Молоді та зухвалі. Дмитро Білоцерковець в «Ударі»

    «Після закінчення університету батьки дали мені певну суму…»
    Народний депутат Дмитро Білоцерковець у стінах парламенту працює не так давно. Він прийняв присягу народного депутата лише 29 березня 2016 року, коли звільнилося місце у фракції БПП. Білоцерковець отримав мандат разом з Олександром Бригинцем, коли Блок Петра Порошенка достроково припинив повноваження нардепів Миколи Томенка та Єгора
    • Наталія Сокирчук
    • 26 Травня, 16:50
    • Розсилка
    Народний депутат Дмитро Білоцерковець
    Народний депутат Дмитро Білоцерковець

    «Після закінчення університету батьки дали мені певну суму…»

    Народний депутат Дмитро Білоцерковець у стінах парламенту працює не так давно. Він прийняв присягу народного депутата лише 29 березня 2016 року, коли звільнилося місце у фракції БПП. Білоцерковець отримав мандат разом з Олександром Бригинцем, коли Блок Петра Порошенка достроково припинив повноваження нардепів Миколи Томенка та Єгора Фірсова.

    У велику політику Білоцерковець потрапив завдяки власній ініціативності та партії «Удар» Віталія Кличка. Треба віддати належне, на відміну він низки молодих колег, які, опинившись у парламенті, починали самостійну гру (від Надії Савченко до Сергія Лещенка), Дмитро пам’ятає, кому він завдячує кар’єрою. На лацкані його піджака – значок «Удару». Говорячи про Кличка, депутат вживає виключно шанобливе «Віталій Володимирович» і щосили розхвалює мера столиці. А аргументи про мости, що валяться, та дороги з ямами 31-річний політик воліє безапеляційно називати «стереотипами».

    З декларацій видно, що Білоцерковець, як і його колега по фракції Олексій Мушак, ще один герой проекту «Молоді та зухвалі», захоплюється криптовалютою «біткоїн». Також Дмитро виявився поціновувачем живопису: у декларації за 2016 рік він вказав кілька картин художника Севрюженка. Дата набуття права на них – 21 грудня 2009-го.

    В інтерв’ю «Главкому» Білоцерковець розповів, кому завдячує своїм стрімким кар’єрним підйомом, звідки у його матері – шкільної вчительки мільйони, та прокоментував чорну піар-кампанію проти себе.

    Про Севастополь, за яким скучив

    Дуже скучив за рідним містом. Усе-таки я там пробув, по суті, до 2014 року. Є ностальгія. Там могила мого батька. Хоча зараз із Севастополем мене практично нічого не пов’язує – мама переїхала до Києва. Звісно, лишилося багато друзів та знайомих. На жаль, я не можу потрапити в Крим. Якщо мене туди впустять, то навряд чи випустять.


    3_123
    Дмитро Білоцерковець з Олесем Донієм, Олександром Черненком, Андрієм Шевченком та Степаном Барною

    Про патріотизм

    Мої патріотичні погляди зі спорту – я займався футболом, легкою атлетикою (Дмитро – кандидат у майстри спорту з легкої атлетики. – «Главком»). Я зробив вибір: уболівав за «Динамо» (Київ), збірну України з футболу, збірну нашої країни на Олімпіадах. Були певні протистояння на цьому ґрунті ще зі школи, бо частина мого оточення вболівала за російських спортсменів. Однак навколо мене почали з’являтися люди, які підтримували мою позицію. Примітно, що серед таких були й діти співробітників Чорноморського флоту, відомих своїми проросійськими поглядами.

    Про початок політичної кар’єри

    Коли навколо мене завдяки вболіванню за українських спортсменів зібралась якась кількість однодумців (а долучалися вони переважно через соцмережі), ми почали давати відповідь проросійським організаціям. Приміром, вони роблять «Російський марш», ми – акцію проти «Російського маршу». Лідером команди мене ніхто не обирав. У нас не було якогось суперництва. Якщо хтось був готовий рішуче діяти, щось організовувати – це віталося іншими членами. Я був готовий. Через те, що я спортсмен, я готовий до боротьби. Дала про себе знати й певна безбашеність. І все якось вийшло саме собою: спочатку нас було п’ятеро, потім – десятеро, далі – більше. Нас було близько тисячі людей, активних – десь 200–300. Вони самі заробляли гроші, які вкладали в проукраїнські акції. У нас навіть не було якоїсь назви. Були політичні організації, близькі до нас. Поступово ми розвивались і почали розуміти, що готові до політичної боротьби. Тоді ми обрали партію «Удар». Вийшло так, що нас знайшли і запропонували: чи не хотіли б ви вести штаб «Удару» в Севастополі? Це був 2012 рік. Тоді разом з Олексієм Трофімовим, який був керівником партії «Удар» у Севастополі, ми поїхали до Києва і почали обговорювати бачення виборчої кампанії. Після кампанії наша активність не припинилася. Партією було прийнято рішення зробити мене помічником народного депутата. І конкретно дав мені таку можливість Ігор Миколайович Побер, з яким я зараз працюю.


    Дмитро Білоцерковець
    Дмитро Білоцерковець

    Про те, як потрапив на роботу в КМДА

    Після переїзду з Криму, коли я вже був лідером молодіжного крила «Удару», Віталій Володимирович запропонував мені взяти участь у виборчій кампанії, і ми з командою активно допомагали. Після виборів до міськради Віталій Володимирович сам запропонував мені очолити департамент благоустрою. Він вважав, що це – один з найкорумпованіших департаментів і його має очолити людина не місцева, яка не має жодних зв’язків у столиці.

    Про звинувачення у педофілії

    Коли політична активність нашої команди досягла високого рівня, проти нас почало з’являтися чимало «чорнухи». Так, команда Партії регіонів у місті Севастополі взяла мою фотографію з тренувань з легкої атлетики і вигадала «педофільну історію». Це була спроба тиску на мою матір, яка працювала з дітьми, до 5-6 класу. Вона викладає у школі, розташованій неподалік від дому. «Педофільні» листівки було розклеєно якраз на її шляху до школи.

    Про Київ за Кличка

    Я можу легко розбити необґрунтовані твердження про так званий безлад у Києві при мері Кличку. Ми просто зараз із вами бачимо, як працівники управління зелених насаджень Шевченківського району активно засіюють клумби (у Маріїнському парку, біля Верховної Ради, де мали відбуватися заходи з нагоди відкриття «Євробачення». – «Главком»). Я вам скажу, що в 2012–2014 роках я такого не бачив.

    На зауваження «Главкома», що тоді й мости не падали, Дмитро почав сипати статистичними даними.

    Тут не потрібно послуговуватися стереотипами. Я можу сказати одне: раніше на дороги, парки і сквери виділялося набагато більше грошей, але роботи жодної не було. Нині ж ми бачимо результати: за 2014, 2015 та 2016 роки з’явилося понад 60 нових парків і скверів. Для порівняння: 2011-2012 роки –п’ять парків і скверів. Візьмемо пляжі. Ми спеціально робили аналіз: скільки було душових, фонтанчиків з питною водою і скільки їх тепер. Це конкретні цифри, які можна порівняти.


    Дмитро Білоцерковець демонструє, як працює реєстр МАФів
    Дмитро Білоцерковець демонструє, як працює реєстр МАФів

    Про МАФію

    Раніше на цьому активно заробляли всі: прокуратура, депутати – міськради та Верховної Ради, міліціонери. З 2007 року активно заставляли Київ усім підряд. Ми зробили от що:прийняли прозорі правила на сесії Київради які конструкції є законні, які є не законні і опублікували списки конструкцій у інтернеті.

    Але я особисто прибічник трохи іншої концепції ніж та, що була прийнята на сесії: в МАФах можуть продаватися тільки газети, квіти, вода, а ще всередині кварталів можуть бути продуктові магазинчики.

    Також був окремий випадок щодо реалізації соціального хлібу. Конструкції, де його продають, з’явилися з 2014 року – на основі проведеного інвестконкурсу щодо продажу соціального хліба. Це було викликано тим, що тоді корпорація «Київхліб» вирішила підвищувати максимально ціни на продукцію, отримавши повну монополію в столиці. Місто вирішило піти наперекір цим планам та організувало конкурс, сподіваючись, що його виграє якась інша компанія. Тоді хотіли брати участь «Кулиничі», інші корпорації. За умовами конкурсу, певна кількість хліба мала продаватися за соціальними цінами. «Київхліб», розуміючи, що може втратити монополію, продемпінгував. І виграв цей конкурс, та був змушений продавати соцхліб. Ця компанія й зараз підтверджує, що для неї це вкрай невигідно і що вона йде на це лише заради збереження монополії. А Київ виграв у цій ситуації, адже саме у нашому місті є найдешевший хліб – три соціальних сорти.

    Звісно, боротьба з незаконними МАФами викликала чималий опір з боку тих, хто отримував з них прибутки. Ці люди і є авторами провокацій та пліток про те, що я когось побив. Якщо ви подивитесь на того, кого я начебто «побив», то ця людина значно більша мене і на 100 кілограмів важча і є представником бандитів, які «кришевали» МАФи.  Були випадки погроз на мою адресу: обіцяли вколоти мене голкою зі СНІДом. Треба розуміти, що це шалені гроші – десятки мільйонів, які проходять повз бюджет, заробляються незаконно. Для людей, які зацікавлені у цьому, не проблема вкласти кілька мільйонів у протистояння. Вони наймали охоронні фірми, що билися з комунальними службами, з підрядником, який займався демонтажем, з поліцією, котра створювала інформаційну кампанію проти знесення МАФів. Це представники команди Черновецького, команди Партії регіонів або ж депутати, судді, міліціонери. Шалене лобі, яке намагалося відстояти свої інтереси.

    Про мільйонні статки матері

    Мій батько був севастопольським бізнесменом. Займався підприємницькою діяльністю з 1992 року, залучав інвестиції у розвиток портової інфраструктури Севастополя – рибний порт. Потім змінилося законодавство, стало жорсткішим, батько розчарувався у цій сфері. Він продав бізнес у цій сфері і почав займатися іншим – переробкою сої (пам’ятаю, в той час весь дім був заставлений продукцією з сої), торгівлею будматеріалами. На цьому він заробив свої статки. Потім побудував будинок біля моря, у В’язовому Гаю – це селище біля Севастополя. Вгадав, бо земля там, коли він купував, коштувала досить недорого, а трохи пізніше це місце стало одним з топових у Севастополі, сотка подорожчала до $30 тис. У нас була ділянка в 10 соток, свій невеличкий скверик, будинок – близько 400 кв. м.

    У 2009 році батько помер, весь спадок відійшов мамі. Я як син мав право претендувати на майно, але у нас була така домовленість: усе, що зароблено сім’єю, має залишитись у сім’ї, а я вже виріс, маю жити сам. Батько залишив мамі дві квартири в історичному центрі Севастополя, загальною площею близько 115 кв. м, будинок біля моря і підприємство. Після анексії Криму мама виявилася заручницею моєї діяльності, тому вирішила поступово все продавати та міняти і переїжджати до Києва. Минулого року вона переїхала – це вольовий крок. Хоча вибору у неї, по суті, не було через шалені репресії: підприємства обшукували, у будинок вривалися, намагалися підпалити…


    Будинок Дмитра Білоцерковця у Севастополі
    Будинок Дмитра Білоцерковця у Севастополі

    Про свій капітал

    Після закінчення університету батьки дали мені певну суму, але не 10 млн, як про це пишуть в інтернеті. В 2009-му, коли батько помер, певна сума залишилася готівкою, і ми з мамою її поділили.

    Про вільний час

    Стараюсь бігати – не обов’язково вранці. Можу сходити в кіно, в театри в Києві разів п’ять ходив. У дитинстві любив фантастику і містику.

    Одна з моїх улюблених книжок – Макіавеллі «Державець». Вона про те, якими методами можуть користуватися твої вороги. Крім цього доводиться досить багато займатися самоосвітою. Художню літературу я взагалі не читаю – не люблю. В житті достатньо художніх історій, щоб ще виділяти час на те, щоб читати їх у книжках.

    З дитинства любив різних українських виконавців: «Тартак», «Океан Ельзи», ТНМК та багато інших. Нічні клуби я не люблю. Можу зайти в кафе або ресторанчик поїсти, але не віддаю перевагу якомусь конкретно.

    Про особисте життя і побут

    У мене є кохана дівчина. Вона теж з Севастополя, з початку цього року ми живемо разом. До цього вона жила на два міста.

    Про домашніх тварин

    Майже 20 років мого життя зі мною була полінезійська кішка Сіма – це як сіамська, тільки пухнаста. Померла вона тоді, коли в 2014 році я поїхав з Севастополя. Це було символічно… Вона жила з нами з 1995 року, прожила 19 років.


    Дмитро Білоцерковець у дитинстві

    Про тих, на кого рівняється

    Спілкуюся з усією групою «Удар», із фракцією БПП, але через те, що перебуваю в «Ударі», спілкуюсь насамперед із ними. У дуже добрих стосунках з Георгієм Логвинським – він теж кримчанин, досить активний представник «Народного фронту». Намагаємося один одному допомагати. Він – кваліфікований юрист, а я – поки що недосвідчений народний депутат, він та інші досвідчені депутати можуть щось підказати.

    Про освіту

    У мене вища економічна освіта. Я навчався у третій школі в Севастополі – це центральна школа міста з поглибленим вивченням англійської. У Європейського університету (Севастопольська філія приватного вишу) була особлива програма – була можливість пройти програму першого курсу, навчаючись в 11-му класі школи. Після випуску зі школи я автоматично потрапив одразу на 2-й курс. Моя спеціальність – економіка та менеджмент організацій. Тоді я хотів бути менеджером. Хоча зараз розумію, що юридична освіта не завадила б.

    Про Крим

    Проблема Криму вирішиться тоді, коли для цього виникнуть необхідні передумови. Напевно, коли Путін піде, тоді щось зміниться. До цього силою вплинути на російську владу не вийде, а на політику вона не звертає уваги. У Криму вони йдуть шляхом репресій та залякувань. Більшість кримчан були проти анексії, але вони не вийшли на вулиці, боялися.

    Наталія Сокирчук, «Главком»

    За останніх два роки до влади прийшло чимало молодих політиків та чиновників. Універсального рецепту успіху у представників «нової хвилі», яким ще немає й 35, не існує: одним, за їхніми словами, просто пощастило, інші стверджують, що отримали посаду завдяки досягненням. Історію попередніх  учасників проекту «Молоді та зухвалі» читайте тут:

    Молоді та зухвалі. Народний депутат Олексій Мушак і його історія успіху»

    Назар Холодницький – перший антикорупційний прокурор

    Молоді та зухвалі. Парасюк та його принципи

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ