Президент Туреччини Ердоган привітав Байдена з перемогою на виборах, а Трампові подякував за розвиток двосторонніх відносин
Анкара затаїла образу на Байдена ще з часів його віце-президентства
Перемога Джо Байдена на виборах президента США стривожила владу Туреччини. Анкара стурбована тим, що Байден закликав підтримувати турецьку опозицію, повернути храму Святої Софії статус музею і визнати геноцид вірмен.
Занепокоєність перемогою Байдена, інавгурація якого відбудеться менше ніж через місяць, виникла у Туреччини ще задовго до виборчої кампанії у США.
Анкара була незадоволена діяльністю Байдена ще під час перебування його на посаді віцепрезидента. У той час Вашингтон в боротьбі проти ІДІЛ почав надавати підтримку курдам Сирії з організації «Загони сил самооборони» (YPG), яка є дружньою до забороненої в Туреччині Робочої партії Курдистану. В Анкарі засуджували військово-технічну допомогу і закликали США відмовитися від ідеї боротьби з однією терористичною організацією руками іншої.
Після зміни господаря Білого дому у 2017 році у турецького лідера Реджепа Ердогана склалися непрості відносини з новим президентом Дональдом Трампом. Але попри це Анкара до останнього сподівалася, що Трамп таки зможе втриматися в кріслі глави держави. Однак американські виборці вирішили долю виборів по-своєму.
Незручний Байден
З моменту початку президентських перегонів в США риторика демократа Байдена була не по душі турецькій владі. У серпні 2020 року в турецьких ЗМІ спливло інтерв'ю, яке Байден, як колишній віцепрезидент, дав виданню New York Times ще в грудні минулого року. Там він заявив, що США повинні відкрито підтримувати турецьку опозицію.
«Ми повинні спонукати їх перемогти Ердогана. Не шляхом перевороту, а за допомогою виборів. Партія Ердогана розвалюється, вони втратили Стамбул (мова про поразку правлячої партії на виборах мера міста), а що ми робимо?», – говорив Байден.
Тож не дивно, що лідер найбільшої в Туреччині опозиційної Народно-республіканської партії Кемаль Киличдароглу привітав Байдена з перемогою на виборах на три дні раніше, ніж сам Реджеп Ердоган.
Представник Демократичної партії розкритикував турецького президента після того, як той підписав указ про перетворення стамбульської Айї-Софії в мечеть, і зажадав повернути їй статус музею. Негативно сприйняли в Анкарі й намір Байдена підтримати резолюцію, що визнає події 1915 року в Османській імперії геноцидом вірмен. А в розпал війни в Карабасі Байден звинуватив Туреччину (разом з Росією) в підігріванні конфлікту та у відправці Ердоганом найманців для допомоги Азербайджану.
Очікування Анкари
Тим часом в турецькій столиці визнають реальність і натякають, що Анкара хоче поліпшити відносини з США за президентства Байдена. З такою заявою виступив глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу.
За словами міністра, Туреччина готова до діалогу «з метою вирішення розбіжностей, що негативно впливають на відносинах союзників».
Перш за все, Анкара сподівається на скасування запроваджених 14 грудня американських санкцій щодо Управління оборонної промисловості Туреччини, його керівника і трьох підлеглих. Штрафні заходи, як відомо, пов'язані з придбанням у РФ ракетних систем С-400.
Чавушоглу назвав санкції подвійно помилковими, оскільки вони спрямовані проти країни-партнера по блоку НАТО. Однак скасувати санкції – завдання не з легких, оскільки у них існує двопартійна підтримка як в Палаті представників, так і в Сенаті США.
Спіймати Гюлена
Турецький президент Ердоган сподівається на видачу американцями турецького релігійного проповідника Фетхуллаха Гюлена. На батьківщині Гюлена звинувачують в організації невдалого військового перевороту в липні 2016 року. Хоча Анкара кілька разів подавала Вашингтону документи на передачу Гюлена, ані під час правління Обами, ані за президента Трампа екстрадиція не відбулася. В Америці вважають, що підстави для видачі проповідника недостатні, і звинувачення проти нього є політичною помстою.
Фетхуллах Гюлен мав велику кількість прихильників у Туреччині, у минулому він був союзником Ердогана, прихильником поміркованого ісламу, виступав за діалог цивілізацій і засуджував екстремізм. У 2008 році він був названий найвпливовішим інтелектуалом світу за версією журналів Prospect і Foreign Policy. Гюлен залишив Туреччину у 1999 році, коли поїхав на лікування в США, звідки й підтримував Ердогана.
Однак з часом у відносинах проповідника і чинного турецького лідера почали виникати тріщини. Після корупційного скандалу в уряді Ердогана у 2013 році ці стосунки остаточно зіпсувалися. З того моменту влада звинувачує Гюлена в створенні «паралельної держави» – впровадженні його прихильників в державні інститути з метою повалення Ердогана.
Гюлен і його рух «Хізмет» («Служіння») дорікає президентові авторитарність правління та порушенні прав людини, зокрема, обвинувачує у масових арештах десятків тисяч людей, які симпатизують проповіднику.
Втім, з огляду на ставлення Байдена до питань, що стосуються прав і свобод, а також відмову адміністрації Обами, при якому новообраний глава держави був віцепрезидентом, видати Гюлена, Білий дім навряд чи тепер стане сприяти екстрадиції впливового релігійного діяча в Туреччину.
Суд проти турецького банку
Не залишає Анкара надій і на закриття справи проти турецького державного банку HalkBank, який у США підозрюють у відмиванні іранських нафтодоларів. Річ у тім, що в фінансових махінаціях на суму в $20 млрд фігурує ім'я президента Ердогана.
За словами турецького бізнесмена Рези Зарраба, якого затримали в США в рамках розслідування справи HalkBank, під час перебування на посаді прем'єра Ердоган нібито схвалював незаконні операції державної фінансової установи.
Американська прокуратура вважає, що в період з 2012 по 2016 роки банк здійснив переказ коштів Ірану в обхід американських санкцій, накладених проти Тегерана. Заарештований в США бізнесмен Зарраб почав співпрацювати зі слідством і дав свідчення проти віцепрезидента банку Мехмета Хакана Атілли. У 2018 році Атіллу засудили до 32 місяців позбавлення волі, але пізніше передали владі Туреччини, де його зустріли як героя.
Однак справа проти HalkBank знову привернула увагу громадськості, коли колишній радник з національної безпеки президента США Дональда Трампа Джон Болтон згадав її у своїх мемуарах. Ексрадник президента розповів, що американський прокурор Джеффрі Берман, який займався цією справою, погодився піти у відставку під тиском президента Трампа.
Влітку прокурор США Майкл Локард запропонував провести у лютому 2021 року новий розгляд у справі про відмивання турецьким державним банком грошей з Ірану.
Україна і НАТО – спільна підтримка з боку Туреччини та США
Попри низку розбіжностей між Туреччиною і США, за президента Байдена США активно виступатимуть за посилення НАТО. І саме в цьому збігаються позиції Туреччини та США, що також може стати причиною поліпшення двосторонніх відносин.
Обидві держави підтримують поглиблення зв'язків в рамках військово-політичного блоку. Як заявив заступник генсека НАТО Таджан Ільдем (колишній турецький дипломат), Туреччина грає важливу роль в місіях і операціях НАТО в Косово, Афганістані та Іраку, а також бере участь в спільних навчаннях альянсу.
Вашингтон і Анкара погоджуються щодо того, що двері альянсу повинні бути відкритими для країн Східної Європи. Про свою підтримку членства України в НАТО заявляли як Байден, так і Ердоган.
Для обох політиків розвиток відносин з Україною має важливе значення. Байден обіцяв у разі свого обрання на пост президента зробити Україну пріоритетом міжнародної політики. Він пообіцяв надавати озброєння ЗСУ задля посилення здатності України захищатися від російської агресії, збільшувати інвестиції в українську економіку і підтримувати реформи.
Ердоган під час візиту Зеленського в Анкару в спільній заяві підтвердив беззастережну підтримку суверенітету і територіальної цілісності України в міжнародно визнаних кордонах. Він пообіцяв сприяти українській армії у наближенні до стандартів НАТО і проводити спільні військові навчання.
Таким чином, США і Туреччина не мають розбіжностей стосовно своїх планів щодо України. З приходом Джо Байдена в Білий дім повертається системність у підтримці України, яка так необхідна Києву для протистояння агресії Кремля.
Асіф Алієв, для «Главкома»
Коментарі — 0