Що буде з обленерго після розпродажу?

Що буде з обленерго після розпродажу?

В Україні триває третя хвиля приватизації обленерго ...

В Україні триває третя хвиля приватизації обленерго, пакети акцій яких продаються за вдвічі меншою ціною. Тож загалом державний бюджет отримає близько 7 млрд.грн., хоча міг заробити вдвічі більше. Але експертів непокоїть інше: найбільше генерації сконцентрував в своїх руках Рінат Ахметов, який не має вільних коштів вкладати в модернізацію цих об’єктів. І якщо рік-два йому не вдасться знайти відповідні фінанси, за бізнес-логікою він може перепродати компанії росіянам. Відтак, на цю галузь може очікувати доля української нафтопереробки, яка доживає останні дні після приходу північного сусіда.

Водночас і населенню прогнозують підняття ціни на електроенергію до 1 грн. за кіловат, бо нинішній тариф покриває лише 26% собівартості і є одним із найнижчих у світі.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова Сергій Дяченко та член наглядової Ради Інституту енергетичних досліджень Юрій Корольчук.

Сергій Дяченко: «Найгірше, що теплова генерація приватизована практично в одні руки»

Зараз ми спостерігаємо третю хвилю приватизації електроенергетичної інфраструктури: перша – кінець 90-х, друга – початок 2000 років, і нинішня. Започаткована вона була в 1995 році, і першим приватизованим об’єктом було «Житомиробленерго». На сьогодні приватизація, яка проходить, здебільшого лише закріплює підсумки, які відбулися на попередніх етапах. Тобто, компанії, які по суті вже мали контроль над об’єктами, викупають пакети акцій, які дозволяють юридично закріпити цей статус. Так відбулося з тепловою генерацією, здебільшого відбувається з обленерго, за виключенням, яке ми спостерігали в ситуації з продажем «Дніпрообленерго».

Щодо самого підходу до приватизації, то ключовим моментом була непрозорість. Нагадаю, що перша хвиля відбувалася здебільшого на офшорні компанії, хоча спочатку цікавились досить серйозні інвестори, особливо генеруючими компаніями. Наприклад, заходила сюди свого часу Électricité de France. Але, на жаль, серйозні інвестори сюди так і не зайшли. Спочатку скуповувалися активи на офшорці, з 2000 року при приватизації це було заборонено, але все одно не завжди можна було з’ясувати реальних власників. Ми пам’ятаємо випадок зі словацькою компанією, яка свого часу викупила ряд наших обленерго, і одразу виявилась під контролем російської групи. Тобто, непрозорість і зараз притаманна цьому процесу. Фахівці знають, кому що належить, але формально в офшорах не завжди можна зрозуміти реального власника.

Ще один неприємний момент, пов'язаний з приватизацією, яка зараз відбувається, - це абсолютна неузгодженість з обов’язками України щодо ринкового реформування галузі, пов’язаного з членством в Енергетичному співтоваристві. По-перше, у України є досить серйозні зобов’язання щодо модернізації теплової генерації. За зношеністю основних фондів це одна з найпроблемніших галузей України. Межа фізичного зносу обладнання теплових електростанцій – це наробіток, який перевищує 200 000 годин. У нас на теплових електростанціях за 73% обладнання перейшли вже цю межу. В минулому році було інтерв’ю голови НККП, який казав, що якщо не буде нічого радикально зроблено найближчими роками, то через 3-5 років держава чи власники мусять підійти до закриття ТЕС. Не думаю, що все так піде радикально, але проблема є. Ним же була озвучена цифра, що для модернізації треба буде 30 млрд.дол., з яких 12 млрд. для досягнення європейських екологічних стандартів. Цей момент, на жаль, не відображений в приватизаційних умовах, які висувались на конкурсах. Нічого не сказано про обов’язки щодо модернізації, наприклад, за європейськими стандартами. Тобто, яким чином це питання зараз буде вирішуватись – не зрозуміло. Недостатньо відображено в цих умовах питання модернізації теплової генерації, яка зараз в дуже жахливому стані.

Щодо обленерго, то ці компанії не відповідають європейським вимогам щодо розділення видів діяльності. Вони одночасно здійснюють транспортування та торгівлю електроенергією. В принципі вони мусять реформуватися. Знову ж таки в приватизаційних умовах щодо цього нічого не сказано.

Найгірше, що теплова генерація приватизована практично в одні руки. Ті активи, які зараз контролює компанія «ДТЕК», виробляють електроенергії за фізичними обсягами, які перевищують 70%. Це фактично монополіст на цьому сегменті ринку. Яким чином за таких умов може працювати нова модель ринку, яка декларується, побудована на двосторонніх угодах та балансуючому ринку – незрозуміло.

Юрій Корольчук: «Насправді відбувається розподіл між основними п’ятьма гравцями: Ахметовим, Коломойським, Бабаковим, Григоришиним та братами Суркісами»

Я принципово згоден з двома моментами: відбувається закріплення певних результатів приватизації, яка пройшла на початку 2000 років, і зараз все відбувається абсолютно непрозоро. Цю приватизацію можна назвати останньою. Це жирна крапка у тому, кому буде належати електроенергетика України. Вона відбувається під гаслом «Адмінресурс нам допоможе», тому що ми бачимо, що всі процеси поки грають на руку структурам Ріната Ахметова, компанії «ДТЕК». Навіть сам Ахметов не зацікавлений заплатити не те, що реальну ціну, а хоча б половину реальної вартості і енергогенеруючих компаній, і розподільчих обленергокомпаній.

Це не приватизація, тому що ми не бачимо конкуренції, а лише її імітацію на останніх прикладах «Дніпрообленерго» та «Вінницяобленерго», де була гра між різними сторонами. В даному випадку компанія Костянтина Григоришина підіграла компанії Ріната Ахметова.

Насправді відбувається розподіл між основними гравцями. Їх є п’ять: Ахметов, Коломойський, Бабаков, Григоришин та брати Суркіси. Фактично саме ці групи володіють всією електричною системою країни. Дуже погано, що Фонд держмайна не зробив жодних реальних кроків для того, щоб провести реальну оцінку вартості майна. Не просто балансового майна, а перспективи, а скільки і генеруючі системи, і обленерго можуть коштувати через два-чотири роки. Це не проблема ФДМУ, хоча це й державна організація, яка повинна захищати інтереси в першу чергу бюджету. По факту ми отримуємо мінімальні надходження в бюджет. По проданим компаніям сумарно зараз цифра наблизилась до 5 млрд.грн. Зараз ще завершать приватизацію декількох обленерго і цифра наблизиться максимум до 7 млрд.грн. Сам Фонд держмайна прогнозував цю цифру, хоча мінімально вона мала бути вдвічі більша, хоча б 2 млрд.дол. Це мало насправді, тому що Україна стоїть в напрямку поєднання між Росією та ЄС, у нас є великий потенціал експортувати електроенергію, чим ми і займаємось, тому всі ці нюанси теж потрібно було враховувати.

Ми варто сподіватися, що можна буде переглянути ці умови, і продати ці компанії в майбутньому за вищою реальною ціною? В історії України ми вже бачили такі випадки, тому політична нестабільність, яка постійно триває в Україні, дозволяє говорити про такі речі. Але я сумнівають, що таке відбудеться, оскільки ці компанії сьогодні зосереджуються найбільше в руках Ахметова та компанії «ДТЕК». Не виключено, що через декілька років ми побачимо процес їхнього перепродажу іншим компаніям. Скоріше за все, це будуть його російські партнери.

Зношеність обладнання присутня в генераціях, а коштів у компанії «ДТЕК» немає. Вони беруть кредити для того, щоб закрити купівлю цих обленерго, і у російських банків в рублях, і зараз в італійських «Укрсоцбанку» та «Юнікредит груп». Це означає банальну річ – немає вільних коштів для того, щоб витягнути з кишені та заплатити, потрібно перекредитовуватися. Нічого страшного в цьому немає, але це є певним свідченням тенденції: а за що вони будуть розвивати і міняти енергогенеруючі потужності? Колись «ДТЕК» заявляв, що для модернізації «Київенерго» потрібно 5-6 млрд. дол. Де ці гроші візьмуться – величезне питання. Тому те, що сконцентровано та оформлено у власності цих дрібних груп та головного гравця «ДТЕК», вони просто далі поексплуатують, зароблять на цьому кошти і далі просто продадуть. На превеликий жаль, не якійсь європейській компанії, а нашим вічним партнерам та заклятим друзям росіянам. Нічого поганого в цьому не бачу, тому що російська сторона звикла працювати в умовах української економіки, це їм зрозуміло, близько, у них схожа ситуація.

Приватизація не виконала своєї головної місії – не зайшла ефективного власника, який би вирішував проблеми цих компаній. По факту просто відбувається дорозподіл та утвердження тих компаній, які вже володіли і генераціями, і обленерго.

До речі, від «ДТЕК» пролунала думка, що для модернізації потрібно створювати консорціум. Це свідчення та визнання того, що вони самі цього не потягнуть. Думаю, що газовий консорціум, який мерехтить у майбутньому, буде здаватися нам дитячою забавкою порівняно з електроенергетичним консорціумом, який може з’явитися в Україні, коли фактично компанія «ДТЕК» віддасть і генерацію, і частину мереж в руки російських компаній. Згадуючи, що недавно побачила світ програма Президента про те, що буде відбуватися корпоратизація «Енергоатому» і «Укренерго», яке займається електроенергетичними мережами, я б назвав це також кроком у тому ж напрямку, що й приватизація - через декілька років буде передача всіх цих об’єктів російській стороні.

Найгірший момент – це те, що населенню, яке має вірити в краще, слід готуватись до гіршого. На превеликий жаль, об’єктивно варто погодитись з «ДТЕК», який заявляє, що тариф є занадто низьким для населення і він не відповідає реальним економічним умовам. Тому якщо зараз кіловат електроенергії коштує 30 коп., то для населення він буде підніматися та становитиме, як мінімум, 1 гривню. Ми не побачимо цього до виборів, але після них, можливо, станемо свідками не одностороннього підняття для всіх регіонів, а хвилеподібного підняття цін в різних регіонах, щоб політично не хвилювати всю Україну відразу.

Пане Сергію, як ви ставитесь до тези, що за кілька років Ахметов може перепродати ці компанії росіянам?

Сергій Дяченко: Це досить спірне питання, що далі він буде робити з генерацією. Все залежатиме від того, як буде здійснюватися пошук коштів.

Нещодавно я дивився ціни на європейських біржах, то в Україні зараз середньоєвропейські ціни для промисловості. Тому потенціал для підвищення цін в разі пошуку джерел інвестицій з тарифу, як це зараз відбувається, або кредитування (в цьому випадку джерела погашення знову той же тариф) фактично вичерпано. Найбільше непокоїть, що не прийшов стратегічний інвестор, який би мав достатньо власних коштів, щоб вкладати в розвиток. А прийшов інвестор, який сам буде шукати джерела на стороні.

Поведінка «ДТЕК» буде пов’язана з пошуком джерел модернізації. Я дуже сподіваюсь, що спрацює цей момент, пов'язаний з входженням в європейський енергетичний простір. Якраз зараз в Європі до 2015 року буде створений єдиний ринок електроенергії. Україна як член європейського співтовариства буде мати право де-юре прямої роботи на європейських ринках. Для цього звичайно треба досягти вимог щодо системних якостей електроструму в мережах, і є можливості вирішити це питання. Повноцінне вирішення прогнозується десь років за сім, але в цілому мабуть українська енергетика з цієї точки зору буде перспективною. Знову таки чи вдасться це зробити? Якщо ж ні, то, скоріше за все, вона повторить досвід нашої нафтопереробки, яка потрапила до рук росіян і зараз на наших очах вмирає. Одеський нафтопереробний стоїть, західні компанії стоять вже досить давно, зараз закрився ЛиНОС, ТНК скорочує персонал. Фактично Україна залишилась без нафтопереробки. Це може відбутися і з нашою тепловою генерацією, бо росіянам не вигідно, щоб тут працювала наша генерація, крім тієї, що працює на експорт. Звичайно, російські компанії зацікавлені у постачанні електроенергії в Україну зі своїх електростанцій, що, до речі, дешевше, бо паливо там дешевше. Сподіваюсь, цей сценарій не відбудеться, але він можливий, якщо «ДТЕК» не впорається з питанням модернізації. Думаю, на найближчий рік-два це буде ключове питання. Цій компанії потрібно буде шукати не стільки кредитний ресурс, скільки стратегічного партнера, який би вкладав кошти в українську генерацію. Єдиною підставою для цього є можливості розширення експорту і входження в європейський простір в якості постачальника. Якщо цього не зможемо вирішити, то поступово будемо перетворюватися із експортера на імпортера електроенергії.

Юрій Корольчук: До речі, стосовно експорту електроенергії, компанія «ДТЕК» змінила свою концепцію. Спочатку вони орієнтувалися на модернізацію «Західенерго», де йшлося про декілька мільярдів доларів. Потім сказали, що вистачить 600 млн. євро, щоб модернізувати систему Бурштинського енергоострову і наростити експорт електроенергії. Тож ми бачимо одномоментний інтерес. Навіть ціна, в яку реально обходиться компанії «ДТЕК» виробництво електроенергії, - це також доволі закрите питання. До того ж, за підсумками цього року, думаю, що вони можуть видобувати в Україні уже 50% вугілля. В минулому році було 30%. Це їм також дає можливість економити на виробництві електроенергії.

Сергій Дяченко: На минулому тижні було прийнято постанову Кабінету Міністрів, за якою експортери беруть з ринку електроенергію за ціною за виключенням дотаційних сертифікатів. Тобто, це приблизно на третину дешевше. Це вирішує питання конкурентоздатності електроенергії...

Пане Сергію, ваша думка, наскільки може зрости ціна на електроенергію для населення?

Сергій Дяченко: НКРЕ виставляє економічно обґрунтовану ціну за 1 грн. Не думаю, що цього року вона буде досягнута. Відбувається наступне: взагалі йде паралельне підвищення цін, тому що збільшується оптова ціна через збільшення вартості палива. Тобто, збільшення цін для населення не встигає за збільшенням цін для промисловості, яка вже бере електроенергію по середньоєвропейській ціні. Проте слід врахувати, що вуглевидобувна та гірничо-металургійна галузі беруть електроенергію по пільговій ціні.

Щодо населення, то, звичайно, буде підвищення. Ціна на електроенергію для населення у нас одна з найнижчих у світі. Навіть у росіян вище в два рази, ніж в Україні. Єдине, що весь час говорять про введення нової моделі ринку. Якщо це відбудеться в чистому вигляді (я не думаю, що так буде), введуть двосторонку, то там виникне питання перехресного субсидування. І населення автоматично отримає в декілька разів вищу ціну. Слід зазначити, що в країнах, які практикують таку модель, яку намагається зараз впроваджувати Україна, населення сплачує десь на 20-30% більшу ціну, ніж промисловість. Там населення програє промисловості конкурентну боротьбу за більш дешеві джерела електроенергії.

Ви сказали про можливе підвищення в різних регіонах. За якими критеріями це відбуватиметься і в яких саме регіонах?

Юрій Корольчук: Швидше всього, будуть орієнтуватися на затрати, які несуть обленерго, генерації.

Сергій Дяченко: Сьогодні діє постанова Кабінету міністрів, яка вимагає встановлення єдиних тарифів по Україні. Але вона змінюється дуже легко. Тому такий сценарій, про який говорив колега, теж можливий.

Яка частка в обленерго все ще залишається у держави? Чи є можливість змови між цими п’ятьма власниками української електроенергетики?

Сергій Дяченко: Обленерго – регіональний монополіст з транспортування та постачання. Змовлятися їм немає сенсу, тому що вони працюють на різних територіях. Інша справа, коли відбудеться розділення діяльності і обленерго буде здійснювати транспортування та торгівлю на загальних засадах, конкуруючи з іншими постачальниками. Тоді вже мабуть якісь питання пов’язані з об’єднанням постануть, але не за нинішніх умов.

До речі, зараз в Україні близько 12-15% вже починають постачати незалежні компанії. Але це здебільшого компанії, які створюються для постачання електроенергії самим собі. Поширеною ця практика бути не може, тому що масове транспортування треба вирішувати з тими ж обленерго, для яких вони будуть конкурентами. Тут же стане питання вільного доступу до мереж.

Юрій Корольчук: В тих обленерго, які зараз продаються, держава залишає пакети 10-25%. Але питання – для чого? Треба було продавати їх. Якби ж створювались нормальні умови для інвесторів, які могли б прийти і купити весь пакет. Наприклад, продають 45% «Крименерго», а якщо б держава продала ще свої 25%, вже той би, хто купив, мав би свій контрольний пакет. А так фактично все робиться для того, щоб закріпити існуючі позиції. Це величезний мінус.

Яка середня ціна на електроенергію по Європі для населення?

Сергій Дяченко: В Європі немає єдиного енергоринку та єдиної ціни на електроенергію. В європейських країнах дуже чітко видно по цінах, який там тип генерації. Одні з найнижчих цін на Піренеях в Іспанії, де велика частка гідрогенерації, як і в Скандинавії, у Франції, де дуже велика частка атомної генерації. Наявність атомної та гідроенергетики досить здешевлює.

Юрій Корольчук: В середньому ціна від 5 до 15 євроцентів.

В Україні проблема в тому, що треба було ціну весь час поступово піднімати.

Сергій Дяченко: Населення – споживач на другому класі напруги, де ціни зараз близько 80 коп. Якщо по-доброму, то населення мусить мати саме таку ціну. В грудні 2011 року ціна для населення на електроенергію дозволяла покривати 26% собівартості. За досвідом, підвищать десь до 30-35%. Якщо збережеться динаміка цін на газ, то це підвищення буде з’їдено десь за півроку.

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: