Як вирішувалось кадрове питання у радянський період окупації Криму
Сучасний процес деокупації Криму потребує багатьох зусиль, зокрема, інтелектуальних. Одним із джерел, до якого варто звертатись для загального розуміння методів країни-агресора, є історичний досвід. Російська Федерація як спадкоємиця Російської імперії та СРСР успадкувала їхні технології та методи. Російський уряд -нащадок більшовиків, а тому використовує їхні прийоми управління анексованою територією із насильством та спотворенням. У цій статті здійснена спроба висвітлення взаємодії окупантів з місцевим населенням та вирішення кадрового питання в радянський період окупації Криму.
1920 року Кримський півострів був остаточно окупований більшовицькою владою. Новостворений Кримревком був зацікавлений у гальмуванні національно-визвольного руху кримських татар. Класичним методом боротьби більшовицького уряду проти інакодумців були вбивства та жорстокість. Під час «червоного терору» 1917-1921 років більшовики добилися повного знелюднення деяких кримськотатарських сіл. За найскромнішими оцінками, в цей період більшовики знищили понад 100 тис. осіб - жителів Криму. Тим не менш, на той час кримські татари все одно залишалися чисельно найбільшою національністю на півострові. Правлячій партії було необхідно «вживлення» кримськотатарського населення до розбудови нової держави.
Влітку 1921 року з Москви до Криму була надіслана спеціальна Повноважна комісія, що дала оцінку діяльності Кримревкому. У звітах комісії наголошено, що Кримревкомом проводилася неправильна національна політика стосовно кримських татар. На думку комісії, подібні дії відштовхнули корінний народ від будівництва радянської влади й створили відчуженість та ізольованість кримськотатарського населення, таким чином «загнавши» його до лав ворогів радянської влади та партії.
Після акцій насильства, Кримський обком партії утворив у своєму складі Татарське бюро. Основним напрямком праці новоствореного бюро була «татаризація» всіх органів радянської влади, досягнення економічної та культурної рівності народу, переведення діловодства на кримськотатарську мову, тощо. Слід зауважити, що зусиллями Татбюро було багато зроблено задля підвищення рівня освіти, а саме: створення кримськотатарської секції в наркомі освіти та мережі шкіл. 18 жовтня 1921 року було проголошено Кримську АСРР. Державними мовами новоствореної республіки стали кримськотатарська та російська. Проте, незважаючи на офіційний статус, суворо заборонялося – «у зв'язку з неможливістю встановлення контролю» - ведення кримськотатарською мовою будь-яких телефонних розмов.
19 вересня 1921 року на посаду голови Раднаркому в новоствореній республіці був призначений казанський татарин Сахиб-гару Саїд-Галієв. Його спустили у Крим із Уфи. Після призначення, Саїд-Галієв почав притискувати місцеві кадри, масово переводити до Криму та долучати до уряду «власних» людей, більшість з яких становили саме казанські татари. Місцеві, кримськотатарські працівники стали буцімто особами другого сорту. Цілком очікувано, що через деякий час в уряді Кримської АСРР розпочалося протистояння між місцевими, кримськими татарами, та казанськими. Слід зауважити, що в роботі Татбюро, окрім внутрішньопартійної боротьби серед кримських та казанських татар, розгорталася ще одна проблема серед «правих» (прибічників побудови територіальної автономії) й «лівих» (будівників національно-культурної автономії). В подальшому, через конфлікт в уряді Кримської АСРР та колективного звернення місцевих працівників з листом до Москви з вимогою відізвати з Криму Саїд-Галієва та призначити головою Раднаркому когось із місцевих, в 1924 році ключові посади отримали Велі Ібраїмов та Осман Дерен-Айерли. Проте, основну посаду секретаря Кримського обкому та керівника Державного політичного управління - НКВС, які мали реальну владу на півострові, займали росіяни.
Новий голова КримЦВКу Ібраїмов почав висувати на керівні посади чимало кримських татар, з числа активної та найдосвідченішої частини інтелігенції, яка вижила після терору 1917-1921 років. Всупереч планам більшовицького керівництва, Ібраїмов та Дерен-Айерли в 1925 році ініціювали проект рееміграції кримських татар із Румунії та Болгарії. Цей план був відхилений, але Велі Ібраїмов організував часткове переселення кримських татар із Південного берегу Криму до кримського степу, з наданням їм земельних ділянок. Однак, через різку зміну правового статусу Кримської АСРР в 1925 році та заборони будівництва на півострові національно-територіальної автономії, яку планомірно намагався побудувати Ібраїмов, його було заарештовано, засуджено і страчено. В подальшому, й інші представники кримськотатарської інтелігенції переслідувалися та були розстріляні до 1938 року.
Окупувавши Крим в 2014 році, РФ надала офіційний статус державних, окрім російської, також кримськотатарській та українській мовам. Це було зроблено, аби приборкати проукраїнськи налаштованих патріотів півострова. У подальшому, майже всі школи з українською та кримськотатарською мовою навчання були закриті, а на викладання цих мов було відведено кілька годин на тиждень. Окупаційною владою штучно було створене таке середовище, що розмовляти на вулиці українською чи кримськотатарською стало небажано. На півострові відбудовуються нові школи для підвищення рівня освіти, але за російськими стандартами та з російською мовою викладання.
Варто зазначити, що уряд РФ активно використовує релігійних діячів, будує нові храми та мечеті. Священики УПЦ Московського патріархату пропагують ідею «русского міра», а мусульманські - братні відносини з Росією, боротьбу з тероризмом та неприйняття цінностей Європейської України. Так само, як і в минулому, штучно створені різноманітні національно-культурні автономії, та навіть розроблений проект репатріації кримських татар з місць депортації.
У сьогоденних реаліях, враховуючи перевагу російського етнічного населення у Криму, влада РФ, так як і більшовицька, приводить до уряду в окупованому півострові «своїх», надійних держслужбовців із материка, утискуючи місцеві кадри. Ті колаборанти, які сьогодні співпрацюють з окупаційною владою, не мають реальної влади та використовуються для відведення очей. В недалекому майбутньому колаборанти виявляться на узбіччі політичного процесу. Зараз вони потрібні окупантам, аби підтримувати ейфорію серед сепаратистів та для створення видимості причетності до управління Кримом. Усе це – лише співпраця та загравання з нащадками більшовицьких шахраїв, які не мають жодного уявлення про честь, приречена на жалюгідний кінець.
Сучасна РФ успадкувала від попередніх тираній усі методи управління. Трансформації майже не відбулося, вся система просто «скопійована». Російський уряд, удосконаливши злочинні методи більшовиків, спрямовано проводить політику абсолютного зросійщення кримчан, а для боротьби з інакодумцями, замість «червоного терору» використовує викрадення, арешти, насильства, катування та засудження. Окупаційний уряд створює хибне уявлення кримчан про краще життя та відновлення справедливості, насправді лише використовуючи їх задля виправдання своєї насильницької, брехливої політики. Спотворення реальності, глузування з міжнародних норм та знищення Криму, що переслідує РФ - призведе до руйнування тиранії зсередини.
Ескєндер Абджєллю, для «Главкома»
Коментарі — 0