Будинок у Дніпрі зруйнувала ворожа ракета. Згадаймо дворічну Вероніку Макаренко
Сім'я дівчинки перебралася з багатоповерхівки у приватний сектор, адже вважали – так безпечніше
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо дворічну Вероніку Макаренко.
У п'ятницю, 28 квітня 2023 року, у Дніпрі загинула дворічна Вероніка Макаренко. Дівчинка стала жертвою ракетного удару, який ворог завдав рано-вранці. Одна з ракет влучила у приватний житловий будинок у Дніпрі, де мирно спали Вероніка та її мама Ольга, яка також загинула. Бабусю і дідуся Вероніки госпіталізували з травмами.
«Оля і Ніка були світлими дівчатками. Мама з дочкою переїхала до батьківського дому – думала, що там буде безпечніше, ніж у квартирі в багатоповерхівці. Але на жаль, російська ракета їх убила…» – сказала тітка загиблої, Тетяна Білаш.
Маленька Вероніка була улюбленицею родини. Зростала жвавою дівчинкою, яку все цікавило. Мала багато іграшок. Вона обожнювала свою дитячу кухню. Могла щось «готувати» там по кілька годин. У приватному будинку, де вона мешкала останнім часом, були кішки та собаки і Ніка їх дуже любила.
28 квітня 2023-го під ранок російські військові вгатили ракетами по Україні. Одна з них влучила у будинок у дніпровських Чаплях. Там спали бабуся з дідусем, чоловік та його дружина з дворічною донечкою. Від ракети кімната мами з дівчинкою спалахнула. Рідні намагались визволити потерпілих з вогняної пастки – марно. Їхні тіла дістали рятувальники.
Загиблій Ользі Макаренко за кілька днів до смерті виповнилось 31 рік. 4 листопада 2023-го Вероніка Макаренко мала святкувати свої три.
Дівчинка народилася у 2020 році. Молодий батько був на пологах, говорить, зовсім не боявся всього, що відбувалось у палаті, хоча сильно непокоївся за свою дружину. «Розумів, що Олі на пологах потрібна підтримка. Хотілось їй більше допомогти, бо пологи – це боляче. Але міг лише бути поряд. Коли дитина з’явилась на світ, це мене дуже вразило. Це відчуття не передається. Дуже велика радість для батька», – розповів В’ячеслав.
Новонароджене маля чоловік спочатку боявся брати на руки, а потім поступово звик до крихітної донечки. В’ячеслав у перші дні після пологів вигодовував крихітку зі спеціальної ложечки, поки в Ольги не з’явилось власне молоко. Пару з немовлям виписали додому – молода родина поїхала у свою квартиру у Придніпровськ. Ласкаво доньку називали Нікусею.
«Було цікаво спостерігати за дорослішанням дитини. Маленька-маленька, а постійно щось змінюється. Спочатку нічого не цікавило у книжечці, яку читали, потім – щось вже роздивляється, а раптом – сама гортає сторінки. Повзати – донька майже не повзала. Стала на ніжки та одразу побігла», – пригадав В’ячеслав Макаренко.
Рік Нікусі Макаренко святкували разом з рідними та друзями. Мала може і не розуміла, що в неї свято, але раділа увазі до себе та подарункам. Тоді ж провели традиційний для першого року життя обряд – іменинниці запропонували кілька предметів на вибір. Нікуся потягнулась до ключів від машини, квартири та купюри: для свого майбутнього обрала оселю, автівку та гроші.
В’ячеслав пригадує доньку спокійною дівчинкою, яка всім цікавилась. Ніка любила, коли їй читали книжки – це по черзі робили мама, тато і бабуся.
Бабуся пригадує онучку дуже розумною: у свої два роки дівчинка могла сама казочки розповідати, знала віршик «Україна – мій рідний край». А після початку повномасштабної війни по-своєму співала «Червону калину».
Нікусі був трохи більше за рік, коли Росія розпочала повномасштабний наступ на Україну. В’ячеслав відправив свою дружину з донькою до рідних у Підгороднє. Родина думала, що трохи далі від великого міста – спокійніше. Та через деякий час Ольга з Нікусею повернулись додому. «Подивились, що різниці ніякої немає – що в Дніпрі, що в Підгородньому, вона повернулась. Ми всі дуже сильно скучили…».
З трикімнатної квартири у багатоповерхівці у Придніпровську родина перебрались у Чаплі. Дядько Олі пішов до війська – його дім спорожнів. Макаренки разом з бабусею та дідусем почали жити у приватному будинку.
«Ми думали, що там буде безпечніше, ніж на восьмому поверсі багатоповерхівки. У домі були коти, собаки, про яких потрібно було піклуватись. А Нікусі подобалося жити там. Вона все встигала. Така активна дівчинка», – зауважила бабуся дівчинки.
Нікусі подобалось жити у домі – там поряд були тварини, за якими дівчинка любила спостерігати. До корів малу носили на руках рідні. Також дитина бігала біля клумб у подвір’ї. «Донька до всього хотіла доторкнутись та все роздивитись. Любила спостерігати за комашками, годувати котиків. Навесні ходили шукали дерева – роздивлялись, як вони квітнуть...».
Напередодні ночі, коли не стало Ольги та Нікусі, родина провела свій звичайний день. В’ячеслав ліг спати в окремій кімнаті, бо мав вставати о 5-й ранку, а дружина з донькою вкладались пізно. В ще одній кімнаті відпочивали бабуся та дідусь. «Я пам’ятаю тільки вибух, як мене викинуло з ліжка. Впав. Почув свист та запах гарі», – розповів В’ячеслав.
Чоловік вибив вікно та виліз на вулицю, оббіг будинок до тієї кімнати, де мала спати його дружина з донькою. Спробував сунутися в середину – вогонь був надто сильний. Тіла Ольги та Нікусі Макаренко витягнули рятувальники. В’ячеслав не бачив, як це відбувалось. У цей момент був у сусідів, які дали йому одяг.
«Я був одразу через стінку від дружини та доньки, але не зміг їм допомогти. Кімнатою пішла сильна тріщина. Я не знаю, як не завалилось все на мене. Деякі уламки пробили стінку наскрізь… Теща та тесть опинились в лікарні з опіками. У мені не було травм, тільки нирки боліли. Через те, що був босий та в одних штанях у квітні…», – поділився постраждалий.
Поховали Ольгу та Нікусю через три дні. Попрощатись з ними зібралось все село, прийшло і багато незнайомих людей. Навіть – преса, який В’ячеслав тоді не радів. Бабусю та дідуся, які теж постраждали у тому будинку, виписали з лікарні лише через кілька місяців: «Раз на два тижні їжджу на кладовище у Чаплі. А от нещодавно було пів року з дати смерті, зробили поминки. Бо на 9 днів, на 40 були без батьків... Хотілось якось зібратись всім разом…».
Після загибелі рідних В’ячеслав Макаренко перебрався знову на Тополю, живе зі своєю бабусею.
Зауважимо, згідно з останніми даними ООН, російські терористи за час повномасштабного вторгнення вбили щонайменше 10 тис. і поранили 18,5 тис. мирних українців. Серед загиблих – щонайменше 569 дітей, поранених неповнолітніх – понад 1,2 тис. При цьому в організації зазначають, що реальна кількість жертв значно вища, оскільки отримання інформації в умовах війни ускладнене.
За останніми даними Офісу генпрокурора, в Україні через російську агресію загинуло щонайменше 520 дітей. Ще майже 2 тис. постраждали. Ці цифри також не остаточні. Триває робота щодо їх встановлення у місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0