Ольга Сумська: Ми намагалися зробити революцію в театрі і зазнали фіаско. Багато акторів досі зі мною не вітаються

    Про скандальне розлучення з російською драмою Резніковича, про політиків, які її підставляли, і про вчинки, за які соромно, у відвертій розмові з народною артисткою
    22 серпня, народна артистка України Ольга Сумська відзначатиме ювілей. У день народження відома акторка вийде на сцену. В столиці відбудеться її бенефіс – вистава «Два анекдоти на вечерю». Свою першу справжню театральну роль Олечка Сумська зіграла у п’ятирічному віці – майбутня народна артистка вийшла на сцену зі
    • Микола Підвезяний Катерина Пешко
    • 19 Серпня, 2016, 16:35
    • Розсилка
    fashiony.ru

    Про скандальне розлучення з російською драмою Резніковича, про політиків, які її підставляли, і про вчинки, за які соромно, у відвертій розмові з народною артисткою

    22 серпня, народна артистка України Ольга Сумська відзначатиме ювілей. У день народження відома акторка вийде на сцену. В столиці відбудеться її бенефіс – вистава «Два анекдоти на вечерю».

    Свою першу справжню театральну роль Олечка Сумська зіграла у п’ятирічному віці – майбутня народна артистка вийшла на сцену зі своїми знаменитими батьками у виставі «Дженні Герхардт» в Запорізькому українському драмтеатрі. Після навчання акторка майже 20 років віддала Театру російської драми імені Лесі Українки. Але після Помаранчевої революції пішла звідти із гучним скандалом. З того часу одна з найяскравіших актрис країни не задіяна при жодному українському театрі. Та більшість з вітчизняних театральних зірок можуть їй лише позаздрити: Ольга грає в антрепризних виставах, затребувана в кіно, у тому числі й закордоном, і на телебаченні. Як запевняє сама ювілярка, нині вона насолоджується життям...

    Чоловік каже: «Олю, розслабся. Головне – пройти цей рубіж»

    22 серпня, у ваш день народження, в Будинку офіцерів відбудеться ваш бенефіс – вистава «Два анекдоти на вечерю» за п’єсами Антона Чехова. Чи буде особливим цей показ у зв’язку із ювілеєм?

    Прийдуть гості, які хочуть привітати мене зі святом. Буде певна урочистість. І буде шампанське для глядачів. Так вирішив продюсер (сміється). Я, насправді, не сильно хотіла робити з цієї дати багато галасу. Але тут нікуди не сховаєшся – і від журналістів, і від бажаючих підтримати, привітати. Тож маю вже робити це достойно. Але в будь-якому разі це не буде помпезно. Просто душевно, в колі друзів.

    Так склалося, що для театральної родини Сумських 2016 рік особливий. У квітні 60-річчя відзначила ваша рідна сестра народна артистка, прима театру Франка Наталя Сумська. З цієї нагоди її держава відзначила орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Чи чекаєте ви уваги з боку держави?

    Не випрошую ніколи орденів і не знаю, як це робиться. Хоча у мене є вже багато нагород, є мої ролі, мої прихильники, моя родина – це найголовніше в житті. Я не ображуся, якщо ордена мені не дадуть.

    Що для вас означає число 50?

    Золота середина, як кажуть. Насправді, трошки лячно від такої цифри. Але мій чоловік (актор Віталій Борисюк, - «Главком») каже: «Олю, розслабся. Головне – пройти цей рубіж». Ну, цифра, ну, 50. Головне – бути в професії, бути задіяною, тримати енергію. Я насолоджуюся життям, я щаслива, що я актриса.


    _

    Ольга Сумська з чоловіком Віталієм Борисюком


    Яку із зіграних ролей ви вважаєте найголовнішою?

    Всі мої ролі є мені чимось дорогими. Не можна виокремити якусь одну. Просто є найгучніші ролі – та ж Роксолана, завдяки якій я стала відомою артисткою. Але, повірте, не менш дорога мені, наприклад, моя перша роль в кіно. В 16 років я зіграла у фільмі «Вечори на хуторі біля Диканьки», поетичному кіно режисера Юрія Ткаченка. Мене, ще зовсім юну, недосвідчену дівчинку, запросили на роль музи Гоголя, Панночки, дочки Сотника. Це дуже висока планка, це сильна школа, коли ти працюєш на одному знімальному майданчику з велетнями радянського кіно того часу, це дуже окрилює, і це дуже важливий трамплін.

    Тому я завдячую долі за всі мої ролі, яких у мене багато. Кожна мені дорога, бо це ж зустрічі з прекрасними режисерами. Я працювала і з Тимофієм Левчуком, і з Юрієм Іллєнком, і з Борисом Небієрідзе (режисер «Роксолани», - «Главком»), який зробив мене зіркою українського кіно, і з Юрієм Карою, і з Георгієм Юнгвальдом-Хількевичем, і з Семеном Горовим, і з Максом Паперником, Ярославом Лупієм, Віленом Новаком, Наталією Мотузко, Олегом Біймою… Це також і робота з моїми прекрасними партнерами – акторами. Знаєте, коли в 26 років отримуєш роль Регіни Твардовської у першому українському серіалі «Пастка» (показ серіалу нині йде по UA:Перший Ukraine) – це, дійсно, подія. Там я зустрілася з Богданом Ступкою і Анатолієм Хостікоєвим. За цей фільм ми тоді отримали найвищі нагороди від держави – стали лауреатами Шевченківської премії. А мені ж було лише 26! Розумієте, який то був для мене рівень, яка відповідальність і який аванс.

    Якщо говорити про сьогоднішній період творчості, цікаво було працювати у серіалі «Гречанка», де я зіграла злу свекруху. І ще одна цікава роль - зла і холодна графиня Бухенбах у фільмі «Іван Сила». Мій тато, народний артист В’ячеслав Сумський завжди казав: «Доця, в негативній ролі шукай позитив. Там завжди є що грати». Часто керуюся цією настановою свого тата.

    Зараз ЗМІ до Дня незалежності проводять різні тематичні опитування. Одне з них - голосування за кращий український серіал за 25 років. І от «Роксолана» у переліку українських серіалів є, а «Пастки» як першого українського серіалу немає. Зате, наприклад, там фігурує «День народження Буржуя»…

    Нехай люди, які відповідають за певні проекти, почитають Вікіпедію.

    Як можна не згадати наші прекрасні українські фільми, які знімалися у той час? Зараз люди не спроможні навіть зняти такого рівня серіали, з українською автентикою, колоритом, з такою чудовою українською мовою. Це моя мрія – щоб ми нарешті зробили такий вже модний, класний, сучасний серіал, нехай історичний, але українською мовою. Щоб там був класний сюжет, щоб були прекрасні актори, щоб ми могли відкрити нові імена, нових українських зірок. Це все люди вміли робити колись.

    Банальне питання, але все ж... Що для вас важливіше: кіно чи театр?

    Обидві іпостасі дорогі актору. Ти і безмежно закоханий в театр, і так само – в кіно. Це просто різні субстанції, різні виміри за енергетикою. Кіно – як казка, завжди манить. А з театру я починала. Як ви знаєте, Театру російської драми імені Лесі Українки я віддала 20 років. Це моя акторська школа. Хоча вперше я вийшла на сцену ще в 5-річному віці. Виросла за кулісами театру, де грали мої прекрасні, талановиті батьки, мої перші вчителі в акторській професії!


    .jpg_02

    Ольга Сумська з матір'ю - заслуженою артисткою Ганною Сумською-Опанасенко та з сестрою - народною артисткою Наталею Сумською

    Тоді ми намагалися зробити революцію в театрі і зазнали фіаско

    Як так склалося, що одна з найяскравіших актрис країни вже понад 10 років не служить при жодному театрі? Початок цієї історії відомий усім. В 2005 році ви підписали листа Міністерству культури із пропозицією призначити художнім керівником театру Аду Роговцеву замість Михайла Резніковича. В колективі спалахнув кофлікт, і ви врешті вимушені були піти. Тепер ви осмислюєте ті події? Досі вважаєте, що тоді все правильно робили?

    Відверто кажучи, я дуже переосмислюю цю ситуацію сьогодні. Але так склалося, що я пішла гучно, за цим слідкувала чи не вся Україна, і всі камені полетіли в мій бік, хоча ініціатива була зовсім не моя. Але то вже така «кухня», яка, може, не цікава читачам.

    Така «кухня» якраз дуже цікава. Натякаєте, що ініціатива була Ади Роговцевої?

    Про це краще питати у Ади Миколаївни. Я не впевнена, що зараз потрібно ворушити минуле. Але, думаю, Ада Миколаївна мала повне право стати художнім керівником театру. Власне, тоді ми намагалися зробити революцію в театрі і зазнали фіаско. Це було якось недолуго, може, невчасно. Хоча були задіяні доволі сильні люди, на найвищому рівні. Але потерпіла від цієї ситуації найбільше я. Власне, я шкодую, що тоді наражалася проти всього колективу. Досі зі мною не вітаються багато акторів, та я рідко захожу в цей театр протягом цих 10 років.

    Ви сказали, що були задіяні «люди на найвищому рівні». Тобто підтримку вам висловлював на той момент новий міністр культури Оксана Білозір і новий президент Віктор Ющенко. Але в підсумку ніхто вас не захистив.

    Може, й так. Все вже минулося. Особливо говорити про це, піднімати хвилю обурення, негативу проти себе я не хочу. В принципі, на той час ми мали шанс. Але не склалося. Чи варто знову в ту саму річку входити? Такого не буває, дива не трапляються.

    От ви спитали, як так могло статися, що я не задіяна при театрі… Ну, я б все одно була звільнена так чи інакше, як були звільнені або змушені піти Євген Паперний (актор, народний артист України, перший чоловік Ольги Сумської, - «Главком»), Анастасія Сердюк, Георгій Дрозд, Мирослава Резніченко, Володимир Задніпровський, Дмитро Лаленков і решта чудових, знаних акторів, які складали доволі сильну трупу. Ну, Віталій Борисюк сам пішов…

    Але це було природно. Людина (художній керівний театру російської драми Резнікович, - «Главком») позбавляється тих, хто не входить до кола її симпатиків. І витрачати час на вічну боротьбу - не правильно. Ну от ще б 10 років я нервувала, ловили б мене там десь по кутках: «ага, о котрій прийшла?!», «ага, о котрій пішла!», жила б в цій несамовитій дисципліні і цих несамовитих інтригах, у непримиримості до мого незалежного існування у просторі телевізійного та кіносвіту… Нащо це все?

    Але крім театру ім. Лесі Українки в столиці є й інші сцени…

    Після звільнення з Театру російської драми, я підходила до Богдана Ступки, аби він взяв мене до трупи театру Франка. Та Богдан Сильвестрович з гумором відмовив. «Я тебе люблю, шаную, та сваритися зі своїми дівчатами не хочу», - сказав він, маючи на увазі провідних артисток театру. Посміялися, на тому і все.

    Ну, таких же «жертв»-акторів, позбавлених рідної сцени, можна згадати ще кілька.

    Але так склалося. Не можна вплинути на це.

    За ці 10 років ви намагалися віднайти шляхи примирення, способи повернутися в рідний театр?

    Ні, за часів цього керівництва це не є можливим.

    Хоча я б хотіла сказати про позитив. Я ніколи не забуду, як художній керівник Михайло Резнікович зайшов до мене в гримерну і привітав мене із прем’єрою «Шалених грошей», де я зіграла Лідію Чебоксарову (це одна з моїх улюблених ролей на той період в театрі). Я ніколи не забуду, як він підтримав нашу родину в час, коли ми втратили батька. Він прислав розкішні квіти, телеграму із зворушливими словами. Коли людина робить такі кроки, це перекриває минулий негатив. Тому я зла не тримаю. Це були помилки. Якщо вже глибше копнути, думаю, що якби не оточення Михайла Резніковича, ми б продовжували працювати. На моє інтуїтивне відчуття, я йому імпонувала як актриса, ми б знайшли спільну мову. Але якби не оточення… Є ж таке прислів’я: не так пани, як підпанки.

    Але, знаєте, доля мені одразу запропонувала альтернативу. Тільки я пішла з театру, як мене запросили одразу на декілька антрепризних вистав. Сьогодні я граю п’ять вистав. Ми постійно гастролюємо, я незалежна, працюю зі своїми колегами, з дійсно однодумцями і талановитими людьми.

    Із Адою Роговцевою підтримуєте зв'язок?

    Ада Миколаївна теж існує у вільному просторі, вона також працює в антрепризнизних виставах. Особисто ми не підтримуємо стосунки, але на знімальних майданчиках або на якихось вечірках іноді перетинаємося. Нам є про що поговорити і є про що згадати.

    До того, як з вами говорити, сиділа і вчила монологи польською

    Досить тривалий час ви були задіяні у виставі «Сеньйор з вищого світу…», яку ставила театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв». На сцену виходили численні члени великої родини Сумських-Хостікоєвих, і це було фішкою, яка приваблювала глядача. Рік тому цю постановку її режисер Анатолій Хостікоєв фактично передав Національному театру імені Франка. Тепер там задіяні інші актори. Чому так сталося?

    Вистава просто перейшла до репертуару театру імені Франка. Грають в ній сьогодні молоді знані актори. Ми там просто не могли залишатися через певні обставини. Але цю тему вже піднімати не хочу. Хай глядачі дивляться тепер цю виставу у театрі Франка, там все чудово.

    Тобто тепер ви взагалі не співпрацюєте із театральною компанією «Бенюк і Хостікоєв»?

    Вже давно не працюю з цієї компанією. З тих пір, як ми пішли з вистави «Сеньйор з вищого світу», ми, власне, більше не запрошувалися в їх компанію.

    Натомість я зараз тішуся тим, що знаходжусь разом на майданчику зі своїм племінником В’ячеславом Хостікоєвим, який грає мого сина, ми разом знімаємося в серіалі «Нити судьбы». Тішуся тим, що є продовжувачі професії в нашій династії. І Слава, який вже перейшов на 4 курс театрального університету. І моя старша донька (Антоніна Паперна, - «Главком»), яка вже працює в театрі імені Вахтангова. Вона відпрацювала перший сезон і вже невеличкі ролі зіграла з прекрасними партнерами на сцені. Це велике щастя. Це, звичайно, надихає.


    ___

    Старша донька Ольги Сумської Антоніна Паперна вже працює в московському театрі



    2_13

    Актриса Ольга Сумська з молодшою донькою Ганною


    В Києві активно йдуть дві вистави за вашою участю «Два анекдоти на вечерю» та «Боїнг-Боїнг». В яких ще постановках ви задіяні?

    Ось ми нещодавно зіграли в «Сублімації любові» Альдо де Бенедетті. Теж під керівництвом Євгена Паперного. Він знову нас із Віталіком (Борисюком) покликав. Зараз ми веземо цю виставу в тур всією Україною. Дуже добре, власне, пройшла вже вона в Одесі, нас дуже тепло приймали. В Києві грали на повних аншлагах. Така сублімація любові, яка відбувається на сцені, відбувається і в житті. Бо коли люди зберегли творчі стосунки, не стали ворогами, а ми знайшли в собі сили працювати разом (особливо от те, що Євген запропонував мені і Віталіку зіграти його виставу), і це дорого коштує. Він найбільше нас підтримав взагалі. От, бачите, як життя склалося? Колишній чоловік мене найбільше підтримав, в цьому форматі антрепризи. За це я також йому дуже вдячна.


    .jpg_04

    Актриса Ольга Сумська задіяна в одному спектаклі разом зі своїми першим і нинішнім чоловіками

    Також працюю зараз з театральним продюсером В’ячеславом Жилою. І є незалежний театр, з яким я співпрацюю 15 років. Зокрема, мова про виставу «Майстер і Маргарита». Досі Маргариту граю, хоч Маргариті і набагато менше років, ніж мені. Але я так молодшаю на сцені разом з нею під час польоту.

    Є вистава «Декамерон», яка ще жива, ми її возимо інколи країною.

    Нині маю зйомки одночасно у двох серіалах. В Польщі знімаюся в серіалі «Блондинка». От до того, як з вами говорити, сиділа і вчила монологи польською мовою. Не так це і просто.

    Тобто тепер ви розмовляєте польською?

    Oczywiście, że tak. Ця мова мені дуже близька. Я з кожним роком все більше відчуваю, що повинна її вивчити бездоганно. Щоб вже не соромно було нею спілкуватися. Бо третій рік приїжджаю, у ролі говорю нормально, а вільно розмовляти в побуті не можу.

    Другий серіал, про який я вже згадувала, - «Нити судьбы», який знімає телеканал «Інтер». Невдовзі, цієї осені, плануємо прем’єру.

    До яких театрів ходити як глядач?

    От, власне, планую сходити у новому сезоні до Наталки (Сумської) у театр Франка на виставу «Незрівнянна». Щиро радію її фурору.

    Знову в Україні почали знімати фільми з росіянами в головних ролях

    В якийсь момент зі зрозумілих причин до нас фактично перестали їздити російські театри і антрепризні постановки. Здається, що завдяки цьому український театральний ринок ожив, заворушився?

    Дуже сильно заворушилось все. Завдячую нашим продюсерам. Ми заповнили весь гастрольний графік теренами України. Це дуже тішить і підтримує нас, акторів, і морально, і фізично, і матеріально. Хоча не так сильно матеріально (сміється). Бо ціни на квитки невеликі, щоб люди у скрутній ситуації спромоглися сходити театр, заплативши за це не більше 50-200 гривень.

    Тим паче, ми возимо вистави у визволені міста України на Донбасі: в Краматорськ, Сєверодонецьк і так далі. Інколи, буває, граєш виставу і чуєш канонаду. Я вже там була двічі, і ми плануємо поїхати туди знову. Найліпші і найзворушливіші глядачі нас приймають саме там! Вони голодні на позитив, і ми даруємо їм ці відчуття. Вони підходять потім, плачуть, кажуть: «спасибо, Оленька, что вы приехали, мы - Украина». І коли вони це говорять, мороз йде по шкірі, ми плачемо разом з ними.


    __01

    Ольга Сумська


    Та якщо проглянути осінню афішу, то можна помітити, що російські постановки повертаються. Навесні «Главком» вже писав про цю тенденцію. Вас цей факт не лякає?

    Повертаються, так. Все повертається на «круги своя», і це насторожує. Адже от начебто наші вийшли на перші позиції, а зараз знову і фільми знімаються з росіянами в головних ролях, і антрепризні вистави потихеньку повертаються. Звісно, не хотілося б втрачати того ритму, який ми взяли.

    Телебачення теж займає частину вашого життя.

    Так. Я часто співпрацюю з телеканалом СТБ, з такими ток-шоу, як «Один для всіх», «Все буде добре». Ну і, звісно, куди ж без «Битви екстрасенсів». Я ж там вже не перший сезон.

    Можна сказати, «прописалися»?

    Ну, це дуже популярна програма, хоча є моменти, які можна переглянути. Нелегко там працювати, скажу чесно, бо там сльози, понівечені долі людей. А якраз наша місія співведучих - втішити, розібратися. Це небезпечний формат, чесно.

    І ще я стартувала на каналі «Ера» з кулінарною програмою – «Смакота». Я готую, і це один з моїх талантів, відомих моїй родині. Я не байдужа до кулінарії, то ми робимо найсмачніші страви і ділимося рецептами з глядачами.

    Тільки пиляють дерево, відразу телефоную керівникам «Зеленбуду»

    Політики частенько вас залучали у свої проекти. Певний час ви були членом «Європейської партії»…

    Ой, згадала баба, як дівкою була. Це вже давно минуло.

    Для вас це теж був проект, щось на кшталт театрального чи телевізійного?

    Це був певний досвід, дуже корисний для мене...

    Знаєте, та довіра, яка є до мене серед моїх глядачів і прихильників, я б хотіла зробити все, щоб її не втратити. Тому що це найдорожче.

    Але я чітко розумію, що політика – це дуже нелегка справа, це певні умови гри і дуже нечесної гри. І заходити аж надто і серйозно в політику - це велика відповідальність і небезпека. Тому я маю надію, що ще буду працювати в своїй професії. Як то кажуть, хто на що вчився.

    Зрештою, кожен має займатись своєю справою. Актори і співаки якось не прижились у нас в політиці… Хоча, знаєте, я дуже неспокійна, активна у себе в мікрорайоні. Зараз перед нами стоїть дуже відповідальна місія – збереження Павлівського скверу, Обсерваторної гірки, на яку посягають інвестори, з якими ми ведемо боротьбу. І я є членом громадської ради Шевченківського мікрорайону. Ця громадська рада дуже активна. Тут і школа будується, і дитячі, і спортивні майданчики відновлюються. Дерева ми висаджували. З «Зеленбудом» я постійно спілкуюся. Тільки пиляють дерево - я відразу телефоную керівникам «Зеленбуду».

    Тому якщо хтось запропонує такий дійсно потужний проект, повірте, моєї енергії, мого активу, моєї небайдужості вистачить для того, щоб щось зробити для людей, для рідного Києва. Чому ні? Я завжди готова.

    З вашого дозволу, оскільки зайшла мова про політику, згадаємо ще один неоднозначний момент у вашій біографії. За часів Януковича ви разом з деякими іншими відомими жінками (Лариса Кадочникова, Лариса Скорик, Ірина Дерюгіна, Наталя Бучинська) підписали так званий лист «проти Тимошенко»

    Є сторінки, які хочеться перегорнути. Мені неприємно це згадувати… Але якщо вже на те пішло, були часи, коли Юлія Володимирівна потрапила за ґрати вперше. Я її тоді підтримувала, в ЗМІ захищала. І якось на одному зі свят Незалежності (якраз Ющенко прийшов до влади) вона підійшла до мене і сказала: «Олю, я дуже вдячна тобі». Я це пам’ятаю. А іншу сторінку перегортаю.


    _1

    Ользі Сумській - 50


    «Поляки дуже потужно підняли свій кінематограф»

    Ви знімалися і в українських, і в польських, і в російських кінопроектах. Рівень оплати для української актриси відрізняється за кордоном – на Заході, на Сході?

    Якщо порівнювати Україну з Польщею, то в Польщі оплата є трохи вищою. Сьогодні на теренах України дуже сильно впали гонорари. Але конкретно я говорити не можу, бо це буде не етично. Але в Польщі актора більш цінують. Подивіться, поляки дуже потужно підняли свій кінематограф. Вони шанують свої традиції, свою мову. Вони знімають польською мовою просто неймовірне кіно – і повний метр, і серіали. От у кого треба повчитися, до речі. У них найсучасніше все. Я все це наживо бачу. Там такі студії, що ох-ох-ох! Нам ще далеко.

    Проект, в якому ви задіяні в Польщі, в Україні буде колись показаний?

    Не знаю, як складеться. Просто це така камерна історія про людей з польським колоритом. Чи буде вона цікава українцям? Питання. От, наприклад, «Наші пані у Варшаві (Дівчата зі Львова)» - теж польський серіал. Я там озвучувала одну з ролей. Але він цікавий тим, що це про дівчат зі Львова. Хоча їх і зіграли польські актриси. Може, наші б ще цікавіше зіграли, але не прийшлися до смаку. А «Блондинка» - серіал, цікавий передусім полякам.

    Як у режисерів, взагалі, виникла ідея запросит саме вас, українку?

    Десь років сім тому канал «Україна» знімав серіал по типу польського «Справи Кепських». Він називався «Непрухи». Ми їздили до Польщі, знімались у студії у Вроцлаві. Але от «Справи Кепських» виявився успішним проектом, це відомий серіал. Він йде з 1999 року і досі! А у нас щось не пішло, не народилось. Серіал вийшов на екрани, але показ йшов десь аж чи не опівночі, в ефір вийшли декілька серій, і так воно і заглохло. Але я тоді познайомилася з польським агентом, який записав мої телефони. І от прийшов час, і знадобилась їм українська артистка на роль заробітчанки, української жінки, яка поїхала шукати своєї долі у Польщі. І він згадав про мене. Кастинг був великий, та продюсер мене затвердив. Як то кажуть, тут вже пощастило!

    Катерина Пешко, Микола Підвезяний, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ