«Самоповернення в Крим». Історія кримських татар після депортації

18 травня – трагічна дата в історії кримських татар. Цього дня 1944 року Радянська влада почала операцію з депортації кримських татар у віддалені райони СРСР, насамперед до Середньої Азії. Щоб виправдатися за невдачі у протистоянні з німцями, очільники радянських партизанів звинувачують кримських татар у колабораціонізмі, хоча ще в часи війни з’ясовується, що це – наклеп. Під час виселення й у перші роки після депортації майже половина депортованих – понад 238 500 людей, гине.У цей день в Україні вшановують пам'ять жертв цього злочину та відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу.

Суспільне разом із Лабораторією журналістики суспільного інтересу публікує п'яту частину мультимедійного проєкту про історію 90-х років, розказану самими українцями.

«Самоповернення в Крим»

На зламі «вісімдесятих» і «дев’яностих» кримські татари масово поверталися в тоді ще радянський Крим, де стикалися з протидією з боку і місцевої влади, і населення, нацькованого пропагандою. Право купити бодай якесь житло, влаштуватися на роботу, отримати пай землі кримським татарам доводилося виборювати під час численних акцій протесту, виступів, постійного тиску та перемовин з місцевими чиновниками. Тодішня влада називала це самозахопленням. Для кримських татар це було – «самоповернення».

Режисер Ахтем Сеітаблаєв, один з героїв фільму, який прилетів у Сімферополь влітку 1989-го, згадує, що тоді кожний кримський татарин мав бути істориком і пояснювати сусідам, колегам, знайомим, “що таке автохтонний народ, які ріки й гори в Криму мають кримськотатарські назви, чому ні до якої Монголії ніхто повертатися не повинен…”

Кримські татари вітали незалежність України, сподівалися, що молода держава поведеться з ними справедливо, і їх перестануть вважати людьми «другого сорту». Але радянська інерція триває довго, у Криму на місцях залишаються ті самі чиновники. Кримським татарам і далі доводиться проводити пікети – а влада застосовує силу, як це було у Червоному раї. Десятиліття пішли на те, аби зникла уявна стіна між кримськими татарами та місцевим населенням.

Після анексії Криму Росією історія з депортацією для багатьох кримськотатарських сімей повторюється – вони вимушені знову тікати від переслідувань і знову мріяти про повернення додому.

І все ж це історія перемоги цілого народу. Всупереч системі й завдяки згуртованості. Бо надзавдання і тоді, і зараз – «повернути наших батьків в Крим, поки ті ще живі», – пояснює героїня фільму Ульвіє Аблаєва, «ініціативниця» як раніше називали активістів, організаторка першого наметового містечка на Південному березі Криму.