Мати засудженого у Луганську фаната «Зорі» Влада Овчаренка: Уві сні я бігаю по Верховній Раді і прошу допомогти звільнити сина
Окупаційний суд засудив хлопця до 17 років в’язниці
10 жовтня 2016 року на території Луганщини, яку контролюють російські бойовики, була затримана група ультрас футбольного клубу «Зоря» (Луганськ): Владислав Овчаренко, Артем Ахмеров, В'ячеслав Український і Дмитро Крамаренко. Дві доби батькам не повідомляли про долю хлопців. Аж поки до Овчаренків не прийшли з обшуками.
Дуже швидко з’ясувалося, що усім затриманим окупаційна влада інкримінує «шпигунство на користь України». «Доказами» провини, наприклад, Владислава Овчаренка став факт спалення прапора терористичної «ЛНР». Він був зафіксований на відео. До «справи» також долучили фотографію Влада, на якій він перебуває у центрі Луганська з українським прапором у руках.
25 жовтня цього року Владислава засудили до 17 років суворого режиму, а Артему Ахмерову дали 13 років. Цікаво, що двох інших затриманих хлопців бойовики відпустили. У так званому МГБ повідомили, що Український і Крамаренко визнали свою провину і відмовилися від обміну.
Після оголошення вироку батьки Влада Овчаренка разом із футбольними фанатами багатьох українських клубів та націоналістичними організаціями розгорнули публічну кампанію задля визволення хлопців. Як зізнається мати Владислава Вікторія Овчаренко, представники міжнародних організацій порадили їй надавати проблемі розголосу, тоді шанси на звільнення побільшають. Сама Вікторія разом із чоловіком проживають у Луганську. Приїздити до Києва родина боїться, оскільки назад окупаційна влада може не пустити.
В інтерв’ю «Главкому» Вікторія Овчаренко розповіла про те, як земляки оббрехала її сина на «суді», про лист до ватажка місцевих бойовиків Ігоря Плотницького, а також назвала впливових українців, які можуть вплинути на долю схоплених хлопців.
Вашого сина звинуватили в «шпигунстві на користь України». Які докази цього окрім спаленого прапора «ЛНР» і демонстрації прапора України пред’явили Владу?
Ще йому нагадали те, що він написав статтю для журналу Bild (найбільший німецький щоденний таблоїд, - «Главком»). Він у статті описав своє життя і життя своєї родини в «ЛНР». Але найголовніше, сказали, що він працював на Головне розвідувальне управління при Міністерстві оборони України, начебто він якісь координати передавав, фотографував об’єкти.
Проти вашого сина дала свідчення сусідка. Чому?
Чесно вам сказати, не знаю, я здивована. Вони із самого народження були знайомі між собою, разом на вулиці живуть, вона через будинок від нашого. Я розумію, що на неї, можливо, тиснули, але… Ця дівчина такого ж віку, як і Влад, два тижні різниці.
Чи намагалися з нею поспілкуватися після цього?
Ні. Я не намагалася нічого з’ясувати. Я розумію, можливо, на неї чинився тиск. Але у всьому, що вона говорила, не було жодного слова правди.
Що саме вона говорила, які свідчення дала?
Перш за все казала те, що хлопці ніде не працювали (Влад Овчаренко і Артем Ахмеров – «Главком»). Не знаю нічого за Артема, але Влад працював у ресторані поваром. Ця дівчина розповідала, що хлопці нібито ходили по ресторанах, засідали у них, розкидалися грошима. А він насправді не те, що по ресторанах не ходить, він навіть не курить.
Хто з адвокатів захищав вашого сина?
Був призначений адвокат. Смислу наймати іншого адвоката я не бачила. Люди до нашої справи наймали адвоката, але результат був той самий. Адвокат місцевий, тут приїжджих адвокатів немає, хто ж сюди приїде? Але я не хочу його називати, вибачте.
Оскаржити рішення суду, яке уже ухвалене, якось можливо?
Думаю, що ні. Тому що вони нам із самого початку без суду і слідства, що Владу світить до 20 років ув’язнення. Опер, мабуть, я не знаю, ким є ця людина, таке казала. Мовляв, варіантів немає щодо звільнення чи помилування.
Прокурори, слідчі, суддя - звідки ці люди?
Про прокурорів нічого не можу сказати, до них нас близько не підпускали. Маю на увазі, суд над Владом проходив у закритому режимі. Слідчий, наскільки я розумію, місцева. Була ситуація, коли вона питала, чи можу я відповідати російською, я сказала, що готова і українською, і російською. А вона відповіла, що їй російською легше, мовляв, за України вони українською говорили. З такої її відповіді я зрозуміла, що вона місцева. Також по вимові легко можна відрізнити місцеву від немісцевих.
До винесення вироку вам півроку не давали можливості бачитися з сином. Чому?
Не півроку, а 13 місяців. Ми бачилися з Владом кілька разів під час судових засідань щодо продовження терміну утримання під вартою. Але просто бачили одне одного і все. Одного разу кілька хвилинок нам дозволили поспілкуватися. Ми встигли тільки запитати його про те, як його самопочуття і що можна передати.
Як його самопочуття?
Наче нормально, але написав мені список ліків, щоб я передала.
В яких умовах утримують вашого сина?
Не знаю. Але, мабуть, у камері багато людей. Про це з ним не говорила.
Коли стався конфлікт, стало зрозуміло, що контроль над Луганськом перейшов до бойовиків, ви залишилися в місті. Чому?
Ми збиралися переїжджати, але були обставини: моя мама сліпа. Тому нам не можна було так просто це зробити. Я не могла її везти у нікуди. На тій території (підконтрольній Україні – «Главком») у нас житла немає. Якби було, ми б ще весною 2014-го переїхали.
Чи знали ви про проукраїнські погляди свого сина, говорили йому, що висловлювати їх може бути небезпечно?
Політика нашій родині завжди була цікавою темою. Та він же сам дорослий хлопець, він розумів, що небезпечно. Але ще до початку бойових дій усі знали, яких ми дотримуємося поглядів.
Наскільки ви самі почуваєтеся у безпеці в Луганську?
Я не можу сказати, що почуваюся у безпеці. Можливо і слухають мій телефон, але я напевно не знаю.
Чи багато людей у Луганську знають про вашу боротьбу за свободу сина, як ставляться до цієї кримінальної справи ваші друзі, знайомі?
Навіть ті люди, у яких інші погляди, відмінні від наших також у шоці тому, що знають Влада. У нього ні з ким конфліктів не було, з сусідами також. Знайомі, які у нас були тут з проукраїнськими поглядами, звідси виїхали одразу, як ця історія з Владом сталася.
Хтось з представників української влади зв'язувався з вами з метою допомогти?
Я спілкувалася з Юрієм Тандітом (радник голови СБУ, представник Центру сприяння та звільнення полонених і заручників при СБУ, - «Главком»), коли хотіла домогтися, щоби Влада включили у списки на обмін. Спілкувалися ми з Іриною Володимирівною Геращенко (віце-спікер, член Мінської переговорної групи, - «Главком») також, листувалися через смс. Телефонувала мені також помічниця пані Геращенко. Напряму я спілкуюся з Центром звільнення полонених (Центром сприяння та звільнення полонених і заручників при СБУ – «Главком»), вони запевнили, що Влад є у списках. Навіть повідомили, що наприкінці літа ця сторона («ЛНР» - «Главком») підтвердила, що він є у цих списках.
Ви зустрічалися, спілкувалися з кимось із лідерів нинішньої адміністраціїї Луганська щодо справи вашого сина?
До вироку, як тільки Влада забрали, я написала листа Плотницькому (Ігор Плотницький – самопроголошений керівник так званої «ЛНР»). Мені він нічого не відповів, а мого листа вони переслали до «МГБ» (так зване «Міністерство державної безпеки» самопроголошеної «ЛНР» - «Главком»). В «МГБ» мені дали листа, в якому сказано, що мого сина обвинувачують у шпигунстві і він перебуває у них.
Що ви писали у листі до Плотницького?
Я написала, що справа мого сина – це беззаконня, аби він розібрався в цьому. Але вийшло так, що мені просто прийшла відповідь з підтвердженням, що Влад знаходиться у них і все. Я також спілкувалася з Луганським омбудсменом Ольгою Копцевою.
Після того, як Владу винесли вирок, у багатьох містах України пройшли акції уболівальників з вимогою звільнити вашого сина. Підтримку відчуваєте?
Звичайно, відчуваємо. З міжнародними інституціями також спілкувалися: ОБСЄ, ООН, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста. Приїжджав представник ОБСЄ Тоні Фріш (координатор ОБСЄ), але вийшло так, що він не потрапив до сина, його не пустили.
Ті люди, які зараз мають владу у Луганську, пропонували домовитися?
Ні, таких розмов не було?
Викупити сина не пропонували?
Ні.
Після того, як Владислава затримали, у вас в будинку провели обшук. Що шукали, що знайшли?
Шукали банери «Луганськ – це Україна» і димові шашки. Вони хотіли довести, що все це лежить у Влада під ліжком. Тричі вони ліжко перевірили, але ж під ліжком нічого немає. Натомість вони конфіскували у нас системний блок від комп’ютера, узяли диски, які лежали у Влада в столі, чистий блокнот, прапорець України забрали. Все, що забрали потім повернули окрім телефона Влада і системного блоку. Адвокат нам сказав, що вони конфіскували «на користь республіки». Проте зараз з адвокатом ми уже не спілкуємося, який смисл?
Люди, які проводили обшук, місцеві?
Їх дуже багато було: 16, якщо не більше. Як кажуть сусіди, бо я сама не бачила, кілька автомобілів стояло та мікроавтобус. У багатьох з них були закриті обличчя, вони були у балаклавах. Я була вдома сама, чоловік на роботі. Судячи з вимови того, з ким я розмовляла з них, схоже, що були місцеві.
Рік тому, коли затримали Влада, разом з ним затримали ще В’ячеслава Українського, Дмитра Крамаренка, згодом їх відпустили. З цими хлопцями або з їхніми родичами виходили на контакт?
Ані вони на нас, ані ми на них не виходили. Чесно вам скажу, до цього випадку я не знала навіть про їх існування. Хоча ні, колись про Славу я чула, але про Діму – жодного разу. Разом я їх обох побачила, коли вони прийшли давати свідчення у суді.
Що вам відомо про долю Артема Ахмерова, з його родичами спілкувалися?
Їх з Владом разом привозили на суд. Звичайно, Артема ми також бачили. Я намагалася поспілкуватися з його бабусею. Я коли до «МГБ» приносила передачу, то почула, що вона передає передачу Артемові Ахмерову. Так от, я з нею заговорила, вона сказала, що є бабусею Артема. Але почувши хто я, втекла від мене. Я зрозуміла, що вони не хочуть спілкуватися. Навіть не знаю, чому вона так вчинила, у кожного свої думки в голові.
Коли вашого сина переводитимуть до колонії?
Цього я не знаю. Начальник СІЗО після суду мені лише сказав, що далі Влад піде по етапу.
Чи спілкувалися ви з рідними інших українських в’язнів, яких утримує «ЛНР»?
Так, ми спілкуємося. Десь людей п’ять є з такими самими статтями. З рідними цих в’язнів ми познайомилися біля СІЗО.
Чи збираєтеся до Києва, до високих кабінетів? Це могло б допомогти визволенню хлопців?
Було таке бажання. Чесно вам скажу, що навіть уві сні я за депутатами по Верховній Раді бігала. І вдень, і вночі у мене лише одні думки. Але ж якщо я виїду, назад можу не повернутися. В кращому випадку мене можуть просто не пустити, не кажучи вже про гірше. Окрім того невідомо, чи зможу я взагалі виїхати звідси. Надіюся, що вищі посадові особи зв’яжуться зі мною. Я б хотіла зі своєю проблемою звернутися до президента. Наскільки я знаю Віктор Медведчук також займається такими питаннями. Я би дуже хотіла, щоби хоча б його помічники зі мною зв’язалися. Від цих людей багато що залежить.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0