Лист до Юрія Луценка

Дорогий Юрію!

Велика честь для мене написати тобі – відтепер знаю в обличчя бодай одного свого читача))

Причина друга, яка спонукала написати тобі – людське і професійне розуміння того, що в історії київської (та й не тільки її) юстиції два процеси «віднині і довіку» стоятимуть поруч в підручниках історії: процес Бейліса та процес Луценка.

І справа навіть не в тому, що розділяють вас обидвох якихось сто років. Справа, насамперед, в тому, що «суд» над тобою в суспільній свідомості зайняв те місце, яке у свідомості підданих російських в 1913 р. зайняв «суд» над тим безвинним. А саме: відсутність в державі самого поняття «права» та закону, яке це право висловлює, формулює, закріплює на письмі та є одне для всіх. Обидва судових процеси у суспільній свідомості є несправедливими, незаконними, є глумом над самим поняттям незалежного та справедливого судочинства.

І це дуже погано – не тільки для тебе, не тільки для твоєї родини і твоїх друзів, але для суспільства і для нашої Батьківщини в цілому.

Це так тому, що у свідомості всіх, хто уважно спостерігає за перебігом цього «суду» міцно і, боюся, надовго вкоренилося поняття: це паскудна держава, паскудна влада, Україна як держава - це відсутність права та закону, Україна як суспільство – це відсутність яких-небудь моральних імперативів та етичних обмежень.

Ще більш руйнівним наслідком для суспільної свідомості наших небайдужих громадян є десакралізація влади як такої, відсутність щонайменшої до неї поваги з боку і тих, хто її обирає, і тих, хто їй служить, і тих, хто наданими нею преференціями досхочу користується. У представників різних суспільних груп з якими я, користуючись мінливим статусом колишнього телеперсонажа, спілкуюся, вже укорінилося розуміння, що нинішні можновладці, так само як і їх попередники, не матимуть в майбутньому права не тільки на справедливий суд, але й на захист своїх особистих та майнових прав взагалі.

І це – один з найбільших деструктивних наслідків як «процесу Бейліса», так і «процесу Луценка». Як сказав якось один з перших Президентів України, «воно вже не тільки не те, але воно вже і не це. І коли оце вже виходить за це, оце вже страшно».

Тримайся. «Зло довго тривати не може» ( Йосип Сліпий).