«Противник хоче відновити втрачені позиції, контролювати 30% території області»

24 лютого виповнюється рік з моменту, коли Україна з жахом прокинулася в нових реаліях. У Москві активно відзначають роковини «спецоперації», провівши кілька символічних шабашів за участю Путіна. І є підстави підозрювати, що на цьому російські «святкування» не завершаться. Усі в очікуванні великої масованої атаки на Україну. На Банковій закликають українців готуватися до неприємностей, президент Володимир Зеленський заявляє, що Росія спробує взяти реванш за минулі невдачі, а в школах скасовуються заняття у потенційно небезпечні дні.

Харківська область є однією з тих, що через близькість до російського кордону постійно страждає від обстрілів: і облцентр, і такі міста, як Куп’янськ та Вовчанськ, які вже перебували під російською окупацією, зазнають постійних ударів. Голова Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов розповідає «Главкому», яких «сюрпризів» він очікує від ворога у символічну дату, яку нову тактику обрали окупанти на Харківщині, чим особливо важливий куп’янський напрямок та як в області триває набір в новостворену «Гвардію незламності».

Цей тиждень ми зустрічаємо з тим же настроєм, що і минулий чи позаминулий, – для нас нічого абсолютно не змінилось, – запевняє Синєгубов. – Ми відчуваємо збільшення обстрілів вздовж державного кордону, а це 315 км довжиною, по населених пунктах на півночі області, по Вовчанському та Куп‘янському напрямках. Ворог цілеспрямовано, умовно кажучи, за сирійським сценарієм, знищує медичну інфраструктуру, б’є ракетами С-300 по освітніх, спортивних закладах. 

Тому наші військові посилюють присутність на тих чи інших територіях, аби не надати ворогу шансу. Він наразі не проводить масштабних атак або наступальних дій, а виключно перевіряє нашу боєздатність та як ми стоїмо на позиціях. Вони вишукують слабкі місця, щоб або просунутись та частково повернути втрачені восени минулого року позиції, або спланувати майбутній можливий серйозний наступ, щоб мати якийсь успіх. Наразі росіяни не мають жодного успіху, а абсолютно всі населені пункти, які були під контролем наших Збройних сил, так під ним і лишаються. 

29 населених пунктів області ще перебувають під тимчасовою окупацією ворога, ну і три-чотири, залежно від військової обстановки, – у так званій «сірій» зоні. Селище Дворічне, де наразі залишається близько 400 мешканців, страждає постійно. Ми всіляко вмовляємо людей евакуюватися. Там залишились лише ті, хто просто відмовляється їхати. Мешканці погоджуються на евакуацію фактично тільки тоді, коли будинок вже пошкоджено настільки, що в ньому стає неможливо фізично проживати. Ми не зупиняємось і будемо надалі проводити цю роботу, оскільки, безпека людей – найважливіше.

З таких великих населених пунктів, як Куп‘янськ та Вовчанськ, які постійно під обстрілами і до яких у ворога особлива увага, люди виїжджають?

Наразі евакуація з Куп‘янська та Вовчанська є індивідуальною і поодинокою, масової нема. Ті, хто хотіли виїхати, вже виїхали, а залишилися ті, хто прийняли для себе рішення, принаймні на цю хвилину, що будуть навіть під обстрілами. У Вовчанську місцева лікарня вже практично зруйнована, хоча це було абсолютно нове відремонтоване приміщення з новим обладнанням. Але залишилися інші корпуси цієї лікарні, що поки у задовільному стані, і ми все одно вживаємо заходи щодо забезпечення і медичним обладнанням, і персоналом, хоча працювати там дуже небезпечно.

Ворог не проводить масштабних атак, він виключно перевіряє нашу боєздатність

Люди залишаються, а де їм в тих містах працювати? Що з тим же Куп’янським молочним комбінатом, який був відомий за межами Харкова і директор якого виявився колаборантом?

Так, є кримінальне провадження стосовно нього щодо держзради, але, наскільки мені відомо, судового вироку ще немає. Фактично вся промисловість у Куп’янську зруйнована. Щодо промисловості у Вовчанську, там ситуація краща та й по місту руйнувань менше. Однак, говорити, що там працює якась промисловість, не можна. Практично всі підприємства призупинили або повністю зупинили свою діяльність внаслідок ушкоджень.

Люди там живуть на те, що виплачує держава, працює малий та середній бізнес, працівники у сфері освіти, медицини теж отримують заробітну плату. Якщо говорити в цілому по Харківській області та самому Харкову, то державний сектор економіки виявився найстійкішим, що цілком зрозуміло. 

Повернемося до військових справ. Чи спостерігається зараз якась зміна тактики ворога? Вони ж не можуть битися головою об стіну постійно.

Насправді так і виходить, що вони б‘ються головою в одну стіну. Тактика незмінна: по декілька разів атакувати одні й ті самі позиції, іти одним і тим самим фронтом. Фактично це така ж тактика, що застосовується у Бахмуті: спочатку пропускають вперед броньовану техніку, після упирання в наші позиції починає працювати артилерія, а далі йде наступна хвиля броньованої техніки. Цю тактику ворог застосовував минулого року, а зараз все-таки застосовує трохи іншу, тому що у них елементарно зменшилась кількість броньованої техніки та танків зокрема. Всі розуміли, що танки, які йшли першими, – фактично смертники, яких пускали на забій, щоб просто виявити наші позиції. 

Наразі відбувається те саме, однак вже із використанням живої сили противника. На території Харківської області були присутні всі сили – штатні підрозділи Збройних сил РФ, «Вагнер» та інші військові формування. Сьогодні тактика така: ворог висувається невеликими силами по 10, 15, 25 людей. Звісно, є індивідуальні бої, коли вони намагаються відбити позиції, а не лише виявити їх – там вже йдуть танки та інша броньована техніка. Крім того, ми спостерігаємо відновлення авіаударів. Наприклад, влітку та восени ми вже спостерігали цього менше, а зараз ворог посилює авіацію, бо для нього принципово покращити свої позиції. Ми розуміємо, для чого це потрібно. Можна говорити, що він не полишив своїх ідей щодо окупації Харкова, але для нього наразі головне – відбити втрачені позиції на Куп’янському напрямку. Там є Куп‘янськ-Вузловий із залізничними коліями, по яких можна оперативніше доставляти військову техніку та озброєння на Донбас та на Луганщину.

«Пригадую часи, коли по вулицях Харкова їздило 20 автомобілів і кожного водія ми особисто знали»

Ви вважаєте, що харківський напрямок – більше для відволікання уваги від основних цілей? Чи у росіян є серйозні плани щодо повернення територій, з яких їх вигнали?

Ворог, згідно з даними своєї розвідки, прораховує втрати і взагалі реальність взяття тих чи інших позицій. Тому ми працювали і наразі продовжуємо працювати над підвищенням обороноздатності та будівництвом фортифікаційних, оборонних споруд. Є ціла низка заходів, яка вживається нами фактично цілодобово. Ми чітко розуміємо, що ворог це бачить і якщо він навіть піде тими силами, якими йшов 24 лютого, то шансів для відновлення втрачених позицій у нього немає.

Але дійсно Харківська область буде під ударом. Перша мета противника – максимально відновити втрачені ним навесні 2022 року позиції та контролювати майже 30% території області. Йому це потрібно як мінімум для того, щоб забезпечити для себе логістику на територіях Донецької та Луганської областей. Якщо у ворога будуть якісь успіхи, він може розраховувати захопити ще більше територій Харківської області, намагаючись покращити свої позиції на можливих майбутніх перемовинах або для фактичного шантажу керівництва нашої держави. Ми розуміємо, що будуть атаки, ворог розтягуватиме фронт та не дасть спокій Харківській області, але, враховуючи нашу підготовку та підготовку Збройних сил, для нього успіх тут є малоймовірним. 

Навіщо Міноборони РФ розповсюджує інформацію про те, шо вони захопили кілька сіл в Харківській області? Цим же навіть красиву картинку не зробиш. 

Їм же ж потрібна якась історія успіху, вони не можуть мовчати. У них там це так працює. Була ж ще історія, що нібито на півночі нашої області є скупчення російських військ понад 20 тисяч, що на Куп‘янському та Вовчанському напрямках у них так само стільки військ, і що ось буквально завтра проходитиме масована атака. Це та сама дезінформація, яка працює, з одного боку, на те, аби вплинути на рішення нашого штабу Збройних сил, на нас щодо можливої евакуації, прийняття якихось хаотичних рішень. А з другого боку – намалювати історію успіху, яку вони собі ось так малюють вже рік.

Ну, якщо малюють для своїх, то це ще зрозуміло, але ж вас та військове керівництво, яке все бачить, навряд чи можна так «взяти на понт».

Так воно і є. Виглядає досить дивно, але нам щодня доводиться спростовувати чутки і з приводу захоплення населених пунктів, і з приводу контролю над населеними пунктами, і, як це було навесні 2022 року, що вони вже захопили Харків і все інше. Навіть київські військові, які теж боронили Харківщину у складі наших формувань, розказували, що до них доходили чутки про те, що ворог вже дійшов до Харкова. Або людям, які ще були під тимчасовою окупацією, щодня розповідали, що ворог вже майже стоїть на кордонах вулиці Банкової та з години на годину захопить Офіс президента, а вони навіть до Харкова ще не дійшли. Така от їхня тактика.

Які взагалі настрої на деокупованих територіях? Що там взагалі досі нагадує період окупації? Це ніби було нещодавно, але в теперішніх мінливих реаліях ніби у минулому житті.

А до хорошого звикаєш досить швидко. Ми зараз дивимось паралельно на ті жахливі кадри з Херсона, але ж насправді Харків переживав це майже щодня. Я чітко пригадую ось такі «гради», які прилітали на наші зупинки, у парки, сквери, у черги, в яких люди стояли за гуманітарною допомогою. Наразі ми спостерігаємо, що люди повертаються до Харкова – вже 1,1 млн населення десь приблизно є. А я пригадую ті часи, коли по вулицях Харкова їздило максимум 20 автомобілів і кожного водія ми вже особисто знали. Тому, поки ми не відженемо ворога на дистанцію, з якої він не зможе застосовувати реактивні системи залпового вогню, пряму артилерію або танки, на жаль, буде продовжуватися така його тактика – терор місцевого населення. 

У нас було два етапи деокупації області – травень та вересень 2022 року. У вересні ми звільнили вже майже всю територію, окрім 29 населених пунктів. Люди, території яких звільняли у вересні, перебували в окупації шість чи навіть сім місяців без електроенергії, водопостачання. В Ізюмі, наприклад, користувалися річковою водою. Питної води там не було, бо ворог не дозволяв провозити гуманітарну допомогу, а жодний «зелений коридор» не спрацював, якщо навіть був міфічно погоджений. Ми мали декілька випадків, коли на першому ж блокпості заарештовували наших людей та розкрадали всі вантажі. Люди фактично проживали там в умовах терору. 

Звичайно, після того, як відновлюють своє функціонування органи державної влади, перша вимога людей до них – це відновлення електроенергії. Коли з‘являється електроенергія, далі з’являється життя – магазини, холодильники, питна вода та все інше. Далі все йде по спіралі – банківська система, виплата пенсій, тобто фактично відновлюється життєдіяльність населеного пункту. А людям потрібно все більше і вони мають на це право. Коли ми відкриваємо відділення «Укрпошти» для виплати пенсій, інших соцвиплат, вони запитують, як це було в Ізюмі: «А чому ви відкрили лише два відділення? Нам ходити далеко, давайте ще на нашій вулиці одне відкривайте». Тобто, запити збільшуються і до нас вже надходять запити щодо здобуття освіти офлайн, але поки це неможливо… Адже розуміємо, що кордон із Росією надто близько, а ракети долітають із Бєлгорода за секунди.

Тобто люди вже налаштовані повертатись до мирного життя?

Це дійсно так. Якщо ми говоримо про Ізюм, навіть Балаклію, де відносно тихо, то на цих звільнених територіях люди вже хочуть повертатись до мирного життя. А, наприклад, в населеному пункті Слатине на півночі ми відновили електропостачання, однак є близько 350 абонентів, яким ми ще фізично не можемо його відновити, оскільки там на 80% зруйновані електромережі, а також заважають розмінування та погодні умови. Цей населений пункт  практично на самому кордоні з РФ, і люди там вже майже рік перебувають без електроенергії. Звичайно, там можна відчути негативні настрої. Однак, як тільки відновлюється електроенергія, люди вже просять про наступне покращення.

Жителі області вже звикли жити під загрозою постійних обстрілів?

На жаль. З одного боку, ми вже звикли до того, що у нас не може бути так, як у Херсоні, тому що «гради» не дістають. Однак були випадки, коли до нас діставали «урагани», ну, і С-300 є досить частим явищем тут. 

Скільки житлового фонду зараз в регіоні пошкоджено? Всі ми бачили моторошні фотографії спустошеної північної Салтівки. А якщо брати загалом – в якому стані зараз інфраструктура і Харкова, і області?

Наразі ми обліковуємо вже понад 18 тисяч або повністю зруйнованих, або пошкоджених об‘єктів по Харкову та області. З них близько восьми тисяч – це саме житловий фонд: близько 4200 – багатоквартирні будинки і 3800 – приватний житловий фонд.

Зараз в Україні загалом налагодилось електропостачання, принаймні до нових потужних атак на інфраструктуру. Як Харківщина готується до ймовірних перебоїв, адже область особливо чутлива? Ми бачимо, що з блекаутів по країні вона завжди виходить важче за інші області. 

Це точно. Ми тут працюємо на два фронти, так би мовити. Перший фронт – під час обстрілів ми повинні максимально швидко відновлювати електропостачання нашої критичної інфраструктури: до теплової мережі, до очисних споруд та інших об‘єктів. Другий фронт – стабілізувати електропостачання для населення, я вже не кажу про міський електротранспорт, метрополітен тощо. Ну, і все-таки ми повинні продовжувати відновлення подачі електроенергії на деокупованих територіях, що фактично є для нас пріоритетним завданням наразі. 

Але будівельні матеріали на всі ці заходи постачаються з одного джерела. Тому те, що ми передбачали на відновлення на неокупованих територіях, вимушені оперативно і пріоритетно спрямовувати для відновлення постачання через обстріли окупантів. Нам вдається стабілізувати ситуацію, у нас є власна генерація. Ось цього тижня у нас був міністр енергетики, який відзначив роботу саме в цьому напрямку – попри те, що енергогенеруюча інфраструктура досить сильно пошкоджена, все одно генерація зберігається і за рахунок цього вже більше трьох тижнів не застосовується відключення нашого житлового фонду. Однак це ситуація станом на цю хвилину, наступної все може змінитися. 

Також коли лунають обстріли, у нас йдуть аварійні відключення – навіть коли інфраструктура не зазнала уражень, все одно превентивно відключаємо. Оскільки, може статися перенапруга і те, що не накоїв ворожий обстріл, система може зробити сама з собою. Щодо стабілізаційних відключень, то тут ми вже орієнтуємось на стан загальнодержавної енергосистеми, оскільки генерації для власних потреб подекуди нам не вистачає. 

«80% промислових підприємств у стані призупинення діяльності»

Минулого року область стала лідером по перевиконанню зборів до держбюджету. А яка ситуація з доходами місцевого бюджету в умовах, коли промисловість стоїть? Наприклад, не працюють великі олійноекстракційні заводи, яких багато в області.

Наразі у нас 80% саме промислових підприємств перебувають у стані призупинення своєї діяльності. Або їм не вигідно економічно її продовжувати, або території, на яких вони розташовані, фактично зруйновані чи пошкоджені і власники підприємств очікують на якісь рішення, щоб почати процес відновлення. Деякі підприємства релоковані та вже сплачують відповідні податки за межами території Харкова та області. Деякі підприємства, які входили до п’ятірки великих платників податків України, наразі ще сплачують податки в області, хоча фактично їхні промислові потужності досить сильно пошкоджені. Проте вони все ж планують і надалі розвивати свій бізнес тут, на нашій території. 

Ви про Philip Morris?

Так, вони сплачують податки на території Харківської області за рахунок їхніх промислових майданчиків в інших областях. Тому, наразі у нас виконання саме місцевого бюджету за минулий рік – на рівні 80-90%, зараз ще підраховуємо. Деякі громади, які фактично не зачепила війна, наприклад, Красноградський район, мають виконання бюджетів навіть на рівні 130%, а деякі, що були під окупацією, – на рівні 10-15%.

Ми бачили, що в деякий момент росіяни почали цілеспрямовано цілити по газових родовищах, яких є в Харківській області. Вони сильно постраждали?

З того, що можу відповісти на це питання, – галузь у нас працює.

Чому історія з ексголовою СБУ Харківської області Романом Дудіним, який нібито в лютому минулого року планував захопити владу в регіоні і яку ви так активно коментуєте, набула такого розголосу саме зараз?

Напевно, настав час дати правову оцінку всім, хто перебував тут і приймав ті чи інші рішення. Просто не було коли розбиратися з цим у лютому-березні минулого року. Я за освітою –  юрист, чітко витримував всі нормативи і поки йшло досудове розслідування стосовно Дудіна, не давав жодних коментарів. Зараз, коли справа вже передана до суду, я можу собі дозволити давати своє особисте бачення стосовно подій, які мали місце 24 лютого. 

Мер Харкова з 24 лютого не виїздив за межі області та сповідував проукраїнську позицію

Нещодавно був оголошений добровільний набір до бригад новоствореної «Гвардії наступу» – «Лють», «Сталевий кордон» та інших. Як цей процес триває в області і хто його модерує?

Є спільне завдання Офісу президента, Міністерства внутрішніх справ, обласних військових адміністрацій, і у кожного свій функціонал щодо забезпечення реалізації цього проєкту. Цей проєкт амбітний, має на меті набрати людей саме на підставі добровільного бажання, найбільш вмотивованих, оскільки це саме штурмові бригади зі специфічними бойовими завданнями. Вимоги до призовників, до рекрутів особливі – це і специфічна медична комісія, і фізична витривалість тощо. Це ті військові формування, які будуть проходити навчання і злагодження близько двох місяців, матимуть найновіші зразки оснащення та військової техніки. Ну, і дійсно ці бригади покликані брати участь у безпосередніх бойових діях щодо звільнення наших захоплених територій. 

На базі ЦНАПів організовані відповідні приймальні комісії, і велика кількість людей бажає потрапити у ці бригади. Йдуть навіть молоді хлопці, які не підходять, бо вони непризовного віку. Є й власні ресурси, наприклад, всередині Національної поліції, що в межах структури виявляють такі бажання. 

А хто ці люди здебільшого? Бо є думка, що всі, хто на перших порах хотів йти добровольцями та відчував для цього сили, вже давно пішли.

Трохи не так. Коли на наших очах 24 лютого формувалися підрозділи Територіальної оборони, закон про національний спротив почав тоді лише діяти. Фізично всі ці підрозділи не встигли сформуватись, і фактично до них брали людей із досить мінімальними обмеженнями. А зараз відбувається саме набір мотивованих, фізично витривалих людей. Ну, і трохи відрізняється сама місія.

Все-таки люди бачать, що ворог коїть з їхніми сім’ями, з їхніми домівками... Повірте, є ще люди, які сумнівались, вагались, і є різні чинники, які саме зараз спонукали їх взяти в руки зброю і професійно відстоювати інтереси держави, нашу територіальну цілісність. Окрім того, це фактично служба в лавах не ЗСУ, а МВС. Це штурмові бригади Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Національної поліції. 

До речі, вас називали одним із кандидатів на голову МВС. Але Офіс президента вирішив залишити вас зараз у складній області. З вами вели розмови щодо переведення в уряд?

Ви у своєму питанні самі надали відповідь. Рішення приймає президент, уряд, і ось таке воно було прийняте. Тому ми маємо його поважати. Як на мене, воно було прийняте досить правильно і виважено.

З вами говорили щодо призначення на посаду міністра? 

В Офісі президента насправді все досить просто. І з президентом, зокрема. Коли приймається рішення, тоді і починають вести перемовини, ось і все. 

Як під час війни змінювалися ваші стосунки з міським головою Ігорем Тереховим та облрадою, де у вас не надто сильні позиції? 

Скажу так: у нас з мером наразі конструктивні відносини, він з 24 лютого не виїздив за межі Харкова та області, коли тут відбувалися гарячі події, та сповідував проукраїнську позицію. Про нашу взаємодію свідчать хоча б факти прийняття бюджету області на 2023 рік саме на сесії, а не розпорядженням голови обласної військової адміністрації, хоча саме такі повноваження в мене є. Я з великою повагою ставлюся і до всього депутатського корпусу обласної ради, і з головою облради у нас так само конструктивні відносини. А з міським головою у нас абсолютно чітка градація повноважень і, повторюсь, виключно ділові та конструктивні стосунки.

Як ви оцінюєте можливий сценарій призначення голови Військової адміністрації Харкова, як це відбулося в Чернігові?

Для того, щоб цей сценарій був реальним, повинні відбутися деякі події або статися деякі факти, а наразі ще жодного з них не існує. У будь-якому випадку рішення прийматиме президент.

Павло Вуєць, «Главком»