«Маразм крепчает», або що робити з Путіним?

Ставлення Президента до правоохоронної системи викликає подив та нерозуміння. Публічно озвучені плани Віктора Януковича щодо реформування кримінальної юстиції на практиці мають невтішні результати: зміни в правоохоронному законодавстві часто непослідовні і не логічні, продиктовані політичною кон’юнктурою, а іноді залишають враження відверто лобістських дій. І справа тут не тільки в судовій реформі, про яку вже багато було сказано як у Європі, так і в Україні. Найпоказовіші моменти такого реформування залишаються поза увагою преси та громадськості, оскільки на перший погляд, стосуються дрібних нюансів роботи правоохоронців та їх взаємин з громадянами. Однак, це лише на перший погляд.

За останні місяці навіть представники Партії регіонів, з якими кожного дня вдається налагоджувати конструктивну співпрацю в парламентському комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, у приватних розмовах не могли толком пояснити дії Віктора Януковича. При цьому, найбільше вражали його рішення застосовувати право вето щодо надзвичайно корисних законів, які були ініційовані діючим урядом або членами фракції Партії регіонів, підтримані профільним комітетом та конституційною більшістю депутатів у сесійній залі.

-- Вето з переляку?

В Адміністрації Президента взагалі дуже дивно ставляться до правоохоронного законодавства. Найяскравіший приклад – нещодавнє вето Віктора Януковича на ухвалений в лютому закон №7084 «Про внесення зміни до статті 155 Кримінально-процесуального кодексу України» (щодо вдосконалення порядку взяття особи під варту). Документ передбачав звуження можливостей застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою. На перший погляд могло би здатися – на Банковій злякалися, що всіх опозиціонерів доведеться повідпускати на волю з СІЗО. Проте, найдивнішим є те, що ні Луценко, ні інші його колеги по нещастю під дію цього послаблення не потрапляли.

Правову політику Адміністрації Президента важко зрозуміти. Там забагато юристів і кожен з них веде свою політичну гру. В парламентському комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності дуже позитивно сприйняли законопроект №7084. Тим більше, що його подав Кабмін за підписом Прем’єр-міністра України Миколи Азарова, і за нього проголосувала конституційна більшість депутатів. Ні в кого ніяких заперечень чи зауважень не виникало. А Президент взяв і наклав вето. Усі намагання з’ясувати мотиви такого рішення Януковича ні до чого не призвели. Ніхто цього адекватно пояснити не зміг.

Через такі вето Януковича ми і маємо ситуацію, коли хлопців і дівчат, ще зовсім юних, тримають в СІЗО за сміхотворними звинуваченнями: чи то за обливання фарбою пам’ятника, чи за смаження яєчні не в тому місці. І ініціаторів Податкового майдану за нібито псування плитки мордують в слідчих ізоляторах. Це не випадково, адже тримання під вартою часто використовується як покарання, засіб психологічного і морального тиску. Наші правоохоронці вважають, що коли людина за гратами – з нею простіше працювати, можна максимально принизити, а потім отримати потрібні свідчення. Це ще старі радянські методи.

Україну вже давно критикують за це в Європі. Нарешті Кабмін розробив спеціальний закон, запропонував, щоб під варту можна брати тільки тих, кому загрожує покарання більше 5 років. Не менше 8 тисяч людей змогли б одразу вийти на волю. Але не склалося. І наші СІЗО й надалі будуть переповнені людьми, яким без жодної шкоди для слідства можна було б обирати інший запобіжний захід: поруки, застава, підписка про невиїзд та інші.

-- Президент і «схеми» амністії

Треба згадати ще одне дивне вето від Януковича – щодо змін до закону «Про застосування амністії в Україні». Законопроект був внесений в тому числі і представниками Партії регіонів. В ньому передбачалося, що на стадії досудового слідства, як це роблять зараз, амністію не застосовуватимуть. Очевидно, що не можна амністувати людину, якщо суд ще не визнав її вину. Це абсолютно конституційна позиція. З цим погодилась і більшість депутатів.

З першого погляду, вето нелогічне. Проте, воно стає зрозумілим, якщо придивитися до корупційних схем навколо амністії. Кримінальні справи часто порушуються для вирішення чиїхось корисних інтересів: щоб знищити або відібрати бізнес, або може просто «відступні» вимагати. Якщо слідчий точно знає, що перспективи в суді справа не має, то він намагається підсунути її під амністію і спеціально формулює таке звинувачення, щоб воно під неї підпало.

Зрозуміло, що за це потрібні люди вимагають та отримують хабарі, і ніякої тобі політики. Величезна армія людей на цьому наживалася. Кожного року на стадії досудового слідства під амністію підпадало біля 10 тисяч людей. Справу взагалі поставили на потік – спочатку відкривають, потім її за хабар ведуть під амністію. Впливова група людей зацікавлена в тому, щоб зберегти цю корупційну кормушку, очевидно вони змогли відстояти свої інтереси.

-- Реформуємо кримінальну юстицію під Тимошенко?

В іншому резонансному документі, який стосується правоохоронної системи також чітко просліджується пряме втручання Президента. Мова йде про ухвалення законопроекту №8006 «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» (щодо ознайомлення обвинуваченого і захисника з матеріалами кримінальної справи).

Насправді, якби це не було пов’язане з розслідуванням кримінальної справи щодо Юлії Тимошенко, то на проголосований документ ніхто б і уваги не звернув. Можна багато говорити про те, що ухвалений документ порушує закріплені в Конституції права людини й настільки він недолугий. Але один нюанс говорить сам за себе. Виявляється, що законопроект Рибакова-Каплієнка про строки ознайомлення з матеріалами кримінальної справи відкрито лобіював сам Янукович. На зустрічі з Володимиром Литвином на початку березня він назвав цей документ першочерговим для прийняття. Після цього спікер негайно включив його для розгляду в першому читанні, а потім і в другому. Чи в когось залишаються сумніви, що цей закон став частиною розробленого на Банковій плану?

Варто чесно визнати, що чинні норми Кримінально-процесуального кодексу не надто демократичні, адже діють ще з 1961 року. Але, навіть таке законодавство не може забезпечити гарантоване проходження справи Тимошенко на слідстві й в суді. На погляд людей, які «курують» суд над Тимошенко, вона надто довго читає справу. Тому вирішили змінити 218 статтю Кримінально-процесуального кодексу й забрати у неї таку можливість. Хоча б мали спочатку запитати в Генерального прокурора, чому в справі проти Тимошенко аж 180 томів. Я впевнений, що там 95% макулатури, тим не менше, захист має перечитати кожну сторінку.

Я вже якось заявляв, що для ознайомлення з документами могло піти ледь не 15 років. Голова Вищої ради юстиції зі мною не погодився й сказав, що 7,5 років було б достатньо. Очевидно, що поки Тимошенко ознайомлювалася б з цією справою, то вже двічі могла стати Президентом.

Саме тому в Адміністрації Президента намагаються створити Юлії Тимошенко «особливі умови» на законодавчому рівні. Але якщо чиновники хочуть максимально швидко винести вирок й створити для справи «зелену вулицю», то їм доведеться змінювати ще не одне положення Кримінально-процесуального кодексу. Є ще безліч норм законодавства, які також можуть бути використані захистом Юлії Володимирівни для того, щоб справа одразу ж була повернута на додаткове розслідування.

Чесно кажучи, я навіть пропонував деяким представникам влади, що замість перекроювання всього законодавства під справу Тимошенко, простіше ухвалити окремий закон. Умовно його можна назвати: «Особливості розгляду кримінальної справи Юлії Тимошенко в суді». Бажано, щоб його подали від імені Президента, не прикриваючись стрілочниками. Цей документ більшість швиденько б ухвалила, і всім було б зрозуміло, що і за чиїм наказом відбувається.

Інакше від політичного шоу «Влада проти Тимошенко в суді» страждають тисячі сторонніх людей. Ліс рубають – тріски летять. Фактично, через війну проти Тимошенко влада потопталась по правах всіх українців. Раніше ні захисник, ні обвинувачений не могли обмежуватися в часі для ознайомлення з матеріалами справ. Тепер обмеження з’явилося. А в Конституції України чітко записано, що права людей не можуть бути обмеженими або звуженими. Ні за яких обставин, і Конституційний Суд України не раз підтверджував це в своїх рішеннях.

З іншого боку, слідчий вже завершив розслідування кримінальної справи проти Тимошенко й передав матеріали на ознайомлення захиснику та обвинуваченому. Вже складено відповідний протокол й почалася процесуальна дія – ознайомлення. Але ж закон не має зворотної сили, і вже в процесі ознайомлення зі справою не можна змінювати його порядок. Тому положення ухваленого в п’ятницю закону взагалі не можуть поширюватися на справу Тимошенко. Це ж очевидно!

Можна було б припустити, що існуючі справи проти Тимошенко закриють, видумавши щось нове. Мовляв, щоб за новим обвинуваченням можна було обмежити строк ознайомлення з матеріалами й встигнути до осені 2012-го винести вирок. Дехто вже й заяви Рената Кузьміна про нову справу з газовими контрактами в цю схему вписує.

Згадайте, з яким пафосом вони усьому світу доповідали про порушення Тимошенко з кіотськими грошима й «швидкими»! Перспективи у них не було з самого початку, але ж ми не будемо серйозно припускати, що Генеральний прокурор вийде і привселюдно скаже: «Шановні, в діях Тимошенко з кіотськими грошима і «швидкими» складу злочину не було». Хотів би я на це подивитися.

«Маразм крепчает», - інакше й не скажеш. Нову справу ще ж розслідувати треба. А що робити з другим фігурантом справи - Володимиром Путіним? Може він саме через це в Україну й приїхав – за викликом нашої Генпрокуратури? Чому ні – Тимошенко саме ж з ним газові контракти підписувала. В прокуратурі повідомили, мовляв, Тимошенко, маючи особисту зацікавленість, підписала документи разом з керівництвом Росії. Як цю справу можна без Путіна розслідувати?

Тож самому Президенту треба визначитись, чого він хоче від правоохоронної системи та чи дійсно він бажає реформувати кримінальну юстицію за європейськими стандартами. Але вже зараз із впевненістю можна сказати – поки в його діях та ініціативах проглядаються тільки вибірковість та непослідовність. З такими підходами проводити реформи правоохоронної системи практично неможливо.

{1-}

Віктор Швець, народний депутат України, голова Комітету ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності