Надія Савченко: Горілки, яку я випила на борту літака, було достатньо, щоб здивувати прес-секретаря президента та Ірину Геращенко

    Савченко розповіла, як виходила з голодування та що думає про чоловіків
    «Главком» публікує другу частину інтерв’ю з народним депутатом Надією Савченко. Якщо у першій частині йшлося переважно про політику, зокрема, Надія підбила підсумки річниці своєї свободи, визнала, що вдячна Віктору Медведчуку за визволення з російського полону, дала оцінку Юлії Тимошенко, а також пояснила, чому потиснула
    • Наталія Сокирчук Станіслав Груздєв
    • 1 Серпня, 15:01
    • Розсилка
    <img src="/ftp_upload/images/savchenko2.jpg" alt="Надія Савченко" width="" height="" itemprop="image" />
    Надія Савченко. Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»
    Надія Савченко

    Савченко розповіла, як виходила з голодування та що думає про чоловіків

    «Главком» публікує другу частину інтерв’ю з народним депутатом Надією Савченко. Якщо у першій частині йшлося переважно про політику, зокрема, Надія підбила підсумки річниці своєї свободи, визнала, що вдячна Віктору Медведчуку за визволення з російського полону, дала оцінку Юлії Тимошенко, а також пояснила, чому потиснула руку позбавленому недоторканності Михайлу Добкіну, то у другій частині розмови ми говорили на особисті теми.

    Надія розповіла про почуття до своїх адвокатів, які наслідки для здоров’я мало голодування, скільки горілки випила у літаку дорогою в Україну, яким бачить свого майбутнього чоловіка, як мали діяти українські політики, щоб витягнути з російською тюрми не тільки її, а й інших в’язнів, а також, де купує собі одяг та як вибирає туфлі.

    Надія Савченко. Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»
    Надія Савченко. Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»

    Коли ви були в полоні, адвокатів самі собі вибирали?

    У мене був державний адвокат, а потім до мене прийшли три адвокати – Новіков, Фейгін і Полозов. До мене не стояла черга з адвокатів, мені не було з кого вибирати. Я підписала з ними договір, тому що вони принесли лист від сестри, де вона писала: "Надя, візьми цих адвокатів". Адвокат може тоді потрапити до людини в тюрмі, коли він укладе угоду з родичами. Віра подивилася на їхній досвід, вони запропонувала якусь концепцію мого захисту.

    До речі, моя сестра вдалася до співпраці з «Батьківщиною» та Юлією Тимошенко, бо Юлія Володимирівна знає Путіна особисто. І Віра сподівалася, що їй буде легше домовитися з ним про моє звільнення. Сестра підійшла до цього максимально прагматично.

    У Фейсбуці Фейгін написав, що вони з Полозовим одразу запідозрили, що Новіков пов'язаний із Кремлем, бо його лінія захисту і поведінка йшла всупереч домовленостям (між захисниками)…

    До мене прийшли разом усі троє, запропонували командну роботу. Насправді, робота з адвокатами була дуже цікавою – про це можна взагалі написати книжку. У них різні характери, плюс ще мій характер. У нас у всіх були ідеї, це була потужна спільна робота. І коли у нього виникли сумніви – це питання всі до нього. І моєю задачею було зробити так, щоб ця команда дійшла до фіналу. Тому що валити команду при такій гонці, яка була у нас, було б некрасиво, неграмотно і непрактично.

    Ваше твердження: «Путін мене відпустив, бо люди не дали можливості йому цього не зробити». Чому ж, на вашу думку, Сєнцов, Кольченко, Сущенко досі у полоні?

    В першу чергу, через таку державну програму зі створення з мене ікони, про яку я вже казала. Потім – не може спрацювати двічі один і той самий трюк. Якщо це спрацювало для однієї людини, то для інших треба шукати інші методи. Політики не додумалися взяти всіх одразу у списки партій. Крім того, треба було всіх делегувати в ПАРЄ. Уявляєте: вся делегація ПАРЄ сидить у російській тюрмі?

    Мало того, що люди борються за тебе ззовні: ти повинен боротися зсередини. Я б боролася проти Росії навіть, якби у мене не було ніякої підтримки. Мені б вистачило чисто людських методів, щоб показати тій системі, що вона не зламає людину. Я, на жаль, не бачила від інших в’язнів такої боротьби. Хоча показувала їм приклад, і вони могли йому наслідувати. Одночасне голодування всіх політв’язнів дало б свій результат – за нас би за всіх почали боротися. Так, нам було важко спілкуватися, але ж є телевізор, який показує, що Савченко оголосила голодування. Робіть те саме. Чому вони цього не зробили -я не знаю.

    Що б ви їм порадили зараз?

    Тепер уже просто чекати. Тюрма – це інший світ. Процес боротьби можливий на досудовій стадії. Тепер я вже не пораджу псувати своє здоров’я – вони і так чимало тортур пережили. Хай вони дочекаються.

    Ви вірите, що воля у них буде?

    Вірю.

    Скоро?

    І що скоро – теж вірю.

    «У в’язниці я себе відчувала постійно зібраною, злою»

    Як вам вдавалося залишатися зібраною цілих два роки?

    Коли я просиналася зранку, у мене боліла щелепа – так сильно я її так стискала. М’язи були постійно стиснуті, натягнуті. Я шукала моменти, коли могла розслабитися. Вони завжди є: коли охорона не дивиться на свої монітори або ж дивиться не так уважно. Час, коли сходить сонце. Коли в камеру залітає синиця. Коли у дворику для прогулянок наглядач трохи відходить, і ти бачиш, як через бетонну стіну пробився маленький паросток, і ти торкаєшся цього листочка. Оце й були моменти розслаблення.


    Надія Савченко. Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»
    Надія Савченко. Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»

    Ви молилися?

    Ні. Багато людей кажуть, що вони приходять до Бога у в’язниці. Напевно, для мене це не той шлях. Люди мені писали, що моляться за мене. Я відповідала, що вдячна їм, але не є настільки набожною людиною. Я говорю з Богом напряму, не вдаючись до церкви, молитов. Я просто обдумаю щось собі, це і є приєднання до якоїсь енергії. Тоді більшу підтримку я відчувала не в господі, а в собі.

    Ви розповідали, що аби примусити вас їсти, тюремники смажили під вашою камерою картоплю на салі. Перше, що ви з’їли вдома?

    Мамин борщ.

    Які наслідки для здоров’я має голодування?

    Після голодування тіло відновилося, органи відновилися. Зараз проблема у нестачі руху, як в тюрмі так і зараз. Я не кажу про качалки-бруси-турніки, йдеться про звичайні фізіологічні рухи. В армії я багато ходила, у мене було багато поворотних рухів – була фізична активність. Зараз у мене робота сидяча: зустріч – кава – сигарета. Моє тіло не повернулося до того стану, яким воно було, коли я була військовою. Як таких катастрофічних наслідків для здоров’я тюрма не дала. Я думаю, що якби зараз довелося проходити льотну комісію, я б її пройшла.

    Ви відвідуєте тренажерний зал?

    Ні, я люблю природні рухи, а природні рухи – це бійка. В армії часто рукопашним боєм займалась. Тренажерний зал – це окрема субкультура. Тягати до сьомого поту оце залізо – мені простіше вагони розвантажувати. Так хоч із користю тягаєш. Моя сестра любить тренажерний зал, але зараз на це все немає часу. Якби мала вибір між тренажерним і танцювальним залом, я б танцювала. Будь-які танці, немає значення.

    Вас намагалися годувати примусово?

    Вони пропустили момент, коли можна було це робити. Зазвичай людина втрачає свідомість, коли голодна. Парадоксом для них стало те, що я за 83 дні жодного разу не втратила свідомість. Вони чекали, поки підуть фізіологічні прояви, які бувають у таких випадках. Та настав момент, коли у мене стінки на всіх органах стали настільки тонкими, що примусове годування стало небезпечним для мого життя. Був у «Матросской тишине» випадок, коли чоловік голодував впродовж 60 днів і після примусового годування помер. На початку голодування я написала заяву, що будь-яке втручання я розцінюватиму як тортури і надавати спротив. Тоді почалися вмовляння. До мене їздили дипломати, омбудсмен, радник президента РФ з прав людини Фєдотов (Михайло Фєдотов – «Главком»), доктор Ліза, німецькі лікарі . І всім було дуже дивно, що здоров’я вистачило. Для того, щоб потрапити у льотні війська, здоров’я має бути міцнішим, ніж у більшості людей.

    Коли мене почали годувати, вони думали, що все виходиться достатньо легко. Тоді якраз почались проблеми – організм не сприймав їжу. Мене намагалися виводити з голодування соками, бульйонами – і від того, і від того мені було погано. Врешті решт я сама знайшла для себе дієту для виходу – сир, молоко і масло.

    Ви казали, що до останнього не вірили, що вас відпустять, і трохи заспокоїлися лише тоді, коли опинились у літаку. Чи дійсно на борту випили ледь не пляшку горілки. Це правда?

    Я сама так сказала: про пляшку перебільшила. Я два роки жила без спиртного. Це начебто корисно, але у тюрмі такий стресовий стан, що краще б я випила. На борту, аби зняти стрес, із усього доступного я попросила горілки. Тієї кількості, яку я випила, було достатньо, щоб здивувати прес-секретаря президента Цеголка та Ірину Геращенко. Я до того пила і після того пити буду. Кожна нормальна людина п’є – на новий рік і на день народження як мінімум.

    Чому ви вийшли з літака без взуття?

    Історія починається не там. Я із в’язниці у в’язницю переїжджала із нульовим багажом. Мене до в’язниці привезли без нічого, на мені був тільки мій одяг, який у мене теж забрали – для матеріалів справи. Слідчий купив мені спортивний костюм. Потім люди, які знали мою історію, почали передавати мені речі, дуже багато речей. У мене, наприклад, було шість пар капців, 14 трусів. Для однієї людини це багато. Якби я сиділа не одна, я б могла поділитися з дівчатами. Кожного разу, виїжджаючи з в’язниці, я залишала все – брала з собою тільки найнеобхідніше для того, щоб в тюрмі роздали іншим людям. Із останньої – так само. Я не знала, куди я їду, хоч мені і говорили, що додому. Я залишила там нові босоніжки. Взула свої старі чоботи. Було літо. Але у камері холодно, можна ходить у валянках. А коли вийшла, було жарко, я їх зняла і забула у літаку. Тобто у той момент я навіть не задумалася, що мені треба взутися.

    Впадало в око, що на засіданнях російського суду ви гарно виглядаєте: у вас випрасувана вишиванка, охайна футболка…

    Я ж не кримінальний світ! Я все-таки українка. Навіть коли у мене зовсім не було одягу і адвокат купив мері перші майки, я  розділяла речі, які носила, і ті, в яких виходила на суд. В одній з перших передач Віра мені привезла майку з тризубом. Виявляється, в Росії далеко не всі знають, як виглядає герб України. Тюремна охорона просто не знала, що це, тому передали мені. Тільки пізніше, коли я її одягнула, всі зрозуміли, що там намальовано. Потім сестра привезла вишиванку – її вони передавали неохоче, бо розуміли, що не просто блузка, як запевняла сестра. Але все одно передали.

    Як ви працюєте над собою? Користуєтеся послугами репетиторів, технологів чи займаєтесь самоосвітою?

    Так, вчитися ніколи не пізно і розвивати себе потрібно. Але я думаю, що до 30-ти років людина вже повинна всьому навчитись, попрацювати над собою і врешті решт почати працювати.

    Я не користуюсь послугами мозгоправів, які називаються політтехнологами та іміджмейкерами. Я не маю на це грошей і не вважаю, що їх треба на це викидати. Співпрацюю із політтехнологами – або це навіть не політтехнологи, а просто люди, які б могли бути радниками у політиці - виключно у «дружньому» руслі: хто до мене нормально ставиться, той може дати мені пораду: «Надю ти зробила так і так, і це було неправильно». Так, вони всі розумні люди, просто я готовий матеріал, пізно із мене щось ліпити. І всі політтехнологи це визнали, і жоден з них не сказав, що наді мною потрібна якась робота.

    Це – Сергій Гайдай, Віктор Шишкін, Небоженко, Глузман, Степан Хмара. Це досвідчені люди, а не ті, хто виступає з телеканалів, типу Березовця чи Чорновола.

    Про літературу. Я так і не навчилась любити читати. Незважаючи на те, що у в’язниці я багато читала, щоб убити час. Зате моя сестра читає просто скажено, зокрема, багато літератури з економіки. І поки ми їдемо кудись у машині, вона мене розповідає про прочитане. Це і є моя книжка в переказі. Послухала – можна вважати, прочитала щось.

    Щодо одягу – тут зі мною працювати не має сенсу. Я люблю бути одягненою зручно. Якщо треба одягнутися красиво, я собі кажу: «Надя, сьогодні ти – актриса на сцені, одягаєшся на дипломатичний прийом незручно, але гарно».

    Не так давно ви прийшли в Раду у красивій блузці з напівоголеним плечем…

    Блакитна – так, було таке. Я її сама купляла. Ця блузка дуже легка, прикольна, стильна, дуже зручна. Я її придбала, не думаючи про те, що є дрес-код, де оголені плечі не вітаються. Коли я дивилася, чи одягнути її у Верховну Раду, я бачила, що жінки часто у парламент приходять і з одним, і з двома відкритими плечима. Чому у ЗМІ була така істерична реакція саме на моє відкрите плече – я так і не зрозуміла. Весь інтернет шумів, що Савченко оголилася.

    Раніше я сама собі шила одяг (Савченко після закінчення школи отримала спеціальність модельєра-дизайнера – «Главком» ), бо дуже важко знайти те, що мені подобається. Зараз у мене немає часу шити. Просити швачку зшити по моїх дизайнерських лекалах – теж не до цього. Тому зараз я вдягаюся простіше. Як правило, купую одяг у стокових магазинах.

    У мене з’явилася звичка купувати одяг в аеропортах. Коли я їжджу за кордон, немає часу на шопінг, він виключно на ділову зустріч – і швидко назад. Максимум на екскурсію: подивитися архітектуру, якийсь музей і природу. Незважаючи на те, що я льотчиця, аеропорт – це дуже тошне місце, я не люблю літати пасажирськими літаками, це велика маршрутка з пересадками. І от коли є час між цими пересадками, я можу пройтись магазинами. Стараюся не брати річ, дорожчу $20. Дорожче – це перебір.

    Туфлі на підборах і нова сукня – це задоволення?

    Туфлі на підборах та сукні терпіти не можу. Сукню взагалі важко вибрати. Остання моя сукня – червона, теж була помічена у Верховній Раді, куплена для дипломатичної поїздки в Індію. Зелена, яка теж наробила шуму, придбана для прийому у посольстві Саудівської Аравії. Я трохи знаю культури світу і розумію, що прийнятно. У Саудівські Аравії взагалі не можна відкрити руку, декольте. Вибирали зелену сукню сестра з помічницею. Я саме поверталась із якоїсь поїздки, сказала їм, що потрібна довга закрита сукня стриманого кольору – синього або зеленого, більше хотіла синього. Вони побігли, купили, принесли, я переодягалась в машині на той прийом. Червону ми разом вибирали. Я шукала із бавовни – тому що це Індія, нестерпна спека.

    Туфлі на підборах – для мене катастрофа. Я завжди підбираю туфлі приблизно одного типу. Я ніколи не взую шпильку, з гострими носками, з якимись вивертами, бо я на них ходити не можу. Всі мої туфлі в одному стилі, схожі на ті, які видаються жінкам в армії -  певний каблучок, висотою як по уставу.

    Мені зараз шалено хочеться піти по магазинах G-Star. Хочу взяти собі одягу у військовому стилі. Мені цього не вистачає. Але ж там ціни – ойойой. І хочеться, і колеться.

    Згідно з вашою декларацією за минулий рік, вам належить будинок, третина квартири на Троєщині, вашій сестрі – автівка «Шкода Фабія». Щось змінилося?

    Змінилося. В селі справді була хата, ми її продали, тому що хочемо купувати квартиру або якось розміняти. Вірніше, мама хоче – вона все життя хоче, щоб у нас із сестрою у кожної було по квартирі.

    То зараз ви живете втрьох?

    Так.

    Не втомилися від жіночого колективу?

    Та ні, це ж рідні люди. То сваримось, то миримось – як усі родини. Я 10 років не жила вдома, тому це швидше сестра і мама втомилися.

    Ви казали, що ваш майбутній чоловік має бути «рівним по силі, бо сильнішим за мене бути не зможе ніхто». Ви зараз працюєте у Верховній Раді. Чи є серед ваших колег-депутатів такі чоловіки?

    Немає. Річ у здатності на вчинок. Немає людей, здатних на вчинок. Політики здатні на якусь роботу – командну чи індивідуальну. Вчинок – це те, що виходить за рамки. Коли людина йде проти всього світу: коли всі прогнулися, а ти стоїш стійко. Немає таких людей у політиці.


    Надія Савченко. Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»
    Надія Савченко. Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»

    А де є?

    Не знаю, самій цікаво(сміється). Такі вчинки бувають на фронті, але мало чоловіків, здатних на таке, повертаються.

    Бувають такі жінки, які не можуть жити без чоловіка. У мене такого немає. У мене на фізіологічному рівні це відсутнє. У багатьох чоловіках я нічого, крім тварини, не бачу.

    Чи є таким сильним чоловіком Медведчук?

    Я поняття не маю. Мені важко говорити про цю людину, тому що в українській політиці він проходив так, що я його не пам’ятаю. Він завжди був «сірим кардиналом». Скоріш за все, це людина, яка вміє маніпулювати, вести дипломатію, яка має стрижень у собі. Але я його ніколи не бачила. Щоб оцінити людину, мені треба побачити очі, жести, рухи, міміку, почути, як людина говорить.

    Ще одна характеристика вашого «потенційного обранця» – «той, що врятує Україну». Це означає, що він має бути політиком?

    Мені здається, Україну зараз не політик врятує. Політик може її тільки загубить. Я справді так відповідала, тому що мене вже дістали ці запитання. Щоб одна людина врятувала країну. Нельсон Мандела колись врятував Африку. Є такі видатні видатні постаті. Можливо, і в Україні така з’явиться. Чи буде це чоловік – подивимося.

    Кілька місяців тому ви казали, що в Раді на вашу адресу «вульгарні жарти іноді бувають». Ви досі їх чуєте?

    Так, бувають. Я до цього дуже звикла, бо працювала тривалий час у чоловічому колективі. Це залежить від виховання, темпераменту чоловіка. У Верховній Раді є пара жартівників, які ніколи не припиняють жартувати.

    Хто?

    Не будемо здавати своїх колег. Вони люблять публікувати мої фотографії ззаду.

    Як ви на таке реагуєте?

    Мене це не чіпляє. Якщо є час, я можу пожартувати, якщо нема, я кажу: «Будь ласка, заспокойтеся, ми працюємо». Але це не тільки щодо мене – я бачу таке і стосовно багатьох жінок.

    Чи оцінювали ви, перебуваючи у неволі, своїх юристів як чоловіків? Чи вважали їх сильними і такими, що зможуть вас захистити?

    До мене доходили чутки, що нібито Фейгін розлучився з дружиною через Савченко. Це смішно. Можливо, були якісь сімейні причини. Я відчувала від своїх захисників багато уваги. Зі мною під час голодування адвокати були практично щодня. Зазвичай з адвокатами говорила як з машиною: треба писати заяви, підписувати, немає зайвого часу. Я бачила в них одночасно захисника і ворога. Вони – росіяни, я українка. А от у період мого голодування я пізнавала їх як людей. Однак тоді розглядала не як чоловіків, а як піддослідних – що вони собою являють, як мислять люди цієї професії? Коля Полозов - цинік і скептик, з ним було завжди дуже цікаво дискутувати. Фейгін – холерик, піарщик. У мене з ним було мало точок дотику. Новіков – розумний, дуже начитаний, багато чого міг розказати. Він був наймолодшим у команді. Якщо у мене виникали якісь суто людські прохання – наприклад, купити якісь жіночі елементи одягу, я зверталася до нього. Напевно, сам він цього не робив, казав, його подруга купувала.

    Щодо якихось моментів флірту – це скоріше із слідчими. Мені подобалося з ними «стервозничати». Тільки останній слідчий – трьох до нього я просто «зжерла» - прийшов і чесно сказав, що він все розуміє, треба просто відпрацювати. Це був нормальний чоловік, з яким можна було покурити, потриндіти.


    Надія Савченко. Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»
    Надія Савченко. Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»

    Як виглядає день Надії Савченко-депутата?

    Встала. Болить спина. Поганий матрас, погано спала. Взяла каву, сигарету. Розбудила сестру, яка хоче доспати. Зірвалися, спізнюємося. Постояли в заторах, долетіли, погнала у Верховну Раду. Сіла. Вулик починає наповнюватися. Вийшла у перші півгодини засідання, бо нема що слухати: виступають ляшки, Бурбак, інші «лідери політичних партій». Пішла, походила, покурила, поспілкувалася з апаратом – які закони, що вони про це думають, десь пройшлася. Повернулася. Вникаю в закони, голосую. Виходжу курить, якщо нервовий день. Добула до обіду. Побігла в комітет до свого помічника підписувати звернення-заяви. Ще буває в обідні перерви виходжу під Верховну Раду, бо люди приходять і самі приносять звернення. Коли закінчується робочий день – погнала на ефіри або в офіс – працювати разом із помічниками. Приїхала додому після ефірів, бо вони у мене чомусь завжди пізні, впала спати.

    Якщо тиждень не пленарний, то робота по громадах. На вихідних зазвичай їздимо, зустрічаємось із людьми. Намагаємось за вихідні об’їхати одну область, чотири ключові міста. Це дорога, це весело, це покурить, це заправки, музика, драйв. А як відпрацювала з людьми – впала в машину –  і не чіпайте мене.

    Як розслабляєтесь?

    По ходу. Їхали з Одеси – поламалася машина. Поки ремонтували машину, нас запросили заїхати у село. Там ферма, коні – ми, що називається, дорвалися. Поки журналісти за тобою бігають, це, звичайно, дискомфорт, але потім, коли нафотографують, можна кататися у своє задоволення. Що називається, день вдався. Сідаю, їду далі.

    Або ж просто ввечері вино, сигарета, сир. От вчора ми з сестрою взяли собі пляшку вина, сир і сиділи дивилися якийсь серіал про дівчат.

    Які у вас плани на відпустку?

    Все літо я буду їздити. Також будемо шукати вихід і з ситуації з полоненими. Буду проводити дипломатичні зустрічі – заплановані поїздки за кордон. У мене з’являється нове бачення, я хочу донести його західним партнерам.

    Валятися і загоряти – це не для мене відпочинок. Я такого не витримаю.

    Ще до вашого потрапляння у полон ви знімались у «Битві екстрасенсів». Для чого це вам потрібно було?

    Тоді у мене була військова відпустка, і саме знімали оту дурну передачу, з якої я постійно сміялась, у правдивість якої, кажуть, люди досі вірять. Мені подзвонили з телеканалу. Вони мене вмовляли: будь ласка, нам потрібен снайпер. Я кажу, що не снайпер і ніколи ним не була. Я спочатку відмовилась, але вони нікого іншого не знайшли, знову мені подзвонили, і я погодилась. Мені стало цікаво подивитися на брехню зсередини. Коли б я ще побачила, якби я там не знялась? Це все постановочне відео.



    У своїй книжці ви змальовуєте дуже суворі побутові умови під час служби в Іраку. Ви приймали душ у білизні разом із чоловіками, спали з ними в одному приміщенні та були змушені спостерігати за їхнім переглядом порно з усіма наслідками. Ви тоді були молодою дівчиною (23 роки), чи не були ці умови побуту аж занадто жорсткими для дівчини?

    Звідки береться статева різниця? Від виховання. Коли виховують дівчинку, їй розповідають, що вона повинна фарбуватися, брити ноги, все таке. Я не пам’ятаю, щоб мені коли-небудь у дитинстві сказали «ти ж дівчинка». Ну, сукню одягали, але щоб косички заплітали – мене в основному коротко стригли. Ніхто не робив акцент на тому, що я маю відрізнятися від дітей, з якими гуляла. У нас у родині не було акценту на гендерну нерівність. У нас була рівність. Несе хлопець відро води – і ти несеш відро води. Вам по шість років, ви маленькі – яка різниця між вами? У мене було закладене нормальне сприйняття цього протилежної статі. Я взагалі багато що у житті простіше сприймаю: заколоти кабана, зарубати курку. Копати картоплю: за лопати і я, і хлопці. Я з ними завжди відчувала рівність, не могла зрозуміти, у чому різниця.

    Стосовно душу – це те, що викликало найменший дискомфорт. Коли ти у тому душі відчуваєш на собі воду після спекотного дня із +35 в полях, коли у тебе синяки і садна на тілі, тобі абсолютно байдуже, хто поруч із тобою. Просто відчуваєш воду.

    Чи дійсно ви працювали у сексі по телефону – чому саме ця робота? Як ви потрапили туди?

    Так, працювала. Це стало можливим, знову-таки, через адекватне ставлення до всього. Таку роботу може витримати не кожен, я це побачила на відборі. Ми з подругою шукали роботу, побачили оголошення у газеті: «девушка, с приятным голосом, с умением разговаривать на любые темы». Я не знала, що це. Приїхала туди, мені дали якийсь бульварний роман, сказали прочитати на мікрофон сексуальну сцену. Я спочатку подумки посміялася з цього. Багато дівчат, які прийшли на відбір, були у шоці, йшли звідти, мало хто міг це прочитати. Я собі сказала: «ти актриса, ти це прочитаєш». Прочитала. Зарплата на той час була шикарною $100.  Треба було проходити офіційне оформлення, можна було з 23 років. Мені у той момент був 21.

    В інтерв’ю ВВС одразу після звільнення ви зізналися, що понад усе хочете літати. Зараз літаєте?

    Дуже хочу літати. Зараз така можливість випадає нечасто. Я б хотіла повернутися до цієї роботи. Є люди, яким вдається поєднувати роботу із польотами – хтось, наприклад, має невеликі літачки. Я мрію купити собі літачок. Але ж купити – то одне, а заправляти, обслуговувати – інше, то дуже дороге задоволення. Колись, може…

    Чи знаєте ви, скільки грошей просто зараз у Вас в гаманці?

    Шістсот. Зараз перевірю

    (Надія дістає гаманець, щоб перевірити, чти не помилилась. Грошей в ньому виявилось значно більше - … купюр по 200 грн)

    Таки більше – сестра доклала. У нас з сестрою гаманець один на двох. Якщо я кажу «Віра, у мене закінчились гроші», вона кладе в мій гаманець зі свого.


    Надія Савченко. Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»
    Надія Савченко. Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»

    Скільки і на що ви вже відклали із депутатської зарплати?

    Я не вмію відкладати. На жодній своїй роботі мені не вдалося відкласти. Мені простіше або в кредит купити, а потім віддати або купувати на ту суму, яка в мене є. От сестра і мама вміють відкладати.

    Яку велику покупку плануєте найближчим часом?

    Ремонт у ванній – не можемо його врешті-решт зробити, бракує часу і грошей.

    Я хочу купити мотоцикл. Якщо не літак, то мотоцикл. Але це теж дуже дорого. Якщо у мене з’являються якісь «гроші в політиці», то вони ідуть на роботу.

    Наталія Сокирчук, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ