Декілька друзів Путіна

    • Олег Бєлокос
      експерт
    • 9 Травня, 2015, 23:29
    • Розсилка

    У хід пішло те, що ще в радянські часи в народі влучно називалось «показухою»

    Любить, дуже любить Володимир Володимирович бути у центрі уваги. А хіба можна знайти кращу нагоду для того, щоб поніжитися, хоча б недовго, у променях слави, ніж грандіозний військовий парад?

    Ну, і як здавна ведеться у Росії, заодно використати ювілей Перемоги над нацистської Німеччиною для привласнення собі історії України, Білорусі, Молдови, Грузії та інших країн-колишніх республік СРСР, у тому числі шляхом нав’язливої пропаганди тези щодо начебто «спільної історії братніх народів».

    У хід пішло те, що ще в радянські часи в народі влучно називалось «показухою» – тенденційні публікації у пресі, популярні сьогодні в Росії книжки різного роду «псевдо-істориків», пропагандистські бойовики, жорстка анти-західна риторика часів «холодної війни», мотопробіги кремлівських байкерів, виділення коштів на заходи в європейських країнах, чисельні ультра-патріотичні акції у соціальних мережах, незамінні георгіївські стрічки у самих неочікуваних місцях, футболки з Путіним і ветеранами, конкурси і виставки, зокрема кондитерських виробів у вигляді похоронок, войовничі бабусі-трансфомери, ура-перформанси (у тому числі відомі георгіївські «тверк-бджілки», які у квітні «підірвали» пострадянський Інтернет).

    Однак, найбільшим, або як кажуть сьогодні в Росії «знаковим» заходом, мав стати парад Перемоги в Москві 9 травня, під час якого Путін, стоячи поруч з труною вождя світової революції, у супроводі гостей та чисельного почту гордовито споглядав би на шеренги відданих і крокуючих прусським кроком «зелених чоловічків», що мали б демонстрували готовність виконати будь-який наказ господаря Кремля, та купу танків, гармат, літаків і ракет, які за задумом вселяли б страх в уми народів світу.

    Показово, що апогеєм святкування по-путінськи став саме масштабний військовий парад, як тріумф відвертого і агресивного мілітаризму, що так сильно полюбляли і полюбляють колишні і сьогоднішні диктатори.

    Як відомо, під різними приводами (парад, наряд, шабат, погане самопочуття, імпічмент, наявність у Москві посла тощо) відмовилися від участі у широко анонсованому кремлівському дійстві керманичі Польщі, США, Великої Британії, Канади, Білорусі, Фінляндії, Бельгії, Нідерландів, Норвегії, Австралії, Південної Кореї, Чорногорії, Ізраїлю, Болгарії, Молдавії, Литви, Латвії, Естонії та низки інших.

    Отже, 9 травня на трибуні Мавзолею поруч з володарем Росії, були лідери або повноважні представники Казахстану, Вірменії, Азербайджану, В’єтнаму, Венесуели, Індії, Зімбабве, Єгипту, КНР, КНДР, Куби, Монголії, Палестинської Автономії, Південної Африки, Сербії, Боснії і Герцеговини, Таджикистану, Туркменістану, Чехії.

    Жодним чином не применшуючи їхній внесок у Перемогу (як відомо, капітуляція Японії, проти якої воювали деякі з вказаних країн, була підписана лише 2 вересня 1945 року), у контексті завершення Другої світової війни все ж таки чомусь згадуються саме ті держави, які 8 травня 1945 року разом з СРСР підписали в Берліні остаточну капітуляцію Німеччини…

    На відміну від доволі симпатичного афериста-героя відомої кінострічки «11 друзів Оушена», який так елегантно обчистив казино у Лас-Вегасі, московському володарю, який нахабно вкрав частину території сусідньої (колись братерської) держави, його сьогоднішні друзі мало чим можуть допомогти йому, навіть у справі втримання награбованого. Можуть, правда, оголосити купу величавих тостів і надавати безліч вітіюватих компліментів, але цим, скоріше за все, й обійдуться.

    Адже, ні для кого не є секретом, що у даному випадку йдеться не про Другу світову війну, а про сучасну геополітику.

    Отака вона – сумна ціна політичної ізоляції.

    Візит же Генерального секретаря ООН в Москву саме в ці дні наочно засвідчив не лише глибоку моральну кризу цієї міжнародної організації, що мала б однозначно засудити агресію Росії, але й розлад світової, післявоєнної архітектури безпеки, узагалі.

    Ну, а українському суспільству, обуреному цинічною агресією Кремля проти України, вже стало очевидним, що Москва остаточно втратила символічне право бути правонаступницею СРСР, як країни-переможця нацистської Німеччини. За цей рік ми зрозуміли, що новій Україні слід нарешті приєднатися до тих країн, які саме 8 травня згадують і вшановують усіх ветеранів.

    Ми також добре усвідомили, що у справі захисту Батьківщини слід покладатися, насамперед, на себе, а справжня боєготовність армії не має нічого спільного з показовим маршируванням.

    Вочевидь, нам навряд чи вдасться разом з усім цивілізованим Світом подивитися «хеппі-енд» правління сьогоднішнього очільника Кремля. Натомість, сама логіка об’єктивного історичного розвитку диктує йому безславний крах і місце в історії, якому мало хто буде заздрити.

    У тому числі, й декілька «парадних друзів».

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Віталій Бала
    Віталій Бала

    Політолог

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Станіслав Груздєв
    Станіслав Груздєв

    Фотокореспондент «Главкома»

    Ігор Ляшенко
    Ігор Ляшенко

    Видавець

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ