Роман Шпек: За останні два роки
    через бездіяльність влади ми втратили $10 млрд кредитів

    «Частка держави на банківському ринку в країнах Єврозони у середньому не перевищує 10%. У нас вона вже становить 53%»
    На адресу Валерії Гонтаревої, яка з червня 2014 року керувала Нацбанком, лунало чимало звинувачень: девальвація гривні, ліквідація великої кількості банків, тисячі клієнтів, які позбулися своїх заощаджень. Не так давно щодо голови НБУ було поновлено розслідування Генпрокуратури про вплив на суддів, а НАБУ зайнялося перевіркою її декларацій.
    • Катерина Пешко Станіслав Груздєв
    • 22 Серпня, 10:30
    • Розсилка
    <img src="/ftp_upload/images/shpek.jpg" alt="Роман Шпек" width="" height="" itemprop="image" />
    Роман Шпек
    Роман Шпек

    «Частка держави на банківському ринку в країнах Єврозони у середньому не перевищує 10%. У нас вона вже становить 53%»

    На адресу Валерії Гонтаревої, яка з червня 2014 року керувала Нацбанком, лунало чимало звинувачень: девальвація гривні, ліквідація великої кількості банків, тисячі клієнтів, які позбулися своїх заощаджень. Не так давно щодо голови НБУ було поновлено розслідування Генпрокуратури про вплив на суддів, а НАБУ зайнялося перевіркою її декларацій. Гонтарева з травня перебуває у відпустці за свій рахунок і повертатися на посаду начебто не збирається. Про відставку вона заявила у квітні, але досі парламент її так і не розглянув.

    Незважаючи на промахи регулятора, голова Незалежної асоціації банків України Роман Шпек вважає, що НБУ робив «об’єктивно правильні речі». Шпек запевняє, що настане час і риторика щодо оцінки діяльності керівництва НБУ зміниться.

    Також він констатує, що економічне зростання, про яке так полюбляють говорити представники влади, лише показує, що ми все більше й більше відстаємо від розвинутого світу. А «гальмування» реформ відбиває бажання інвесторів йти в Україну та повністю руйнує сподівання отримати всі раніше обіцяні транші МВФ вже цього року...


    Голова Незалежної асоціації банків України Роман Шпек
    Голова Незалежної асоціації банків України Роман Шпек

    «Темпи економічного зростання недостатні»

    Прем’єр-міністр Гройсман полюбляє розказати про «економічне зростання та детінізацію економіки», які дозволяють впроваджувати реформи. Ви бачите це зростання?

    Дійсно, є зростання. Але його темпи недостатні: вони показують, що ми все більше і більше відстаємо від розвинутого світу. Це стосується рівня добробуту населення, загальних можливостей для розвитку країни, інфраструктури і так далі.

    От дороги в нас ремонтуються? Так. Та якщо подивитися, скільки відремонтовано і скільки ще потрібно зробити, то за таких темпів, дорогами європейської якості в Україні зможуть скористатися хіба наступні покоління. Щоб пришвидшити темпи, необхідно залучати додаткові ресурси. Натомість 2016-го Україна повернула Світовому банку $300 млн, виділені на будівництво доріг. Виявилося, що гроші виділені, але земля не була виведена під це.

    Нам потрібно створити такі умови, щоб сюди прийшов приватний капітал - український, неукраїнський. Це те, що не пов’язано з витратами з державного бюджету. Але приватний інвестор або великі корпорації потребують певного комфорту, довіри.

    На що в Україні передусім звертає увагу інвестор?

    Приватні інвестори читають піврічні огляди про стан економіки країни, які робить Міжнародний валютний фонд. Вони читають огляди Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку. Для них є індикатором, якщо ці структури йдуть в інфраструктурні проекти або проекти для розвитку малого і середнього бізнесу у нашій країні. Разом з цими структурами приходять і приватні інвестори, комерційні чи інвестиційні банки. Для прикладу, Європейський інвестиційний банк вкладає в проекти 50% загального обсягу проекту, решта - інші джерела.

    Подивіться на захід від нас. Чи Румунія, Болгарія - на півдні, чи Естонія - на півночі: усі вже зробили потрібні реформи і просунулись вперед. Там люди в більшій мірі покладаються на себе, а не апелюють до держави, не чекають порятунку чи допомоги. Вони можуть міняти владу, яка не виправдовує їхні очікування. А в нас деякі депутати по 25 років сидять там. І якщо подивитися на їхню міграцію фракціями і партіями, стає зрозуміло, що відповідальності там ніякої немає. Проте багато років наші громадяни їм вірять, голосують за них, бо ті знову щось пообіцяли. А потім питаються: а чому десь краще, ніж у нас? Бо люди «десь» більш відповідальні.

    Ви згодні з тезою, що Туркменістан для інвестора - привабливіший та зрозуміліший, ніж Україна?

    Туркменістан, за відсутності інститутів громадянського суспільства, меншої свободи слова, - більш передбачуваний. Там, якщо влада сказала, то це буде зроблено. Якщо з владою домовився, то ти знаєш, що можеш покладатися на домовленості.

    А що у нас? От мені інвестиційний банкір із Лондона пише, що український міністр (не буду називати ім’я) зробив заяву, що українська газотранспортна система не готова транспортувати газ до Європи. І цей банкір питає: «Вибачте, це що, член уряду чи член диверсійного загону?»

    Ми приписуємо собі те, що зробили великий поступ на шляху до побудови демократії. Але демократія - це сила закону. Коли народ обирає своїх делегатів, формує владу, і влада, що є підзвітною народу, здійснює демократичне управління. Проте в нашому суді ви не завжди можете захистити своє право на справедливість, у нас великий рівень корупції. То чи можемо ми називатися демократичною країною? Так, у нас більше свободи слова, ніж у деяких інших країнах, але і менше сили закону. Людина, яка в умовах прозорої конкурентної системи заробила кошти і має на меті їх кудись вкласти, в першу чергу, шукає передбачуваності та зрозумілості.

    У нас цього немає навіть у стосунках уряду з парламентом. От уряд – це ж продукт парламентських домовленостей. Коаліція, сформована в парламенті, створила його, а наступного дня відмовилась і почала нищити. Ви бачили, щоб парламентська більшість у Німеччині боролася проти уряду? Чи в Польщі, де зараз теж відбуваються непрості і суспільні, і політичні процеси? Немає такого. Ми маємо безвідповідальність та інституційну слабкість. І через це в інші країни, де менше свободи слова і більше передбачуваності, інвестор йде швидше і з більшою готовністю.

    Уряд, Національний банк на початку 2017-го заявляли, що ми цього року зробимо реформи економіки і отримаємо чотири транші МВФ. Ну, один залучили. Якщо пощастить, буде ще один. Говорили «чотири», а результат - один, ну, можливо, два.

    Як інвесторам на це реагувати? Сказано одне - зроблено інше.

    Ви припускаєте, що і другого траншу цього року Україна може не дочекатися?

    Є така цікава тенденція. Коли говорять про транш МВФ, ні слова не кажуть про реформи. Але транш - це наслідок дій, а його відсутність - бездіяльності. Затримка траншу є результатом затримки реформ. Взагалі, через це ми за два роки недоотримали близько $10 млрд кредитів – від Світового банку, Європейського інвестиційного банку, Європейського банку реконструкції та розвитку.

    Ми маємо вже два роки макроекономічної стабільності, у нас доволі стабільна грошова одиниця. Але цього недостатньо. За оригінальною, а не відретушованою програмою, золотовалютні резерви мали б бути на цей період десь $35-38 млрд, а вони у нас значно менші (міжнародні золотовалютні резерви Нацбанку на початок серпня цього року становили $17,8 млрд в еквіваленті. - «Главком»). У нас не відкриваються нові підприємства. Гірше! Люди розчаровані: не можуть витримувати оті наїзди, рейдерство, зловживання з боку правоохоронних чи податкових органів, не можуть у суді захиститись. При цьому, ці ж люди, не знаючи мови та законодавства, їдуть у Чехію, Польщу чи Словаччину, реєструються там і там починають працювати. Тобто проблема - не в них. А ми лише розповідаємо, що реформуємось. То мета реформ – щоб здібніші виїхали? Результат реформ - це ж не просто транш.

    Який ваш прогноз щодо отримання траншу? Головний перепона - земельна та пенсійна реформи?

    Є шанси отримати другий транш до кінця року. А от третього й четвертого в цьому році не буде точно. Потрібен прогрес у пенсійній реформі, приватизації, відповідальний проект бюджету. В МВФ дивляться загалом на те, що в країні відбувається. А ми підписалися, і не робимо.

    Відставання з виконанням програми тільки зростає. А вона не гумова у часі. В 2018 році фактично вже потрібно заново розпочинати переговори. Можна багато говорити, що у нас йдуть реформи, але якщо за рік ми отримуємо по одному-два транші замість чотирьох, то реформи у нас не йдуть і на половину від запланованого. До того ж, є проблема різкого зростання виплат за зовнішніми боргами 2019 року. Під це потрібно накопичувати кошти. І краще заздалегідь, бо на цей рік заплановано вибори, а кредитори не люблять позичати таким державам, як наша, перед виборами.


    Роман Шпек
    Роман Шпек

    «З 2009-го по першу половину 2017 року держава влила в свої банки 200,3 млрд грн»

    Чи у всьому таки винен уряд? Чи відчуває якусь відповідальність бізнес перед державою? Кажуть, що тепер хто може, «тікає» в інтернет, де легше сховатися?

    У мене є знайомий, українець за походженням, він вчився на заході, живе та працює в Лондоні. Рівень податків, який він сплачує, - 48,5% доходів. І в нього ніколи не виникло думки не платити. Звісно, там держава суворо за цим слідкує. Але головне - рівень сервісу, який він отримує, приходячи на летовище, у міському громадському транспорті, в лікарні, на вулиці. Він розуміє, за що він платить. Та от він приїжджає в Україну з українським паспортом. І одразу шок - спілкування з прикордонником і митником. В аеропорту «Бориспіль» діють переваги для власників іноземних паспортів, а не українських. На хвилиночку, ви приїхали додому, ви тут живете, тут вкладаєте гроші, фінансовий та інтелектуальний капітал, а британець чи араб швидше проходить чергу, його краще вітають, ніж вас, хоча це ви вдома. Станьте в аеропорту Великобританії в чергу й подивіться, де будуть українці і де будуть британці. Це в нас ще від «совка», від радянської системи залишилось, що той, хто з-за кордону, важливіший.

    Так, деякі наші підприємці ухиляються від податків. Для того повинна бути невідворотність покарання, щоб не було бажання ухилитись. І всі повинні платити. Не може бути так, що багаті люди, політики не платять і кажуть: «Ми заплатимо, як буде нульова декларація» (нульова декларація - по суті, амністія капіталів; діє за принципом: ви чесно говорите, що у вас є (зокрема те, що приховували раніше), платите з цього фіксований податок, вам за це нічого не буде. - «Главком»).

    Якщо подивитись частку сільськогосподарського виробництва у високорозвинених країнах, це 2-4%. У нас цей показник значно більший. Але там що, голодують? Ні. Там все є, і вітчизняні продукти, і імпортовані. Просто вони використовують можливості науково-технічного прогресу для розвитку нових бізнесів, сервісів. От Японія не виробляє літаки, але ж літаки у них є. Ми повинні робити не все, ми повинні робити те, що можемо зробити краще і дешевше. І на цьому ми можемо заробити.

    Варто просто подивитися на те, скільки людей стали мільйонерами та мільярдерами на експлуатації державних підприємств? Це ж контроль за потоками: туди завели по одній ціні – вивели по іншій... І всі розповідають, що не можна задешево продати підприємство, і крадуть-крадуть вже більше 25 років. Розумні німці прийшли в Східну Німеччину, вклали туди величезні гроші, але бачать, не вистачає, і кажуть: ось це за одну марку бери. Все! І держава загалом виграла, бо люди мають роботу, підприємство сплачує податки. А у нас не дають нічого приватизувати, але контролюють. Одна енергетична компанія не пішла, друга не пішла, третя не пішла, Одеський припортовий завод не пішов... Нарешті, вирішили цирк приватизувати і кіностудію Довженка. Ото велика ж приватизація!

    До того ж, тепер у власності держави опинилося багато банків...

    Чого ви так скромно? У держави не багато, а забагато банків.

    У середньому частка держави на банківському ринку в країнах Єврозони не перевищує 10%. У нас вона сьогодні вже становить 53%. І, незважаючи на підписаний навесні Меморандум з МВФ щодо зменшення частки держави на банківському ринку, вона, навпаки, може зростати. Це станеться, якщо народні депутати дозволять «Укрпошті» набути банківських функцій, що передбачено законопроектом №6061.

    План простий. Приватизація. Їх треба продати, і вже зараз. На першому етапі це має відбуватися зі входженням міжнародних фінансових організацій до капіталу як міноритарних акціонерів, які будуть гарантами покращення якості корпоративного управління та маяком для великих інвесторів.

    Але який шлях обирають наші чиновники? Вирішують писати стратегію. Писали її понад два роки, а потім сказали: давайте наймемо іноземну компанію, хай нам напише стратегію. Стоп, багато часу минуло, донори гроші вкладали. Який прогрес? У Мінфіні її написати не здатні? Тобто нас дурили? Може, країні варто створити курси підвищення кваліфікації для державних чиновників із написання стратегій?

    Ми не лише позичальники у ЄБРР чи в Світовому банку. Ми там і акціонери. Ми можемо впливати і на їхню політику та діяльність. І можемо до них звернутися і сказати: «Допоможіть нам». Все дуже легко зробити. Але треба змінити склад наглядових рад банків. Робота над зміцненням корпоративного управління та корпоративної культури з боку держави дуже важлива. Доки за стратегічний розвиток держпідприємств відповідатимуть чиновники, а не управлінці, доти ті підприємства будуть збиткові. Проект закону про корпоративне управління в державних банках був внесений в парламент. Та, чи то наприкінці минулого року, чи на початку цього, його відкликали. Мета була поправити кілька речень, щоб не трапилось так, що новий закон змусить перезатверджувати наглядову раду «Приватбанку». Мовляв, там і так усе правильно. Ну, і з того часу цей проект до парламенту не повертався. А в уряді йдуть дискусії: ви що, такий механізм реформування спостережної ради призводить до втрати урядом контролю за власністю! Ой-ой, виходить, мета не приватизувати, а контролювати?

    Ну а чому ні? Якщо так порахувати, то після кризи 2008 року і до сьогодні держава в державні банки вклала понад $12,5 млрд за курсом на день внесення.

    Скільки вже вкладено і ще треба вкласти в «Приватбанк»?

    «Приватбанк» - це валіза без ручки, яка потребує постійного випуску боргів.

    З 2009-го по першу половину 2017 року держава влила в свої банки 200,3 млрд грн бюджетних грошей. Об’єктивно, найбільш голодним є «Приватбанк», заради якого Мінфін випустив ОВДП на 121,3 млрд грн в 2016 році і вже на 22,5 млрд грн у першому півріччі 2017-го. Ще очікується, що в листопаді цього року для цих же цілей буде випущено ОВДП на загальну суму до 16 млрд грн.

    Разом, за підсумками поточного року, загальна сума докапіталізації держбанків за рахунок платників податків вже складе 216,3 млрд грн, що можна порівняти з річним бюджетом Пенсійного фонду (156 млрд грн), Міносвіти (28,6 млрд грн), МОЗ (14,5 млрд грн), Мінкультури (3,35 млрд грн) і МЗС (4,04 млрд грн) разом узятих. Або ж можна порівняти з бюджетами Міноборони та армії на 3,5 року.

    Варто також нагадати, що ОВДП розміщуються під відсоток, який вже перевищує прибутковість за депозитами фізичних осіб. Наприклад, у липні Мінфін дворічні валютні ОВДП розміщував під 5,34%, а аналогічні гривневі - під 14,46%, що передбачає додаткове навантаження на бюджет країни в майбутньому. Тоді як середня річна ставка за депозитами у гривні для населення зараз коливається в межах 14-15%. Серед банків з іноземним капіталом вже не рідкість ставка менше 10%. «Укрсиббанк», наприклад, і зовсім за гривневими вкладами на 9 місяців не готовий запропонувати більше 0,01% річних.

    Вибачте, хіба функція держави розвивати банківський бізнес?

    Ви бачите механізм приватизації «Приватбанку» в найближчому майбутньому?

    Про приватизацію «Приватбанку» вже потрібно думати.

    Україні, взагалі, буде достатньо одного державного банку. Тож, із цього бізнесу державі треба швидше виходити. І робити це розумно. Доцільно, щоб у цей бізнес на якусь частку, скажімо 20-30%, увійшов Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація. Вони б тоді змінили склад наглядової ради, корпоративну культуру управління, менеджмент і так далі. Вже б не приймались політично мотивовані рішення (всі оці будівництва сонячних електростанцій, купівля каналів, в основному, останні років 10 ішли через державні банки, а ми ці розриви в капіталі покривали з бюджету). Та коли б туди прийшов стратегічний партнер, у когось іншого також з’явилося бажання купити інші частки. Сказати, що сьогодні просто хтось готовий купити банк, доволі складно. Але не стратегії треба писати. У нас тактики не вистачає або вона міняється без огляду на стратегію. От чому урядовий секретаріат заперечує проти внесення цього закону (про корпоративне управління. - «Главком») в парламент? Дуже важко продати, як не хочеш.

    Днями в ЗМІ вийшов цікавий матеріал про те, хто сидить в наглядових радах банків з участю в капіталі держави. Так там одні й ті самі люди є членами одразу кількох наглядових рад. Журналіст навіть робить висновок, що це єдина промислово-фінансова група. Присутність тих самих людей у різних радах - це можливість для узгоджених дій.


    Роман Шпек
    Роман Шпек

    «Гонтарева робила потрібні речі»

    Як вплинуло на банківський сектор виведення сотні банків із ринку за часи керування Нацбанком Валерією Гонтаревою?

    Треба бути чесними. Багато банків, що були виведені з ринку, самі в тому винні. Є жорстка, але справедлива приказка: порятунок потопельника - справа його рук. Колись дуже модно було мати банк, який обслуговував твій бізнес. Але це не лише статусно, а й відповідально. Це – затратний бізнес, який потребує постійних інвестицій і якісного менеджменту, і далеко не всі виявилися до цього готовими.

    Зараз банки мають достатньо інструментів вибрати оптимальний шлях подальшого існування. Вони можуть або докапіталізовуватися, згідно з графіком НБУ, залучивши в капітал додаткові кошти, або об’єднатися з іншими. Тепер ця процедура стала коротшою і простішою (термін проведення процедури об’єднання/злиття банків з 1,5 року, орієнтовно, скоротився до трьох місяців). До того ж, стало можливим врегулювання питання, пов’язаного з припиненням банківської діяльності без ліквідації юридичної особи. Банки, які не встигають докапіталізуватися, можуть залишити банківський ринок без навантаження на Фонд гарантування вкладів фізосіб. І є банки, що скористалися цією можливістю.

    Але чи був процес виведення банків із ринку чесним та прозорим, особливо з огляду на інформацію про виведення активів?

    Ще трошки часу повинно минути, щоб змінилась риторика щодо оцінки діяльності керівництва Нацбанку. Але вони робили об’єктивно потрібні речі. Без того обійтися не могло. От уявіть, якщо б ті неплатоспроможні банки або банки, які не могли виконувати клієнтські доручення (видати депозит, здійснити переказ), бо їм не вистачало грошей, не були б закриті, що б з ними було? Їх мусили б накачувати грошима, друкувати їх. Центробанк мав би всіх їх підтримувати рефінансуванням. Куди б ці кошти спрямовувалися? На чесне кредитування? Ні! На те саме виведення активів, про яке ви говорите. На підтримання схем і депозитних пірамід. Тобто на збереження спаплюженої непрозорої банківської системи. То було би наше з вами банкрутство.

    Всі порушення мають бути розслідувані, звісно. Є закон про відповідальність менеджменту, власників. Це вже виклик не для НБУ, а для правоохоронної та судової системи, до яких у банків набагато більше претензій, до речі, ніж до Нацбанку.

    Деякі банки домоглися визнання свого банкрутства помилковим. Суди скасували рішення НБУ про віднесення до неплатоспроможних і поновлення діяльності 12 банків. Показовою була справа банку «Хрещатик», рішення про незаконність ліквідації якого було підтримано, в тому числі, Вищим адміністративним судом.

    Про визнання неплатоспроможним банку «Хрещатик» НБУ оголосив ще в квітні 2016 року. Згідно з даними про структуру власності на його сайті, ключовий власник фінустанови - громадянин України Андрій Іванов з часткою 37%, Київська міська державна адміністрацію з часткою 25% та громадянин Австрії Микола Солдатенко з часткою 24%. Загалом, комунальні підприємства Києва до введення тимчасової адміністрації в «Хрещатик» встигли вивести з банку, за різними оцінками, від 117 до 300 млн грн.

    Як читаю ці повідомлення, згадую останні кадри з фільму «Кавказька полонянка»: «Да здравствует самый гуманный в мире советский суд».

    Гонтарева робила об’єктивно потрібні речі. Правління НБУ проявили більше рішучості, волі і цілеспрямованості, ніж інші державні інститути.

    Чи були в процесі виконання недоліки і помилки? Так. А хто міг зробити краще? Всі, хто призвів до такої ситуації, однозначно, мають бути покарані, мають відповісти перед законом. Та це тест не для Нацбанку і його керівництва. Це тест для всієї правоохоронної і судової системи. Люди призвели до перекладання відповідальності за стан справ у своїх банках на державу, на нас з вами. І вони при цьому в більшій пошані, ніж ті, хто утримав стабільність на грошовому ринку, хто скоротив інфляцію і так далі. Якщо ми не хочемо, щоб нас із Туркменістаном порівнювали, то нам потрібно своє внутрішнє мірило, «что такое хорошо, что такое плохо».

    Деякі експерти вважають, що в Гонтаревої були два шляхи: або у відставку, або в тюрму. Поки що вона у відпустці і, як запевняють в НБУ, повертатись на посаду не планує. Водночас проти неї поновлюються справи... Тримають на гачку?

    Не думаю, що вона на гачку. Але доки в Україні не відбудеться розмежування влади і бізнесу, нормально ми жити не будемо. Серед тих, хто сьогодні критикує діяльність керівництва НБУ, дуже багато недобросовісних позичальників, які не повертають кредити банкам, які мали стосунок до управління чи контролю банків і тому подібне.

    Та уявіть ситуацію. Розпочалася війна, втрачена частина територій, зупинився експорт, скоротилися валютні надходження, Іловайськ та Дебальцеве, народ ринувся в банки (не тільки в проблемні) і забирає депозити. І от їм (керівництву НБУ. - «Главком») вистачило сміливості піти на певні кроки. Так, і ми теж критикували ці обмеження на валютному ринку. Та вони країну рятували. Вони рятували загалом банківську систему.

    Звичайно, якби всі були більш послідовні в реформах, то, напевно, було би більше позитивних результатів, ліберальних кроків і на валютному ринку. Але, в цілому, Нацбанк для утримання стабільності зробив набагато більше за інші інституції. Без такого НБУ у нас би не було фінпідтримки донорів, а криза могла і досі тривати.

    Які є кандидатури нині на місце Гонтаревої?

    Мені здається, що Україна багата на таланти навіть без (ведучої талант-шоу) Оксани Марченко (сміється).

    Як майбутнього голову Національного банку експерти називають найчастіше три кандидатури: Володимир Лавренчук (голова правління «Райффазйзен Банк Аваль»), Ігор Уманський (в.о. міністра фінансів в уряді Тимошенко та перший заступник голови Мінфіну в Кабміні Яценюка) і ви.

    Чи в нас експерти, чи ЗМІ призначають керівника Нацбанку? Зі мною з цього приводу розмов не було. Та й я маю роботу. Мене вже складно кудись переманити.

    Кого б, на вашу думку, треба було призначити головою НБУ?

    Людину, яка має досвід і знання, і матиме достатньо політичної волі для проведення подальших реформ. Та кандидатуру вносить президент, погоджує парламент. І от у нас всі, хто абсолютно до того не мають ніякого відношення, обговорюють кандидатури.


    Роман Шпек
    Роман Шпек

    «Гривня більш стабільна щодо долара, ніж інші валюти»

    Кінець літа-2017. Оцініть нинішній стан банківського ринку.

    Динаміка позитивна. Вже маємо два роки зростання депозитів. Якщо у нижній точці кризи в середині 2015 року в банківській системі залишалось лише 70% обсягу тих депозитів, що були в кінці 2013-го, то тепер цей показник дійшов до 84% і продовжує зростати. З початку року депозитний портфель юросіб збільшився на 0,4%, фізосіб - на 1,2%. Банківський сектор нарешті став прибутковий. За перше півріччя прибуток банків склав 6,9 млрд грн. Банки оговтуються від величезних збитків, обережно посилюють кредитну активність.

    Банківська система стає більш європейською. Запроваджено жорсткі світові стандарти оцінки ризиків, посилилася консолідація ринку, вже немає таких банків, від зберігання коштів у яких я би однозначно відмовляв своїх знайомих.

    Звичайно, не треба сподіватися, що банки будуть брати великі олігархічні структури чи державні компанії, які мають великі борги, і кредитувати їх. Я вже говорив, ми чекаємо появи нових підприємств, які мають чистий баланс, і з якими можна працювати, де є бізнес-ідея, яку ми готові підтримувати. Ми готові бути партнерами середнього бізнесу. Ми розуміємо, що є і великі підприємства, але вони повинні реструктуризувати свої попередні борги. Також держава повинна вирішити питання функціонування такого інституту, як банк проблемних активів чи компанія з управління проблемними активами, щоб допомогти розчистити баланси банків, щоб ми могли в більшій мірі кредитувати.

    Та що з цього приводу думає наш уряд в особі Міністерства фінансів? Колись в Одесі спитали цеховика: шиєш? Він каже: тільки для себе, трошки. Так само і тут, вони готові створити такий банк, але тільки для державних банків. Нащо це розділяти? Що таке державний банк? Державний банк один - Казначейство. Є форма власності і форма господарювання. Той самий «Ощад», «Приват» чи «Укргазбанк» – це комерційні банки. Просто питання докапіталізації чи питання дивідендів йдуть на користь держави. Але всі працюють в одному правовому полі, на одних й тих самих засадах, які, щоправда, часто порушуються з допомогою уряду, коли створюються певні преференції для держбанків, переводяться клієнти туди на обслуговування. Знову замість приватизовувати ми одержавлюємо інші сектори економіки. В цьому проблема.

    Ви зазначили, що банки посилюють кредитну активність…

    Інтерес банків до кредитування посилюється. Але за даними НБУ, частка непрацюючих кредитів на 1 травня становить 56,6% загального банківського кредитного портфеля (коло 570 млрд грн). Співвідношення рівня кредитів, виданих в економіку, на кінець 2016-го і 1 квітня 2017-го, показує більше 3% падіння (десь 32 млрд грн). Якщо порівняти кредитування, яке зростало в гривні впродовж 2016 року зі спадом кредитування у валюті за аналогічний період, - це не створення нових бізнесів, проектів, а переважно реструктуризація старої заборгованості.

    Акціонери не готові брати на себе ризики. Є таке поняття reliable partners (надійні партнери. - «Главком»). От хтось умовно прийшов взяти гроші. На що ми дивимося? Чи є у нього можливість і бажання їх повернути? Якщо ми бачимо, що його фінансовий стан не дасть цього зробити, зважаючи на стан правової системи, йому відмовляють. Справа в тому, що між банками та позичальниками немає довіри. Договори виконуються через один, механізми забезпечення не діють. Банки практично не вилазять із судів, намагаючись врятувати раніше видані мільйонні позики компаніям, які зараз, користуючись недосконалістю законодавства, можуть уникнути зобов’язань і залишити банк із діркою в балансі. А ця дірка росте, бо з $1 боргу, банк, у кращому разі, повертає 30 центів.

    Банки мають можливість і право кредитувати, але вони не зобов’язані кредитувати. За офіційними показниками фінансової звітності, великі підприємства базових галузей - неплатоспроможні. Це їм вигідно, бо дозволяє оптимізувати надмірні податки. Проте, за формальною оцінкою, ризики великі. Зрозуміло, що банки не підуть на зміну процедури, щоб штучно робити підприємства кредитоспроможними.

    Як змінилась ситуація із прийняттям нових правил кредитування?

    Кредитний портфель компаній потроху збільшується. У червні він зріс на 1,9% в національній валюті, а в іноземній - скоротився на 1%. З початку року кредитний портфель корпоративного сектора скоротився на 4,6%, а населення - на 2,3%. Така динаміка була пов’язана зі скороченням валютної заборгованості, тенденція до якої чітко спостерігається з кінця минулого року і впродовж усього першого півріччя 2017-го.

    Прийняття закону «Про споживче кредитування» - це перемога для банківського ринку. Він запроваджує абсолютно нові правила обслуговування усіх кредитів, які видають фізичним особам. Чи варто говорити, що це сприятиме збільшенню темпів відновлення кредитування? Так. Але також це може стати початком повернення довіри населення до банків, оскільки створює більш жорсткі вимоги до подачі інформації. Важливо, що відтепер усі гравці фінансового ринку матимуть єдині правила інформування споживачів про умови кредитування. Людям стане легше порівнювати умови банків і небанківських компаній, оцінювати свої майбутні витрати по кредиту та об’єктивно обирати кращу пропозицію. А банки працюватимуть в однакових конкурентних умовах.

    Щоправда, у винятковому становищі опинилися ломбарди. І ми вбачаємо у цьому небезпеку, це може мати негативні наслідки.

    У чому проблема?

    Вибіркове право ще ніколи не приводило нашу країну до чогось хорошого. Особливо це сумно, коли слово «ломбард» зникає з тексту законопроекту в процесі його підготовки до другого читання. Натомість, у парламенті реєструється окремий проект з урахуванням ломбардної специфіки роботи. який врешті провалюється під час голосування. Як наслідок, діяльність ломбардів не регулюється ні тим, ні цим законом.

    НБУ ухвалив рішення зберегти облікову ставку на рівні 12,5% річних. Чи це правильна позиція?

    Останній раз НБУ знижував облікову ставку - до 12,5% річних із 13% річних - 26 травня 2017 року. До цього НБУ знизив ставку з 14 квітня 2017 року до 13% з 14% річних, яка була встановлена 28 жовтня 2016 року.

    Звичайно, це правильна позиція. Інфляційні очікування говорять про те, що середня інфляція, середньорічна, буде дещо вищою, ніж передбачалося макроекономічним прогнозом. Через те підстав сьогодні знижувати нижче ставку немає.

    Які прогнози інфляції?

    Ми передбачаємо, середня інфляцію за рік буде 13,5%. До грудня - трохи більше 11%.

    Ви зазначили, що гривня - доволі стабільна грошова одиниця. Які прогнози маєте щодо курсу на цей рік?

    Якщо подивитися на коливання курсу гривні до долара протягом останніх 12 місяців і порівняти коливання фунта чи євро до долара, можемо помітити, що українська грошова одиниця більш стабільна щодо долара, ніж інші валюти. Якщо долар буде по вісім, як було колись, то це вже не стабільність, це крах. Курсу необхідна гнучкість.

    Наразі гривня отримує дуже суттєву підтримку від зростання цін на такі товари українського експорту, як чорні метали та залізорудна сировина. Восени буде сезонне посилення коливань обмінного курсу, але воно не буде суттєвим. Тим, хто тримає вклади у гривні, наразі немає про що хвилюватися. Тим більше, що різниця у гривневих і валютних відсотках за депозитами зараз суттєва.

    Що вплине на курс восени?

    Основним фактором буде сезонне погіршення балансу зовнішньої торгівлі. За прогнозом НБУ, в першому і другому кварталах дефіцит поточного рахунку був $0,8 та $0,6 млрд, а в третьому та четвертому вони очікують $1,7 і $1 млрд. Крім того, традиційно восени стають більшими девальваційні очікування. А з огляду на те, що доходи населення і бізнесу зростають, слід очікувати і збільшення попиту на валюту. Додаткову знервованість на ринку може створити невизначеність навколо наступного траншу МВФ. У серпні Україна виплатила МВФ $450 млн. Крім того, 1 вересня буде черговий платіж по реструктуризованих єврооблігаціях (це ще близько $500 млн), тому резерви можуть дещо розтанути. Це буде стримувати регулятор від істотних інтервенцій в разі зростання тиску на валютному ринку, тобто НБУ буде дозволяти гривні плавно девальвувати. Швидше НБУ буде поповнювати золотовалютні резерви в ті дні, коли пропозиція перевищуватиме попит, і тим самим не допускати сильних дисбалансів.

    Загалом восени ми очікуємо зростання тиску на валютному ринку. Також можливі коливання курсу, не виключено, що і в сторону зміцнення, оскільки кілька великих гравців можуть впливати на ринок в значній мірі.


    Роман Шпек
    Роман Шпек

    «Російські державні банки виходять з українського ринку»

    Нацбанк нещодавно відмовився дати згоду на купівлю консорціумом, в який увійшли латвійський Norvik Bank (акціонер Григорій Гусельніков) і компанія, що належить Саїду Гуцерієву, сину основного власника компанії «РуссНефть» и групи «Сафмар», української «дочки» «Сбербанку». Яка частка в російських банків в Україні?

    Ну, Нацбанк не просто відмовився. Він просто не дав згоду через те, що наданий пакет документів щодо кінцевого вигодонабувача, кінцевого бенефіціара не дасть можливість регулятору зробити оцінку, відповідно до вимог українського законодавства.

    Ці банки будуть, звичайно, продаватись. А яку бізнес-модель російські державні банки можуть мати в Україні? Їхня частка в активах зменшується. Значно скоротився обсяг депозитів загалом - і в іноземній валюті. Вони висококапіталізовані. Необ’єктивні критики, експерти можуть сказати, що частка російських банків по капіталу вища, ну так це через те, що вони докапіталізувалися, а інші - ще ні. Вони в числі перших виконали все, що треба було зробити, а інші можуть виконувати план докапіталізації до трьох років.

    Вони (банки з російським капіталом, - «Главком») повинні бути продані. І цей процес не можна зупиняти. Але не можна і штучно прискорювати. Кожна зі сторін - чи інвестор, чи власник - повинні з повагою до чинного законодавства зробити все, щоб НБУ міг дати згоду. Повірте, Нацбанк немає якоїсь зацікавленості в тому, щоб їх залишити. Всі б хотіли, щоб цей процес відбувся. Але щоб він відбувся у зрозумілий спосіб, передбачений чинним законодавством.

    Оцініть сьогоднішній вплив цих банків на економіку України.

    Він вже значно менший. Російські державні банки виходять з українського ринку.

    Чотири роки тому їхня частка на ринку була 8%. Зараз 6%, і надалі зменшується. На відміну від дореволюційних років, зараз їхній вплив на економіку країни мізерний. Вони втратили половину депозитів населення - це близько 7,2 млрд грн. При тому, що загалом в банківській системі обсяг гривневих депозитів поволі почав зростати. Ще більше у них впав обсяг валютних депозитів населення - на 74%. Якщо на початку 2014 року депозитний портфель банків із російським капіталом становив $1,7 млрд, то тепер - лише $594 млн.

    Не менше постраждав і їхній кредитний портфель. Аби покрити власні збитки за кредитами, банки з російським капіталом за останні три роки збільшили статутний капітал майже в шість разів - на 89 млрд грн. Як не крути, а ці банки більш дисципліновано вкладали кошти, ніж переважна більшість інших банків. Для порівняння, по системі обсяг статутного капіталу зріс лише в 1,7 разу. До речі, загальна частка статутного капіталу у розрізі всієї системи - це єдиний великий показник стосовно російських банків. Він становить 29,1% усіх банків, які діють в Україні. Проте цей показник лише свідчить про колосальні інвестиції в українську економіку.

    В цілому, це все-таки ще досі важливі банки, і не потрібно прискорювати процес їхнього продажу, щоб не завдати шкоди нашій банківській системі.

    Введені і підписані президентом санкції відносно п’яти українських банків із державним російським капіталом передбачають, що ці банки не зможуть здійснювати на користь своїх материнських структур перерахування дивідендів, погашати субординований борг, міжбанківські кредити і депозити, а також виплачувати за ними відсотки і тримати коррахунки в материнських банках. Усі ці заборони не заперечують технічної можливості продажу цих банків в Україні. Але, як бачимо, зробити це не просто.

    Катерина Пешко, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ