Думки з приводу інтерв`ю Станіслава Ніколаєнка

    • Михайло Загірняк
      Ректор Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського
    • 13 Серпня, 2013, 14:00
    • Розсилка

    Amicus Plato, sed magis amica veritas

    Ця стаття є своєрідною реплікою у діалозі, розпочатому на сторінках «Главкому» Станіславом Ніколаєнком, колишнім керманичем освітньої галузі, який, до речі, зробив вагомий внесок у розвиток Кременчуцького національного університету. Погоджуючись з деякими тезами шановного Станіслава Миколайовича, які стосуються загальної ситуації в українській освіті, не можу не зупинитися на певних моментах, що потребують роз’яснення. Багаторічна практика керування досить потужним реґіональним університетом у 240-тисячному промисловому місті, яке посідає восьме місце в економіці Україні, надає право висловити власну думку щодо двох важливих питань – збереження інженерної освіти в Україні та принципів оцінювання діяльності вишів.

    Проблеми підготовки інженерів в Україні зумовлені цілою низкою чинників: зменшення загального обсягу виробництва, скорочення державного сектору (до 2 %), застарілі технології або орієнтація на закордонні технології, які вимагають від інженерів не інноваційної, а репродукційної чи операторської функції, небажання більшості роботодавців вкладати кошти у професійну підготовку кадрів, відсутність регулятора потреби в інженерних кадрах на міському, регіональному та державному рівнях. Безумовно, необхідно підвищувати авторитет професії, змінювати ставлення до неї в суспільстві, що повинно в результаті вплинути на мотивацію абітурієнтів при виборі фаху. Проте зараз Міністерство освіти і науки має фактично єдиний дієвий важіль впливу на формування контингенту інженерно-технічних спеціальностей – обсяг держзамовлення.

    На наш погляд, актуальним є вирішення на законодавчому рівні питання співпраці навчальних закладів і підприємств. Саме підприємства мають також брати відповідальність за підготовку кадрів, впливати на зміст і якість освіти. На жаль, сьогодні лише 0,5% усіх студентів навчаються за рахунок підприємств і організацій. Напевно, необхідно приймати рішення на державному рівні (наприклад, вносити зміни в систему оподаткування) для заохочення і мотивації промисловців, головним чином, приватних, у розвитку вищої школи і підготовці висококваліфікованих робітників (придбання сучасного обладнання, надання баз практичної підготовки тощо). Створення дієвого комплексу «виробництво – навчальний заклад» дозволило б для вступника зробити вибір фаху більш осмисленим, а для підприємства вибір майбутнього працівника – більш обґрунтованим. Ніякі резюме, ніякі дипломи престижних вишів не гарантують високої кваліфікації, натомість реальна повноцінна практика чи стажування під час навчання надають потенційним роботодавцям можливість впливати на якість підготовки студентів, а потім обирати найкращих.

    В інтерв’ю Станіслав Миколайович висловив думку про певну недовіру до рейтингу українських вишів, складеному Міністерством освіти і науки. Зауважимо, що існує велика кількість різноманітних систем рейтингування навчальних закладів, які базуються на зовсім різних критеріях і методах оцінювання.

    Необхідно зазначити, що будь-яка віртуальна (абстрактна) система як множина складових елементів (у тому числі класифікація, рейтинг, ранжування, ієрархія і тому подібне) завжди базується на конкретному показникові (критерії), залежно від поставленої мети моніторингу (повторного спостереження) певного об’єкта.

    Тобто, кажучи простими словами, кожен рейтинг орієнтований на свою цільову аудиторію і ставить перед собою певні задачі.

    Так, найвідоміший світовий рейтинг Academic Ranking of World Universities, розроблений Інститутом вищої освіти Шанхайського університету, орієнтується, в першу чергу, на наукові досягнення світового рівня, британський рейтинг QS World University Rankings включає у себе список кращих університетів за спеціальностями (математика, економіка, інженерія, фізика, право тощо), рейтинг Webometrics (Cybermetrics Lab, Іспанія) визначає ступінь «присутності» в Інтернеті університетів.

    Аналогічна картина спостерігається і для вітчизняних рейтингів. Так, «Топ 200 Україна» (кафедра ЮНЕСКО «Вища технічна освіта, прикладний системний аналіз та інформатика») оцінює діяльність університетів за академічними, переважно науковими показниками; рейтинг ВНЗ України «КОМПАС» (компанія «Систем Кепітал Менеджмент» / Київський міжнародний інститут соціології) аналізує відповідність знань випускників запитам ринку праці; рейтинги журналів «Кореспондент» і «Деньги» оцінюють навчальні заклади з точки зору потенційних роботодавців тощо. Різні критерії дають різні показники. Кожен рейтинг орієнтований на свою цільову аудиторію і ставить свої завдання. Можна оцінювати університети за рівнем престижності в очах вступників, можна – за матеріально-технічною базою або чимось іншим.

    «Рейтинг університетів України» Міністерства освіти і науки України, розроблений на основі цілком об’єктивних критеріїв, які оцінюють різні аспекти діяльності ВНЗ: міжнародну активність, якість контингенту студентів, якість науково-педагогічного потенціалу, якість наукової та науково-технічної діяльності, ресурсне забезпечення. Критерії та методика оцінювання визначалися та уточнювалася декілька років поспіль колегіально – комісією, до якої входили представники багатьох університетів, зокрема і представник нашого університету. Урахування думок, зауважень і пропозицій освітян дозволило зробити рейтинг об’єктивним, відкритим і доступним (на сайті МОНУ наведено детальну інформацію з усіх питань: первинна база показників, методика розрахунку, рейтингові таблиці тощо). Крім того, система рейтингування в існуючому стані не є остаточним варіантом, вона постійно вдосконалюється на основі нових реалій і вимог. Рейтинг МОН призначений передусім для університетів: багатоаспектні критерії дозволяють бачити слабкі місця і приймати необхідні рішення, планувати стратегію подальшої роботи. Кінцевою метою рейтингу є створення здорового конкурентного середовища у галузі вищої освіти. При цьому позитивним аспектом цього рейтингу є те, що враховуються не абсолютні, а відносні показники. За такого підходу є можливість з’ясувати та порівняти ефективність роботи колективу університету, обчислити його «коефіцієнт корисної дії».

    Цілком природним є той факт, що університети можуть посідати різні позиції в різних рейтингах. Лідери за одними показниками діяльності можуть мати низькі результати за іншими. Причому ефективність роботи за одним і тим же напрямом у різних рейтингах може визначатися за різними показниками. Наприклад, Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського за показником міжнародної активності за критеріями МОН (діяльності в міжнародних проектах, отримання грандів, участь у міжнародних заходах, навчання іноземних громадян тощо) знаходиться нижче середнього рівня по країні. У той же час, згідно з рейтингом «Топ 200 Україна» наш університет саме за міжнародною діяльністю (участь у роботі міжнародних асоціацій, міжнародне співробітництво) має дуже високі показники. Позиція конкретного ВНЗ навіть за однією системою рейтингування може змінюватися, коли мова йде про показники за конкретний рік, а не за весь час існування вишу. Так, за останній рік наш університет перейшов з 9-го на 14-й рядок у рейтингу МОН України. Тож саме аналіз досягнень і показників за різними рейтингами, порівняння їх з результатами минулих років надає можливість усебічно оцінювати діяльність університету і планувати пріоритетні завдання на майбутнє.

    Узагалі, зауважу, що треба поступово переходити до політики поліцентризму в освіті. Минули ті часи, коли випускникові необхідно було їхати до Москви за освітою, бо навіть Київ уважався провінцією. Колись і Сорбонна з Оксфордом виглядали молодими, порівняно зі Салернським університетом. А Василь Каразін засновував Харківський університет тоді, коли престижно було навчатися у Берліні, Варшаві або Санкт-Петербурзі. До речі, Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, який знаходиться у місті з багатовіковою культурно-освітянською спадщиною, перестав бути філією Харківського політехнічного університету у ті ж 90-ті, коли була відроджена Києво-Могилянська академія

    Саме для того, щоб порівняння університетів було об’єктивним, і створюються офіційні, незалежні рейтинги з прозорою та доступною системою ранжування, що базується на статистичних даних і підлягає контролю. І хоча рядок у рейтингу, звичайно, не самоціль, за цим результатом стоїть серйозна, копітка праця великої кількості людей, яка гідна поваги.

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Комментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Віталій Бала
    Віталій Бала

    Політолог

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Станіслав Груздєв
    Станіслав Груздєв

    Фотокореспондент «Главкома»

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ