Про обов'язкову військову службу для жінок

Останнім часом ухилянти, чи кремлеботи, біс їх розбере зараз, активно розганяють меседж «не підемо служити, поки жінки не служать» і «в Конституції написано, що служити мають усі громадяни, чому ж мобілізовують лише чоловіків?».

Так от. В Конституції, рідні мої, нічого подібного не написано.

Відкриваємо статтю 65 і читаємо: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону».

Не треба бути юристом, щоб зрозуміти, що якщо «захист Вітчизни» згадується одним рядком з «шануванням символів» (немає таких структур, куди б призивали шанувати символи), значить, словосполучення «захист Вітчизни» вживається у загальному розумінні. Волонтери теж беруть участь у захисті Вітчизни. Або стара бабця, яка повідомила військовим про ворожих диверсантів.

А от саме «військова служба» – конкретний термін – відбувається «відповідно до закону». А в законі чітко прописано, хто є військовозобов'язаний, а хто ні. Та ж 80-річна бабця може захищати Вітчизну, і вона це робить – наприклад, коли ставить на місце десь у черзі симпатиків «русского міра» – але не може захищати саме на військовій службі. 65-річний чоловік є абсолютно дієздатним, повносправним громадянином. Він має право працювати, голосувати на виборах, може навіть бути обраний президентом – але служити не може. Бо він не є військовозобов'язаним за віком. А жінки – за статтю.

Це все з юридичної точки зору. А тепер з практичної. Я давно і послідовно стою на позиції, що військова служба для жінок має бути виключно добровільною. Гендерна рівність між чоловіками і жінками у війську стосується лише тих жінок, що вже у війську.

І справа тут не лише в тому, що кожен чоловік, навіть покалічений, може зачати необмежену кількість дітей, а покалічена жінка навряд чи когось виносить і народить.

Жінки в основній своїй масі є непридатними для військової служби не в силу фізіологічних (адже не на всіх посадах необхідна фізична сила) чи тим більше інтелектуальних особливостей, а в силу соціальних ролей. У переважної більшості молодих жінок є неповнолітні діти, таких жінок мобілізувати завідомо не вдасться, бо хтось має виховувати тих малих. (Є випадки, коли служить мама, а батько вдома з дітьми – це нормально, але таких сімей небагато).

А бездітні молоді жінки, які не хочуть служити (а вони не хочуть, інакше б уже пішли добровольцями) – якщо їх мобілізувати, вони миттєво завагітніють і отримають відстрочку на 18 років. Держава витратить час і ресурси на їхню підготовку й утримання – і на виході отримає... покращення демографічної ситуації, але не більше. Це важливо, але виграти війну важливіше, бо після війни демографічна ситуація покращиться сама собою. Після всіх великих війн завжди масово народжуються діти.

Залишаються жінки 40+ без неповнолітніх дітей (які за віком уже не завагітніють). Але в жінок такого віку дуже часто є вже старенькі батьки, яким потрібен догляд. Коротше кажучи, проблему з людським ресурсом вони не вирішать.

У нормальній, а не ухилянтській реальності під час війни більшість чоловіків і жінки-добровольці служать у війську, а решта жінок в цей час дбають про дітей, старих, волонтерять, опановують «чоловічі» спеціальності, щоб замінити в тилу мобілізованих хлопців. Також жінки можуть залучатися до трудової мобілізації, але якщо мають неповнолітніх дітей, то тільки неподалік від дому. Кожна жінка, яка робить вищеперераховане – бере посильну участь у забезпеченні виживання держави й нації.

Жінки – тил нації. Як армія неможлива без тилових підрозділів, так неможлива й нація.