Закрийте очі на Тимошенко, рятуйте Україну

За останній рік, як показує соціологія, українське суспільство достатньо стрімко і активно піднімалося у рейтингах сприйняття проблеми асоціації України у Європейському Союзі. Це позитив. Для мене, як для громадянина України, як політика, народного депутата шести скликань, було достатньо приємно усвідомлювати, що, незважаючи на різні оцінки української влади, українського президента, країна у виборі між Митним і Європейським Союзом публічно, офіційно заявила про вибір курсу на ЄС. Та в останній місяць було видно, що потихенько пригальмовується прийняття відповідних законів, не вирішується найголовніша проблема, пов’язана із долею колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко.

В чому справа?

Споглядаючи за всіма перипетіями, видно, що змагання зводиться до того, що опозиція звинувачує владу у зриві Вільнюського самміту, влада звинувачує опозицію. Третім учасником тут стоїть Європейський Союз і намагається якось врегулювати цю проблему, примирити владу і опозицію. Та кожен з цього тріумвірату має розділити вину порівну.

ЄС виставляє абсолютно правомірні справедливі вимоги до України, як держави, - вирішити цілу низку проблем, в тому числі проблему реформування українського правосуддя. Але брати як ілюстрацію цього вибіркового чи політичного правосуддя постать Юлії Тимошенко – величезна помилка. Бо у нас є десятки, сотні, тисячі людей, які би ілюстрували проблеми українського правосуддя більш справедливо. Я знаю добрий десяток людей, які засуджені на довічне ув’язнення з абсолютно надуманих причин. Ми маємо багато прикладів, коли людина, засуджена на довічне ув’язнення, вже відсиділа сім-вісім років, і тоді тільки правоохоронні органи знаходять справжнього винуватця.

Юлія Володимирівна, при всій повазі до неї, справді тягне за собою шлейф усіх тих кримінальних непорозумінь, підозр і звинувачень, тому бути ілюстрацією для вибіркового правосуддя бути не може. Як людина, яка пройшла всі ці політичні репресії і переслідування у 60-70-х роках в компанії українських дисидентів, я цього не розумію. Я на власній шкурі знаю, що таке політичне переслідування. І коли сьогодні хтось кричить, що Тимошенко ув’язнена з політичних міркувань, мені гірко це слухати. Люди, які пережили кенгірське чи воркутинське повстання, які відкантували у мордовських тюрмах і таборах, в інших таборах ГУЛАГу по 10-20 років, розмовляючи зі мною, розводять руками і видушують із себе прикру посмішку. Якщо Юлія Володимирівна – політичний в’язень, то хто ж ми тоді? Чи можу я поставити Тимошенко поруч із класичними політичними в’язнями – Степаном Хмарою, Вячеславом Чорноволом, Євгеном Сверстюком, Василем Стусом. Це є приниження. Це дискредитація поняття «політичний в’язень» і «політичні переслідування».

Цього не розуміють чиновники ЄС. Щоби ґрунтовно проілюструвати те, що Тимошенко – невдала ілюстрація цієї проблеми українського судочинства, наведу ще один приклад. Чую на Заході і в Україні із середовища прихильників Юлії Тимошенко роздаються повідомлення, що Юлія Тимошенко – поборник демократії. А її ув’язнення – ознака нищення демократії. Хочеться європейським чиновникам – і Фюле, і Кваснєвському, і Коксу, і іншим – вручити проект Конституції України, яку Юлія Володимирівна у 2008-2009 роках готувала разом із Віктором Федоровичем за юридичної консультації Віктора Медведчука. Почитавши цей унікальний фоліант, хай би вони побачили, яку демократію в Україні Тимошенко збиралась збудувати. Також я би їм вручив рішення Печерського суду, яке Тимошенко в 2008 році собі організувала, - про заборону критики роботи Кабінету міністрів і прем’єр-міністра. Цього було би досить.

Як реагує Тимошенко на дії Москви, безпардонні і відверто ворожі останнього часу? От вона, здається, реагує на всі речі, дає поради, керує опозицією. Але ніхто не виловить з Інтернету висловлювання Тимошенко, яке б засуджувала політику Москви щодо України в останні тижні, місяці. Чи висловилась коли-небудь Юлія Тимошенко про недружню політику Путіна по відношенню до України? Ніколи. Чи хто-небудь почув, щоб вона не гарно відгукнулась про великого ініціатора інтеграції України у Митний Союз Медведчука? А хто чув, щоб Тимошенко засудила міністра Табачника за його діяльність по знищенню української мови, духовності, історії? Чому вона своєю увагою обходить ці проблеми і цих персоналій? Та тому що це найближчі друзі по духу і по крові.

Оце, що сьогодні така особа стала предметом торгу: або «Юлі волю» або Україна без ЄС, - це кричуща несправедливість.

Перейдемо далі. Чи адекватна діяльність сьогоднішньої української опозиції, якщо вони справді хочуть бачити Україну у Європейському Союзі? Не секрет, що представники опозиції, члени «Батьківщини», депутати Немиря, Тарасюк, Кожемякін, Турчинов, Пашинський не вилазили із Брюсселю. Вони об’їздили всі європейські столиці, переконуючи європейських чиновників, що допоки Тимошенко за ґратами, з Україною ніяких угод підписувати не можна. Або Юлі волю, або нічого для України.

Мисляча мудра опозиція мала б використати орієнтацію сьогоднішньої влади на чолі із Януковичем, навіть не думаючи над мотивацією, яка штовхнула його на такий вибір до ЄС. Опозиція мала би долучитися, як союзник, до сьогоднішньої влади. Маючи розуміння, з яким сусідом ми маємо справу, знаючи позицію Росії, яка почала вже відверто погрожувати, вводити санкції, перекривати кордони, опозиція не могла не розуміти, що підписання угоди про асоціацію з боку Росії буде піддано просто ворожій блокаді. І наша промисловість, наші виробництва, напряму пов’язані із Росією, будуть паралізовані. Не треба бути геніальним економістом чи політиком, щоб це передбачити. Опозиція разом із владою мала б сідати за один стіл з європейськими чиновниками і домовлятись, як запобігти такій блокаді. Влада і опозиція разом мали переконувати європейських чиновників щодо фінансових і економічних преференцій Україні в зв’язку з тиском Москви. Ніхто з опозиції цієї проблеми не ставив. Вони тільки звинувачували владу, в тому що вона зірвала євроінтеграцію.

Європейський Союз, якщо розуміє усю стратегічну важливість того, що треба вирвати Україну із братніх обіймів Москви, не дати торжествувати Кремлю, мав би відкласти проблему Юлії Тимошенко, гарантувати Україні фінансову допомогу, відкрити європейські ринки, хоча б частково, для товарів з України, які сьогодні блокує Росія, і посприяти кредитам МВФ. Тобто допомогти запобігти голодним бунтам в Україні одразу після підписання, втримати на плаву виробництво, допомогти у модернізації підприємств. Ми ж розуміємо, яка промислова ситуація на Сході і Півдні. Звісна річ, коли будуть закриті там величезні підприємства, виявиться, що ЄС не потрібен такий асоційований член, на території якого почнуться збурення, бунти і так далі. Вороги асоціації України – в першу чергу, комуністи і певна частина регіоналів, - неодмінно таке збурення громадян, мешканців Півдня і Сходу, де будуть масові звільнення, підтримають. Це буде представлено як наслідки асоціації з ЄС. От такі речі треба передбачати і узгоджувати. Впевнений: якби опозиція за одним круглим столом із владою над цим попрацювала, думаю, ЄС би погодився.

Багато хто сьогодні у ЄС усвідомлює величезну стратегічну помилку Бухарестського самміту 2008 року, коли Віктор Ющенко робив усе можливе, щоби Україна отримала ПДЧ щодо НАТО. Німеччина, Франція, США зробили все, щоби цього ПДЧ не відбулося. І вже через два місяці грузинську землю, яка теж на тому самміті претендувала на ПДЧ, місили московські танки. Європа спокійно спостерігала із своїх заможних території на те, як Москва розстрілює Грузію. Аналогічною була їх позиція у 2009 року під час газової блокади Росії і України, і держав ЄС. Європа собі сиділа, керівники тиснули на українське керівництво: негайно вирішуйте проблему із Росією, бо ми будемо у холоді сидіти. Така позиція Понтія Пілата – вмивати руки, і хай там діється Божа воля – не підходить. Вже був час ЄС зрозуміти, що таке Росія, що таке російське керівництво. Та держава іншою не стане.

Та сьогодні, коли всі вже впали у розпач і правлять панахиду по перспективі України щодо успішного Вільнюського самміту, шанс все ще є. Але нашій опозиція треба разом із владою, Януковичем, Азаровим вийти на керівництво Європи, поїхати у Європейський парламент і спільно заявити: закрийте очі на Юлію Тимошенко, на те, як сьогодні у нас влада, Україну треба рятувати. Все. В першу чергу, буде позитив і історична перспектива для Україна. В другу, підсилиться від того і ЄС. Бо мудрі політики ніколи допустять торжества Росії.