Хвилина мовчання: згадаймо 9-річну Анну Соколову, яка загинула в Маріуполі
Дівчинка та її мама двічі намагалися покинути місто
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Анну Соколову.
Олександр та Яна з Маріуполя одружились у 2009 році, у вересні 2012-го в молодого подружжя народилось немовля. І дружина, і чоловік хотіли саме донечку – так і сталося. Дівчинку назвали Анною.
Дитина росла спокійною. Яна сама справлялась з усіма дитячими клопотами, поки Олександр, який був моряком, вирушав у відрядження.
«З роками в доньки почав проявлятися характер, схожий на мій. Аня росла норовлива та уперта», – говорить мама Яна Соколова.
У чотири роки дівчинку віддали на малювання, адже бачили у дитини хист до творчості. «Аня була талановитою, вона не перемальовувала, а сама створювала образи», – розповідає тітка Ані Катерина Прошина.
Також Аня ходила на танці. А в першому класі сама записала себе у модельну школу. «По класах ходили пропонували дітям таку можливість. Аня записалася, а вдома мені про це сказала. Дала папірець з номером вчителя: «Набереш – заповниш анкету», – пригадує Яна.
Ані подобалося ходити до школи, навчання давалося легко. Полюбляла природничі науки та математику. «Могла сидіти розв’язувати задачі, а поряд на чернетці – малювати комікси», – розповідає про донечку Яна Соколова.
Дівчинці подобалось також працювати з комп’ютером. Мама Яна пообіцяла – коли Ані виповниться 10 років, запише її на уроки програмування. Однак…
24 лютого 2022-го Яна з Анею залишались у Маріуполі. Тато Олександр у цей час був у рейсі. Через постійні обстріли жінка почувалася розгубленою. Не знала, що робити: як виїздити, куди?
Квартира родини була розташована недалеко від «Азовсталі». «Після перших прильотів у сусідні будинки, ми спали в коридорі – за правилом двох стін. Ще кілька днів після 24 числа у нас зберігалась вода, світло, зв’язок, ми спілкувались з друзями, ходили в гості», – розповідає Яна Соколова.
З 5 березня у Маріуполі зникли комунікації. На подвір’ї, коли готували їсти, Яна познайомилась із сусідами з її будинку. Пара мала донечку, на рік молодшу за Янину, яку теж звали Аня. Родини тримались одна одної – ночували разом, разом ховали дітей.
«Я пояснювала донечці, що ми можемо померти будь-якої миті… Що маємо бути обережними. Моя Анютка залишалась абсолютно спокійною, навіть заспокоювала молодшу дівчинку», – говорить Яна Соколова.
Родини двічі намагались виїхати з Маріуполя. «Першого разу наше авто на мосту розвернули військові, сказали, що обстрілюють центр міста. Пізніше в мою автівку влучив снаряд… Вдруге ми виїздили на машині сусідів, але її із нами всередині обстріляли. Кулі влучили в колеса, на спущених шинах ми повернулись додому. Нам розповіли, що люди евакуюються на окуповані території, що можна було берегом дійти пішки», – каже Яна.
Родини готувались до цього варіанту. Зібрані речі були постійно напоготові. Та 19 березня ворожий снаряд влучив поряд із будинком, де вони переховувалися у квартирі. Там вирвало вікно та двері. На одну ніч сім’ї спустились у необлаштований підвал. Яна рахувала прильоти – за день їх було 17. По їхньому будинку та по сусідніх. «За сильною вібрацією у підвалі я розуміла, коли прилітало саме до нас», – говорить жінка.
Разом з родинами переховувалась бабуся із двома чоловіками-онуками. Яна лежала поряд з Анею. Прислухалася до того, що відбувалось на поверхні. Приблизно о четвертій ранку вона побачила, що зверху почав сипатися шлак. Неусвідомлено жінка підтягнула під себе ноги. У цей момент кілька підвальних плит впали просто на людей.
«Дві третини лягли пластом, а одна третина – кутом, сперлася на стіну. Утворився трикутник, під яким була я, а Ані затиснуло ноги нижче колін», – каже Яна.
Мама кинулась допомогти донечці, але витягти її самотужки з-під завалу не могла. Дитина ще була притомна. Також живою була донечка сусідів. А от її батьки загинули під плитами, як і бабуся з онуками.
Молодшу Аню Яна витягла на поверхню та віддала сусідам. А сама вирушила по допомогу. На її прохання двоє чоловіків спустились у підвал, але їхні спроби теж були марними. Зрушити плити на дівчинці було неможливо.
Люди вилізли з підвалу на поверхню, Яна побігла шукати ще когось, хто б міг допомогти. У цей момент обвалився весь п’ятиповерховий будинок, він не витримав ту кількість снарядів, яка в нього влучила.
Аня та інші люди так і залишились похованими в підвалі. «Я хотіла повернутись до будинку, але знайома сусідка просто схопила мене та сказала, що зараз ми йдемо на евакуацію. Була боса, мені знайшли якісь чоловічі кросівки. Так мене ця жінка і повела за собою. Я мала лише наплічник із документами, все інше – залишилось у будинку», – розповідає Яна Соколова.
Жінка пройшла російську фільтрацію, виїхала за кордон. Чоловікові про втрату єдиної доньки сказала, як тільки з’явився мобільний зв’язок. Олександр дуже важко переніс звістку про загибель Ані.
Мама Яни, бабуся Ані, до останнього залишалась у Маріуполі. Вона стежила, щоб її онуку дістали з-під будинку. Понад два місяці тіло дитини лежало під завалами. Нарешті наприкінці весни будівлю розібрали, звідти дістали загиблих. Аню Соколову поховали 30 травня минулого року – на земельній ділянці родини, відспівували дитину дистанційно.
Нині Яна Соколова у Польщі. Від доньки у неї залишився лише телефон, який зберігався у її наплічнику…
Зауважимо, згідно з останніми даними ООН, російські терористи за час повномасштабного вторгнення вбили щонайменше 9444 і поранили 16940 мирних українців. Серед загиблих – 545 дітей, поранених неповнолітніх – 1156. При цьому в організації зазначають, що реальна кількість жертв значно вища, оскільки отримання інформації в умовах війни ускладнене.
За останніми даними Офісу генпрокурора, в Україні через російську агресію загинуло щонайменше 503 дитини. Ще понад 1100 постраждали. Ці цифри також не остаточні. Триває робота щодо їх встановлення у місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0