Бачо Корчілава: Пропозиція Путіна про миротворців на Донбасі дуже схожа на абхазький сценарій у Грузії

Росія направила голові Ради Безпеки ООН Текеде Алему і генеральному секретарю всесвітньої організації Антоніу Гутеррішу проект резолюції про розміщення миротворців на лінії зіткнення в Донбасі. Президент РФ Володимир Путін напередодні цього рішення заявив, що введення миротворців піде на користь «вирішення проблеми на південному сході України». За задумом російської сторони, миротворці мають перебувати лише на лінії розмежування, забезпечуючи безпеку, зокрема, спостерігачів ОБСЄ, які час від часу зазнають обстрілів. В Україні вже назвали пропозицію РФ спрямованою на те, щоб спотворити ініціативу Петра Порошенка про введення миротворчої місії на Донбас, висловлену українським президентом кілька років тому. Про це, зокрема, заявила заступник голови Верховної Ради, представник в гуманітарній робочій підгрупі Тристоронньої контактної групи щодо Донбасу Ірина Геращенко.

Нинішня ініціатива Путіна дуже схожа з поведінкою Росії на початку 90-х років минулого століття у конфлікті в Абхазії. Тоді, не маючи мандата для введення миротворчих військ ООН до регіону, Росія домоглася введення міжнародного миротворчого контингенту СНД, який по факту виявився зовсім не міжнародним, а винятково російським за складом.

Колишній грузинський дипломат (прес-аташе посольства Грузії в Україні у 2005-2010 рр.) Бачо Корчілава брав участь у війні в Абхазії, він сам є переселенцем, тому не з чуток знає про дії Росії на окупованих територіях. В інтерв’ю «Главкому» він розповів про те, під яким «соусом» росіяни ввели так званих миротворців СНД до Грузії на початку 90-х років XX століття, для чого Путіну зараз виступати з ініціативою про введення миротворців ООН на Донбас, якщо підтримка цього рішення всіма членами Радбезу є великим питанням, чому миротворча місія в принципі не призводить до миру, а просто «заморожує конфлікт».

Росія надала до Радбезу ООН свій проект щодо введення миротворців на Донбас. Чи можна цю ініціативу порівняти зі спробами президента Грузії Едуарда Шеварднадзе на початку 90-х років домогтися в ООН введення миротворців в Абхазію?

Так, можна порівнювати. За своєю архітектурою ці події дуже схожі. В кінці 1993-го - початку 1994 року, коли було втрачено контроль над територією Абхазії, саме з нашого боку почалися розмови про необхідність ввести миротворців. Потім про це ж почала говорити Росія. Але Едуард Амфросійович дуже сильно противився, відмовлявся від російських пропозицій, оскільки розумів, що миротворці будуть виключно російськими. Це при тому, відкрито Грузія не заявляла про те, що в конфлікті бере участь Росія, хоча про це всі знали і всі розуміли. Далі було створено ситуацію, коли в Шеварднадзе не залишилося вибору, крім як підписати ці знамениті «Московські домовленості» від 1994 року, згідно з якими він погодитися (на розміщення «миротворців СНД» в регіоні). У підсумку «миротворці» виявилися частиною російського сценарію. Адже Росія знайшла формат введення «миротворців», зробивши це в рамках СНД, а не через рішення Радбезу ООН.

Подібним чином вони можуть вчинити і тепер в Україні?

Базовими тоді були Сочинські мирні угоди, так само як зараз у нас в українському конфлікті базовими є Мінські угоди. Домогтися введення миротворців за допомогою рішення Радбезу ООН Росія в Україні не зможе. А легітимна місія може бути бути введена тільки під мандатом ООН. Що стосується ситуації в Абхазії, то тоді (на початку 90-х) Шеварднадзе теж не хотів введення російських військ (навіть опосередковано), оскільки суспільство б його не зрозуміло. Тим не менш, він змушений був погодитися на введення «миротворців» СНД, щоб врегулювати конфлікт. Пам'ятаю, тоді були введені миротворчі сили КСПМ СНД (Колективні сили з підтримки миру СНД). У Грузії політики в той час заспокоювали суспільство, мовляв, спочатку зайдуть російські військові у складі контингенту, потім з'являться українські військові, військові з Казахстану і ще з деяких країн. Але в підсумку все це залишилося розмовами, оскільки крім російських військових ніхто не з'явився.

ООН у відповідь на односторонні дії Росії змогла організувати лише Місію зі спостереження в Грузії. Але ця місія включала дуже малу кількість військових фахівців і обмежувалася тільки спостереженнями. До чого це призвело?

Було дві місії організовано: Місія ООН зі спостереження в Грузії (1992 р), а також розширена місія військового спостереження в Грузії (з 1994 року). Тоді ж було досягнуто домовленості про безпеку перебування цих спостерігачів, для цього домовилися про 30-кілометрову зону безпеки, коридор. Водночас було розведено сторони конфлікту для забезпечення стабільного припинення вогню, тобто було досягнуто перемир'я між конфліктуючими.

Якою була ефективність як цих місій ООН, так і військового контингенту СНД?

Давайте говорити чесно: ефективного результату практично немає. Знаєте, перша миротворча місія ООН була створена в 1948 році й існує досі. Я маю на увазі місію на Близькому Сході. Які конфлікти миротворчі місії змогли зупинити?

А яке практичне продовження тоді може мати ініціатива Росії з введення миротворців, якщо запропонований цією країною формат легко можуть заблокувати інші країни-члени Радбезу ООН, та ж Україна?

Швидше за все, зараз консенсусу ніякого й не буде. Розумієте, і в «грузинському» варіанті конфлікту не існувало варіанта, який консенсусом могли б підтримати всі зацікавлені сторони. Коли грузинська сторона погоджувалася на введення миротворців, то зробила це вимушено.

До чого тоді своїми діями примушує Україну Росія, чи можливий варіант, коли Україна буде змушена підтримати невигідний для себе варіант? У чому він полягатиме?

Поки неясно, що хоче запропонувати Росія. Потрібно спочатку зрозуміти, у що грає Путін. Те, що він рано чи пізно перехопить ініціативу про введення миротворчого контингенту, було ясно давно. Але головне питання поки залишається відкритим: для чого? На мій погляд, озброєна миротворча місія в Україні ніяк не потрібна. Адже є в Україні спостерігачі ОБСЄ. Якщо виникає небезпека, України має свої Збройні сили, сили поліції. Тобто питання збройного характеру Україна здатна сама вирішити. Головне - забезпечити невтручання Російської Федерації в процес врегулювання конфлікту на Донбасі. Зараз Україна пішла у фарватері вирішення проблеми, який дуже схожий на абхазький. Але тут головне розуміти, що будь-яка поява озброєних миротворців означає фактичну заморозку конфлікту.
Те, що Путін перехопив ініціативу (у Порошенка), - це дуже погано. Але в той самий час те, що сказав Путін - не привід для паніки. Це привід до того, щоб задуматися: що більше ми з ними (з росіянами) вступаємо в діалог, то більше вони нас втягують у свої варіанти вирішення конфлікту.

Якщо російський проект резолюції Радбез ООН не підтримує, які варіанти розвитку подій можуть бути?

Росія почне пояснювати нашим партнерам, мовляв, ось, бачите, Україна ніяк самотужки не може розвести сторони конфлікту. Для цього необхідно вводити контингент. Але і контингент Україна не хоче вводити! Але ж контингент можливий тільки лише за згодою всіх сторін конфлікту, про що ми говорили вище. Що стосується так званого «миротворчого контингенту СНД», то так само РФ для себе може спробувати вирішити ввести війська, але, як і в Абхазії, у них не з'явиться жодного міжнародного легітимного миротворчого мандата. І, за великим рахунком, нічого на умовній межі сторін конфлікту на Донбасі не змінитися.

Від чого залежитиме рішення Росії про організацію «миротворців» усупереч рішенням ООН?

Все буде залежати від політико-правової ситуації, яка буде існувати на момент прийняття рішень. Незрозуміло, на які провокації Росія може піти. До речі, п’ятого вересня була ще одна заява Путіна про те, що якщо американці дадуть Україні летальну зброю, це викличе загострення конфлікту. Але це не просто заява, це погроза на адресу України. Біда в тому, що ніхто не може прогнозувати поведінку Путіна, а також ситуацію в країні, в якій відбуваються події, дуже схожі на війну.

Зараз багато країн побоюються російсько-білоруських військових навчань «Захід-2017», які скоро розпочнуться в Білорусі. Вони свідчать про підготовку солдатів, яких агресор може відправити в Україну під виглядом миротворців?

Ці навчання більше впливають як чинник постійного тиску на Україну, щоб країна була в постійній напрузі, щоби була «в тонусі», не припускалася помилок.

Михайло Глуховський, «Главком»