Чому україномовні громадяни розмовляють російською?

    • Богдан Гаврилишин

      Громадський діяч, Президент Фонду Богдана Гаврилишина

    • 14 Серпня, 21:01
    • Розсилка
    pustunchik.ua

    Завдяки Революції Гідності і через агресію Росії, Криму, АТО більшість нашого суспільства стали дійсно патріотичними без огляду на етнічне походження, релігію, материнську мову, побутові звичаї. Це дуже позитивна еволюція...

    Одначе, дивує, що російська мова домінує в багатьох ЗМІ, програмах на телебаченні, газетах, тижневиках і особливо в журналах люкс, друкованих на дуже доброму папері з чудовими світлинами. Я часто літаю рейсами з Києва до Женеви і з Женеви до Києва, там в бізнес-класі роздають газети і журнали. Є аж 15-20 газет тижневиків і декілька журналів російською мовою, але якщо попросити щось українською мовою, то мають і то не кожного дня лише єдине видання – «Дзеркало Тижня».

    В особистому спілкуванні між людьми, які прекрасно знають українську мову, російська теж домінує. Чому це так? Є офіційна політика дерадянізації – зміна назв, міст, місцевостей, вулиць. З маленькими винятками це пройшло швидко, без конфліктів. Що заважає громадянам України, які знають українську мову, навіть люблять її, спілкуватися рідною мовою? Чи це по інерції, так звикли за Радянського Союзу? Українська мова мала офіційний статус, але було більш комфортно, я б сказав, безпечніше і тому мудріше розмовляти мовою «старшого брата». Крім цього, російською мовою видавались книжки в Україні на всі теми, про всі сфери людської діяльності. Цитую приклад: «Один киянин, який працював 2 роки в Міжнародному Бюро Праці в Женеві, повернувшись до Києва на 1 рік, опублікував чотири книги, три з них – російською і одну маленьку українською мовою. Коли я запитав його чому, він відповів: «Російською мовою книжки вийшли великим тиражем, таким чином про мене і мій досвід за кордоном знатимуть багато людей, мій статус в суспільстві зросте, і партія буде задоволена. Українською мовою – це маленький тираж, але я його опублікував, бо моя совість мені підказувала зробити, бодай, такий маленький жест».

    Повертаючись до теперішнього часу, спостерігаю, що чимало українців, куди б вони не приходили, кого б вони не зустрічали, про щоб вони не говорили, починають російською – річ ясна, що і люди, до яких вони звертаються, реагують у відповідь тією ж мовою. Після повернення до України у 1988 році я побував у всіх її куточках, але розмовляв лише українською мовою. Будучи в Ялті, деякі радо відповідали українською, а інші – з перепрошенням російською.

    В Донецьку, куди я поїхав робити презентацію книги «До ефективних суспільств. Дороговкази в майбутнє» була серія приємних несподіванок. Я жив в готелі «Донбас-Палац», що належить Ахметову. Троє дівчат в приймальні привітали мене російською мовою, а я сказав, що спілкуюся українською, то ж, вони відразу з посмішкою перейшли на чудову українську мову. То саме повторилося і з офіціантами. Що більш цікаво – перед поїздкою до Донецька на презентацію своєї книги в Університеті державного управління в Донецьку, мене попередили, що потрібно зробити переклад «Дороговказів» і російською мовою (книга була опублікована на 8 мовах включно з корейською та японською), і мій помічник привіз 150 примірників українською та російською мовами. Приходжу до ректора, він тепло вітає мене українською мовою і відразу каже, що постійні викладачі читають свої лекції лише українською мовою. Гості можуть це робити російською. Проректор додав, що коли моя книга з'явилась українською в 90-му році, він написав на її базі свою докторську дисертацію. Я зробив коротку презентацію, і в дискусії всі студенти ставили запитання чи робили зауваження тільки українською, одна дівчина навіть запитала: «Богдане Дмитровичу, чи велика різниця між нашими регіонами і чи є небезпекою для нашої суверенності та територіальної цілісності?» Я відповів, що два тижні тому я робив подібну презентацію в Івано-Франківську в Прикарпатському університеті, і випадково одна студентка поставила теж запитання і сформулювала його точнісінько так само. Тоді я запитав: «А яка є різниця між вами і ними?»

    Повертаюся до питання: «чому україномовні громадяни починають говорити російською». Чи це підсвідома меншовартість, чи це ще залишки в нас малоросів з часів Російської Імперії? В інтерв'ю від 3 серпня для газеті «День» з Римою Зюбіною є така думка: чому поляки вистояли при тоталітарному режимі? Бо в них був важливий фактор, якого в нас немає, – це мова. Але нас, на жаль, культурологічно не об'єднує мова. Як вилікувати цю нашу спільну хворобу?

    Річ ясна – нам треба зберігати знання і російської мови, проти неї ніколи не було і не повинно бути упереджень, але кожен громадянин, громадянка, які знають українську мову, а це переважна більшість населення, особливо молоде покоління, повинні ПОЧИНАТИ РОЗМОВУ БУДЬ-ДЕ, БУДЬ З КИМ, БАЙДУЖЕ ПРО ЩО УКРАЇНСЬКОЮ. Тоді їхні співрозмовники будуть відповідати українською і, як показує мій досвід, робитимуть це радо, навіть з посмішкою. Таким чином ми звільнимо самих себе від застарілих стереотипів, спілкуватися українською мовою стане для всіх нормально і легітимно.

    Джерело: Українська правда

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Віталій Бала
    Віталій Бала

    Політолог

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Станіслав Груздєв
    Станіслав Груздєв

    Фотокореспондент «Главкома»

    Ігор Ляшенко
    Ігор Ляшенко

    Видавець

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ