Якщо Коломойський був бенефіціаром «проєкту Зе» від самого початку, то Ахметов налагоджує контакт вже «на ходу»
Склад нового Кабінету міністрів – це жирна риска під експериментами нинішнього президента з «молодими обличчями». Рятувати країну у складні часи тепер мають геть інші персони. Новий прем’єр-міністр Денис Шмигаль, хоч і мало кому був раніше відомий, виглядає набагато досвідченішим управлінцем порівняно з попередником.
До його команди увійшли такі «зубри» з українського політичного минулого, як Ілля Ємець (новий-старий голова МОЗ, за останніми даними, йде у відставку) та Ігор Уманський (новий-старий керівник Мінфіну).
Але досвід чергової хвилі урядовців – це лише один бік медалі. Другий у тому, що цей Кабмін почав комплектуватися за тим же принципом, що й більшість попередніх, – так званим олігархічним консенсусом.
У важкі часи, коли стало очевидно, що пандемія коронавірусу стає реальністю не тільки для далекого Китаю, а й для України, президент Володимир Зеленський звернувся саме до олігархів.
16 березня глава держави зібрав на Банковій півтора десятка найкрупніших бізнесменів країни. На зустрічі домовилися створити окремий фонд для забезпечення лікарень необхідними засобами, зокрема, апаратами для штучної вентиляції легень.
Після зустрічі структури Віктора Пінчука виділили на боротьбу з коронавірусом $2 млн, Олександр Ярославський – $3 млн, фонд Ріната Ахметова – 300 млн грн. І це, слід розуміти, не остаточні цифри, на які розраховує держава від найбагатших людей країни, – Зеленський називав суму в 12–13 млрд грн. Також було домовлено, що бізнесмени створять і очолять штаби з боротьби з коронавірусом у різних областях. Наприклад, Рінату Ахметову і менеджерам його структур на місцях дісталися Донецька та Луганська, а також Івано-Франківська та Львівська, Андрію Веревському – Полтавська і Кіровогроадська, Віктору Пінчуку – Дніпропетровська, Ігорю Коломойському – Запорізька, Олександру Ярославському – Харківська і т. д.
Показово, що одного з учасників зустрічі президента з бізнесменами було відразу ж призначено до уряду – міністром економіки став топменеджер однієї з найбільших сільгоспкомпаній країни «Укрлендфармінг» Олега Бахматюка. Сам Бахматюк не міг бути присутній на Банковій з об’єктивних причин.
Головний же відповідальний за порятунок економіки – прем’єр. Він з 2017 по 2019 роки працював у компанії Ріната Ахметова «ДТЕК Західенерго». Втім непогано почував себе Шмигаль і за часів Ющенка та Януковича, коли трудився у Львівській обладміністрації, і після Майдану, коли влаштувався в головне управління Міндоходів Львівщини. Типовий технократ з широкими зв’язками в різних колах, на яких і зроблено ставку в цьому уряді.
Остаточно перезавантажити Кабмін Володимир Зеленський наважився, коли побачив поступове, але стабільне падіння своїх рейтингів. Голова Офісу президента Андрій Єрмак та помічник президента Сергій Шефір переконали молодого главу держави, що ефективний технократичний Кабмін, який не буде побудований лише за принципом новизни, може виправити ситуацію. А відповідно і цифри підтримки президента, до яких він є дуже чутливим, знову підуть вгору. От тільки задля цього доведеться залучити до процесів «дорослих». Серед них виділяється відома парочка: однак якщо Ігор Коломойський був бенефіціаром «проєкту Зе» від самого початку, то Рінат Леонідович налагоджує зв’язки з президентом вже «на ходу».
Вгодити всім
Ахметов відомий неабияким талантом домовлятися з будь-якою владою. Після скандальних білбордів з «Ющенком-фашистом» у Донецьку в 2003 році та відвертої роботи на перемогу Віктора Януковича олігарх зрештою став для Віктора Андрійовича поважним бізнесменом та меценатом, який спонсорував його проєкти. У часи президентства Януковича найбагатшій людині країни тим більш було гріх жалітися.
А от після Майдану Ахметов багато втратив на окупованій території Донбасу, але згодом його становище виправилося. У 2016 році завдяки НКРЕКП, яким тоді керував виходець з «Рошену» Дмитро Вовк, була запроваджена сумнозвісна формула «Роттердам плюс», яка виявилася надприбутковою для енергетичного монополіста. Антимонопольний комітет при цьому не знаходив жодних зловживань із боку структур Ахметова. Про те, що справи у Ріната Леонідовича йдуть дуже непогано, свідчить його нещодавня «інвестиція» в 200 млн євро в особняк на Французькій Рів’єрі.
Після парламентських виборів 2019 року Ахметов ледь не вперше лишився без свого явного політичного лобі в парламенті. «Опозиційний блок» у результаті розколу з командою Бойка – Льовочкіна не протиснувся крізь прохідний бар’єр. Аналогічно за бортом залишилась Радикальна партія Олега Ляшка – епатажний «радикал» часто під виглядом захисту національного виробника просував необхідні олігарху поправки і був бажаним гостем на його телеканалах. У нинішньому скликанні Ради відверто ахметівськими можна назвати лише окремих нардепів, на кшталт Вадима Новинського та Муси Магомедова.
Але у Ахметова лишилися його мільярди, які в політиці можуть творити дива. Варто зауважити, що «радикального» Ляшка він «приручив» вже після того, як той потрапив до парламенту. Таку ж тактику олігарх обрав і щодо нового президента – у Зеленського є велика різношерста фракція, але існують проблеми з ресурсами, щоб утримувати цю армію депутатів. Таких ресурсів вдосталь у Ахметова. Одним із перших широких жестів, який продемонстрував олігарх на користь нової влади, була купівля його благодійним фондом двохсот машин швидкої допомоги. На цьому Зеленський попіарився у перші ж тижні своєї роботи на посаді президента.
Паралельно з налагодженням контактів з новою владою олігарх вкладається в нарощування активів своєї медіаімперії. Коли інформаційний телеринок остаточно поділився між каналами Віктора Медведчука та Петра Порошенка, які жорстко критикують Зеленського, Ахметов запустив канал «Україна 24». На ньому представникам президентської команди влаштовують регулярну «теплу ванну». Аналогічно для посилення політичного впливу Ахметов працевлаштував на своєму базовому телересурсі – каналі «Україна» – вічного телемандрівника Савіка Шустера з його «головним ток-шоу». Подарунки від президента та нового Кабміну для Ахметова не забарилися – було запроваджено спецмито на імпорт електроенергії та вугілля з Росії в розмірі 65%, чого так домагався український енергетичний монополіст.
При цьому не можна стверджувати, що Рінат Леонідович став головним фаворитом Зеленського. Президент намагається не відштовхнути далеко й творця свого успіху – Ігоря Коломойського з його потужною телегрупою і депутатами, яких той контролює. А таких десятки як у фракції «Слуги народу», так і за її межами.
Експрем’єр Олексій Гончарук перед своєю відставкою було спробував зберегти обличчя і серед причин звільнення назвав зміну керівництва «Центренерго». Цю держкомпанію, за чутками, раніше «доїло» оточення попереднього президента, а нині на потоки нібито підсів Коломойський. І саме йому нібито не сподобалася зміна урядом топменеджменту. Таким чином Гончарук недвозначно натякнув, що Коломойський продовжує впливати на владу, як би та від нього не відхрещувалася. Також Ігор Валерійович намагається отримати контроль над Одеським припортовим заводом через оборудки з відбором близького до себе постачальника давальницької сировини.
Ще один фронт, на якому успішно воює Коломойський, – банківський. Розгляд законопроєкту про неможливість повернення націоналізованих банків їхнім колишнім власникам загальмувався на рівні парламентського комітету. Цей документ передусім спрямований проти посягань Коломойського на Приватбанк. І хоча президент на словах запевняє, що ні про яке повернення не може йти мова, але де-факто справа не рухається з місця, а це ставить під загрозу подальшу співпрацю з Міжнародним валютним фондом.
Цікаво також буде зараз спостерігати за розвитком подій навколо найбільшої української авіакомпанії МАУ, що належить Коломойському. Вона й раніше потерпала через борги, а історія з коронавірусом і закриттям кордонів може взагалі підкосити її становище. З огляду на те, як оригінально олігарх вирішив проблему зі ще одним своїм активом – збанкрутілим «Аеросвітом», – така ж доля може чекати і МАУ. При цьому від держави у цьому питанні ой як багато залежатиме.
«Люди в схемі»
Не добувши й першого року на посаді Зеленський опинився на важкій розтяжці, намагаючись врахувати інтереси всіх великих гравців. Президент при цьому розраховує «випетляти» через надскладний період, коли в одній точці зійшлися одночасно епідемія, падіння економіки та національної валюти, війна на Донбасі та турбулентність у власній фракції. У цій ситуації зрозуміла спокуса опертися на грошові мішки, які, зокрема, візьмуть на себе фінансування «слуг народу» та допоможуть пройти цей важкий шлях. А далі буде видно.
«Нинішній Кабмін – це збірна національного капіталу або олігархічного кооперативу, як вам більше подобається, – іронізує політтехнолог Андрій Золотарьов. – Роль цього уряду – аварійно-рятувальна. Тому Зеленський намагається спертися на щось тверде, а не на людей, які ефектно себе презентують, але не вміють ефективно працювати. Ахметов здатний допомогти Зеленському у вирішенні поточних фінансових проблем країни і його політичної сили. Для олігарха зараз дуже вдалий момент, коли він може конвертувати свій економічний потенціал у політичний вплив».
Однією з незакритих інтриг нинішнього олігархічного консенсусу залишається персона міністра енергетики. У цій сфері є інтереси обох основних олігархів, що намагаються зараз «грати» президента. У Ахметова це – енергетика, у Коломойського – нафтопереробка. Серед претендентів на ключове міністерство ходив колишній топменеджер ахметівського «Київенерго» Іван Плачков, але призначення так і не відбулося. Поки відомство в статусі в. о. очолює Віталій Шубін, який кілька років обіймав керівні посади у ДТЕК. Враховуючи можливий параліч парламенту через епідемію коронавірусу, в такому статусі він може лишатися ще довго. Але Коломойський своєю чергою також має своїх людей на ключових посадах у енергетиці – зокрема, таким тепер вважається виконавчий директор НАК «Нафтогаз» Юрій Вітренко.
«У президента немає повноважень, аби змусити олігархів рахуватися із собою, МВФ не має інструментів для боротьби з ними, а самі вони не розуміють, що тіло української економіки вже настільки ослаблене, що надприбутків більше не буде, – пояснює політолог Віктор Небоженко. – Якщо ж ти йдеш на поступки одному олігарху, завтра тобі виставляє претензії інший, що й відбувається на прикладі Коломойського та Ахметова. А не йти на компроміси з олігархами – відповідно, отримувати важкі голосування в парламенті».
Прем’єра Шмигаля та голову Офісу президента Андрія Єрмака, які були невідомі широкому загалу ще кілька місяців тому, Небоженко називає «людьми в схемі», які мають виконати певні функції, аби згодом зникнути: «Чия це схема – невідомо, але точно не президента, тому що він того ж Шмигаля також не знав. Цей кадровий вибір робив хтось інший, а президент з ним погоджується».
Загалом, у самому заклику до великого бізнесу прийти на допомогу в важкі для країни часи немає нічого поганого. Власне, самі олігархи мають бути зацікавлені в якомога більшій капіталізації країни, на якій заробляють. Згадаймо 2014 рік, коли українські бізнесмени швидко стали економічними націоналістами та разом протистояли (з різним успіхом) проєкту «Новоросія». Проте погодьтеся: показово, що найголовнішими партнерами «народного президента», який після виборів обіцяв деолігархізацію та демонополізацію, вже під кінець першого року його каденції виявилися саме «поважні бізнесмени». А вони пережили вже не одного попередника Зеленського.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0