Леонід Кравчук: Росія ніколи не дотримувалась свого слова

Спроба нової революції – це те, чого досягнули президент та уряд, загальмувавши євроінтеграцію держави. Символічно, що зміна курсу (і фактично зрада виборців) відбулась саме в день дев’ятої річниці Помаранчевої революції. Можливо, це стало не останнім аргументом, коли десятки тисяч людей вийшли вчора на вулиці Києва.

Про те, чи потрібен Майдан зараз і чим може обернутись для України непідписання Угоди про асоціацію в інтерв’ю «Главкому» розповів перший президент України Леонід Кравчук.

Леоніде Макаровичу, від часу Помаранчевої революції пройшло дев’ять років. І от люди знову вийшли на «Євромайдан». Чи потрібен зараз такий Майдан і чи може він перерости в щось більше?

У мене є переконання, що Майдани зараз не потрібні і в даному разі нічого не дадуть. Нам потрібно розібратися до деталей, що сталося, чому сталося, і які кроки потрібно зробити негайно. Адже сталося це не через якийсь «злий рок». Те, що сталося, було закладено ще двадцять років тому.

Маєте на увазі тісний зв'язок України і Росії після розвалу СССР?

За двадцять років Україна фактично нічого не зробила, щоб економічно відійти від ринків Росії і орієнтуватись на європейські та світові. Тому коли настав час тиску на Україну, а такий час настав, Росія застосувала економічні важелі. Політичні вона давно застосовувала – ті ж заяви. Але політика – це декларації. І от коли стали на шляху економічні перепони – зупиняються заводи, люди позбавляються роботи – постало питання зростання соціальних проблем. Соціальних невдоволень, які можуть перерости в соціальний вибух. Це перше.

І друге, що сталося. Україна не могла в силу примітивності, непрофесійності зовнішньої політики передбачити такі кроки Росії, і з іншого боку виробити відповідь на такі кроки Росії. Зовнішня політика не була глибокою, всебічною. Ми маємо завжди відчувати: ми, Україна, якщо раптом змінюється поведінка якоїсь країни, маємо бути готові адекватно відповідати. Цього не було.

Тому ми опинились перед вибором: або ми йдемо в Митний Союз, або не зважаємо ні на що і підписуємо Угоду про асоціацію. А цього не можна було зробити, принаймні, ще тому, що ми не виконали одинадцять пунктів списку Фюле. От якби раптом виконали і поставили перед Європою питання: от, ми виконали, ми готові, але сталося таке. А так, ми самі не готові. А тут ще Росія каже: ви йдіть, йдіть, а у нас тут митна територія інша, і ми будемо застосовувати захисні кроки, від яких вам буде важко.

Але Угода про асоціацію була реальним кроком. Не вважаєте, що Партія регіонів, яка обіцяла євроінтеграцію в своїй програмі, просто зрадила виборця?

Партія регіонів не вийшла перед народом і не заявила: все, ми помилились, змінюємо курс. Угоди немає, але курс не змінився. В чому зрада? Угода може бути не сьогодні, а завтра. Немає прямих доказів, що євроінтеграція припинилась для Партії регіонів

І все ж, хто, в першу чергу, винний у зриві підписання асоціації?

Можна зараз звинувачувати всіх – Януковича, Азарова і так далі. Але тоді треба звинувачувати всіх президентів, всіх прем’єрів, всіх керівників держави і органів влади, в тому числі, і керівників підприємств, які орієнтували свої виробничі потужності на інші ринки і не думали про якість продукції, щоб та відповідала вищим стандартам, і можна було б конкурувати на Заході. Бо тому ми опинились перед фактом неготовності, перед фактом передачі Росії можливості впливати на Україну дуже легко і просто – через митний кордон.

Оцініть, наскільки сильним є цей тиск Кремля.

Цей тиск дуже сильний. Скільки було тільки заяв! Навіть образливих і по відношенню до президента України, і по відношенню до уряду України. Там говорилось, що уряд дурить свій народ, веде його в біду – це про ЄС. Це відкрито говорилось: або ви з нами, або йдіть в Брюссель, і там беріть кредит, ми вам нічого не дамо.

Думаєте, Москва, як заявив Володимир Путін, дійсно готова до тристоронніх переговорів щодо євроінтеграційного курсу Україні і нашого бажання підписати Угоду про асоціацію?

Я не знаю, яким може бути предмет цих переговорів. Я собі от так уявляю, про що будуть там говорити. Росія буде говорити одне – вона за Митний Союз. Європа має свої принципи. Україна – між ними. Про що говорити? Тому я не думаю, що ці переговори, взагалі, можуть бути ефективними.

Отже, Україні зараз потрібна асоціація чи ні? І чи можна, з огляду на те, що уряд Азарова спинив євроінтеграційний рух, говорити про те, що вона зірвана остаточно?

Те, що угода не буде підписана 28 листопада, вже зрозуміло.

Але асоціація, євроінтеграція ніколи не починалась і не закінчиться цим 28 листопада. Це наш курс, і він виписаний в законі про засади внутрішньої і зовнішньої політики. Ніхто цього курсу не відміняв. Тобто євроінтеграція як стратегічне завдання не знімається з порядку денного.

Інша справа, коли це питання буде вже поставлено на предмет вирішення. Зараз воно було поставлено саме на предмет вирішення. І от чи буде це зроблено ближчим часом, чи дальшим часом, мені сказати важко.

Є вже така думка, що якщо Угода не буде підписана зараз, то це підписання перенесеться не на рік, а, можливо, на десятиліття. Тобто Україна цілком і повністю впаде в обійми Росії.

Може, і на десятиліття. А, може, і на рік. Може, на два. Може, на пів року. Давайте не будемо гадати. Звичайно, Європа буде розчарована діями України. І це вплине на подальші наші стосунки.

Та в Європі передбачаються вибори Європарламенту. Будуть вибори, буде формування органів, в тому числі, європейських комісій. Тому, не відомо ще, хто там піде, який буде курс політичний. Чи буде курс на розширення Євросоюзу, чи буде курс на звуження, - ніхто ж не знає цього. Тому передбачати я б не брався.

Думаю, нам треба дуже спокійно розібратись, і зробити висновки, що нам робити завтра. І зараз не думати про майдани, про імпічменти - воно все нездійснене. Тому що не словами воно робиться. Тому що, якщо це робити, то треба робити по закону, по Конституції. Говорити про це будуть ті, хто буде думати про президентську булаву. Вони будуть лякати людей, виставляти себе героями. Я проти цього. Я за те, щоб не збурювати народ і не викликати невдоволення, яке може перерости в якісь неспокійні дії.

Хто саме має сісти і розібратися з подальшими діями? Влада? Опозиція? Представники Європи? Всі разом? Якими мають бути кроки президента, прем’єра?

Очевидно, потрібно зібрати Раду безпеки, інші консультативні органи і розпочати дуже виважену, спокійну роботу. Зібрати регіони. Може, окремо, по групах. Треба розробити програму. Не можна зараз сидіти і чекати чи просто говорити по телебаченню.

У вас є пропозиції щодо цієї програми?

В мене є певні думки, але остаточно я їх ще не сформував.

Давно, ще коли ми приймали декларацію про державний суверенітет, це був 1990 рік, за моєю пропозицією було внесено пункт про Україну як позаблокову державу. Я з того часу весь час це питання тримаю в розробці для себе. Я побачив, що геополітичне, стратегічне, географічне і історичне положення України таке, що, знаходячись під парасолькою або під п’ятою Росії, Україні дуже важко вибратися з цієї залежності. З другого боку, Європа побоюється і України, і Росії. Це доведено поведінкою і Німеччини в свій час, подвійними стандартами, які були по відношенню до політиків України. Це все було на моїх очах.

Тому я зараз би подумав про те, як оголосити статус України як позаблокової держави. Але не просто формально. Ця робота вимагає абсолютно конкретних кроків.

Яких саме?

Перший крок такий. Консультації з Великою сімкою чи двадцяткою щодо того, чи погоджуються вони – Росія, Франція, Німеччина, Британія, Сполучені Штати, Китай та інші – з тим, що Україна, знаходячись в центрі Європи, маючи такі території і таку потугу, економічну і народну, стане позаблоковою державою. Якщо погоджуються, то які гарантії можуть бути? Тому що те, що було в Будапешті щодо безпеки України, яка склала ядерну зброю, - це не гарантії, це заяви. Механізми та гарантії мають бути виписані детально.

Якщо таке стається, Україна має розробити статус позаблокової держави разом з гарантіями інших країн. Тим більше, в історії були такі позаблокові держави після війни. Розробляє і бере зобов’язання дотримуватись позаблокового статусу. Тоді Верховна Рада звертається до всіх країн світу з прохання підтримати позаблоковий статус і сприяти Україні.

Може, я помиляюсь, але думаю, що на сьогодні це єдиний шлях, щоб нам не вступати ні туди, ні сюди.

Ви акцентували увагу на тому, що у разі не підписання Угоди Європа образиться, і це вплине на її стосунки з Україною. А як зрив асоціації відгукнеться на взаєминах з Росією? Чи можна вірити в те, що Україна отримає від Росії якісь преференції?

Можу сказати з власного досвіду, що Росія ніколи не дотримувалась якихось зобов’язань.

Підписали ми з Росією та СНД угоду про зону вільної торгівлі. Росія на другий день написала список вилучень і похоронила цю угоду. Підписали ми багато документів в рамках СНД – і економічні якісь союзи, і інші. Ніхто нічого не дотримувався. Росія діяла, виходячи зі своїх національних інтересів. Для неї немає сусідів, країн, які б вона поважала. Вона не поважала, не поважає і не буде поважати Україну. Це зовсім інша стратегія, інша тактика і інша психологія російської зовнішньої політики, інша філософія.