Україна готується до прийому нових літаків. Наскільки це змінить наші можливості на фронті

Візити Володимира Зеленського до Нідерландів і Данії зрушили з місця питання передачі Україні американських винищувачів F-16. Вважається, що саме ці літаки можуть докорінно змінити розклад сил на фронті та серйозно послабити можливості росіян обстрілювати ракетами мирні українські міста.

Прем'єр Нідерландів Марк Рютте та його данська колега Метте Фредеріксен заявили, що їхні країни можуть надати літаки для стримування російської агресії – 42 та 19 відповідно.

Перші шість літаків із Данії прибудуть в Україну вже цього року, ще вісім – наступного. Міністр оборони Данії Якоб Еллеманн-Єнсен додав, що літаки передаються Україні лише для витіснення ворога з її території – «і не більше того».

Паралельно тривають перемовини щодо отримання Києвом шведських винищувачів Gripen, але поки Стокгольм не дає «зелене світло».

Після того, як крига скресла, справа за «малим» – навчанні не тільки пілотів, а й обслуговуючого персоналу, та підготовці відповідної інфраструктури в Україні. Наразі у Данії перебуває понад 70 українських пілотів, які прибули на навчання на F-16, а згодом навчання перемістяться ближче до українського кордону – на територію Румунії.  

Володимир Зеленський особисто приїхав за F-16 до прем'єра Нідерландів Марка Рютте та прем’єрки Данії Метте Фредеріксен

Фото: Офіс президента

Заяві Нідерландів і Данії про готовність передати Україні літаки передувало схвалення від США. Пілоти під час навчання отримуватимуть інформацію про деякі засекречені американські технології, тож без відмашки Вашингтону європейці не могли розпоряджатися винищувачами на власний розсуд. Штати такий дозвіл надавати не поспішали. Але напередодні приїзду Зеленського європейці отримали офіційне запевнення від держсекретаря Ентоні Блінкена, що США підтримують передачу винищувачів та прискорять схвалення необхідних формальностей, щойно завершиться навчання українських пілотів.

Власне, до цього йшло із середини липня – початку серпня. Заяви щодо початку навчання українських пілотів вже у серпні лунали від Зеленського, міністра оборони Олексія Резнікова та міжнародних партнерів. Багатомісячна праця дала свої перші плоди, але чи стануть довгоочікувані F-16 «чарівною паличкою» для ЗСУ?

Судячи з істеричної реакції російських офіційних осіб, отримання Україною F-16 – великий виклик для Росії.

Топтання біля «червоної лінії»

Ще у січні цього року у західній пресі з’явилася інформація, що країни НАТО обговорюють можливість постачання Україні винищувачів. Проте у цьому питанні партнери з альянсу не були одностайними – деякі остерігалися зайвої ескалації та вважали передачу бойових літаків «червоною лінією», яку не можна перетинати. Одразу про готовність надати винищувачі оголосили Нідерланди. Але одного голосу невеликої європейської країни було замало – такі гіганти, як США та Німеччина, можливість цю виключали. Серед аргументів, які називали противники передачі F-16 – надто високі вимоги для обслуговування винищувачів та неготовність українських аеродромів їх прийняти.

У Білому домі підкреслювали, що не виключають можливості передачі F-16, але президент США Джо Байден прямо заявив, що, на думку його військових, американські винищувачі Україні наразі не потрібні і її армії цілком вистачає тих типів озброєння, що вже передаються.

Офіційні українські особи у свою чергу називали F-16 оптимальною машиною для виконання бойових завдань, яка може здійснювати удари по наземних цілях і посилити захист неба. Один F-16 об’єднує у собі функції чотирьох типів літаків, що є на озброєнні в України – винищувачів Су-27 і МіГ-29, штурмовика Су-25 та бомбардувальника Су-24.

На F-16 чекали так, що список льотчиків та авіаційних інженерів, які могли би вивчитися керувати ними, був погоджений командувачем Повітряних сил ще взимку. Тоді ж почалася робота з підготовки відповідної аеродромної інфраструктури.

Поки велася дискусія навколо F-16, Польща та Словаччина передали Україні старі радянські МіГи. Але український міністр оборони Олексій Резніков запевняв, що на озброєнні армії рано чи пізно все одно з’являться більш сучасні і потужні літаки.

У травні президент Франції Еммануель Макрон допустив початок навчання українських пілотів на західних винищувачах у будь-який момент, зазначивши, що з цього приводу точаться дискусії з американцями. Чим далі, тим більшу роль у створенні авіаційної коаліції почала відігравати Велика Британія. Голова британського уряду Ріші Сунак запевнив українського президента, що його країна стане ключовою частиною цієї коаліції, а за кілька днів стало відомо, що до неї доєднаються Нідерланди, Бельгія та Данія. Нідерланди навіть скасували угоду щодо продажу своїх F-16 приватній воєнній компанії Draken International, що було сприйнято як сигнал про готовність передати їх Україні.

Після саміту G7 стало відомо, що США розблокували навчання українських пілотів на винищувачах та постачання винищувачів іншими державами. А особисто американський президент підтвердив намір США навчати українських пілотів за умови незастосування F-16 для ударів по російській території. Протестувавши двох українських пілотів на льотному тренажері Пентагон зробив висновки, що навчити українців літати на F-16 можна у стислі терміни – лише за чотири місяці.

На певний час у гру включилася Німеччина, яка досі була не у захваті від надання Україні винищувачів. Міністр оборони ФРН Борис Пісторіус заявив, що його уряд перебуває «у фазі переосмислення»  щодо цього питання. Але «переосмислення», схоже, у німців триває досі: поки Берлін коливається навіть щодо передачі Україні далекобійних ракет Taurus.

У липні, на саміті НАТО у Вільнюсі, який багато хто називає розчаруванням для України, нарешті, була оформлена авіаційна коаліція з 11 країн на чолі з Нідерландами та Данією. Ця група держав офіційно погодилася навчати українських льотчиків на F-16. Після цього радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван пообіцяв, що Вашингтон більше не відкладатиме навчання і вони почнуться найближчими тижнями. Регіональний центр з навчання буде розташовано у Румунії, також є можливість проведення тренувань на території США, якщо європейські країни не встигатимуть за графіком.

Тож рішення, дорога до якого, як для нинішніх умов, була такою довгою, схвалене. Звісно, краще пізніше, ніж ніколи, адже американські винищувачі були вкрай потрібні ЗСУ ще напередодні контрнаступу. Власне, багато у чому відсутність прикриття з повітря змусила українську армію на ходу переробляти стратегію, запропоновану натовськими консультантами. Але до першого застосування F-16 в українському небі ще має минути час – навчання льотчиків, персоналу та підготовка інфраструктури триватиме мінімум шість місяців. А це означає, що американські бойові літаки майже напевно не будуть помічниками більшу частину зими, коли, за прогнозами, Росія знову вдасться до варварських ударів по українських енергетичних об’єктах.

«З авіацією все було би для нас набагато веселіше у плані контрнаступу»

Як триватиме навчання українських пілотів та персоналу роботі на F-16, чим вони відрізняються від радянських МіГів і «СУшок» та з якими складнощами може зіштовхнутися їхня адаптація до українських реалій «Главкому» розповідає авіаційний експерт, провідний науковий співробітник Національного авіаційного університету Валерій Романенко.

Авіаційний експерт Валерій Романенко пояснює, чому треба навчитися пілотам і як підготувати аеродроми для F-16

Фото: Євген Руденко

Наскільки близькими до реальності ви вважаєте заяви, що для якісної підготовки українських льотчиків на F-16 вистачить пів року? Бо зараз перенавчати будуть все-таки випускників, а не досвідчених пілотів.

Досвідчених льотчиків у нас вистачить. Єдине – потрібен час на їхню перепідготовку. Весь випуск 2023 року єдиного в Україні університету повітряних сил (Харків) послали навчатися до Великої Британії, щоби вони одразу відчували себе пілотами країни НАТО. Знали мову, термінологію, процедури і мали багато знайомих серед натовських пілотів. Вони можуть поки літати не провідними пілотами, а веденими. Найменша тактична одиниця сучасної бойової авіації – це пара з двох літаків, коли один прикриває іншого у польоті. Взагалі ми випускали пілотів третього класу, останній рік вони вже стажувалися на навчаннях у бойових літаках. Тому сказати, що вони зовсім «зелені», не можна.

Мені важко сказати, чи можна зараз висмикнути з фронту льотчиків з бойовим досвідом для перенавчання. Думаю, якщо на горизонті з'явиться достатня кількість літаків, то Повітряні сили вольовим порядком наберуть достатню кількість пілотів. Бо Міг-29 – це вже не той літак, який ми можемо протиставити російським повітряно-космічним силам.

Термін пів року для підготовки пілотів я допускав ще раніше, коли ми довго радилися з Ігнатом (Юрій Ігнат – речник Повітряних сил), з льотчиками. Згодом цей термін устаканився і всі загалом із ним згодні, зокрема, міністр оборони Резніков. Були заяви про три-чотири місяці, але ми чітко розрахували за етапами навчання, що це малореально. За три місяці льотчик буде здатний підняти літак у повітря і перелетіти з точки А у точку Б. Але цього замало, щоби навчитися стріляти, ефективно використовувати бортове обладнання, працювати у парі, у ланці, щоби командир ланки теж знав, як йому керувати іншими літаками у ланці. Треба опанувати застосування зброї, її можливості та обмеження, вміння координувати дії з командними пультами і літаючими радарами.

Та й тактика повітряних боїв може бути геть іншою. Зараз вважається, що Су-27 кращий у горизонтальному маневрі, а МіГ-29 – у вертикальному, а на американських винищувачах вестимуться взагалі загоризонтні повітряні бої. Головним буде вчасно визначитися з ворожим літаком, вчасно запустити ракету і вчасно відійти. Ці ракети летять за принципом «вистрілив – забув», хіба що треба буде трішки їх підправляти на маршруті. На відміну від нинішніх ракет, які потрібно майже весь час тримати у радіолокаторі, поки вони летять до ворожого літака. А тут треба буде просто грамотно увімкнути бортовий комплекс оборони, щоби тебе не вразили, і вийти протиракетним маневром з бою.

Але у навчанні не має бути, як за Сталіна, – літати навчимо, а стріляти навчишся у бою. Там вже не навчають стріляти, а збивають і вбивають.

Наскільки ці бойові навички пілотам вдасться опанувати на навчаннях?

Навчання включають курс бойової підготовки. Пуски ракет, мабуть, не дадуть робити, але стрільба з гармати, напевно, буде. Крім того, є купа ракет-імітаторів – так звана масогабаритна ракета, яка не стартує, але всі процедури щодо її пуску, автоматичного захоплення цілі виконує. Крім того, треба опанувати нашоломну систему наведення – це коли щоби запустити ракету, пілот має не весь літак розвертати, а тільки голову повернути. І головки самонаведення ракет відслідкують напрямок голови пілота. Якщо наш літак летить на 12 годин, а ворожий – на 9 чи 10 годин, достатньо розвернути голову у цей напрямок і натиснути кнопку «пуск» після отримання сигналу.

У моделях винищувачів, що ми отримуємо, є три багатофункціональних дисплеї. Вони по периметру оточені кнопками, які треба натиснути, аби вся необхідна інформація була виведена на екрані. Це все має пілот робити на автоматі. Тоді він перемагатиме у повітряних боях. Я вже не кажу про те, що у цих літаках всі прилади градуйовані у футах, вузлах і милях, а не в км/г. Звісно, що під час бою не буде часу переводити милі у кілометри.

Не має бути, як за Сталіна, – літати навчимо, а стріляти навчишся у бою. Там вже не навчають стріляти, а збивають і вбивають

Обслуговуючий персонал для цих літаків буде простіше підготувати, ніж пілотів? 

У нас поки такого досвіду нема, треба запитати у поляків. Але, думаю, що пів року вистачить і наземному персоналу.

Нам не будуть особливо пояснювати, як працюють ці прилади: дадуть тестове завдання і скажуть, мовляв, якщо параметри не відповідають, пишіть на фірму-виробника – концерн Lockheed Martin. Оскільки американські літаки безперервно літають між Сполученими Штатами і Польщею, то ми за добу-дві зможемо отримати необхідні частини. Перепаювати щось ніхто не буде.

Речник Повітряних сил Юрій Ігнат стверджує, що у нас, у принципі, вже підготовлена інфраструктура для прийому цих винищувачів і наші аеродроми вже приймали їх під час забезпечення проведення Євро-2012. Треба лише попрацювати над деякими нюансами. Ви теж так вважаєте?

Натовські літаки працюють з гладких аеродромів, а в нас аеродроми радянські плиткові, і між плитами є стики. У F-16 дуже тендітне шасі і їхні повітрозбірники занадто близько над землею. Тож якщо вони будуть завантажені повністю, є така проблема, що можуть затягнути якийсь камінчик з ґрунту. А двигун у них лише один. Ігнат каже, що ці стики можна якось замазати – йому видніше. Думаю, наші аеродроми переобладнають під це, але навіть у разі виконання функцій протиповітряної оборони під ці літаки підвішують лише ракети і один запасний паливний бак. Притому, що F-16 тягне 6 т, це буде важити десь 2,5-3 тонни. З такою вагою він зможе одразу працювати з наших аеродромів. Якщо їх, звісно, почистити перед використанням – є спеціальні машини, які їдуть перед літаком і все здувають з полоси.

Потрібно встановити стандартну натівську систему навігації. Наші літаки зараз літають по РСБН (радіосистема ближньої навігації), а натівська система TACAN – це такі маячки, які ведуть пілота і виводять на аеродром, який йому потрібний. А вже на аеродромі вмикається система забезпечення посадки. Ця система зараз розгортається в Україні. Ну і треба ще не забути про офіцерів бойового управління літака, які керують кожним польотом. У цивільній авіації вони називаються диспетчерами.

Ще дуже хотілося б отримати від НАТО хоча б один-два повітряних радари, щоби ми могли інформаційно забезпечувати наші літаки на потрібному рівні. НАТО на F-16 без таких радарів не літає. Але, наскільки я знаю, поки говорять, що це питання не на часі.

Про необхідність надання F-16 багато говорилося ще до контрнаступу. І очевидно, якби це питання вирішилося раніше, то і контрнаступ проходив би інакше. На ваш погляд, наскільки українській армії критично не вистачило цих літаків раніше?

Давайте подивимося, як зараз проходить цей наступ. Якась наша механізована частина починає розмінування – вони за хвилини, навіть за секунди розміновують прохід, туди їдуть механізовані частини, танки, бронетранспортери, підтягується самохідна артилерія. А росіяни, по-перше, мають артилерійських навідників в окопах з біноклями з лазером, які моментально передають координати, і моментально починає працювати їхня артилерія. Але це ще можна пережити. А от коли роєм налітають ударні гелікоптери і починають з відстані 7-8 км засипати ці наші танки і БТР-и протитанковими ракетами, а ми не можемо їх дістати, бо у нас немає відповідних засобів протиповітряної оборони, або їх занадто мало, щоби вони йшли у бойових порядках… А була би авіація, все було би для нас набагато веселіше.

Ви згодні, що один F-16 замінює собою всі чотири типи воєнних літаків, що у нас наразі є?

Насправді всі чотири з половиною типи – два винищувачі, штурмовик, бомбардувальник і розвідник на базі бомбардувальника. Всі натовські країни і всі розвинуті країни, окрім Сполучених Штатів, Китаю, Росії, мають один тип багатофункціонального бойового літака. І ці функції, окрім штурмовика, він виконує краще, ніж наші сучасні літаки.

Зараз всі країни отримують один тип літака-винищувача – американський F-35. F-16 та F-17 лишаються тільки до того часу, поки вони повністю не перейдуть на цей основний тип. Хіба що Австралія і Німеччина дозволяють собі використовувати старі літаки у допоміжних ролях, наприклад, для створення радіоперешкод.

Скільки винищувачів потрібно українським Повітряним силам, аби повністю закрити потреби? Наскільки необхідні ті ж Gripen, які поки Швеція давати відмовилася? 

Чим більше, тим краще, але ситуація така, що по одежці треба протягувати ніжки. Я вважаю, що ми маємо перейти на один тип винищувачів, але скільки нам дадуть цього одного типу – невідомо. Тому «план В» все-таки непогано мати. До останнього моменту я був впевнений, що F-16 нам вистачить, але хоча б спробувати, що таке Gripen, який є не тільки у Швеції, потрібно. У будь-якому разі це буде не основний літак, а резервний варіант. Його можна використовувати, наприклад, виключно як носія крилатих ракет Storm Shadow, SCALP і Taurus.

Павло Вуєць, «Главком»