Письменник, якого дійсно варто обговорювати

Є такий великий іспанський письменник – Мігель Сервантес. А ще він герой битви при Лепанто, де втратив руку. Та якщо я в Україні буду обговорювати з кимось творчість Сервантеса – це ніколи (або майже ніколи) не буде про «велику іспанську культуру», «Імператор Карлос (Філіпс) стронг», «давайте п'ять памʼятників Сервантесу поставимо і 10 вулиць назвемо».

Але якщо ми будемо обговорювати абсолютно будь-якого російського письменника з когорти справді великих (Толстого чи Тургенєва, наприклад) або хоча б культових у певних спільнотах (Булгакова, наприклад), то небажання зберегти памʼятник Пушкіну чи Булгакову буде сприйматися як неповага до великої культури, як же ж так, це ж частина нашої спадщини!!!

Хоча насправді на українську і російську культуру Сервантес вплинув ніяк не менше, ніж більшість перелічених письменників. Хоча б тому, що ці люди надихалися Сервантесом. Приблизно всі. А Булгаков закладав у свої твори прямі алюзії і на самого Сервантеса, і на його героїв.

Але про глорифікацію Сервантеса чомусь мови нема. Хоча це теж велика культура, яка дуже вплинула на наш культурний простір. Тому що іспанці не закладають в Мігеля Сервантеса свою імперську ностальгію і ресентимент. Тому що немає у них ніякої ностальгії і ніякого ресентименту.

А ось росіяни сьогодення культурну спадщину своєї ж країни використовують як спосіб інфікування всього, що їх оточує. І легітимізувати саме імперську політику і ресентимент. І тільки прихильники російської культури чомусь максимально агресивно вибивають їй особливі права на українському просторі.

Саме тому оця вся глорифікація має бути прибрана з вулиць, з системи освіти, з культурного середовища. Ніхто не забороняє любити і читати Чехова як письменника, Толстого як письменника чи навіть Пушкіна чи Булгакова як письменників. Хоча з останніми двома у мене багато питань, бо вони застаріли набагато більше ніж перші двоє, наприклад.

Але при цьому їх треба тримати подалі від вшанування на вулицях, площах і подалі від освітнього процесу.