Ветеранів не вдасться не помічати

І наші потреби теж. Звучить цинічно? Ні, правдиво. Бо майбутнє країни, що воює, великою мірою буде триматися на ветеранах. І їх, їхніх родин, сімей загиблих героїв після перемоги буде величезна кількість. 

Що ж робити? Не втратити нагоду! Уже зараз треба чути людей, які вас захищають, чути людей, які втрачають через р#сню найдорожче, і готувати для них поле для повернення. І не треба думати, що ветерани егоїстично хочуть змін лише для себе. Ні. Навпаки. Простий приклад: якщо в громаді є ветеран із ампутацією і ця громада почне бодай пандуси ставити, то цими пандусами користуватимуться не лише ветерани, а й цивільні, що втратили кінцівки. Тому якщо раніше, дякуючи «добросовісним» медіа, які хотіли хайпанути на згадці про ветерана з гранатою у своїх статтях, у громаді могли скоса поглядати на захисника і він був радше обузою. То зараз: цінуйте, що вони є, і покращуєте благоустрій усієї громади. 

Повага формується там, де немає місця стигматизації

До 24 лютого 2022 року які не які пільги ветерани мали. Наприклад, безплатний проїзд в метро чи маршрутках. Але згадаймо, як це працювало. Мʼяко кажучи, не дуже. Маршрутники нерідко могли заявити, що «нема пільгових місць» і не пустити військового в салон. Прояв неповаги у всій красі. Оце маленький зріз суспільства, яке не розуміє ціну такої дії. І що людині, яка віддавала кращі роки життя, втрачала побратимів, здоровʼя, треба дякувати. Саме так соціальна стигматизація поширювалася на ветеранів: через медіа, пихатих чинуш і через звичайних працівників, які не відстрілювали, що живуть, завдяки цій людині в пікселі.

Після 24 лютого ситуація змінилася бодай тому, що більшість побачили, що ті ветерани, мої побратими та посестри, яких вони остерігалися чи хамили, пішли ж у перші дні захищати країну. Багато з них уже загинули.

Ціна перемоги

Мене дуже дивує, що з 2014 року лише зараз в Україні вперше провели дослідження про те, чого хочуть ветерани. 

Це дослідження – позитивний дзвіночок, адже це означає одне: швидше за все нам не будуть навʼязувати своє бачення пільг і «плюшок». Нас нарешті вирішили почути. І зробив це Український ветеранський фонд, який працює трохи більше року. 

Завдяки дослідженню всі ці міністерства, ГОшки, держустанови, центральні органи виконавчої влади нарешті довідаються, що, наприклад, ветерани, які отримували державні послуги, не були ними задоволені. Що цілих 48,9% тих, хто отримував медичне обслуговування – ним незадоволені. А ще 20,4% – ну взагалі не в захваті від психологічної реабілітації.

Якщо вивчати дослідження далі на предмет того, що хочуть робити ветерани після війська, то от, будь ласка: понад 60% радо зайнялися би власною справою. І, якщо грубо прикинути, що ветеранів і їхніх родин після перемоги буде 5 млн, то це майже 3 млн потенційних підприємців – малих, середніх, може навіть великих бізнесів. Звісно, ці підрахунки нерелевантні, але якщо навіть 100 тисяч ветеранів чи членів їхніх родин займуться бізнесом, то це вже дуже багато. 

Фермерство, ОПК, промисловість, відеопродакшн – і так далі, і так далі. З таким масштабом Україна дуже швидко стане на ноги економічно, культурно і в плані оборони. 

На початку повномасштабної війни президент сказав «ЗСУ стійте міцно, бо ви все, що у нас є». Головне, не забувати цей момент. Момент, коли все, що було в України – це саркастичні, постійно втомлені хлопці та дівчата в пікселі і мультикамі, багато з яких усвідомлювали, що їм знову доведеться робити брудну і страшну роботу, що знову треба повернутись в пекло. Але країна потребувала їх і вони пішли. І роблять цю роботу, виснажені, невдоволені, але роблять. Коли війна закінчиться – Ви, українці, будете всім, що є в цих хлопців та дівчат. Не забудьте про тих, хто не забув про Вас, коли Ви найбільше цього потребували.

Тому прислухайтеся до ветеранів, військових. Ціна, яку платимо за нашу перемогу надто висока. І сльози матерів і вдів, загибелі побратимів, осиротілі діти, жертовність захисників та захисниць повинні мати гідну відповідь суспільства. Цю ціну ніколи ніхто не має підважувати. Бо повага до ветеранів і їхніх потреб – це не про благополуччя окремих людей, це про любов до держави та вдячність тим, хто великою ціною цю державу зберіг.