Ігор Тодоров: Значна частина донеччан свідомо завжди знаходилася в інформаційному просторі Росії

Ігор Тодоров: Значна частина донеччан свідомо завжди знаходилася в інформаційному просторі Росії

Доктор історичних наук із Донецька розповів, чому жителі Донбасу взяли до рук зброю, хоча на них ніхто не нападав

Коли закінчиться військова кампанія на Донбасі і регіон повернеться до мирного життя, чи підтримуватиме він єдину Україну? Об’єктивні відповіді на ці питання навряд чи можна знайти зараз, коли війна ще не закінчилася і велика частина Луганщини і Донеччини ще не контролюється українськими військами, але проаналізувати те, що відбулося, і спрогнозувати те, що відбуватиметься в майбутньому, цілком реально.

Доктор історичних наук, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Донецького національного університету Ігор Тодоров вже давно як виїхав із рідного міста в безпечне місце. Проте постійно підтримує контакт з найближчими друзями і знайомими, які залишилися жити під кулями. В інтерв’ю «Главкому» він розповів про те, які настрої на Донбасі зараз, про що йому розповідають друзі, чому більшість мешканців регіону не підтримують ані Україну, ані ДНР і що утримує людей не шукати безпечніших місць.

За кого зараз Донбас, за Україну, чи за ДНР і ЛНР?

Важко казати про усіх, бо Донбас неоднорідний. Виходячи з теперішньої ситуації, більшість його мешканців абсолютно за те, щоб нарешті завершилася війна. Є, безумовно, велика кількість прихильників ДНР, є люди, які не дуже свідомо голосували на референдумі, а зараз шкодують через це. Безумовно, є хоч і невелика кількість, але дуже принципових прибічників України. В теперішніх умовах не проводяться соціологічні дослідження, але виходячи з суто емпіричних спостережень можу сказати, що певна кількість людей, які голосували на референдумі, звичайно, розчарувалася. Великою мірою це голосування на референдумі було суто емоційним поривом без якихось розумових підґрунть. А коли побачили, що коїться, то, звичайно, сказали собі, що вчинили неправильно. Однак це не означає, що вони автоматично стають прибічниками України і, тим більше теперішньої української влади. Розчарування присутнє. Маю на увазі тих, хто помилився.

На Донбасі Росія підтримує сепаратистів, чи це таки місцеві бойовики підтримують агресію Росії?

Я переконаний, що від самого початку це була спеціальна операція (Росії – «Главком»). Якби не було постійної підтримки з-за кордону, ситуація на Донбасі була би більш контрольованою. І, за великим рахунком, такого войовничого несприйняття України не було би. Бо така войовнича точка зору абсолютно не є поширеною в регіоні.

Чи є вірогідність анексії Донбасу Росією зараз, оскільки в останні дні очевидці начебто окрім добровольців-найманців помічають в регіоні сотні зелених чоловічків, як свого часу було у Криму?

Я думаю, що навряд чи це можливо. Бо в цьому немає жодного сенсу. Тут немає такої суто емоційної підтримки анексії, як була в Криму. Тут є зацікавленість у збереженні постійної гарячої точки на кшталт того, що було 20 років тому у Придністров’ї і Абхазії.

Навіщо мешканці Донбасу взяли до рук зброю і підтримують «життя» цієї гарячої точки, адже на них ніхто зі зброєю не нападав?

З одного боку це результат спеціальної операції, з іншого боку це результат пропаганди. Я знаю багато людей, на перший погляд адекватних, які на повному серйозі мені кажуть про те, що пан Тягнибок у Верховній Раді заявив про те, що всі ті, хто не розмовляє українською мовою, будуть покарані. Я питаю у них, чи самі вони це бачили і чули? Вони відповідають ствердно. В такому разі я розумію, де вони це могли побачити і почути.

На мій погляд, тут наклалися кілька чинників. Один з найголовніших – суто соціальний. Цей процес який ми спостерігаємо в регіоні зараз, настрої «забрати і поділити» притаманні особливо невеличким містам і містечкам на Донбасі. У них великий рівень безробіття, великий рівень неосвіченості. Це велика маса людей, які, отримавши автомати вважають, що життя вдалося і вони можуть робити все, що завгодно.

Але мова іде не про сто, і навіть не про тисячу людей, а, ймовірно, про десятки тисяч. Невже всі вони підтримують збройний протест і є терористами?

А чому б і ні?

В і інших регіонах у людей також є соціальні проблеми, там люди також чують неприємних для себе політиків, але зброю до рук же не беруть, на відміну від мешканців Донбасу. В чому різниця?

У людей мого регіону, можливо більше, ніж у мешканців інших областей присутні патерналістські настрої. Коли на перших проросійських мітингах у березні лунали гасла «Путін, прийди!», люди закликали російського президента дати великі пенсії і велику заробітну платню. До речі, саме цей чинник значною мірою сприяв тому, що так звані правоохоронні органи у своїй більшості перейшли на бік сепаратистів.

Після військової кампанії чи зросте кількість прибічників незалежності на Донбасі?

Якщо все відбувається під прапором України, якщо завершаться військові дії, то тут люди будуть автоматично більш прихильно ставитися до України. Наскільки глибока ця прихильність? Є питання. Відсотків 30-40 є проукраїнські налаштованими. Можливо, неприйняття дій Росії може сприяти збільшенню кількості українських патріотів. Але в цьому питанні я не був би занадто великим оптимістом. Реальна підтримка України можлива за умов певних позитивів не на ідейному рівні, а на суто матеріальному, прагматичному.

Успішність влади у реформуванні, яке даватиме корисні речі для пересічних громадян, буде сприяти збільшенню українського патріотизму. Але для Донбасу, повторю, характерний суто прагматичний підхід до ситуації.

Скільки таких прагматиків, які ані є патріотами України, ані підтримують ДНР?

Думаю, до половини від усіх… Скажу вам, що є в таких людей певне власне бачення, уявлення, що «я над конфліктом», мені все одно (хто переможе – «Главаком»), адже головне, щоб війна закінчилася. Мовляв, вважають такі люди, що вони розумні, не приймають ані один, ані інший бік. І така думка доволі розповсюджена на Донбасі.

Ви хочете сказати, що Донбас однорідний і немає різниці між Луганщиною і Донеччиною?

Є певна диференціація, але вона невелика. У Луганську ситуація гірша, ніж у Донецьку. Донецьк – доволі розвинене, самодостатнє місто. Тому прибічників сепаратизму там набагато менше, ніж, скажімо, у Луганську чи в області. Разом з тим, переважна кількість невеличких міст на Донеччині була за сепаратистів. Тому тут є певна внутрішня диференціація, але в цілому вона не є суттєвою.

У ЗМІ і соцмережах з’являється багато повідомлень про зверхнє ставлення переселенців до місцевих мешканців і На Київщині, і в інших областях. Наскільки така проблема масова?

Знаючи своїх співгромадян, я допускаю, що така поведінка може бути притаманною для когось із переселенців, навіть може бути достатньо розповсюдженою. Але попри все, вона, така поведінка, не переважає. Ці факти про неналежне поводження переселенців часто використовуються саме для розгортання міжрегіональних протиріч. Наскільки я знаю, абсолютна більшість моїх знайомих, які переїхали до Києва, до Львова, або до Дніпропетровська поводяться адекватно, з великою повагою і шаною ставляться до тих людей, які їм допомагають. Більше того, ці переселенці самі намагаються впливати на ті поодинокі випадки, на ті негативи, про які ви кажете.

Чи буваєте ви самі у Донецьку?

Ні, я вже давно не був у Донецьку. Але я відслідковую ситуацію. Звичайно, у мене залишилися знайомі у місті, тому я отримую інформацію про те, що відбувається в регіоні. Минулого тижня снаряд потрапив у будинок, де живе мій однокласник. Слава Богу, люди не постраждали, але була завдана будівлі велика шкода. Для мене це особливо боляче, бо вперше в квартирі мого товариша я побував, ще коли ходив до 1-го класу, 38 років тому.

А чому мешканці Донецька і області, такі як ваш товариш, не виїздять із зони бойових дій?

Думаю, тут є суб’єктивні обставини. Або в людей є літні батьки, або є домашні тварини, з яким непросто переїхати. Але передусім, відсутність грошей… Якщо немає грошей і немає куди їхати, то люди вимушені залишатися там, де вони є. Днями губернатор Донеччини Сергій Тарута заявив, що мешканці Донеччини ненавидять українську владу. Але, на мій погляд, це негативне ставлення є суто емоційним. Воно готувалося певний час. Припинення війни, припинення тої ситуації, яка погіршується на Донбасі щодня, безумовно буде прийнято позитивно і люди будуть задоволені такою перемогою. Як би до влади не ставилися, але ті самі пенсіонери, які голосували за ДНР ходять, чекають і питають, а де ж їхня пенсія, яку платить київська хунта?

До військового конфлікту російське телебачення не приділяло особливої уваги життю на Сході України, однак з початком конфлікту активізувалося. Чому самі мешканці Донбасу все одно вірять російським ЗМІ і не вірять українським, хоча завжди мали можливість обирати і отримувати інформацію з різних джерел?

Причина глибоко зарита. Справа в тому, що значна частина донеччан свідомо знаходилася в інформаційному просторі Росії завжди. Щоб не «напрягатися» з українською, а також така собі москвоцентричність була характерна для регіону. У справах люди їхали до Москви, а не до Києва і ці традиції збереглися. Донеччани, як правило, дивилися місцеві канали, також російськомовні російські. Дивилися усілякі розважальні шоу, а між шоу російські новини. Російський інформаційний простір ніколи не був позитивним по відношенню до України. Звідти і причини. Починаючи з минулого року почалася справжня інформаційна війна. Ви пам’ятаєте як Януковича пан Кисельов (російський журналіст Дмитро Кисельов – «Главком») порівнював з Мазепою і багато чого іншого було. А зараз це абсолютний жах. Російські медіа є складовою частиною операції, спрямованої проти України в цілому.

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: