Популяційна бомба. «Африканець» – тепер це звучить гордо

Дивовижні зміни охоплюють Африку, де населення, за прогнозами експертів, збільшиться впродовж наступної чверті століття майже вдвічі – до 2,5  млрд. Настає ера змін для багатьох африканських країн, для їхніх стосунків з рештою країн світу.

Рівень народжуваності в багатих країнах падає. Прогресивний світ починає непокоїтися: хто попіклується про суспільства, які старіють, а головне – хто платитиме за них. Натомість бебібум в Африці стрімко наростає, швидко підживлюючи молодою кров’ю населення Землі.

У 1950 році африканці становили 8% населення світу. За прогнозами Організації Об’єднаних Націй, через століття вони становитимуть чверть населення планети і щонайменше третину всієї молоді світу – тобто людей віком від 15 до 24 років.

Середній вік на африканському континенті становить 19 років. В Індії, найбільш густонаселеній країні світу, ця цифра – 28 років. У Китаї та США – 38 років.

До 2050 року більше третини молоді світу проживатиме в Африці

Наслідки цього «молодотрусу» (The New York Nimes вживає слово youthquake, – «Главком») є невизначені, але точно – величезні. Адже Африка – континент з безліччю культур, де розташовані близько 54 країн, і який охоплює територію, більшу за Китай, Європу, Індію та Сполучені Штати. І перші ознаки таких тектонічних зрушень вже є. Ці ознаки вже помітні в метушні та гомоні міст континенту, що стрімко урбанізуються.

Вони пульсують на переповнених стадіонах Лондона чи Нью-Йорка, де африканські музиканти розривають світ поп-музики, і в бурхливих мегацерквах Західної Африки, де формується майбутнє християнства.

Про ознаки майбутніх змін також свідчить наявність 670 млн мобільних телефонів в Африці: по одному телефону на кожну другу людину на континенті. А це – домінуючий інтернет-пристрій, який використовується для операцій з грошима, організації революцій та підживлення мрій.

«Таке відчуття, що ми маємо необмежені можливості», – сказав Жан-Патрік Ніамбе, 24-річний хіп-хоп виконавець із Кот-д’Івуару, який виступає під сценічним ім’ям Дофі, коли прямував у таксі на свій концерт у місті Абіджан.

Політичний вплив Африки також зростає. Її лідерів запрошують на важливі саміти в різні держави, що жадають їхніх величезних запасів корисних копалин, таких необхідних для виробництва електромобілів і сонячних панелей.

Чим більше зростає вибір можливих союзників, включаючи Росію, Китай, Сполучені Штати, Туреччину та нафтодержави Перської затоки, тим рішучіше африканські лідери відкидають образ жертви, їхні голоси звучать дедалі гучніше. У вересні Африканський Союз приєднався до Групи 20, ключового форуму міжнародного економічного співробітництва, де представники Союзу сиділи місце за одним столом з делегатами Європейського Союзу.

Підприємства женуться за десятками мільйонів нових споживачів в Африці – це золота жила для ринків косметики, органічних продуктів і навіть шампанського. Hilton планує відкрити 65 нових готелів на Африканському континенті протягом п'яти років.

Мінімальний чек за вечерю в Sushi Mitsuki – новому ресторані у столиці Кенії Найробі – $200 за людину.

«Африка вступає в період справді приголомшливих змін», – сказав Едвард Пейс, директор Інституту досліджень Африки в Лондоні та автор книги «Молодотрус: чому африканська демографія має значення для світу».

Пейс також додав, що у багатьох країнах історично низький рівень народжуваності призводить до того, що населення старіє та скорочується. За його словами, в Італії, де до 2050 року, як очікується, буде на 12% менше людей, ніж сьогодні, вже експериментують із роботами, розробленими для догляду за людьми літнього віку. Прем’єр-міністр Японії, де середній вік становить 48 років, у січні попередив, що його суспільство опинилося «на межі» дисфункції.

Проблема Африки полягає у збереженні можливостей керування цим нестримним зростанням. Протягом наступного десятиліття Африка матиме найбільше робочої сили у світі і випередить Китай та Індію. До 2040-х років на Африку припадатиме двоє з кожних п'яти дітей, народжених на планеті.

Попри багатообіцяючі перспективи Африканського континенту, експерти звертають увагу і на очевидні проблеми, з якими стикнеться Африка.

Небезпека і потенціал

Стрімке зростання населення Африки є частково результатом надзвичайного прогресу. Нині африканці в середньому їдять краще і живуть довше, ніж будь-коли. З 2000 року дитяча смертність на континенті скоротилася вдвічі; споживання калорій – зросло.

Водночас поки кілька африканських країн готуються злетіти на демографічній хвилі, інші ризикують бути затопленими нею.

Нігерія, найбільш густонаселена країна Африки, вже відчуває глибокий стрес: майже дві третини з її 213 млн людей живуть менш ніж на $2 долари на день; там поширені насильство та бандитизм. Середня тривалість життя становить лише 53 роки, це на дев'ять років менше, ніж у середньому по Африці.

Разом із тим, у Нігерії щороку народжується п’ять мільйонів людей, і до 2050 року очікується, що країна випередить Сполучені Штати як третю за чисельністю населення країну світу.

Молоді африканці краще освічені та більше спілкуються, ніж будь-коли раніше:  у 2020 році 44% закінчили середню школу – проти 27% у 2000 році. Близько 570 млн людей на континенті користуються Інтернетом. Проте із пошуками роботи там досі дуже проблематично.

За даними Світового банку, до мільйона африканців щомісяця виходять на ринок праці, але менше ніж чверть з них отримує офіційну роботу. Рівень безробіття в Південній Африці, найбільш промислово розвиненій країні континенту, досягає нищівних 35%.

Розчарування живить відчай.

У таких країнах, як Сомалі, Мозамбік і Малі, молоді люди, позбавлені можливостей, беруть зброю, щоб боротися за джихад або просто за гроші. У Габоні та Нігері молодь, якій набридла неефективна політика, збирається на протести, вигукуючи гасла на користь військового перевороту.

У відкритому морі човни контрабандистів здійснюють небезпечні подорожі до Європи та Близького Сходу. Вони перевозять зневірених молодих африканців та їхні мрії про краще майбутнє. 

За даними ООН, з 2014 року в Середземному морі загинули щонайменше 28 тис. людей.

Особливо актуальною проблемою є кліматична криза.

«Наше покоління бореться за себе, кожен – особисто», – каже Кезія Кея, 21-річна програмістка із Кенії.

Кея народилась у бідній родині, вона самостійно навчилася програмувати – за допомогою різних матеріалів в Інтернеті, а згодом представляла Кенію на Міжнародній математичній олімпіаді в Лондоні. Минулого року її найняла компанія галузі відновлюваної енергетики.

Нещодавно вона з жахом спостерігала, як річка біля її дому висохла. Незабаром урожай помідорів її бабусі зів’яв. Потім почала гинути голодна худоба. За її словами, троє місцевих скотарів наклали на себе руки.

«Якщо ми хочемо щось змінити, ми повинні зробити це самі», – каже Кея, яка минулого місяця прилетіла до коледжу Брін Мор у Пенсільванії, щоб вивчати комп’ютерні науки. Але своє майбутнє вона бачить у Кенії.

Прогнозування демографічних тенденцій – важка та суперечлива справа. Історія знає чимало помилкових прогнозів. У 1970-х роках були широко відомі такі книги, як «Популяційна бомба» Пола Ерліха, де популяризували побоювання щодо перенаселення планети, що призведе до масового голоду та загалом колапсу суспільства.

Африканці з великою обережністю ставляться до іноземців, які приїздять до них на континент із лекціями на тему оптимальної чисельності родини. На Заході ж расисти та праві націоналісти розпалюють побоювання щодо зростання населення Африки, аби виправдати ненависть та навіть насильство.

Водночас експерти переконують, що демографічні прогнози стосовно африканців надійні та обґрунтовані, адже вже народилися дівчатка, які у найближчі десятиліття самі дадуть велике потомство. Цей імпульс неможливо зупинити – хіба станеться якийсь форс-мажор.

«Це (посилення ролі Африканського континенту – «Главком») головний з усіх світових мегатрендів», – коментує Карлос Лопес, економіст із Гвінеї-Бісау, який раніше очолював Економічну комісію ООН щодо Африки.

Економічний підйом Китаю та Індії був першим великим потрясінням цього століття. Приплив молоді з Африки, швидше за все, спричинить наступний соціальний «сейсмічний зсув». І найбільше його перші поштовхи помітні у світовій культурі.

Культура

Нігерійський артист Burna Boy цього літа у Нью-Йорку став першим африканським артистом, який зібрав повний американський стадіон – City Field. За кілька тижнів до цього в Лондоні новий поп-король зібрав 80 тисяч глядачів. Він регулярно випускає нові сингли, найсвіжіший – Sittin' on Top of the World.

Можна говорити про те, що афробітс – західноафриканського музичного жанру – стає світовою сенсацією. 

Минулого року афробіт-пісні транслювали понад 13 млрд разів на Spotify. Для порівняння: у 2021 році – 8 млрд; найбільший хіт цього жанру, Calm Down виконавця Rema, став гімном уболівальників на чемпіонаті світу з футболу в Катарі. З’явилася незліченна кількість танцювальних роликів з Calm Down у  TikTok.

«Ми живемо у чудові часи», – каже Лаолу Сенбанджо, нігерійський художник, який живе в Брукліні. «Незалежно від того, чи є я в Target чи Uber (сервіси таксі – «Главком»), я чую афробіт. Це як міст, що об’єднує світ».

Цього року африканські виконавці, здавалося, були на червоних доріжках скрізь: на церемонії «Греммі», де з’явилася нова категорія «Найкраща африканська музика»; на Met Gala, куди нігерійська співачка Tems прийшла в сукні з декором із страусячого пір'я; на Каннському кінофестивалі, де молодий французько-сенегальський режисер Рамата-Тулай Сі став проривом.

Африканські модельєри мали власні покази в Парижі та Мілані. У центрі уваги цьогорічної Архітектурної бієнале у Венеції – Африка. Минулого року архітектор із Буркіна-Фасо отримав престижну Прітцкерівську премію (вважається архітектурним аналогом Нобелівської премії – «Главком»). У 2021 році Нобелівську премію з літератури отримав уродженець Танзанії Абдулразак Гурна. «Африка – це не якесь одне-єдине місце, – казав він. – Вона неоднорідна, складна, повна протиріч».

Африканська культура, яка довго розглядалася на Заході як екзотика, стала м’якою силою континенту. Ба більше: вона упевнено перетворюється на джерело грошей.

Найшвидше музичний ринок розвивається в Африці, на південь від Сахари. Згідно з оцінками ЮНЕСКО, до 2030 року кіно- та музична продукція Африки може становити $20 млрд і створить 20 млн робочих місць.

Молоді африканці відточують свої таланти.

Сценаристи й мультиплікатори відходять від шаблонного образу Африки як континенту, охопленого голодом і конфліктами і розповідає нові історії: пінні реаліті-шоу, суворі гангстерські історії та навіть дитячі мультфільми, зняті африканцями в Африці, які транслювали на таких потокових сервісах, як Disney+ і Amazon.

Цього літа на Netflix вийшов мультсеріал Supa Team Four про супергероїв-підлітків із Замбії, які рятують світ. Теми – сила дівчат (girls’ power), сила підлітків, а також… електрика: головний лиходій намагається вивести з ладу міську електромережу.

Маленга Мулендема, авторка серіалу, працювала із своєю командою в шести африканських країнах. За її словами, що більше подібних серіалів з’являється в ефірі, то більше люди дізнаються про африканську історію.

Комерційний потенціал культурної могутності Африки тільки починає реалізовуватися. Netflix витратив $175 млн в Африці з 2016 року. У 2004 році твір африканського художника було вперше продано на аукціоні більше ніж за мільйон доларів. За словами Ханни О'Лірі, керівниці відділу сучасного африканського мистецтва Sotheby's, відтоді цю планку африканські митці подолали вже 11 разів. «Проте ринок все ще дуже нереалізований», – додала вона.

Іноземні компанії прагнуть заробити. Цього року Gamma, музична компанія, яка частково належить Apple, відкрила офіс у Лагосі, сподіваючись знайти наступного Burna Boy чи безліч зірок дещо меншої величини. «Ми йдемо просто до джерела», – коментує Сіфо Дламіні, керівник Gamma.

Сам Дламіні – уродженець Зімбабве, але зростав у 1980-ті у Вотфорді, неподалік Лондона. Він часто згадує, як на ним знущалися через його походження. «Як тільки мене і таких, як я, не обзивали», – каже він.

Тепер «африканець» – це звучить гордо. «Раніше люди бачили по телевізору Африку такою: голодні діти, квашіоркор і мухи», — сказав він, маючи на увазі важку форму недоїдання, яка позначається роздутим животом. «Тепер вони скажуть вам, що дуже хочуть приїхати в Кейптаун, Момбасу, Занзібар. Це круто бути африканцем».

Криза робочих місць

18-річна Зейнаб Моавад часто запитує себе, чи не марнує вона час. Дівчина цілий рік навчалася у репетиторському центрі в Каїрі, готуючись до вступних іспитів до коледжу. Проте навіть якби вона вступила в найкращу інженерну чи медичну вищу школу Єгипту, вона сумнівається, що зможе отримати хорошу роботу.

«Ми самі по собі», – каже вона.

Завдяки власним технологіям Африці вдалося вирватися з бідності. У Нігерії, Південній Африці та Марокко почали вигулькувати один вдалий стартап за іншим. Інноваційні технології, такі як M-Pesa, дали доступ десяткам мільйонів людей до мобільного банкінгу. З’явилися школи програмування для жінок. Microsoft і Google заснували великі центри в Кенії, так званій «Силіконовій савані» Східної Африки. Оптимісти заговорили про піднесення Африки.

Водночас технології, які зібрали мільярдні інвестиції, завдали удару по створенню робочих місць.

На думку Обрі Грубі, інвесторки та авторки книги «Наступна Африка», це проблема не лише одного континенту, а всього світу. «Після зміни клімату криза зайнятості в Африці стане визначальним викликом нашої ери», – вважає вона.

В інших країнах відповіддю на таку кризу була індустріалізація. У 1970-х та 1980-х роках, коли Китай, Південна Корея та Японія були двигунами зростання населення, їхні фабрики були заповнені молодими людьми, які виробляли одяг, автомобілі та телевізори. Це зробило їх багатими і вирвало сотні мільйонів із бідності.

Справи ж Африки у цьому плані кепські. За винятком Південної Африки та кількох країн Північної Африки, більша частина континенту не змогла індустріалізуватись. Частка Африки у світовому виробництві нині менша, ніж у 1980 році.

Основною перешкодою є критично нерозвинена інфраструктура. Шістсот мільйонів африканців, або чотири з десяти, не мають електроенергії. Середньостатистичний американський холодильник споживає більше енергії за рік, ніж пересічна людина в Африці. Головні дороги та залізниці часто ведуть до узбережжя, що є спадщиною екстрактивного колоніалізму, і це перешкоджає торгівлі між країнами.

Бебі-бум триває, що теж пригнічує економічне зростання.

Інші регіони, як-от Східна Азія, почали процвітати лише після того, як рівень народжуваності в них суттєво впав і більшість людей доросли до працездатного віку  — явище, відоме як «демографічний перехід», яке тривалий час давало імпульс для глобального зростання.

В Африці ж, де народжуваність залишається вперто високою – майже вдвічі вищою за середній світовий показник. Такий демографічний перехід видається дуже невловимим.

Звісно, картина змінюється від однієї країни до іншої. У Південній Африці жінки в середньому мають двох дітей, а в Нігері – сімох. Деякі невеличкі країни, як-от Руанда та Кот-д'Івуар, – зростають найбільш швидко у світі. Але в цілому континент за економічними показниками не встигає за демографічними.

За даними глобальної консалтингової фірми McKinsey & Company, з поправкою на чисельність населення економіка Африки зростала на 1% щорічно з 1990 року. За аналогічний період Індія зростала на 5% на рік, Китай – на 9%.

Незважаючи на те, що на Африку припадає 18% світового населення, на частку Африки припадає лише 3% всієї торгівлі.

Для легіонів безробітних і розчарованих молодих африканців залишається лише один вихід: тікати з континенту. Щороку десятки тисяч лікарів, медсестер, науковців та інших кваліфікованих мігрантів виїжджають з Африки. За даними дослідницького центру Pew, з 2010 року до Європи переїхали щонайменше один мільйон африканців із півдня Сахари. У Нігерії молодь навіть дала особливу назву такому процесу міграції: «джапа», що на сленгу йоруба означає «втекти».

Фактично це для африканської молоді питання виживання. За даними Африканського банку розвитку, у 2021 році африканські мігранти надіслали додому грошових переказів на $96 млрд, це втричі перевищує суму всієї іноземної допомоги.

«Африканська діаспора стала найбільшим фінансистом Африки», – каже Акінвумі Адесіна, голова банку.

Разом із тим, більшість молодих мігрантів навіть не залишають континент, переїжджаючи до інших країн Африки. Проте чимало молоді обирає інший шлях і подорожують далі, ризикуючи бути кинутими напризволяще береговою охороною Греції у потопаючому човні, бути застреленими саудівською прикордонною поліцією чи довіритись долі та пробиратися крізь центральноамериканські джунглі, аби дістатися до Сполучених Штатів. Цей ризик став потужною емблемою відчаю покоління.

Великою ідеєю для пожвавлення африканських економік є перехід до зеленої енергії. Африканські уряди та інвестори прагнуть долучитися до глобальних зусиль, які, безсумнівно, залучать трильйони доларів у найближчі десятиліття. Так вони сподіваються забезпечити таку жадану промислову революцію в Африці.

На Африку припадає 60% світового потенціалу сонячної енергії та 70% кобальту – ключового мінералу для виробництва електромобілів. Амбітні проекти вже починають потроху реалізовуватися в багатьох країнах: сліпуча сонячна вежа в Марокко (Уарзазат – «Главком»); завод зеленого водню вартістю $10 млрд у Намібії; машина кенійського виробництва, яка витягує вуглець з повітря.

Африканський кліматичний саміт, який відбувся у Найробі у вересні, не лише надихнув тих, хто прагне отримати прибуток внаслідок зміни клімату, він також створив новий позитивний наратив.

«Африка не є ані бідною, ані відчайдушною», – сказав президент Кенії Вільям Руто.

Те, чи зможуть молоді африканці на повну використати потенціал майбутньої енергетичної революції, залежить також від інших факторів, не в останню чергу – від зміни старіючих лідерів.

Молоді виборці, старі лідери

Молодим континентом керують люди похилого віку. Середній вік африканського лідера становить 63 роки; найстаршому, президенту Камеруну Полю Бії, 90 років, він на цілих 72 роки старше, ніж середньостатистичний камерунець. За їхнього керівництва демократія в підвладним їм африканським країнам впала до найнижчої точки за десятиліття: половина всіх африканців живе в країнах, які Freedom House вважають не вільними.

П'ять глав африканських держав, у тому числі Поль Бія, перебувають при владі понад три десятиліття; майже всі готують своїх синів собі у наступники. «Хворі люди похилого віку», – так охарактеризував їх нігерійський письменник і нобелівський лауреат Воле Шоїнка.

Попри це іноземні держави намагаються підтримати цих правителів.

Президент Руанди Пол Кагаме, який перебуває при владі з 1994 року, щорічно отримує понад $1 млрд допомоги від Заходу. І це попри те, що його звинувачують у вбивстві чи викраденні своїх опонентів. Він досі має намір виграти наступні вибори з перевагою в 99%.

За даними Університету Денвера, з 2012 року в африканських країнах було відкрито близько 400 нових посольств; очолюють список Туреччина, Катар, Об'єднані Арабські Емірати та Індія.

Проте є одна ключова група, яку африканським геронтократам ніяк не вдається перемогти: це молодь їхніх власних націй.

«Наші еліти поводяться з нами, як з ідіотами», – каже Нурдін Ауаде, юрист і молодий нігерійський політик. «Перевороти — це лише наслідок соціальної несправедливості», — сказав він.

Вперше повстання молоді спалахнули в 2011 році, під час «арабської весни», коли повстання в Тунісі надихнуло інші країни – Єгипет та Лівію. Пізніше потужні акції протесту спалахнули в Нігерії, Зімбабве, Сенегалі та навіть Есватіні – крихітному королівстві з населенням 1,2 млн людей на півдні Африки.

Молодь з Габону спрямувала свій гнів на популізм – вони опублікували в TikTok відео, в яких висміювали свого щойно усуненого президента Алі Бонго Ондімбу. Інші лідери, нервово спостерігаючи, хвилювалися, що вони можуть стати наступними.

Різниця у віці між літніми лідерами та неспокійною молоддю є «основним джерелом напруги» в багатьох африканських країнах, вважає Саймон Мулонго, колишній дипломат Африканського Союзу з Уганди. «Це порохова бочка, і вона може вибухнути будь-коли», – каже він.

Одного дня минулої весни Нуха Абдельгадір сиділа згорбившись над телефоном у кафе в столиці Судану, Хартумі. Її палець гортав галерею усміхнених обличь – друзів, яких убили сили безпеки Судану під час продемократичних демонстрацій. «Ми рівні з хлопцями, – сказала вона, показуючи на іншу молоду жінку. – У нас є щити, ми кидаємо каміння, ми боремось». Її група «Гнів без обмежень» була в авангарді вуличних зіткнень, які відбувалися щотижня відтоді, як військові Судану захопили владу в результаті державного перевороту 18 місяців тому. Робота Абдельгадір полягала в тому, щоб пирскати з балончиків зі сльозогінним газом у поліцію. Це була ризикована робота, зізналася вона; тоді загинули понад сотню протестувальників. Але вона сказала: «Мені байдуже».

Через кілька тижнів у Судані почалася війна. Боротьба між ворогуючими військовими угрупованнями в середині квітня охопила Хартум, а потім і всю країну. На третій день боїв снаряд випадково потрапив будинок пані Абдельгадір, він ущент згорів. Вона втекла з родиною в село. До вересня планувала залишити Судан і навіть континент.

Навіть тоді вона наполягала, що повернеться, аби завершити почате. «Ми знову вийдемо на вулиці», – написала вона ввечері перед тим, як сісти в автобус, який повезе її через кордон Судану в Ефіопію. –  Демократія, про яку ми мріємо, прийде».

У Сахелі, напівзасушливому регіоні, що межує з Сахарою і проходить через африканський континент, десятки тисяч підлітків приєдналися до бойових груп, пов’язаних з Аль-Каїдою та Ісламською державою. Вони несуть хаос: вбили тисячі мирних жителів, фактично змусили п’ять мільйонів людей залишити свої домівки, чинили політичну дестабілізацію, що призвела до серії військових переворотів.

Але основним рушієм цього потужного повстання, згідно з дослідженням ООН за участю тисячі колишніх бойовиків із восьми країн, є не екстремістська ідеологія чи релігійні переконання. Натомість дослідники виявили, що головною причиною приєднання до групи бойовиків було… просте бажання мати роботу.

Моду Алі з бідної сім’ї з 10 дітьми на півночі Нігерії більше 10 років тому приєднався до екстремістського угруповання Боко Харам. На той момент він щойно закінчив початкову школу. За його словами, метою участі у угрупованні була «боротьба за права знедолених». «Натомість це зруйнувало моє життя», – пояснив він. Чоловік приєднався до програми реабілітації колишніх бійців.

Сахель є своєрідним лідером у світі аж у двох «номінаціях». Згідно з Глобальним індексом тероризму, це світовий центр екстремістського насильства, на нього припадає 43% всіх подібних смертей у 2022 році. До того ж, тут найвищий рівень народжуваності – в середньому сім дітей на жінку в Нігері та північній Нігерії, шість у Малі та Чаді та п’ять у Судані та Буркіна-Фасо.

Одним із ключів до вирішення цієї проблеми є дівчата-підлітки, такі як Асія Сайду.

Як і багато хто в місті Зарія, населеному більшістю мусульманами на півночі Нігерії, Саіду сподівалася вийти заміж до 14 років і невдовзі народити першу дитину. «Мій дядько дуже сильно старався знайти мені чоловіка», – згадувала вона. Натомість вона записалася до Центру освіти для дівчат – програми, фінансованої США, яка допомогла аж 70 тис. дівчат залишитися в школі та, зрештою, мати менші сім’ї.

Дослідники виявили, що навчання дівчат має надзвичайно великий вплив на розмір сім’ї в Африці, оскільки відкладає вік одруження та допомагає молодим жінкам не поспішати із народженням дітей. «Це природний вид контролю за народжуваністю», – каже  Хабіба Мохаммед, директор програми.

Саіду, якій зараз 17 років, нещодавно подала заявку на навчання в школі медсестер. «Я справді хочу вийти заміж, – сказала вона.  – Але спочатку я хочу стати незалежною і навчитися утримувати себе».

Майбутнє вже тут

Цілком можливо, що Африка зазнає трансформацій, які зараз важко передбачити.

Економіст Ха-Джун Чанг згадує, що коли ріс у Південній Кореї в 1960-х роках, вихідці з його країни страждали від расизму так само, як вихідці багатьох африканських країн сьогодні. На той момент Корея була бідною, щойно вийшла з війни.

«Ніхто не сприймав нас серйозно», – каже Чанг, нині професор економіки в Школі східних і африканських досліджень у Лондоні.

Те, що Південна Корея стала однією з найбільших економік світу, показує, що успіху можуть досягати країни, про які ніхто б і не подумав. «З часом і зусиллями можливі чудові перетворення», – додає Чанг. За його словами, молоде населення стало важливим чинником успіху Південної Кореї. Але для цього були потрібні й інші складові: далекоглядні лідери, мудра політика та доступна освіта, а також нематеріальні активи, такі як прагнення до інновацій та щастя. «Це комплекс речей, які повинні працювати разом», – додає він..

Чи може «молодотрус» в Африці стати передвісником подібного дива? Підстави для надії є.

Праця і терпіння – таким може бути рецепт. Деякі, як-от Недьє Асту Туре, тягнуться до зірок. Вона – 23-річна студентка – стояла над купою старих деталей літака в університетській лабораторії в Дакарі, столиці Сенегалу. Її очі сяяли передчуттям. «Це для ракети», – сказала вона про купу.

Вона разом з іще один студентом старшого курсу університету сподіваються запустити свій снаряд на 100 метрів у повітря. Це має стати першим кроком до створення низькоорбітального супутника. Так, це може зайняти деякий час, визнає  Туре. Якщо багато її ровесників з такими амбітними мріями зазвичай виїжджають з Африки, вона прагне показати, що дива можна творити і вдома.

«Треба просто почекати, – каже вона. – Через три роки ви почуєте про нас».

Джерело: The New York Times

Фотографії: Ханна Рейес Моралес

Переклад: Наталія Сокирчук, для «Главкома»