за непристебнутий ремінь безпеки були 17 чи 50 грн, їх ніхто не чіпляв. Коли ж Рада підвищила штраф до 850 грн, то кожен таксист, до яких я сідаю, водії гаражу Верховної Ради – всі чіпляють собі ремені. Не знаю, чи 850 грн – це багато чи мало, але бачу, що це дисциплінує. Ми хочемо, щоб ніхто не платив штрафів і розуміємо, що на це потрібен час. Тому готові спочатку попереджати.
Висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради щодо вашого законопроекту не у всьому позитивний. Наприклад, там є претензія, що він не передбачає ніяких безкоштовних курсів для тих, хто хоче вивчити мову.
Я взагалі дуже люблю наше управління, там працює дуже багато висококласних фахівців. Але вони часом настрашені до деяких законопроектів – просто бояться написати щось, що можна було б трактувати однозначно. Те саме стосується законопроекту щодо питань, пов’язаних з релігійними організаціями, – під тиском Вадима Новинського вони написали висновок про те, що законопроект поганий. Є такі моменти, коли вони «дмухають на холодне» і не хочуть бути крайніми. Тому практично всі їхні висновки містять дуже багато зауважень. До нашого законопроекту зауважень не більше, ніж зазвичай. Вони, наприклад, пишуть, що створювати нові інституції Верховна Рада не має права. Тим не менше Верховна Рада вже понастворювала Антимонопольний комітет, НКРЕКП… Як законодавчий орган Верховна Рада для досягнення мети і дії закону має право створити «хребет» для того, аби цей закон діяв. Ось це ми і робимо. Щодо безкоштовних курсів української мови, то ми не можемо цього прописати в законах. Це має стати державною політикою.
Зараз головне – «разом з водою не вихлюпнути дитину». Я вам скажу крамольну і непопулярну річ. Якщо хтось буде знищувати конструкцію закону, аби політтехнологічно ухвалити щось, «аби було», я не буду за це голосувати. При цьому розумію, що пів-України буде мене називати «рукою Кремля». Значить така доля.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0