Михайло Непран Перший віце-президент Торгово-промислової палати України

Третій Майдан. Перший дзвіночок

На Закарпатті в будівлі Керецьківської сільської ради депутат підірвав гранати. Постраждало кілька десятків людей
фото: Закарпатська обласна прокуратура

Зараз вирішується питання хто суддя: держава з її структурами, чи людина зі зброєю

«От прийдуть хлопці з фронту і наведуть порядок». «От побачите, скоро буде третій Майдан». Такі вислови часто можна почути в розмовах чи почитати в соцмережах.

І, як правило, пов'язані вони з кричущими проявами несправедливості чи нахабної корупції.

Підрив гранати на сесії сільської ради Закарпатті, не хотілося б про це стверджувати, але розпочав нову політичну реальність воєнної та й повоєнної України. Яка ж вона? До чого готуватися заздалегідь? І що можна ще виправити? Спробуємо розібратися.

Як повідомив секретар РНБО Олексій Данилов, зараз воює близько мільйона чоловік. Мільйон людей зі зброєю. Мільйон, який чим довше воює, тим чіткіше розуміє, що є ворог, і є варіант – його знищення.

Високопосадовці силових структур, експерти вже не раз заявляли, що ніхто не знає точно, скільки зброї на руках у населення, але точно знають, що багато і різної. Закарпатська подія – живий приклад: взяти пару гранат, прийти на сесію зовсім просто, це не Київрада чи міськради Дніпра, Одеси, великих міст, де є металодетектори. У сільській раді чи районній такого задоволення немає.

У місцевих ОТГ, селах та містечках, всі про всіх знають все та трішки більше.

Усі оборудки місцевих голів на виду, а більшість з них звикли царювати, як маленькі князьки: родинні зв'язки, кумівство, нерозривна спайка місцевої влади і суддів, поліції породжує стійку ілюзію безкарності.

Реформа самоврядування Гройсмана дала цінний ресурс – землю, а війна – грошовий, криваве ПДФО.

Все це породило страшні спокуси, які спричинили хвилю скандалів літа та осені цього року.

І схоже, це не кінець, нас ще чекатимуть журналістські розслідування придбання елітної нерухомості чи, як тепер стало модно, біткоїнів та інших валют в електронних гаманцях тощо. Нове покоління корупціонерів обирає нові продукти зберігання грошей.

А тепер спробуємо змоделювати повернення хлопців з фронту, які й так прекрасно обізнані, хто і як крав, клав плитку, будував спортзали, продавав землю своїм близьким друзям та родичам.

Чи будуть вони влаштовувати пікети? Мітинги? Страйки? 

На жаль, ні. Ці люди за час війни знають один спосіб вирішення відносин з ворогом – постріл, гранатомет. І не складно спрогнозувати не тільки підриви сесій сільрад, а й пожежі приватних будинків, машин, бізнесу.

Звісно, Кличко чи Філатов, чи той й же Садовий заховаються у броньованому мерседесі, за широкими спинами охоронців. 

А в селі чи містечку ховатися ні за ким.

Немає нічого страшніше сільської вендети.

Що робити? Як мінімізувати, а краще унеможливити, такий сценарій, повторення 1918-1920 років, коли по всій Україні палали поміщицькі маєтки, які палили солдати першої світової, які повернулися повні злості, озброєні більшовиками? Як не допустити нову хвилю «червоних півнів»?

Для початку визнати що є така загроза.

Поки що, я читаю, що влада думає, як мобілізувати більше чоловіків. Зрідка є інформація, що окремі міністерства розробляють варіанти психологічної адаптації мобілізованих, про працевлаштування, можливість відкриття свого бізнесу. Справа хороша, але на сьогодні точно цього недостатньо. 

Зараз стає нагальним соціальна справедливість. А це ширше, ніж психологія чи пільговий кредит. До речі, щодо психології, пропоную надрукувати тисячним накладом улюблені вислови першого донецького представника у владі незалежної України – Юхима Звягільського, виконувача обов'язки прем'єр-міністра в далекому 1993 році. Він звертався до тодішніх корупціонерів, дії яких сьогодні видаються «дитячим садочком». Правда, деякі з цих корупціонерів не тільки благополучно вийшли з «дитячого садка», а й успішно закінчили «школу» та «ВУЗ», стали дідусями та бабусями української корупції.

Так от його коронною фразою, з якою він звертався до тодішніх чиновників та «червоних» директорів, бо приватного бізнесу тоді ще не було: «в гробу карманов нет», і називав прізвище одного з тодішніх міністрів, які ще живий, тому писати не буду «хватит воровать, подавишься!».

Тільки на цих плакатах писати прізвище міського голови чи сільського, і щоб цей плакат висів в кожному робочому кабінеті, і кожної години і хвилини нагадував, про цілком можливе та реальне закінчення кар'єри.

А якщо більш відповідально, звісно, що Офісу президента треба збирати представників всієї влади, для початку, чесно й відкрито говорити, що не на часі розбиратися, хто в кого які забирає повноваження чи гроші, бо поки будуть вести суперечки між центральною та місцевою владою, все це закінчиться трагічно для всіх.

Друге жорсткий аналіз усіх рішень, які приймаються на рівні від сільської громади, закінчуючи міністерствами, Києвом. Чітко поставити завдання не тільки озвучувати факти порушень, це завжди викликає страшне роздратування та напругу суспільства, а першочергово доводити до судових процесів та вироків. Весь пропагандистський запал має йти на створення обстановки нетерпимості до крадійства, свободи та заохочення журналістських розслідувань. Ситуації в країні, коли нетерпимість до проявів будь-якої корупції чи несправедливості має нівелювати можливість чи бажання вирішити її військовим шляхом.

Зараз вирішується питання хто суддя: держава з її структурами, чи людина зі зброєю. Якщо держава цього не зробить, нас чекає жорсткий американський серіал всі проти всіх чи, за аналогією з українською історією, нова Руїна. 

Але час ще є, шанс виправити не зник.

Читайте також:
Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: