Стара Європа потребує нових підходів

Результати виборів у Нідерландах, а до того у Словаччині та Швейцарії, протести в Ірландії – залізний симптом того, що у найближчі роки Європа буде суттєво правішати. На черзі – Швеція, за нею – Франція, Німеччина та інші європейські країни.

Цей процес є закономірним, адже історія розвивається циклічно, але цього разу на циклічність наклалася ще й провальна міграційна та мультикультурна політика.

Запобігти неминучому процесу приходу до влади правих у Європі ми не зможемо. Але маємо враховувати для себе кілька фактів для того, щоб зрозуміти, як діяти далі.

Перше – майже всі ультраправі та деякі просто праві партії Європи симпатизують Путіну. Для них він як був, так і залишається однією з ікон світового консерватизму.

Друге – майже всі, за рідкісним винятком, ультраправі партії Європи налаштовані проти України, оскільки вважають її маріонеткою лівих, глобалістів та ідейно ворожою країною. Так, для західних політиків ідеологія досі має величезне значення.

Третє – для ультраправих партій Україна є потенційним джерелом додаткових мігрантів, яких вони бачити в себе не хочуть.

Що маємо робити в такій ситуації ми? Принаймні не вдавати, ніби нічого не відбувається, і не заплющувати очі на тектонічні процеси у сусідів.

Нам потрібно налагоджувати співпрацю хоча б на парламентському рівні з усіма європейськими силами, яких підтримують мільйони європейців, і з правими також.

Інакше раптом може настати момент, коли у Європі ми залишимося самі.

Ми маємо пояснити європейським та американським правим, що у війні з Росією ми захищаємо не глобалістів, не ліві ідеї, а власну землю, традиції, цінності, мову, тобто все те, що і для них має принципове значення.

Ми маємо також пояснювати їм на конкретних прикладах штучність путінського консерватизму та його антиєвропейську спрямованість, включаючи цілеспрямовану ісламізацію Росії, орієнтацію на Китай, переслідування там правих сил тощо.

Нові часи не є катастрофою, вони просто вимагають нових підходів. І цим підходам ми маємо навчитися.