Білорусь, яка вона є? Погляд з глибинки

В перших числах травня проїхали на велосипедах південними частинами Брестської і Гомельської областей Білорусі за маршрутом Століно - Давид Городок, Туроу, Валавськ, Нова Рудня. Все майже уздовж кордону з Україною. Місця для такого виду туризму на велосипедах з рюкзаками найкращі. Весна, розлив річок Горинь та Прип'ять - природа надзвичайна. Хоча все це в якихось кількох десятках кілометрів від України, проте відмінність життя по обидва боки українсько-білоруського кордону разюча.

Найперше - дороги кращі ніж в Україні. Звичайно, вони не ідеальні, ям і тріщин там вистачає, проте чомусь зима не знищила їх так, як в Україні. Та й ремонт мабуть зробили не на 98%, як звітував Азаров, а трохи більше. Очевидно, якщо не красти гроші з бюджету автодору, то й зміни клімату дорогам не такі страшні, як розповідає пан Вілкул.

Села та містечка чисті й прибрані, стихійних сміттєзвалищ майже не зустрінеш. Люди привітні, проте зовсім не розуміють, навіщо людям займатися туризмом і їздити на велосипедах.

Кафе й ресторани не те, що в селах, а й в райцентрах Білорусі практично відсутні. А ті, що є - переважно державні. Після 16 години вони порожні й поїсти там можна з великими проблемами.

Магазини переважно також державні з відповідним цьому асортиментом. Міцний алкоголь продається тільки в державних магазинах й майже вдвічі дорожчий ніж в Україні. За пляшку посередньої горілки треба викласти 70 грн. Пиво майже вдвічі дорожче, а смак поступається українському дуже суттєво. На цьому фоні вражає, що чи не в кожному сільському магазині працюють термінали, де можна розплатитись кредитною карткою. Що, звичайно, для туристів надзвичайно зручно.

Навколо магазинів, як і в Україні, часто вештаються місцеві алкоголіки, які викладають по 50 гривень за пляшку якоїсь бормотухи. Самогоноваріння присікається на корені, як казали місцеві, за це дільничний "розбиває апарат і може побити".

При цьому зарплати в селах і містечках 3-4 тисяч гривень. Це вище ніж в Україні, але не складно порахувати, що левова частина заробітку повертається в державну алкогольну монополію. Продукти також десь на третину дорожчі, ніж в Україні. Асортимент їх також набагато бідніший, майже немає імпорту, а аналоги часто несмачні й не дуже високої якості.

Повсюди збережені працюючі тваринні ферми, для селян є робота, а пенсії складають біля 250 доларів. Хоча дуже дивувало, коли селяни просили продати їм хоч якусь валюту, неважливо, євро, долари чи навіть гривні. Здалося, що стереотип про якісні білоруські продукти - вигадка. В ціновій категорії 40 гривень, за які в Україні купується банка пристойної тушівки в похід, в Білорусі класної натуральної тушівки не купиш. Такі самі роги і копита, як і в нас. Хіба що молочні продукти дійсно заслуговують на похвалу, але коштують вони також пристойно, трішки менше ніж в Україні.

Попри прибраність і чистоту в населених пунктах, не полишає відчуття "совка". Люди трохи замкнені й бояться розмовляти, а коли хтось починає розповідь, його перебивають й радять багато не говорити - "бо посадять". Дивує повна відсутність реклами й бігбордів. Є тільки соціальна реклама, наприклад щити з написами "2013 - год бережливости" й подібні заклики радянських часів. Зате з міліцією не виникає жодних проблем. На дорогах водії ввічливі, а даішників взагалі не видно.

Особливої істерії на травневі свята ми не помітили. Кілька червоних прапорців - ось і все. Ніякого офіціозу біля пам'ятників леніну чи парадів. Комуністи, очевидно, тут такою підтримкою влади, як в Україні, не користуються.