«Перемоги» і «зради» новітньої національно-визвольної боротьби України
Вже третій рік поспіль Росія виявляє проти України неприховану воєнну агресію. Кремль продовжує підривати українську державність потужною диверсійною діяльністю, яка, здається, ніколи не припинялась, а протягом останніх років набула нових форм і масштабів. При цьому така діяльність становить для національної безпеки України не меншу загрозу, ніж та перманентна воєнна, що йде від багатотисячного російського військового контингенту на Донбасі та вздовж нашого східного кордону. Для протистояння диверсіям є багато ефективних, відпрацьованих роками методів, однак вони можуть приносити позитивний результат лише там, де керівництво держави чітко усвідомлює необхідність проведення контрдиверсійних заходів, має політичну волю для прийняття необхідних рішень і не шкодує сил і засобів для організації протидії. З іншого боку, відсутність рішень, їх половинчастість створюють сприятливе для диверсій середовище і спонукають ворога до нарощування активності.
Природа сучасних російських диверсій
Помиляється той, хто вважає, що метою Росії є лише східна і південна частини України, тобто землі, які вона називає «Новоросією», і що тільки на них загроза російських диверсій є найбільшою. Насправді ціллю Кремля завжди була і буде вся Україна. Для того, щоб у цьому переконатись, достатньо проаналізувати географію російських диверсій. Єдине, що може відрізняти диверсійну діяльність кремлівських спецслужб у різних регіонах України, – різні завдання і способи їх виконання. Якщо, наприклад, на сході і півдні, де процент проросійськи налаштованого населення (незважаючи на факт російської агресії проти України) залишається досить високим, це нав’язування думки про історичну приналежність до т.зв. русского міра і провокування незадоволення центральною владою в Києві, то на заході увагу зосереджено на створенні проблем у відносинах із сусідами України.
Пояснити активну диверсійну діяльність Кремля проти України нескладно. Вона зумовлена як суто воєнними причинами, так і історико-цивілізаційними факторами. По-перше, Росія веде проти України справжню війну (хай й неоголошену), а диверсії – одна зі складових будь-якої воєнної кампанії. По-друге, диверсійна діяльність є однією з основних складових гібридної агресії, яка виходить на перший план, коли досягнути поставлених цілей з використанням звичайної військової сили неможливо. Власне, диверсійна діяльність є на сьогодні найбільш ефективним і доступним для Кремля способом агресії проти України з огляду на посилення сектора безпеки та оборони України (порівняно з 2014 р.) і тиск з боку міжнародної спільноти. По-третє, не є перебільшенням, що пріоритетом №1 у зовнішній політиці Кремля завжди було недопущення створення сильної української держави. І якщо на інших напрямах Кремль ще може дозволити собі якісь поступки чи маневри, то в питанні України діє виключно сталінське «ні кроку назад». Оскільки у Москві добре розуміють, що відступ з України означатиме неминучий крах сучасної російської імперії. По-четверте, незважаючи на певні позитивні зрушення, у всіх силових органах України досі є серйозні проблеми, це – наслідок діяльності української влади протягом усього періоду незалежності і насамперед за правління Януковича.
Для реалізації своїх «невоєнних» завдань в Україні Кремль не шкодує ні грошей, ні сил, не цурається жодних методів. Убивства політиків, журналістів, громадських діячів, диверсії на об’єктах української критичної інфраструктури, кібератаки на українську енергетику і банкову систему, диверсії проти військових об’єктів та об’єктів правоохоронних органів, різноманітні провокації стосовно історичних пам’яток та пам’яток культури іноземних держав в Україні (а також проти українських за кордоном), інформаційний терор проти українського населення, прихована та відверта діяльність проросійської «п’ятої колони» тощо.
Перемоги контрдиверсійної боротьби…
У контексті протидії та запобігання диверсійній діяльності Росії в Україні за останні роки зроблено немало. До перемог певною мірою можна віднести ініціювання реформ у секторі безпеки та оборони, використання допомоги та передового досвіду провідних держав.
Для усвідомлення важливості і водночас складності цього процесу слід розуміти, в якому становищі підходив до реформ даний сектор. Протягом останніх двох десятків років, аж до початку російської агресії, Збройні сили, органи внутрішніх справ, суди, прокуратура, служби розвідки та контррозвідки, українська оборонна промисловість займались усім, чим завгодно, окрім того, для чого вони призначені. Такі умови були найсприятливішими для російських спецслужб, які без проблем проникали в ці органи і ще більше підривали їхню діяльність, а з цим – і національну безпеку держави. Апогеєм стали роки правління Януковича, коли на всіх керівних посадах в органах оборони та безпеки опинилися люди, котрі сьогодні переховуються в країні, на яку вони працювали.
Започатковані зміни вже почали давати перші дуже важливі плоди: органи нарешті почали працювати за призначенням. Збройні сили поступово стають однією з найбільш боєздатних армій світу і вже навчилися протидіяти російським диверсіям у районі бойових дій. Запобігання терористичним актам, припинення діяльності злочинних угруповань та диверсійних груп, викриття антиукраїнських провокацій, затримання членів бандформувань, що воюють проти України к складі т.зв. ДНР/ЛНР, викриття фінансових злочинів, фактів корупції – результати роботи правоохоронних органів.
Розпочато боротьбу з корупцією, яка вже втілилась в ухвалення пакета антикорупційних законів, антикорупційної стратегії, створення нових антикорупційних органів, зокрема антикорупційних бюро та прокуратури.
Триває надскладна боротьба з російською пропагандою: створено Міністерство інформаційної політики, затвердженно Доктрину інформаційної безпеки, заборонено російські телеканали та фільми...
З метою запобігання проникнення на територію України російських диверсійних груп на українсько-російській ділянці кордону силами підрозділів Регіонального управління ДПС і резервів відомства збільшено щільність прикордонних нарядів поза пунктами пропуску, посилено заходи безпеки в пунктах пропуску, уточнено взаємодію з іншими силовими органами України. Раніше між Україною і Росією припинено авіаційне сполучення.
…і «зради»
Разом з тим російська диверсійна діяльність не зменшує обертів. Сприяють їй виснаження суспільства гібридною агресією, опір реформам з боку старої системи, корупція та потужна «п’ята колона». Безперешкодна діяльність останньої є результатом небажання чи відсутності у влади волі на її викорінення. Замість цього вона приймає половинчасті, нерідко дивні і позбавлені будь-якої перспективи на успіх рішення. Так, з одного боку, вона забороняє трансляцію російських телеканалів і обмежує російськомовний контент на радіо і телебаченні, а з іншого – не вживає жодних заходів для припинення діяльності місцевих відверто антиукраїнських ЗМІ, політичних громадських організацій і рухів. Проте, як зазначив директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД Сергій Пархоменко, «саме безкарність медведчуків, гужв, мураєвих, шуфричів, різного роду «успішних країн», «українських виборів», «вєстєй», «інтерів» сприяє диверсійно-підривній діяльності Росії в Україні».
Небезпека вищезазначених індивідів та їхніх проектів полягає в тому, що вони поширюють в українському інформаційному просторі, на перший погляд, миролюбні, демократичні та ліберальні ідеї, за якими насправді криються наміри, спрямовані на дезорієнтацію і деморалізацію суспільства. Саме такі миролюбні ідеї, які закликають утримуватися від насильства і припинити «громадянську війну», є перешкодою для ефективної відсічі ворогу. Нагнітання псевдомиролюбної істерії навколо продовження АТО нібито відстоює цінності людського життя, але насправді є продовженням кремлівської воєнної агресії шляхом морально-психологічного сковування ініціативи українських військ.
Важко не погодитись і з відомим волонтером Юрієм Касьяновим, який закликає усвідомити, що гра словами, підміна понять, помилки і обман, якими сьогодні, на жаль, нерідко грішить українська влада, призводять до неправильних рішень, які мають трагічні наслідки. За його словами, «не можна називати війну на сході «антитерористичною операцією» і не консолідувати всі сили держави на боротьбу з цим лихом. Не можна називати армію агресора «російсько-терористичними військами» і не робити все можливе і неможливе для перемоги над сильним і підступним ворогом. Не можна класифікувати бойові дії і диверсії як «тероризм невстановлених осіб» – треба жити і думати за законами воєнного часу. Нерозумно охороняти важливих свідків від безликого «тероризму» силами одного-двох охоронців, коли нам протистоїть уся міць російських спецслужб».
Також не може бути такого, щоб військовослужбовці, від яких залежить існування держави, перевозились на фронт розбитими товарними вагонами зразка 1953 року, щоб вони спали на матрацах із блохами, щоб вони користувались ліками із закінченим терміном придатності, щоб для їх помивки не було необхідних умов, щоб волонтерська допомога вивозилась у невідомому напрямку. Наявність таких прикладів свідчить, що керівництво не може усвідомити, що від цього багато в чому залежить морально-психологічний стан, бойовий дух війська. Потрібно нарешті перестати прикривати бездіяльність і халатність тилових служб і окремих командирів та начальників совковою мантрою про «тяготы и лишения воинской службы». Тих, хто причетний до таких диверсій в українській армії (бо інакше це важко назвати), має бути суворо покарано. І йдеться не про обурених солдатів чи командирів, які винесли це неподобство на загал, а про справжніх винуватців у командуванні підрозділів чи штабах. Бо інакше російським диверсіям, деморалізації війська, невдоволенню військовим та державним керівництвом, вербуванню невдоволених та ображених і надалі створюватимуться сприятливі умови.
Як висновок: із диверсіями Кремля потрібно боротись не лише «биттям по хвостах», тобто реагуванням на факти, а й випереджувальними заходами. Плюс боротьба з корупцією і «п’ятою колоною», результатами якої мають бути не шоу на телекамеру з невідомою кінцівкою, а реальні тюремні терміни.
Ігор Федик, Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння
Думки авторів публікацій не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
Коментарі — 0