Про «доморощених» Рембо і героїв

Після того як у телеефірах та фейсбуці «відстрілялися» топові політики (у бронежилетах, з автоматами та коктейлями «Молотова»), підійшла друга лінія фейсбук-спецназу.

Тепер стрічки соцмереж заповнилися незліченними фото наших доморощених Рембо: «красивий Я з пістолетом», «сміливий Я в бронежилеті», «моя героїчна команда та Я з автоматами» тощо. і т.п.

Вчора не втримався і написав пару слів одному з найяскравіших із племені фриків у бронежилетах (заочно знайомі з ФБ). Отримав приблизну відповідь: «Ми тут воюємо, а ти (!) там….. І взагалі мені ніколи. Іду ловити ДРГ». Сьогодні глянув його стрічку, а там «ось Я сонцеподібний після нещадної битви». Живе та манекеніт зараз десь у центрі Києва. Кого він там переміг, одному йому відомо. Так, можливо, сотням читачів, що захоплено лайкають.

Виглядає це все дешево для дорослих дядьків і бридко по відношенню до реально воюючих чоловіків і жінок.

Відео про фермера з двостволкою, який затримав окупанта, вірю. Тому що, бачу фермера та переляканого упиреня. Цьому «Сталлоне» не вырю.

Насправді війна – найважча і найбрудніша робота. Дорослі дядьки у війну не грають. Вони роблять свою роботу мовчки, або з матюками. Без селфі.

І ще. Вангую. Парад «справжніх переможців» у нас ще попереду, коли після цього жаху з Куршавеля і Буковеля почнуть повертатися статевозрілі дядьки, що дьорнули туди після перших залпів агресора. Адже скажуть, що таким чином врятували сім'ї, висловили протест і небажання співпрацювати з можливим окупантом.

Написав сьогодні багато літер. Тому що дістали!

Коротко про себе для цікавих. Чому не поїхав. Роблю те, що можу і повинен. В міру сил, а сил неміряно. Як і у моєї воюючої Батьківщини.

Слава Україні!