З Берліна надійшла несподівана для багатьох звістка
1 листопада має відбутися візит канцлера ФРН Ангели Меркель до Києва. Напередодні цієї, безперечно, важливої події з Берліна надійшла несподівана для багатьох звістка: фрау канцлерін проголосила, що йде з посади керівниці Християнсько-Демократичного союзу (ХДС), яку обіймала цілих 18 років (з 2000 року), й не має наміру в майбутньому висувати свою кандидатуру на будь-яку політичну посаду. Іншими словами, Ангела Меркель розпочала поступовий свій вихід з політики.
Слід зазначити, що це її рішення було сприйняте в світі вкрай неоднозначно. Коментатори та експерти видали на-гора величезну купу найрізноманітніших оцінок. Звичайно, більшість вважають, що Меркель визнала свою поразку в боротьбі з критиками, які звинувачують її в постійних «проколах» як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Справді, вона взяла на себе відповідальність за те, що рейтинг її партії, «старшого» члена нинішнього федерального уряду, впав до найнижчих за всю післявоєнну історію ФРН показників. Вона назвала результати виборів «гірким розчаруванням» та відкрито заявила, що вважає себе винною в тому, що останні вибори в федеральній землі Гессен, які відбулися минулої неділі, обернулися страшною поразкою для християнських демократів: вони, щоправда, зібрали більшість голосів виборців (27%), але втратили в порівнянні з попередніми виборами понад 11%. До речі, майже стільки ж, 10,9%, втратили соціал-демократи, але, здається, вони цією поразкою аж ніяк не переймаються, на відміну від консерваторів.
Зрада чи перемога?
Насправді звинувачують Ангелу Меркель далеко не лише в програних гессенських виборах, а в набагато тяжчих «гріхах». Скажімо, американське видання The Wall Street Journal у своїй статті зазначає: «Вона поляризувала німецьке суспільство». Заяву про відставку з посади голови ХДС стаття розцінює, як «точку розвороту, яка приведе до швидкого кінця її лідерської позиції в Європі». «Відставка Меркель відображає розкол німецької та європейської політики на фоні зміцнення колишніх незначних партій з лівого та правого флангів». Цей розкол, це розшарування, вважає газета, є нічим іншим, як наслідком історично-невдалого рішення Ангели Меркель про відкриття німецьких кордонів для сотень тисяч біженців.
Десь так само оцінює відставку Меркель і британська The Guardian. На її думку, канцлер довгі роки вважалася наймогутнішою жінкою світу та, так би мовити, «очільницею Європи». Вона мала підтримку німецьких виборців, тому що гарантувала їм стабільність та процвітання. Аж до того моменту, як зробила трагічну помилку та запросила до Німеччини сирійських біженців... «Через це рішення її авторитет виявився вельми ослабленим, – пише Guardian. – Прибуття більш ніж мільйона шукачів притулку розкололо країну та стало причиною успіху ультраправих партій».
Натомість провідна австрійська Der Standart вважає, що відхід Ангели Меркель від справ давно вже став нагальною необхідністю, бо вона пробула при владі надто довго. Натяки на те, що час іти, з’являлися набагато раніше, ніж ХДС почала втрачати голоси виборців під час кожних виборів. Але, на думку газети, Меркель, на жаль, підхопила погану звичку триматися за посаду від свого славетного попередника Гельмута Коля – той, як відомо, так довго чіплявся за своє крісло, що в результаті втратив його, програвши в 1998 соціал-демократу Герхарду Шредеру. Таким чином, вважає австрійське видання, фрау Меркель хоч і запізно, але вчинила правильно, звільняючи дорогу молодим.
Втім, в тому, що Ангела Меркель справді вступає дорогу наступному поколінню німецьких консервативних політиків, дехто має великий та цілком обґрунтований сумнів. Швейцарська Die Neue Zürcher Zeitungвважає, що «Велика стара леді продовжуватиме смикати за мотузки» та вказує на те, що Меркель окремо підкреслила, що посаду канцлера вона звільняти не збирається аж до 2021 року. На думку швейцарського коментатора, подібна «відставка у розстрочку» - не дуже добра ідея. «Фрау канцлерін своїм рішенням залишатися на чолі німецького уряду остаточно змарнувала шанс на красивий відхід від справ, - зазначає газета, - Відмова від партійного лідерства – це не більш, ніж громовідвід, а насправді – тепер преса почне слідкувати за боями за лідерські позиції всередині ХДС, в той час як Велика стара леді в канцлерському кріслі ще три роки поспіль керуватиме з-за куліс».
Хто потурбується про Україну?
Таким чином, запланований на 1 листопада візит Ангели Меркель до України тепер пройде у зовсім іншому антуражі, ніж це можна було б собі уявити ще пару днів тому. Раніш вважалось: до Києва прибуває хоч і неформальна, але беззаперечна лідерка Євросоюзу, політичний діяч, який в 2014 році хіба не самотужки «вишикувала» європейців ув антипутінський фронт та чотири роки поспіль змушувала та змушує і своїх, і чужих утримувати «санкційний фронт» проти Росії.
Звичайно, за ці роки емоційні українці не раз і не два закидали їй різноманітні «провини» – від звинувачень в тому, що вона є «путінською агенткою» й бажає «продати Україну Кремлю за дешевий газ», аж до огидного прізвиська «фрау Ріббентроп», але насправді, навряд чи можна мати бодай найменші сумніви в тому, що Меркель є, скоріш, союзницею України, аніж її супротивницею.
І цей висновок не змінюється навіть через вельми болючу історію з будівництвом другої гілки російського газогону «Північний Потік». Так, Меркель демонструє неабияку зацікавленість в цьому будівництві. Можна навіть припустити, що саме ця тема стане основною в її розмові з Петром Порошенком 1 листопада. Як відомо, «ключ» від цього газогону перебуває в «кишені» українського президента – тому, що саме Україна на даний момент успішно протистоїть намаганням його збудувати: ведучи судову війну з «Газпромом», арештовуючи його активи та акції в Європі, відчайдушно мобілізуючи «антигазпромівський» фронт із східноєвропейських країн, використовуючи підтримку США, які зацікавлені в провалі цього будівництва через бажання продавати Європі свій власний скраплений газ... Якщо уявити собі, що Україна раптом відмовиться від свого спротиву – тоді цей самий східноєвропейський фронт проти «Газпрому» може просто розвалитися, сам спротив стане безглуздим. Тож візит Меркель до Києва недарма розцінюється, як чергова спроба вмовити керівництво України поступитися, надавши чи то гарантії для української ГТС, чи то якусь екстраординарну фінансову допомогу...
Втім, слово «розцінюється» відтепер є не зовсім правильним: скоріш, слід було б написати «розцінювався». Тому що заява Анґели Меркель про початок її поступового відходу від політики та влади в Німеччині сплутала прогнозистам всі карти. З учорашнього дня фрау канцлерін втратила половину своєї влади та свого впливу – і, може так статися, достроково втратить і другу половину, якщо владна коаліція в ФРН розхитається та розпадеться, тоді в країні будуть проведені дострокові вибори. Які ж «гарантії» може надати в цьому випадку Україні «кульгава качка» Меркель?
Тому в «газовому» питанні для українського керівництва нема іншого шляху, аніж шлях опору. Що б не обіцяла та чим би не спокушувала Петра Порошенка Анґела Меркель – в своєму нинішньому становищі вона, скоріш за все, просто не має змоги запропонувати бодай щось стале та безперечне. Боротьба проти «Північного Потоку-2» має тривати.
Але є й інші питання, інші напрямки, в яких пані Меркель досі виявляла себе послідовною та недвозначною союзницею України – можливо, не так заради самої України, як заради Німеччини та Євросоюзу. Саме вона першою з європейських та й світових лідерів чітко посіла проукраїнську та антипутінську позицію стосовно «гібридного» нападу Кремля – і до цього часу не зрушила з цієї позиції ані на міліметр.
Тому доведеться констатувати, що з відходом Меркель від справ Україна втрачає одного з наймогутніших та найпослідовніших своїх союзників у Європі. Залишається лише сподіватися, що Die Neue Zürcher Zeitung має рацію: «Велика стара леді» залишиться на посаді канцлера ще принаймні три роки й керуватиме політикою «з-за куліс». А її наступник продовжить проукраїнську та антипутінську політику. Можливо, Петро Порошенко в цій ситуації стане першим іноземним лідером, з яким Анґела Меркель поділиться планами на майбутнє й пояснить своє бачення ситуації, яка складатиметься в найпотужнішій країні Євросоюзу після її відставки.
Борис Немировський, для «Главкома»
Коментарі — 0