Про наш гімн

При всій надзвичайній повазі до нього у мене давно виникала думка, що це гімн народу, який добивається своєї державності, а не народу, який має свою державу.

Очевидно, що віднесені до майбутнього часу речі (ще усміхнеться доля, згинуть вороженьки, запануємо у своїй сторонці) з одного боку надихають на боротьбу, але з іншого - опосередковано стверджують, що зараз у нас нема долі, ми не пануємо в своїй державі, бо вороженьки не згинули.

Так було 150 років тому, коли писався гімн. Але з 1991 р. є незалежна Україна, тому слова головної пісні мають утверджувати нову реалію, бути стверджувальними, а не як раніше, у час бездержавності - очікувальними.

Мені можуть заперечувати, що «це - не наша держава, ми в ній не пануємо» тощо, але ці твердження - політичні, тому за своєю суттю - мінливі. А гімн має утверджувати, що Україна є державою, в якій панує український народ і це принцип, вищий за будь-який сучасний політичний стан.

Абсолютно не претендую на досконалість думки чи форми її висловлення, але переконаний, що дискусія про це повинна бути.

І, критикуючи, пропоную свій варіант - складений з максимальним наближенням по звучанню до нинішнього тексту.

Ще не вмерла України ні слава, ні воля,

Вже (І) нам, браття-українці, усміхнулась доля.

Гинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Та пануємо ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

П.С. Або, якщо підходити радикально і повністю змінювати гімн, що пропонується у коментарях, то єдиним прийнятним варіантом вважаю «Боже Великий, Єдиний…»