Україна: час змінювати суспільні відносини

    • Володимир Щербина
    • 20 Жовтня, 2014, 19:39
    • Розсилка

    Єдиним джерелом фінансування усіх без винятку економічних процесів, в тому числі й тих, які фінансує держава через податки, є реалізована в економіці праця.

    Проблематика суспільно-економічних відносин в Україні

    Єдиним джерелом фінансування усіх без винятку економічних процесів, в тому числі й тих, які фінансує держава через податки, є реалізована в економіці праця. Через податки держава перерозподіляє певну її частину. Навіть для утворення прибутку, що теж є одним з джерел фінансування податків, необхідні належні умови функціонування праці, бо вона не лише створює товари і послуги, а й визначає платоздатність ринку. Інших поточних джерел фінансування не існує: новий чистий продукт (додана вартість) складається лише з зарплати і прибутку. Тому саме перерозподіл праці має найвищий суспільний та економічний пріоритет.

    Проте, заробітна плата в Україні перерозподіляється не лише через податки. Існують "нарахування" на зарплату, які не визнаються податками, проте є відособленням частини реалізованої праці від доходів працівника.

    Історичною основою "нарахувань" на заробітну плату є радянська практика створення суспільних фондів споживання. Ці фонди є притаманними лише соціалістичному суспільному устрою, коли приватна власність "не створюється". Теоретичне обґрунтування їх створення, як вважалося за часів Радянського Союзу, надав К.Маркс у роботі "Критика Готської програми" (1875р.). Функційно вони використовувалися на "безоплатні" освіту та охорону здоров’я, культурне та побутове забезпечення населення (включно з будівництвом "безкоштовного" житла), фізичну культуру та відпочинок, соціальне забезпечення та страхування, ба навіть (і значною мірою) - на доплати до заробітної плати.

    Хоча у частині витрат фінансування цих потреб відбувалося з державного бюджету, в частині доходів самого бюджету фінансування здійснювалося за рахунок відрахувань від планового прибутку соціалістичних підприємств і спрямування на ці цілі частини індивідуального споживання їх працівників. Простіше кажучи — значною мірою за рахунок недоплати працівникам заробітної плати. Ця недоплата була організована у вигляді "нарахувань" на заробітну плату, які сягали понад 50% нарахованої заробітної плати по підприємству за місяць і визначалася загальною сумою.

    З часом, вже за часів Незалежності, з усього різноманіття функційного призначення суспільних фондів споживання залишилася лише функція фінансування фондів соціального страхування, які діють по типу спільного казана: якщо страховий випадок не настав, то для конкретного працівника гроші пропадають. Крім того, вони за визначенням є "суспільними", тобто не належать нікому конкретно. Формально вони не належать навіть державі, бо нібито, це гроші людей... Поповнення їх є загальнообов’язковим і здійснюється роботодавцями без відома і згоди працівників. Визначення зобов’язань і подальша сплата здійснюються роботодавцем шляхом нарахування єдиного соціального внеску (ЄСВ) у відсотках до суми заробітної плати і перерахування коштів у пенсійний фонд. Ставка ЄСВ залежить від класу професійного ризику. Їх нараховується 67 і вони охоплюють професії від діяльності в гуманітарній сфері до добування вугілля шахтовим способом. Віповідно, ставка ЄСВ зростає від 36,76% для 1-го класу до 49,70% для 67-го.

    Пенсійний фонд розподіляє ці кошти за чотирма напрямами соціального страхування. Наприклад, для першого класу професійного ризику структура розподілу наступна:

    90,32% - внески у пенсійний фонд, 4,08% - страхування на випадок безробіття, 3,81% - страхування від тимчасової втрати працездатності, 1,80% - страхування від нещасних випадків та професійних захворювань.

    Крім того існує ще так звана персоніфікована частина ЄСВ, яку сплачує сам працівник (точніше - його роботодавець, як податковий агент, здійснюючи утримання з заробітної плати працівника і перераховуючи утримані кошти у той самий солідарний пенсійний фонд). Приблизний розмір цих утримань до 5% від заробітної плати, з яких 2% - кошти пенсійного фонду.

    Як бачимо, основну частку у структурі ЄСВ займає солідарний пенсійний фонд.

    Проте, роботодавець не має притаманного джерела фінансування для сплати "нарахувань" на заробітну плату. Цим джерелом є потенційна повна сума, яку він мав би заплатити працівникові і з радістю це зроби в би, а працівник вже мав би сам виконувати усі зобов'язання, які встановлює держава. "Нарахування" автоматично відділяють частину заробітної плати і комунізують її (усуспільнюють). Цим порушується приватний характер праці: обмежується право працівника на використання частини його праці за пріоритетами його сім'ї та родини, а якщо він не доживе до пенсії, – гроші для родини будуть втрачені. Потенційна капіталізація цих коштів за час трудового стажу втрачається гарантовано, бо платити відсотки за використання цих коштів не передбачено.

    Крім того, зобов'язань зі сплати податків та солідарних пенсійно-соціальних внесків виникає більше, ніж існує джерела їх покриття — тієї ж таки заробітної плати.

    Ось приклад конкретного виробничого підприємства: потрібно виплатити 2767 гривень чистої заробітної плати штатному працівникові за місяць роботи. Скільки коштів потрібно мати на рахунку?

    Розрахунок:

    Нараховано оплата праці: 3377 грн.

    Утримано Єдиний Соціальний Внесок (ЄСВ): 3377*3,6%=122 грн

    Податок на доходи громадян (ПДФО): (3377-122)*15%=488 грн.

    Нараховано Єдиного Соціального Внеску (ЄСВ): 3377*38,47%=1299 грн

    Податок на додаткову вартість (ПДВ) 20%: (3377+1299)*0,2=935грн

    Відповідь: На рахунку потрібно мати 3377+1299+935=5611 грн.

    З них податків: 2844 грн., а заробітної плати: 2767 грн.

    Вже на цьому прикладі видно, що зобов'язань більше, ніж заробітної плати.

    Крім того, не в усіх галузях Єдиний Соціальний Внесок становить 38,47%. Є і значно вищі. В середньому по економіці цей коефіцієнт становить 42%.

    На ринку зустрічаються для обміну товари - кожен з цим надміром зобов'язань порівняно з зарплатою. А джерелом фінансування цього обміну є лише зарплата. Це означає, що товари і послуги на ринку не можуть бути обміняні з дотриманням вимог законодавства України. Та ми тут не будемо на цьому зупинятися.

    Уявімо собі, що якимось чином товар проданий, роботодавець заплатив за всіма зобов’язаннями і виплатив зарплату працівникові. Результат операції - працівник отримав на руки (в кишеню) 2767 грн.

    Але він за ті гроші повинен купити товари та послуги і при тому ...заплатити ПДВ, який становить 1/6 від суми купівель. Тобто при споживанні з отриманої чистої зарплати працівником буде сплачено ще 461 грн. податку на додану вартість.

    Тому, перераховуємо співвідношення праця-зобов’язання:

    чиста реалізована праця/зарплата:

    2767-461=2306 грн.,

    сукупні зобов’язання:

    2844+461= 3305грн.

    Таким чином, для відтворення повного циклу праці в реальному секторі економіки законодавство України встановлює "пропорцію": 3305грн. зобов’язань проти 2306 грн. чистої ефективної праці (зарплати).

    Дефіцит джерела фінансування:

    2306-3305=(999) грн., або -43,3%.

    Як бачимо, через податки та соціальні внески в реальному часі вилучається вся заробітна плата і залишається ще великий залишок непокритих зобов’язань. А максимальною межею вилучення згідно закону (оптимуму) Парето є 32%. Тобто, з тисячі гривень чистої ефективної заробітної плати може бути вилучено максимум 320 гривень. А у наведеному прикладі для заробітної плати 2306 грн. сума зобов'язань з податків мала б скласти максимум 738 грн.

    Наведений приклад ілюструє порушення в державному регулюванні України одного з ключових співвідношень в економіці: глибини перерозподілу праці через податки та внески до солідарних фондів суспільного споживання.

    Крім того майбутня вартість коштів, відчужених у працівника на формування Пенсійного Фонду у розмірі 35% від середньої місячної заробітної плати у 3370 грн, за 35 років під ставку річних 6% оцінюється в 1,7 мільйона гривень з особи. А сім'я складається, як правило, з двох таких осіб. Це негативно впливає на фінанси родини, формування нею приватної власності. Ціле українське суспільство не може багатіти власною працею та руйнується внаслідок неправильної взаємодії його основних суспільних інститутів: сім'ї, родини, громади, праці, нагромаджень і приватної власності.

    Слід відмітити, що перерозподіл прибутку підприємств, визначений за наведеною методологією, складає 50%. Це, звісно, вище ніж 32%, але не так диспропорційно, як у випадку з перерозподілом заробітної плати. Тобто, в діючих умовах існує глибока диспропорція ще й у сенсі перерозподілу двох визначальних економічних категорій: праці та прибутку.

    Вказана диспропорція в перерозподілі праці є причиною глибокої тінізації української економіки, корумпованості суспільства, постійної інфляції та неплатежів, незабезпеченості та нестабільності національних грошей, руйнування українського суспільства у моральному та фізичному сенсах. Економіка України "функціонує" без поточного легального джерела фінансування суспільних та економічних процесів. І держава, і суспільство, не можуть заробляти в легальному полі.

    Існуюче становище є причиною протистояння суспільства і влади, яке знайшло свій прояв у всіх Майданах часів Незалежності, а також - нинішніх подій на сході України. Чим більше сім'ї та родини залежні від найманої праці (а саме такими є сімейні бюджети промислових районів Сходу), тим у гіршій ситуації вони опиняються. Тому російська пропаганда лягає на більш плідний ґрунт, ніж у центрі та на заході України, де структура зайнятості робить суспільство менш чутливим до зазначеної економічної диспропорції.

    Пропозиції з реформування

    З метою усунення вказаних економічних та суспільних проблем була розроблена Альтернативна Концепція пенсійної реформи — реформи відносин перерозподілу праці в Україні, якою пропонується розпочати процес поступового та послідовного заміщення джерел фінансування пенсійної потреби суспільства з солідарних на приватні та протягом 35 років від моменту запровадження досягти мінімального залишкового рівня солідарної пенсійної потреби в суспільстві. Оскільки джерелом фінансування як державних потреб, так і пенсійної потреби суспільства є одна і та ж економічна категорія — реалізована праця, — Концепцією пропонується реформування податкової та пенсійної сфер України у їх єдності та взаємозв'язку.

    Нею запропоновано:

    - відмінити нарахування ЄСВ і припинити утворення нового “солідарного” стажу;

    - визначити ставку ПДВ на рівні 12%, а краще - замінити на податок з продажів (ПзП) зі ставкою 3,6% (розраховується як різниця між вхідними та вихідними зобов'язаннями на підставі фактур; діє як ПДВ, але без податкових накладних і не створює надуманого збільшення реалізаційної вартості);

    - визначити ставку податку на прибуток підприємств 20%,

    - визначити ставку ПДФО на рівні 15%;

    - залишити без змін “персоніфіковану” частину соціальних фондів (сукупно) 5% від зарплати, виключивши з неї пенсійні внески;

    - встановити цільовий пенсійний податок з обороту у формі ПзП для фінансування залишку набутого “солідарного” пенсійного стажу за ставкою 4,5% і зменшувати її з року в рік на 0,3% (з урахуванням заміни ПДВ на ПзП сукупна ставка в перший рік дії такої реформи становитиме 9% і зменшуватиметься за рахунок зменшення ставки цільового пенсійного податку);

    - акцизи та мита — згідно гармонізованої системи за вимогами СОТ;

    - створити уповноважену фінансову установу (або й кілька...) для накопичення приватних пенсійних заощаджень громадян, які формувати з їх особистих внесків у розмірі 10% від зарплати під ставку рефінансування НБУ з помісячним нарахуванням відсотків.

    Пропонована система дуже близька до тієї, до якої прийшли у Грузії ще в 2009 році: ПДВ 18%; Соціальний податок (що замінив ПДФО) 20%; Податок на прибуток підприємств 15%. Проте, вона містить і суттєву відмінність з грузинською податковою реформою: у Грузії відмовилися від фінансування набутого раніше солідарного пенсійного стажу повною мірою і вдалися до надання пенсіонерам допомоги з бюджету у випадку крайньої необхідності. Якщо ж пенсіонер мав майно, яке можна було продати і жити на виторговані кошти, чи забезпечену родину, - він не міг претендувати на цю допомогу. Альтернативна Концепція пенсійної реформи в Україні пропонує фінінсувати раніше набутий пенсійний стаж, паралельно запроваджуючи механізм приватних нагромаджень, який нагадує пенсійну систему в Чилі: кожен працівник отримає власний пенсійний рахунок, який може бути успадкований його правонаступниками. Це допоможе з більшими темпами створювати в Україні мотивації приватного власника.

    Водночас держава отримає значний власний, не позичений з-зовні, фінансовий ресурс, який підлягає спрямуванню на потреби розвитку економіки.

    Пропонованою системою забезпечується рівень перерозподілу реалізованої праці у розмірі 57% у перший рік від запровадження реформи і поступово зменшується, наближаючись до 32% у майбутньому. Зменшувати перерозподіл праці можна лише за рахунок ставки спеціального пенсійного податку. Інших податків змінювати не бажано, бо вони перерозподіляють відносну, але сталу - інваріантну - величину, яка є водночас економічним ресурсом і соціалізуючим чинником суспільства.

    Вказана система забезпечує 20%-й профіцит фінансування потреб зведеного бюджету, пенсійного та інших фондів соціально страхування порівняно з сукупними потребами 2013 року і залишає значний запас джерела фінансування для перерозподілу через мита та акцизи.

    Але оздоровчий ефект для економіки та суспільства настає відразу: набувають економічного змісту суспільні процеси, відкриваються джерела фінансування як державних бюджетів та фондів суспільного споживання, так і самих сімейних бюджетів. Збалансовується взаємодія основних суспільних інститутів: сім'ї, родини, громади, держави; праці нагромаджень та приватної власності. Суспільство набуває ширших можливостей для взаємодії шляхом обміну працею.

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Віталій Бала
    Віталій Бала

    Політолог

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Станіслав Груздєв
    Станіслав Груздєв

    Фотокореспондент «Главкома»

    Ігор Ляшенко
    Ігор Ляшенко

    Видавець

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ