Думки з приводу інтерв`ю Станіслава Ніколаєнка

    • Михайло Загірняк
      Ректор Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського
    • 13 Серпня, 2013, 14:00
    • Розсилка

    Amicus Plato, sed magis amica veritas

    Ця стаття є своєрідною реплікою у діалозі, розпочатому на сторінках «Главкому» Станіславом Ніколаєнком, колишнім керманичем освітньої галузі, який, до речі, зробив вагомий внесок у розвиток Кременчуцького національного університету. Погоджуючись з деякими тезами шановного Станіслава Миколайовича, які стосуються загальної ситуації в українській освіті, не можу не зупинитися на певних моментах, що потребують роз’яснення. Багаторічна практика керування досить потужним реґіональним університетом у 240-тисячному промисловому місті, яке посідає восьме місце в економіці Україні, надає право висловити власну думку щодо двох важливих питань – збереження інженерної освіти в Україні та принципів оцінювання діяльності вишів.

    Проблеми підготовки інженерів в Україні зумовлені цілою низкою чинників: зменшення загального обсягу виробництва, скорочення державного сектору (до 2 %), застарілі технології або орієнтація на закордонні технології, які вимагають від інженерів не інноваційної, а репродукційної чи операторської функції, небажання більшості роботодавців вкладати кошти у професійну підготовку кадрів, відсутність регулятора потреби в інженерних кадрах на міському, регіональному та державному рівнях. Безумовно, необхідно підвищувати авторитет професії, змінювати ставлення до неї в суспільстві, що повинно в результаті вплинути на мотивацію абітурієнтів при виборі фаху. Проте зараз Міністерство освіти і науки має фактично єдиний дієвий важіль впливу на формування контингенту інженерно-технічних спеціальностей – обсяг держзамовлення.

    На наш погляд, актуальним є вирішення на законодавчому рівні питання співпраці навчальних закладів і підприємств. Саме підприємства мають також брати відповідальність за підготовку кадрів, впливати на зміст і якість освіти. На жаль, сьогодні лише 0,5% усіх студентів навчаються за рахунок підприємств і організацій. Напевно, необхідно приймати рішення на державному рівні (наприклад, вносити зміни в систему оподаткування) для заохочення і мотивації промисловців, головним чином, приватних, у розвитку вищої школи і підготовці висококваліфікованих робітників (придбання сучасного обладнання, надання баз практичної підготовки тощо). Створення дієвого комплексу «виробництво – навчальний заклад» дозволило б для вступника зробити вибір фаху більш осмисленим, а для підприємства вибір майбутнього працівника – більш обґрунтованим. Ніякі резюме, ніякі дипломи престижних вишів не гарантують високої кваліфікації, натомість реальна повноцінна практика чи стажування під час навчання надають потенційним роботодавцям можливість впливати на якість підготовки студентів, а потім обирати найкращих.

    В інтерв’ю Станіслав Миколайович висловив думку про певну недовіру до рейтингу українських вишів, складеному Міністерством освіти і науки. Зауважимо, що існує велика кількість різноманітних систем рейтингування навчальних закладів, які базуються на зовсім різних критеріях і методах оцінювання.

    Необхідно зазначити, що будь-яка віртуальна (абстрактна) система як множина складових елементів (у тому числі класифікація, рейтинг, ранжування, ієрархія і тому подібне) завжди базується на конкретному показникові (критерії), залежно від поставленої мети моніторингу (повторного спостереження) певного об’єкта.

    Тобто, кажучи простими словами, кожен рейтинг орієнтований на свою цільову аудиторію і ставить перед собою певні задачі.

    Так, найвідоміший світовий рейтинг Academic Ranking of World Universities, розроблений Інститутом вищої освіти Шанхайського університету, орієнтується, в першу чергу, на наукові досягнення світового рівня, британський рейтинг QS World University Rankings включає у себе список кращих університетів за спеціальностями (математика, економіка, інженерія, фізика, право тощо), рейтинг Webometrics (Cybermetrics Lab, Іспанія) визначає ступінь «присутності» в Інтернеті університетів.

    Аналогічна картина спостерігається і для вітчизняних рейтингів. Так, «Топ 200 Україна» (кафедра ЮНЕСКО «Вища технічна освіта, прикладний системний аналіз та інформатика») оцінює діяльність університетів за академічними, переважно науковими показниками; рейтинг ВНЗ України «КОМПАС» (компанія «Систем Кепітал Менеджмент» / Київський міжнародний інститут соціології) аналізує відповідність знань випускників запитам ринку праці; рейтинги журналів «Кореспондент» і «Деньги» оцінюють навчальні заклади з точки зору потенційних роботодавців тощо. Різні критерії дають різні показники. Кожен рейтинг орієнтований на свою цільову аудиторію і ставить свої завдання. Можна оцінювати університети за рівнем престижності в очах вступників, можна – за матеріально-технічною базою або чимось іншим.

    «Рейтинг університетів України» Міністерства освіти і науки України, розроблений на основі цілком об’єктивних критеріїв, які оцінюють різні аспекти діяльності ВНЗ: міжнародну активність, якість контингенту студентів, якість науково-педагогічного потенціалу, якість наукової та науково-технічної діяльності, ресурсне забезпечення. Критерії та методика оцінювання визначалися та уточнювалася декілька років поспіль колегіально – комісією, до якої входили представники багатьох університетів, зокрема і представник нашого університету. Урахування думок, зауважень і пропозицій освітян дозволило зробити рейтинг об’єктивним, відкритим і доступним (на сайті МОНУ наведено детальну інформацію з усіх питань: первинна база показників, методика розрахунку, рейтингові таблиці тощо). Крім того, система рейтингування в існуючому стані не є остаточним варіантом, вона постійно вдосконалюється на основі нових реалій і вимог. Рейтинг МОН призначений передусім для університетів: багатоаспектні критерії дозволяють бачити слабкі місця і приймати необхідні рішення, планувати стратегію подальшої роботи. Кінцевою метою рейтингу є створення здорового конкурентного середовища у галузі вищої освіти. При цьому позитивним аспектом цього рейтингу є те, що враховуються не абсолютні, а відносні показники. За такого підходу є можливість з’ясувати та порівняти ефективність роботи колективу університету, обчислити його «коефіцієнт корисної дії».

    Цілком природним є той факт, що університети можуть посідати різні позиції в різних рейтингах. Лідери за одними показниками діяльності можуть мати низькі результати за іншими. Причому ефективність роботи за одним і тим же напрямом у різних рейтингах може визначатися за різними показниками. Наприклад, Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського за показником міжнародної активності за критеріями МОН (діяльності в міжнародних проектах, отримання грандів, участь у міжнародних заходах, навчання іноземних громадян тощо) знаходиться нижче середнього рівня по країні. У той же час, згідно з рейтингом «Топ 200 Україна» наш університет саме за міжнародною діяльністю (участь у роботі міжнародних асоціацій, міжнародне співробітництво) має дуже високі показники. Позиція конкретного ВНЗ навіть за однією системою рейтингування може змінюватися, коли мова йде про показники за конкретний рік, а не за весь час існування вишу. Так, за останній рік наш університет перейшов з 9-го на 14-й рядок у рейтингу МОН України. Тож саме аналіз досягнень і показників за різними рейтингами, порівняння їх з результатами минулих років надає можливість усебічно оцінювати діяльність університету і планувати пріоритетні завдання на майбутнє.

    Узагалі, зауважу, що треба поступово переходити до політики поліцентризму в освіті. Минули ті часи, коли випускникові необхідно було їхати до Москви за освітою, бо навіть Київ уважався провінцією. Колись і Сорбонна з Оксфордом виглядали молодими, порівняно зі Салернським університетом. А Василь Каразін засновував Харківський університет тоді, коли престижно було навчатися у Берліні, Варшаві або Санкт-Петербурзі. До речі, Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, який знаходиться у місті з багатовіковою культурно-освітянською спадщиною, перестав бути філією Харківського політехнічного університету у ті ж 90-ті, коли була відроджена Києво-Могилянська академія

    Саме для того, щоб порівняння університетів було об’єктивним, і створюються офіційні, незалежні рейтинги з прозорою та доступною системою ранжування, що базується на статистичних даних і підлягає контролю. І хоча рядок у рейтингу, звичайно, не самоціль, за цим результатом стоїть серйозна, копітка праця великої кількості людей, яка гідна поваги.

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Дмитро Корнійчук
    Дмитро Корнійчук

    Президент Центру інноваційного консалтингу «КДА»

    Олексій Заводюк
    Олексій Заводюк

    Веб-девелопер, програміст, музикант, блогер, громадський активіст

    Юрій Бутусов
    Юрій Бутусов

    Журналіст, громадський діяч

    Тарас Чорновіл
    Тарас Чорновіл

    Журналіст, політичний діяч

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ