Заміна кирилиці на латиницю в Україні: політичний і мовний контекст
Для користувачів мови це не додасть, а от зайвих клопотів і витрат будемо мати колосальну кількість
У мене були гарні викладачі з мовознавства. Коли я ще вчився на філологічному факультеті Університету, ми дуже детально вивчали історію виникнення української мови. Були концепції Шевельова (про походження української з праслов'янської), Шахматова і Кримського (про походження української з спільноруської прамови), були концепції радянських науковців, які говорили про спільне походження української, російської та білоруської. Були й такі ( Максимович, Потебня), які говорили про унікальність і автохтонність української.
Для мене ж ближчою завжди була новітня концепція Олександра Царука, який вважав, що праслов'янська мова мала дві великі групи: словенську й антську. До антської він відніс українську, білоруську, польську, чеську, словацьку, хорватську. До словенської підгрупи — старослов'янську, російську, болгарську, македонську, сербську, словенську.
Це й пояснює той факт, що до польської українська мова ближче, ніж до болгарської. Обидві вивчав в університеті (а болгарською писав навіть дипломну) - то знаю напевне:)
Тому для мене відмежування від російської «передісторії» відбулося давно і незворотно. І тут не треба абетку змінювати, як радить міністр Клімкін, щоб структурувати це в своїй голові.
Це - відволікання уваги на манівці. І актуалізація політичного контексту - не більше. Для користувачів мови це не додасть, а от зайвих клопотів і витрат будемо мати колосальну кількість.
Коментарі — 0