Молоді й злі

Результати екзит-полів та попередніх підрахунків на виборах до міської ради Львова шокують. Прогнозувати перетікання частини електорату «старих» помаранчевих до ВО «Свобода» було неважко, однак ніхто не сподівався, що партія Олега Тягнибока заповнить УВЕСЬ простір, звільнений занепалою «Нашою Україною» та відстороненою від виборів «Батьківщиною». Тепер переобраному на другий термін мерові Андрію Садовому світить недружня монолітна більшість у міськраді, а експерти вже посміюються, фантазуючи, як учорашні мітингові крикуни керуватимуть комунальним господарством.

На виборах міського голови чинний мер Андрій Садовий здобув перемогу, яка переконала навіть його непримиренного головного опонента Петра Писарчука. «Переміг Андрій Іванович Садовий і сьогодні в тому нема абсолютно ніяких сумнівів. Я визнаю його перемогу, вітаю з нею і дуже хотів би, щоб справдилися всі сподівання, які мають виборці, котрі за нього голосували», - цитує «Вголос» кандидата від Партії регіонів. За даними чотирьох екзит-полів, за Садового проголосували від 44 до 47 відсотків львів’ян, які взяли участь у виборах, за Писарчука – від 19 до 21%. З усіх кандидатів про фальсифікацію мерських виборів заявив тільки Ярослав Гінка, представник партії «УДАР Віталія Кличка».

Петрові Писарчуку тепер не позаздриш. Після того, як Партія регіонів та її союзники припинили передвиборні махінації з дільничними комісіями, шансів здобути мерське крісло в нього не залишалось. Однак регіонал вирішив піддати своїй кампанії «віагри». Спершу дав публічну обіцянку віддати у власність громади свій ринок «Південний», якщо за два роки не виправдає сподівань виборців, а в останній день агітації зробив хід конем – пообіцяв у разі обрання вийти з Партії регіонів.

Якщо попередні фокуси, на кшталт ушанування Бандери та критики Табачника, Писарчукові в Києві прощали, то публічне зречення дуже зачепило партійні верхи. За словами джерел у Партії регіонів, Писарчукові, з огляду на несприятливу соціологію, наполегливо не радили йти у мери, пропонуючи обмежитись першим місцем у списку до міської чи обласної ради. Петра Івановича вже викликали на килим до керівництва партії, а останнє слово у вирішенні його долі як голови обласної організації, ймовірно, залишиться за губернатором Василем Горбалем. Чиєю роботою з організації виборчої кампанії на Львівщині керівництво, у свою чергу, цілком задоволене. Горбалю залишається знайти Писарчукові заміну серед місцевих політиків, чиновників чи промисловців, і восьмирічний роман галицького бізнесмена з «донецькими» урветься. Сам Писарчук уже посипав голову попелом, висловив готовність передати кермо партійного осередку молодому наступнику та пообіцяв допомагати Садовому з вирішенням проблем міста. А наостанок звинуватив Горбаля в тому, що той не дав притягнути мера та його команду до кримінальної відповідальності. Контрольний, так би мовити, в голову…

Та справжньою сенсацією цих виборів стало третє місце, яке з результатом (за різними даними) від 9 до 11 відсотків посів 28-річний Юрій Михальчишин, старший науковий співробітник Політехнічного університету, кандидат політологічних наук, заступник голови Львівської облорганізації «Свободи» з питань партійної школи та правової освіти. Дотепер маловідомий молодик вирвав «бронзу» в таких серйозних претендентів, як Володимир Гірняк (7 – 9%), який п’ять років вів публічну опозиційну діяльність у міськраді, та банкір і лідер місцевого «Фронту змін» Степан Кубів (4 – 5%). Михальчишин також очолює виборчий список партії, за який, за даними екзит-полів, віддали свої голоси від 33 до 36% виборців, - а отже, може претендувати на посаду секретаря міської ради.

20 із 45 «пропорційних» місць у міськраді – це лише десерт: щедріший врожай обіцяють партії вибори за мажоритарними округами, де чарівний бренд «Свобода» забезпечив перемогу ще кільком десяткам кандидатів. Поки що статистики за мажоритаркою немає, однак попередні оцінки – близько 40 мажоритарних мандатів - дають «Свободі» можливість сформувати більшість у міській раді без необхідності об’єднання з іншими партіями.

Садовий уже висловив готовність співпрацювати зі «Свободою». «Свобода» ж вустами Юрія Михальчишина пообіцяла… відправити Садового у відставку: «Я не бачу шляхів легкої співпраці нашої політичної сили з чинним мером Львова. А зараз Львів потребує дуже швидких дій, аби повернути його розвиток в інший бік, що немає можливості витрачати час на пошук якогось компромісу там, де його з фундаментальних причин немає». Для цього націоналістам необхідно набрати дві третини голосів, що цілком реально. Якщо бракуватиме – залучити депутатів з інших фракцій.

Утім, така войовнича риторика може бути лише прелюдією до перемовин із міським головою. Навіть на хвилі популярності «Свободи» відставка мера, підтриманого майже половиною виборців, буде не найкращим початком урядування в місті, та й альтернативи Садовому тягнибоківці запропонувати не зможуть. Наслідком може стати клінч, коли на перевибори прийде ще менше львів’ян, але переможе все одно Садовий. Або, що ймовірніше, затяжна судова війна. Цього протистояння місто може не витримати – занадто серйозними є проблеми, які необхідно вирішувати, та зобов’язання перед «Євро-2012». Зрештою, той факт, що переможці в більшості своїй не мають уявлення про міське господарство, не кажучи вже про організацію підготовки до чемпіонату, мав би мотивувати їх до співпраці з Садовим та його командою. Як і можливість доручити мерові ідеологічно шкідливу для націоналістів, але необхідну співпрацю з губернатором-регіоналом і київською владою.

До того ж, розпочинати війну з матеріально забезпеченим і досвідченим мером, якому симпатизує обласний намісник, «Свободі» варто з упевненістю в своїх тилах, якої нема й бути не може. Гарантії вірності ані списочників, ані, тим більше, мажоритарників «Свобода» не має – у провінції гра в тушки зазвичай проходить значно успішніше, ніж у Верховній Раді, й коштує набагато дешевше.

Спертись на опозицію, посиливши її перекупленими членами «Свободи», Садовому буде також нелегко. На другому місці – «Фронт змін» (9 – 11%), із лідером якого Степаном Кубівим мер має не найкращі стосунки. 6-8% здобув список Партії регіонів, сформований Писарчуком. 5 – 6% у Республіканської християнської партії, яка висувала Садового, по 4 – 5% - у лояльних до нього «Пори» та «Нашої України». Лояльність, утім, не означає, що вони йшли до міськради, щоб бути в опозиції. Ще три партії, які долають тривідсотковий бар’єр, не мають жодних підстав підтримувати мера: Народний рух, що позиціонувався як санкціонована Юлією Тимошенко альтернатива знятій з виборів «Батьківщині», набрав 3 – 4%, стільки ж в «України соборної», яка висувала Володимира Гірняка, а насамкінець маленька сенсація цих виборів – «УДАР Віталія Кличка» з 3 – 4 відсотками.

Чого чекати від «Свободи» при владі? Львів’яни, обираючи партію, яка найрадикальніше артикулює симпатичні їм націонал-патріотичні погляди, здається, не дуже переймалися наслідками. «Можна собі уявити, що ці діти – неграмотні, нерозумні, нарвані – будуть з нами робити. Я бачу велику загрозу для нашого міста», - цитує ЗІК політолога Петра Жука. Інші аналітики не втомлюються повторювати про вигоду, що її Партія регіонів отримує від заміни «класичних» помаранчевих «Свободою», чий експансивний потенціал обмежений на сході Збручем, і чиї голі, босі та ідейні активісти не претендують на великі підприємства, ринки й дружбу з олігархами. Незадоволення тріумфом тягнибоківців висловили Михайло Добкін та Олександр Єфремов, натомість львівські регіонали дивляться на те, що відбувається, абсолютно спокійно. Хоча ідеї та переконання, декларовані «Свободою», радикальністю значно перевершують ті, за які регіонали в минулі виборчі кампанії називали ющенківців і тимошенківців фашистами.

Чи радіють сьогодні спонсори «Свободи», до яких злі язики зараховують передусім Петра Димінського? Навряд. Із настільки переконливою більшістю тягнибоківці більше не залежатимуть від жодних таємних патронів та не муситимуть виконувати жодних зобов’язань. Попри всі розмови про тіньове фінансування, «Свобода» і на всеукраїнському, і на львівському рівні - партія напрочуд малобюджетна. Своїм умінням дочекатися слушного моменту, впіймати хвилю й проїхатись по головах менш спритних конкурентів вона наочно спростовує уявлення про те, що для розкрутки політичного проекту потрібен мільярд, а отже, й мільярдер(и). Та поки що в тягнибоківців була лише одна нагода пройти випробування владою, бюджетом та відповідальністю – Тернопільська облрада, й результати вийшли досить неоднозначні. Провальний дебют у Львові, який загрожує «Свободі», якщо вона піде на конфронтацію з Садовим і Горбалем, загрожуватиме перспективам партії на майбутніх парламентських виборах, на яких вона, разом із «Фронтом змін», має непогані шанси остаточно потіснити віджилі помаранчеві сили.

Тому, ймовірно, питання співпраці з обраним мером та іншими політичними силами в міськраді вирішуватиметься поважнішими людьми, аніж кандидат політологічних наук Юрій Михальчишин.