Ті, хто повертає світло Донбасу

    Коли на високовольтну підстанцію «щось» прилітає, енергетики ховаються в шахтах для кабелів. Ці люди отримують по 3-5 тис. грн на місяць
    Через тривалі бойові дії на Донбасі десятки населених пунктів у так званій сірій зоні, поруч із лінією вогню, місяцями живуть без світла, водо- і теплопостачання. Обірвані дроти, зруйновані електроустановки, які часто знаходяться під напругою, загрожують життю людей. Ризикуючи, енергетикам доводиться відновлювати інфраструктуру в особливо
    • Наталка Прудка
    • 8 Вересня, 15:10
    • Розсилка

    Коли на високовольтну підстанцію «щось» прилітає, енергетики ховаються в шахтах для кабелів. Ці люди отримують по 3-5 тис. грн на місяць

    Через тривалі бойові дії на Донбасі десятки населених пунктів у так званій сірій зоні, поруч із лінією вогню, місяцями живуть без світла, водо- і теплопостачання. Обірвані дроти, зруйновані електроустановки, які часто знаходяться під напругою, загрожують життю людей. Ризикуючи, енергетикам доводиться відновлювати інфраструктуру в особливо небезпечних умовах, адже «режим тиші» постійно порушується.

    Для того щоб спеціалісти змогли працювати, саперам необхідно спочатку розмінувати «сіру зону», але це не завжди вдається зробити через обстріли. З початком бойових дій на енергооб’єктах Луганщини та Донеччини серед енергетиків, які відновлюють роботу магістральних мереж (персоналу ДП «НЕК «Укренерго»), втрат, на щастя, не було. Стосовно співробітників обленерго – офіційні дані відсутні. Проте в компанії «ДТЕК Донецькобленерго» неодноразово повідомляли, як під артилерійськими обстрілами гинули енергетики: «Ми із глибоким жалем констатуємо, що ДТЕК втратив 38 людей – наших найкращих колег, які загинули в результаті воєнних дій на Донбасі».

    Інколи люди на Донеччині отримували світло ціною життя енергетиків: «Бригада відновила зранку декілька пошкоджених боями і знеструмлених ліній електропередачі. Попереду ще була робота. Люди повернулися, щоб взяти необхідне обладнання для наступних робіт. Раптово почався артилерійський обстріл, в результаті загинув електромонтер оперативно-виїзної бригади Куйбишевського РЕС Анатолій Кушнарьов… ». Тепер таких повідомлень немає, на щастя.

    У серпні справжнім святом для мешканців Бахмутського району Донецької області стало повернення світла, адже більше року вони жили в темряві. Нову лінію електропередач компанія «ДТЕК Донецькобленерго» збудувала в рекордно короткий термін – за півтора місяця.

    Руйнувань зазнають не лише локальні мережі, тобто ті, які подають електроенергію в кожну домівку, школу, лікарню та підприємству. Через обстріли часто руйнуються й високовольтні лінії електропередач (ЛЕП), які частіше пролягають поза межами населених пунктів. Міни та «гради» руйнують й високовольтні  підстанції, через що відразу вимикаються десятки, а то й сотні  населених пунктів – і не лише в охоплених війною Донецькій та Луганській областях.

    Коли на високовольтну підстанцію прилітають «гради», енергетики ховаються в шахтах для кабелів, так, як військові - в бліндажах. Там є вода, їжа і лавочки, а спустившись у шахту в приміщенні для управління підстанцією, можна шахтними тунелями вийти до розподільчих мереж підстанції, розташованих на вулиці (площа підстанцій – 25-100 га). Під час бойових дій персонал, заступаючи на зміну, забезпечувався посиленим запасом продуктів, адже траплялись випадки, коли змінити зміну не вдавалось по два-три дні, і людям доводилось весь цей час залишатися на підстанції.


    Відхід сил АТО з Дебальцевого на початку 2015-го визначив незмінну лінія фронту, поблизу якої простягнулися поранені енергетичні артерії Донбасу
    Відхід сил АТО з Дебальцевого на початку 2015-го визначив незмінну лінія фронту, поблизу якої простягнулися поранені енергетичні артерії Донбасу

    Між визволеною та окупованою територією Донбасу проходить так звана сіра зона – смуга «нічийної» території у Донецькій та Луганській областях, ширина якої в деяких місцях сягає декількох кілометрів, а місцями – лише 200-300 метрів. І хоча по всій лінії фронту оголошено режим припинення вогню, в «сірій» зоні часто спалахують «гарячі» конфлікти, міни та «гради» прилітають на енергетичні об’єкти, руйнують лінії електропередач. Крім того, всю територію «сірої» зони заміновано – там встановлено розтяжки – в таких умовах енергетикам доводиться оглядати, щоб потім ремонтувати поранені високовольтні лінії електропередач.

    Поблизу окупованої Горлівки – за якихось 1,5-2 кілометри – розміщено підстанцію «Центральну», що входить до складу Північної електроенергетичної системи НЕК «Укренерго» - під час запеклих боїв сюди прилітали «гради», підстанція зазнала руйнувань. «Під час обстрілів працівники станції –близько півсотні осіб – ховалися в тунелях для кабелів, а коли затихало, бралися за відновлення об’єктів. На щастя, тут ніхто не загинув», - розповів «Главкому» начальник підстанції «Центральна» Олег Медведєв.


    Олег Медведєв
    Олег Медведєв

    Як енергетики пережили обстріли?

    Перший шок населення пережило в липні 2014-го року, коли з літаків розбомбили місцеве кладовище – це поруч, за два кілометри від підстанції «Центральна». Потім від вибухів почало вимикатися обладнання підстанції, тому що було пошкоджено лінії електропередач. Ми людей евакуювали, хтось ховався у бомбосховищі. Це відбувалося чи не щодня. Навколо підстанції точилися бої, сюди привозили самохідні установки (українські війська – Главком), з яких стріляли, а у відповідь летіли «гради», зокрема й на підстанцію. Зазнав пошкодження потужний автотрансформатор, приміщення релейних панелей та інше обладнання, і ми все це відновили.  На початку 2016 року стало тихіше (12 лютого в Білорусі був підписаний так званий Мінськ-2 - Главком), а тепер безпосередньо на станцію нічого не «залітає», але зовсім поруч обстріли бувають.

    Зовсім поруч видніються  будинки окупованої Горлівки. На якій відстані від підстанції «Центральна» розташовані війська так званої ДНР? 

    До війська ДНР – не знаю, а до лінії фронту приблизно 1,5 – 2 кілометри. Слава Богу, у нас ніхто не загинув, хоча були моменти, коли це могло статися. Одного разу, коли притихли обстріли, наш працівник йшов з майстерні, а тут знову прилетіли «гради». Він хутко «пірнув» у схил на нашій території, а «град» упав зовсім поруч, та його не зачепив. 

    Працівники станції їдуть відновлювати лінії електропередач, ризикуючи попасти під обстріли та ще й на замінованій території «сірої» зони?

    Зазвичай зранку більш-менш тихо, працювали оперативно, адже через пошкодження ліній без напруги залишалося місто Торецьк (колишній Дзержинськ) і найближчі селища. Від нашої підстанції йде лінія на Горлівку. Це вузлова станція. І якщо тут немає напруги, то малоймовірно, що десь вона буде. Зазвичай, перестрілки починалися ближче до 14 години, тому ми до того часу припиняли роботи.


    Розповідає Вадим Саричевдиректор Бахмутського ремонтно-експлуатаційного центру відокремленого підрозділу Північної електроенергетичної системи НЕК «Укренерго»



    Вадим Саричев

    Вадим Саричев

    Яке значення для регіону має підстанція «Центральна»?

    Від вузлової підстанції «Центральна» відгалужуються  лінії електропередач 110  та 35 кВ у ближні населені пункти, вони живлять електроенергією заводи та приватний сектор. Тому якщо виникають проблеми на підстанції «Центральна», обмежується електропостачання. З підстанції йдуть лінії на Костянтинівку, Горлівку. Наразі, з 26 липня 2017 року, передачу електроенергії з ОЕС України у тимчасово неконтрольовані райони Донецької області припинено. З 25 квітня 2017 року відсутні перетоки електроенергії і з неконтрольованою територією Луганської області.

    Скільки часу займає ремонт пошкоджених мереж?

    Якщо немає серйозних пошкоджень інфраструктури, тобто, не розбито опори ЛЕП чи потужне обладнання – силовий трансформатор чи вимикач, то в середньому витрачається 3-5 днів, інколи до 10 днів. Хоча бувають пошкодження крупного обладнання, тоді терміни збільшуються.

    Коли виникає необхідність ремонту об’єктів  у «сірій» зоні, як узгоджуєте свої дії зі сторонами конфлікту, щоб попередити обстріли?

    Від початку бойових дій було створено Спільний центр з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін. Це група з контролю за дотриманням Мінського протоколу, до якої входять представники української та російської сторін, а також так званих ДНР і ЛНР. Будь-які дії на лінії розмежування погоджуються цим центром, який спочатку знаходився в Дебальцево, а потім переїхав в місто Соледар (Бахмутський район Донецької області – «Главком»). З метою проведення ремонтних робіт (в основному, роботи ведуться за трьома напрямками – енергетика, вода, газ), ми готуємо листа на представників України та Росії, де вказуємо запланований час робіт, прикладаємо карту з прив’язкою до місцевості, щоб військові могли розуміти, де ми перебуватимемо. Військам повідомляли про заплановані роботи, кількість людей, форму одягу, номери та вид техніки. Тобто максимально описуємо усіх учасників робіт, щоб нас могли ідентифікувати. Російська сторона узгоджувала ці питання з представниками «ДНР» і «ЛНР».

    Згодом ми стали відправляти звернення в Луганську та Донецьку військово-цивільні адміністрації, а вони вже потім спрямовували їх в цей спільний координаційний центр. В результаті виходив документ, в якому було написано, що, відповідно до поданої нами заявки, дозволяється виконувати роботи в такий-от час. Тобто так нас повідомляли про те, що буде забезпечено режим тиші. Документ підписували представники і України, і Росії, а потім  ОБСЄ забезпечувало дзеркальне патрулювання з обох сторін від лінії розмежування. Патрулі ОБСЄ виїжджали на місце, зв’язувалися один із одним по телефону і повідомляли нам, коли можна починати роботи.

    Чи було таке, що «режим тиші» порушувався?

    Так, були порушення. Ми починали працювати, однак звідкись прилітали міни, снаряди. Коли обстріли були разовими, тоді роботи продовжувалися. Ситуацію контролювала місія ОБСЄ, і коли обстріли посилювалися, їхні патрулі нам говорили десь так: «Усе, ми не можемо нічого гарантувати». Тоді ми згортали роботи й відступали з того місця.

    Місія ОБСЄ була поруч із тим місцем, де велися роботи?

    Cпочатку вони взагалі не приїздили, а перебували за 20-30 км від лінії робіт, а нам говорили: «Ми тут патрулюємо, а ви йдіть і працюйте». А от коли ми ремонтували ЛЕП-220 кВ «Михайлівка-Лисичанська» і «Михайлівка-Ювілейне», тоді ОБСЄ приїжджала просто на Луганську ТЕС.

    Ви особисто виїжджали в ті місця, де велися роботи?

    Так, я завжди виїжджав на всі роботи в «сірій» зоні, адже в мене були всі номери телефонів, усі зв’язки проходили через мене. І коли хоча б приблизно ми орієнтувалися, звідки ведеться обстріл, телефонували військовим, щоб повідомити про це. І тоді вони вирішували проблеми. Адже інколи бувало, що ми могли не всім повідомити про наші роботи. Було й таке, що з підстанції «Центральна» виїздила лінійна бригада на машині «Нива», яку обстріляли з автомата Калашникова – куля застрягла в поясі електромонтера. Вони виїхали в поле оглянути ЛЕП, але не попередили один із блок-постів. Військові не знали, що ми будемо їхати, почали стріляти.

    Тому бажано завжди попереджати військових. Це було особливо актуально за часів, коли тут було багато батальйонів і не всі всіх знали. Тепер ми завжди попереджаємо, хоча обставини вже більш стабільні. Але важливо не забувати, що всі ці «сірі» зони заміновано. Всі ці питання вирішує спільний центр координації та контролю за лінією розмежування: на місце запланованих робіт спочатку відряджають саперів для огляду території. Слава Богу, у нас ніхто не підірвався…

    А от нещодавно загинув сторож – хтось поставив у школі розтяжку. У нас є місцева воєнізована охорона, є зв’язки з СБУ – ми повідомляємо про виявлені порушення.

    Які об’єкти обслуговує Бахмутський ремонтно-експлуатаційний центр?

    Найголовніші – це сім підстанцій: «Донбаська-750 кВ», три підстанції напругою 330 кВ – «Майська» в Костянтинівці, «Білицька» в Покровську (колишній Красноармійськ), далі – «Центральна-330» в Торецьку (колишній Дзержинськ), «Лисичанська-220» (Сєверодонецьк), «Ювілейна» (Лисичанськ) і «Великоцька» (селище Мілове Луганська обл), розміщена на кордоні з Росією. Всі ці об’єкти розташовані на контрольованій території Луганської області і приблизно на половні Донецької. Ми обслуговуємо ЛЕП до кордону з Харківською, Дніпропетровською, Запорізькою областями і далі в напрямку Маріуполя – приблизно до Курахового.

    На підстанціях застаріле обладнання, плюс війна додає проблем. Як здійснюється фінансування відновлювальних робіт?

    Ще до війни ми почали реалізацію потужної інвестиційної програми – реконструювали підстанцію «Донбаська-750 кВ», всі три розподільчі пристрої – 750, 500 і 330 кВ. Там замінили всі повітряні вимикачі  на сучасні елегазові (де, для оперативного відключення обладнання використовується елегаз - шестифториста сірка ), замінили трансформатори струму – масляні на елегазові. Програма фінансувалася коштом Світового банку. Фінансування відновлювальних робіт здійснюється з аварійного запасу – є така стаття витрат «запас» НЕК «Укренерго» на придбання обладнання та матеріалів. Коли щось пошкоджується, ми подаємо заявку і «Укренерго» централізовано закуповує необхідне обладнання.

    Донбас завжди відчував дефіцит електроенергії. Які генерувальні потужності постачають електроенергію через ваші підстанції?

    В основному, це Вуглегірська ТЕС, яка розташована за 30 км від Торецька, а від Бахмута (колишній Артемівськ) – за 15 км.  Потім – Слов`янська ТЕС, ми також отримуємо енергію від  Запорізької АЕС по двох лініях напругою 750 кВ через Маріуполь та Запоріжжя. Електроенергії достатньо, проблем немає. Потім ми віддаємо її на Харківську область – на Зміївську ТЕС і на Куп`янськ. Потреби місцевих селищ повністю задоволено.

    Працівники підстанцій часто ризикують життям, працюючи на замінованих полях «сірої» зони. А яку зарплату отримує енергетик середнього рівня?

    Слюсар отримує від 3,8 до 5,3 тис. грн, керівник середнього рівня – приблизно 9 тисяч. Очікуємо на чергове підвищення.

    Тарифи на електроенергію зросли в рази, на енергоринку України обертаються сотні мільярдів гривень, а зарплати в людей, які ризикують життям, – мізерні. Можливо, ви отримуєте стільки, як керівники нафтогазового комплексу – більш ніж по мільйону гривень на місяць?

    Та ні, я отримую приблизно 12-15 тисяч грн, а керівник підстанції – 11 тис.

    Наталка Прудка (Київ – Бахмут - Київ), «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ