«Хай воює той, хто бажає»? Пригоди ухилянтів, які дійшли до Верховного суду

Війна і право
«Хай воює той, хто бажає»? Пригоди ухилянтів, які дійшли до Верховного суду
«В Україні є суспільний запит на покарання осіб, які ухиляються від мобілізації», вважає адвокат Дмитро Бузанов
фото: depositphotos.com

В Україні за ухилення від мобілізації можна сісти на п’ять років

Понад два роки в Україні триває загальна мобілізація через військову агресію Росії. За офіційними даними, до лав Сил оборони залучено понад 1 млн громадян. Ця цифра є «плаваючою» і залежить від багатьох факторів: інтенсивності боїв на фронті, наших втрат і кількості поранених захисників.

Наприкінці грудня 2023-го заступниця голови парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Мар’яна Безугла оприлюднила досі закриті дані: мобілізаційний план на місяць складає не менше 20 тис. осіб. Згодом цифр для роздумів додав президент Володимир Зеленський. На грудневій пресконференції він заявив, що військові пропонували мобілізувати додатково ще 450-500 тис. людей. Через три місяці глава держави визнав у іноземній пресі: законодавство щодо мобілізації – неідеальне. Нині його рихтують і приводять до вимог часу: народні депутати підготували понад чотири тисячі поправок до урядового законопроєкту, що пройшов перше читання.

Проблеми з проведенням мобілізації (передовсім неврегульованість питання військового обліку осіб призовного віку і «полювання» за чоловіками на вулицях) приховати складно. Суспільство, яке вимагає від влади і військових перемоги не готове не лише поступатися своїми правами, а й виконувати закон.

Як свідчать відомості ресурсу «Опендатабот», що аналізує судовий реєстр, протягом 2023 року вироки за ухилення від мобілізації отримали 1257 українців. Обвинувачені одержали як умовні, так і реальні терміни позбавлення волі.

Законом про кримінальну відповідальність передбачено низку статей, якими закріплені види правопорушень у сфері забезпечення призову та мобілізації. Найпоширенішою є стаття 336 Кримінального кодексу («Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період»). Її санкція передбачає позбавлення волі від трьох до п’яти років.

Якщо порівнювати з кількістю вироків за перший рік великої війни, то фіксується зростання у п’ять разів (у 2022-му суди ухвали 249 вироків стосовно ухилянтів)!

Лише у січні 2024 року покарання «заробили» 120 чоловіків призовного віку. Це 54% від загальної кількості вироків за статтею 336 Кримінального кодексу за увесь 2022 рік.

«Главком» дослідив цю тенденцію глибше. Редакція підрахувала: за 2022-2023 роки апеляційні суди переглянули 26 вироків за ухилення від мобілізації. Практично в усіх випадках Феміда відправляла обвинувачених до в’язниць, скасовуючи на вимогу прокурорів умовні терміни покарання, ухвалені судами перших інстанцій.

Найсуворішим вердиктом відзначився Закарпатський апеляційний суд. Він призначив чотири роки тюрми батьку двох неповнолітніх дітей Василю М. У березні 2022 року чоловік отримав повістку, але письмово відмовився від проходження медкомісії.

Однак це не стало на заваді для його відправки до військової частини. По дорозі військозобов’язаний утік. Згодом ухилянта було спіймано.

Хустський районний суд дав Василю М. чотири роки позбавлення волі, які замінив на три роки іспитового терміну. Під час підготовки вироку суд узяв до уваги доповідь органу пробації, який вважав що виправлення обвинуваченого можливе без ув’язнення. Також Феміда врахувала факт, що у чоловіка на утриманні двоє неповнолітніх дітей.

Водночас апеляційний суд не погодився з такою м’якістю покарання. Попри те, що злочин ухилення від мобілізації належить до нетяжких, апеляційна інстанція наголосила: Василь М. вини не визнав; безробітний; за місцем проживання характеризується посередньо; раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних кримінальних правопорушень. 

«Ця категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс, у зв`язку з чим призначене судом покарання із застосуванням статті 75 Кримінального кодексу (звільнення від відбування покарання з випробуванням – «Главком») не сприятиме його меті – виправленню та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, як самим засудженим, так і іншими особами, а тому є несправедливим внаслідок його м`якості», – пояснила апеляція і запроторила Василя М. до в’язниці.

Засуджені Верховним судом

Але це не вся цікава судова статистика. Десять засуджених, котрі відмовилися від мобілізації під час повномасштабної війни, вже дійшли до Верховного суду. Вони там оскаржувати реальні терміни покарання. Станом на середину березня 2024-го, двоє чоловіків отримали вердикт верховної Феміди і зазнали фіаско. Це означає, що їхні вироки є чинними і більше не підлягають перегляду.

Розглянемо ці випадки детальніше. Колишній продавець харківського ТОВ «Посад рітейл» Сергій Н. у січні 2023 року отримав повістку для перевірки облікових даних та проходження військово-лікарської комісії. Жодних заяв чи скарг щодо проблем зі здоров`ям або підстав, які можуть стати причиною для ухилення від призову за мобілізацією з боку обвинуваченого не надходило. Втім, військовозобов’язаний проігнорував виклик на відправку до військової частини, чим спровокував відкриття кримінальної справи за ухилення від мобілізації.

У суді обвинувачений вину визнав і щиро розкаявся. Феміда визнала пом’якшуючою обставиною щире каяття, звільнила від відбування покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, замінивши двома роками випробувального терміну.

Харківський апеляційний суд переглянув цей вирок і дійшов висновків: Сергія Н. таки необхідно відправити на три роки за ґрати, оскільки «звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням не можна вважати обґрунтованим і таким, що є достатнім для досягнення мети покарання, а саме запобігання вчинення нових злочинів».

Засуджений, який утримується в Менській виправній колонії №91 оскаржив вирок у Верховному суді. Чоловік та його адвокат просили скасувати ув’язнення і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Захисник навіть долучив до справи копії медичних документів про вагітність дружини засудженого. Проте це не спрацювало. Верховний суд вважав, що призначене покарання апеляційним судом, «є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення нових аналогічних кримінальних правопорушень».

Безробітний з Харківщини Сергій М., як і його тезка і земляк Сергій Н., став ухилянтом, бо також не захотів їхати до війська після того, як ВЛК визнала його придатним до служби. У суді військовозобов’язаний це лише підтвердив, акцентувавши на своїй категоричній відмові брати до рук зброю.

Коломацький районний суд Харківської області зарахував щире каяття та активне сприяння обвинуваченого у розкритті злочину і призначив три роки позбавлення волі, замінивши на рік іспитового терміну.

Апеляційний суд «зніс» і цей вирок. Пояснив, що в Україні запроваджено воєнний стан, і ця категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс. А тому умовний термін покарання, яке призначив суд першої інстанції, «не сприятиме виправленню та запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень, як самими обвинуваченим, так і іншими особами». Фінал історії: Харківський апеляційний суд ухвалив – ухилянт таки має відсидіти три роки тюрми.

Засуджений, який опинився у Первомайській виправній колонії №117, через захисника подав касаційну скаргу. У ній наполягав скасувати вирок і призначити умовний термін. Також чоловік зауважив: критично оцінив свій вчинок, розкаявся, зазначив, що добросовісно ставиться до сімейного обов’язку щодо догляду за хворими батьками.

Окремо адвокат переконував Верховний суд у тому, що апеляція безпідставно зробила висновок про те, що, мовляв, застосування умовного терміну покарання для його клієнта матиме негативні наслідки для вчинення аналогічних злочинів іншими особами. Захисник додав, що покарання має індивідуальний характер і не може застосуватися як показовий захід кримінально-правового примусу для інших осіб.

«Позиція захисника щодо індивідуалізації покарання хоча і є доречною, проте захисником не враховано положення частини 2 статті 50 Кримінального кодексу, відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Колегія суддів вважає, що обставини, про які вказує захисник, не впливають на правильність призначеного апеляційним судом покарання, яке є мінімальним, а тому не свідчить про його надмірну суворість», – дійшов висновків Верховний суд, який залишив без змін вирок апеляційного суду.

(Не)виправдані набожні

Дійшли до Верховного суду й дві справи ухилянтів, котрі наполягали на своїй глибокій релігійності. Під час розгляду цих історій було помітно, як учасники процесу «жонглювали» статтями Конституції, які по суті не суперечать одна одній. Йдеться про статтю 65, яка прямо виголошує: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України». І статтю 35, яка трактує: «Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою». Саме за неї, як за рятівну соломинку, хапалася сторона захисту, вигороджуючи своїх клієнтів від вчинення злочину. Та все ж диявол криється у деталях…

Представник Церкви адвентистів Сьомого дня і переселенець з Луганщини Дмитро З. попався на ухиленні від мобілізації. Влітку 2022 року він успішно пройшов ВЛК і військкомат дав повістку на відправку до військової частини (посада водія). Мобілізований вчасно не з’явився і наразив себе на кримінальну справу.

Вже у суді обвинувачений зізнався: на початку «нульових» працював в органах МВС. У травні 2002 року прийняв водне хрещення у Лисичанську і примкнув до християнської спільноти «Церкви адвентистів Сьомого дня». Через релігійні переконання залишив попередню роботу. До ТЦК обвинувачений подав довідку з Церкви і просив звільнити від мобілізації або ж направити на альтернативну (невійськову) службу. Там відповіли, що немає підстав для відстрочки від військової служби.

Крім цього, сторона захисту послалася на чинну постанову Кабінету міністрів від 10 листопада 1999 року №2066, якою затверджено Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. У тому переліку є згадка про адвентистів Сьомого дня.

Кременецький районний суд Тернопільської області визнав невинуватим і виправдав Дмитра З. Феміда розтлумачила: обвинувачений реалізував своє право на свободу совісті та віросповідання, а також гарантоване йому Конституцією право на проходження альтернативної (невійськової) служби. «Будь-яких інших об`єктивних доказів, які прямо або побічно підтверджують винуватість особи в ухиленні від призову за мобілізацією стороною обвинувачення не надано», – йдеться у виправдувальному вироку.

Тернопільський апеляційний суд у пух і прах «розніс» вирок першої інстанції. Зокрема, та не дослідила того факту, що чоловік у 1996-1998 роках служив у військовій частині. По закінченню служби працював у донецькій транспортній міліції.

Більше того, на переконання апеляції, обвинувачений не надав документів, які підтверджують його приналежність до Церкви адвентистів Сьомого дня, у тому числі доказів про водне хрещення у 2002 році.

Окремо апеляційний суд не погодився з доводами сторони захисту щодо заміни військової служби на альтернативну (невійськову). Згідно із законом про альтернативну (невійськову) службу, альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби (стаття 4). Заміна ж військової служби за призовом під час мобілізації на альтернативну службу Законом не передбачена, пояснив суд.

Отже, апеляція призначила обвинуваченому три роки в’язниці. Наразі цей вирок оскаржується у Верховному суді. Сам же засуджений відбуває покарання у Коломийській виправній колонії №41.

Інший приклад – приватний підприємець з Івано-Франківська Михайло Я., який також прикривався «стосунками з Богом». Медкомісія визнала його обмежено придатним і непридатним до служби у високомобільних десантних військах, морській піхоті тощо.

Коли ж на призовній дільниці працівники ТЦК намагалися обвинуваченому вручити повістку про відправку до військової частини, він відмовився її брати. Його аргументи зводилися до того, що він не може брати в руки зброю, одягати військову форму та вбивати людей через свою віру та стосунки з Богом.

У суді підприємець сказав, що всюди повідомляв, що не планує воювати, хай воює той, хто бажає, а його захищати не треба, бо за ним – Бог. При цьому чоловік додав, що на момент розгляду справи не належить до жодних релігійних організацій. При цьому розповів: на початку 2000-х років навернувся у віру, відвідував зібрання Церкви Ісуса Христа, звідти перейшов у Церкву Живого Бога, а потім до «Посольства Боже для всіх народів». У кінці додав: має намір створити власне зібрання.

Місцевий суд призначив Михайлу Я. рік позбавлення волі. Апеляція скасувала вирок, впаяла три роки тюрми, які замінила на рік іспитового терміну. До пом`якшуючих обставин покарання суд зарахував «багаторічні глибокі релігійні переконання обвинуваченого, що хоч і не є поважною підставою для відмови від призову за мобілізацією, однак визначають його спосіб життя та значною мірою пояснюють мотиви».

Попри умовний термін покарання івано-франківський бізнесмен подався до Верховного суду. Кінцевого рішення поки що немає.

Справи інших шести засуджених ухилянтів, які потрапили на розгляд Верховного суду.

Позиція юристів

Військовий адвокат Дар’я Соларьова у коментарі «Главкому» зацитувала позицію Верховного суду: особа засуджена за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації не може бути звільнена від відбування призначеного покарання з випробуванням, «оскільки створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації».

Адвокат Роман Кичко звертає увагу: ці висновки були зроблені судом попри долучені копії медичних документів про вагітність дружини засудженого, що мало стати пом’якшуючою обставиною (цю історію «Главком» у подробицях описав на початку публікації). «Подібні висновки суду для пересічного громадянина виглядають так: або мобілізація, або в’язниця. Ми в жодному разі не говоримо, що ухилення від мобілізації має бути безкарним або таким, що розцінюється як безкарне», – говорить Кичко.

За його словами, має бути чіткий баланс між суспільною думкою, проблемами в країні та врахуванням реальної ситуації кожного громадянина при винесення обвинувального вироку. Тим паче такий баланс має бути, якщо необхідно змінити ставлення до мобілізації – з «покарання» до «обов’язку», який поважає держава.

Адвокат Дмитро Бузанов підмітив: суди дедалі частіше ухвалюють реальні вироки за ухилення від мобілізації, аніж призначають умовне покарання. «Це пов’язано з тим, що у разі ухвалення вироку із звільненням від відбування призначеного покарання, людина формально не підлягає призову на військову службу – «отримує відстрочку» на період встановленого іспитового строку. Адже на неї покладаються відповідні обов’язки: не змінювати місце проживання, періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, інше», – зауважив правник.

Разом із тим, як зазначив Бузанов, існує суспільний запит на покарання осіб, які ухиляються від мобілізації. При цьому держава в особі судової влади, діючи з чітким дотриманням кримінального закону, не може задовольнити цей запит. Тому деякі судді піддаються настроям громадськості та ігнорують під час ухвалення обвинувального вироку підстави для звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням, передбачені статтею 75 Кримінального кодексу (звільнення від відбування покарання з випробуванням).

Закінчується усе тим, резюмує адвокат, що суд не звільняє людину від відбування покарання, навіть у випадках, коли людина дійсно опинилася в обставинах, які спонукали ухилитися від призову, і при цьому визнає свою вину.

Віталій Тараненко, «Главком»

Читайте також:

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: