Крим. Три роки окупації

    • Прес-конференція
    • 24 Лютого, 13:30
    • Учасники: Гаяна Юксель, Ілля Пономарьов
    • Розсилка

    Окупація Криму як сніг на голову впала на постмайданну Україну. Нова-стара політична еліта виявилася не готова до збройного нападу на півострів Російською Федерацією. Вона була розгублена і в прострації. Серед проукраїнських сил в Криму найбільшу частку займали кримські татари. По факту вони стали найбільшими українцями. Тому і першою цивільною жертвою став молодий Решат Аметов. Поза тим Російська Федерація через ЗМІ та лідерів громадської думки розкручує черговий міф про «непролиту» кров під час окупаційних дій в АР Крим . Хоча насправді 11 осіб було вбито, 14 осіб пропало безвісти, і 41 людина знаходиться зараз в місцях позбавлення волі. Росія сьогодні веде насильницьку асиміляцію і заміщення населення півострова своїм населенням з материка. Але тоді 26 лютого 2014 року відбувся наймасовіший мітинг у підтримку територіальної цілісності України. Тому справедливо він вважається днем спротиву проти російської агресії. Сьогодні окупаційна влада намагається притягнути до відповідальності учасників тодішніх подій. В прес-центрі Главкома у питанні повернення Криму в Україну розгорілася дискусія між Іллєю Пономарьовим, екс-депутат Державної Думи РФ, який проголосував 20 березня 2014 року проти анексії Криму, та Гаяною Юксель, член Меджлісу кримськотатарського народу, директор ІА «Кримські новини» (QHA).

    Гаяно, чому 26 лютого – став днем спротиву проти російської агресії?

    Юксель: Символом спротиву окупації Криму дійсно вважається 26 лютого. Це закономірно. Адже 26 лютого 2014 року відбувся найбільший мітинг біля стін Верховної Ради АР Крим за часи окупації Криму, котра пройшла надзвичайно швидко протягом 3 тижнів. Ви знаєте, що кримські депутати повинні були звернутися до уряду РФ начебто за допомогою, начебто з проханням стабілізації ситуації на півострові, котрому загрожувала влада в Києві. Серед населення ширилися чутки про загони людей, котрі повинні були приїжджати до Криму, говорили про Правий Сектор, бандерівців і так далі.

    Перша спроба, яку хотіли кримські парламентарі провести, планувалася на 23 лютого. Але була проведена внутрішня робота і це засідання не відбулося. А от уже 26 лютого стало усім зрозумілим, що це засідання таки відбудеться. Вечором 25 лютого відбулося засідання Меджлісу кримськотатарського народу, котрий на той час був знову обраним.  (Вибори до Меджлісу відбулися в жовті 2013 року – Главком). Тоді 33 члени Меджлісу обговорювали як себе вести в цій ситуації, якою буде реакція на ті події, що відбуваються. Обговорювалися різні варіанти. І тоді ж було прийнято думку, що ні в якому разі ми не повинні бути осторонь, ми повинні зібратися біля стін парламенту, висловити свою думку і волевиявлення, і не допустити акції кримських депутатів. І трапилося те, що трапилося. Але 26 лютого відбувся дуже значимий мітинг під стінами Верховної Ради в Криму. Цей мітинг  - це не масова акція заворушення, він не може кваліфікуватися як заворушення. Це був захід, який цілеспрямовано було проведено і організовано. Виносити рішення і проводити слідчі дії щодо тих подій може тільки Україна, а не Росія, як це вона робить сьогодні. Бо на той момент Крим був під юрисдикцією України. Він і зараз під юрисдикцією України, але де-факто там панує Росія.

    Якщо коротко сказати про триріччя окупації, то висновки такі: перше, захоплення Криму – це спланована акція, яку провели головне розвідувальне управління Росії у взаємодії з ФСБ та за участі регулярних частин російської армії. Це не було волевиявленням кримчан, як це намагається подавати Росія. Я нагадаю, що у 2011 році Центр Разумкова на території Криму провів дослідження про те, яку країну вважають рідною для себе кримчани. 71% мешканців Криму говорили про Україну. Цей відсоток був вищим серед кримських татар – 83%.

    По-друге, Крим перетворився на територію страху, де повністю порушуються права людини, де не дотримується міжнародне законодавство, а також і чинне законодавство РФ. Бо усі кримінальні або адміністративні справи, які наразі ведуться, мають ознаки порушення, що суперечить власне російському законодавству. Ця ситуація була відображена в декларації ООН від 16 грудня 2016 року, де Росія чітко названа країною-агресором, і говориться про багато чисельні порушення прав людини.

    По-третє, в правовому плані за три роки окупації – це десятки кримінальних та адміністративних справ. Якщо взяти статистику, то нараховується 66 потерпілих. З них 11 осіб було вбито, 14 осіб пропало безвісти, і 41 людина, котрі знаходяться зараз в місцях позбавлення волі. Але я статистика, на жаль, не закінчується, вона росте. Наприклад, 21 лютого був черговий обшук в оселі кримського татарина. Цього разу жертвою свавілля окупантів став Мустафа Мухтерем. Йому інкриміновано адміністративне покарання за публікацію в соціальній мережі. Так от співвітчизників, які прийшли його підтримати, теж арештували і покарали. Кваліфікували цю підтримку, як несанкціонований мітинг.

    По-четверте, відбувається вимивання свідомості та фальсифікація історії, де кримські татари зображаються не як корінний народ, а як «понаїхавший» елемент на півострів, а Україна – як недодержава, яка нічого не зробила для півострова. Тобто зараз там відбувається міфологізація. На території Криму за цей час було встановлено пам’ятники та об’єкти культурного значення, котрі втягують Крим в російську історію, а ще сучасні пам’ятники такі як зеленому чоловічку, та історичним особам – Катерині ІІ та Сталіну.

    Окрім того відбувається мілітаризація не тільки власне півострова, а мілітаризація свідомості підростаючого покоління. Це цілий пласт робіт, який ведеться з такою метою щодо молоді. Це і школи, і інші навчальні заклади, і культурні конкурси. Дітей виховують в новій атмосфері і мілітаризують їм свідомість.

    Ілля, а що в ці дні відбувалося в Державній Думі?

    Пономрьов: У Росії ці всі події відбувалися досить хаотично. Я все одно притримуюся позиції, що хоча в Росії існував довгостроковий план дестабілізації ситуації на півострові, але рішення щодо анексії було прийнято внаслідок подій на Майдані. Коли втік Янукович, Путін вирішив, що потрібно помститися і перебити ефект від революції. Тоді серед еліти панувала думка, що якщо і захоплювати Крим, то треба це робити цивілізовано у два кроки, тобто спершу провести референдум, визнаємо незалежність, так як було зроблено з Південною Осетією та Абхазією, а потім через два роки мовляв, заберемо собі. І тоді ніяких проблем та наслідків не буде. Реалізувати ці думки можна було, адже військова база була присутня і всі кроки такі ж самі можна було б зробити, але без наслідків. Але Путін особисто прийняв рішення, бо для нього важливо було показати росіянам, що революція не може бути успішною, революція – це шлях до інтервенції, це шлях до розпаду країни, це шлях до крові. І це Путіну вдалося!

    Питання у тому, що зараз робити. Адже виникає величезна кількість міфів і не тільки в Росії, Криму, а й по всьому світу через інструменти впливу Кремля. А саме  через куплених депутатів європейських чи американських, експертного середовища та Раша Тудей. Головний меседж: можливо захоплення Криму і було з порушенням міжнародного права, але ж більшість мешканців Криму цього і хотіло. І це один із головних міфів, з яким треба боротися. Треба визнати, що з цим міфом багато погоджувалися і погоджуються до сих пір і в Думі, і в російській еліті. Навіть я свого часу теж так думав, що, референдум був легітимним, можливо, це і було зроблено з порушенням, але дійсно більшість населення було «за». Я навіть у своєму блозі в ЖЖ про це написав одразу після свого голосування в парламенті 20 березня 2014 року. Але в будь-якому випадку для мене все одно було принципово важливо, що між Росією та Україною в 1994 році було підписано документ, де визнавали територіальну цілісність України. В свою чергу Україна свої зобов’язання пов’язанні з ядерною зброєю виконала. Окрім того, анексія Криму  - це був очевидний шлях до війни та крові, розриву відносин між нашими країнами. Але більшість з еліти дійсно вважала, що це круто, коли ми Севастополь заберемо назад, а з іншого боку боялися будь-яких наслідків з боку Кремля.

    Це зараз уже всі розуміють, що цей референдум був значною мірою намальований, як і всі російські вибори. Але це не призводить до якихось змін в середині країни. Я впевнений, що відношення може змінитися в будь-який час, але може відбутися тільки тоді, коли зміниться влада в Росії, коли буде розповсюджена реальна інформація, реальні факти, реальні цифри. Тому моя позиція щодо цього референдуму змінилася, адже я дослідив що і як там насправді відбулося, і слідкую пильно за тим, що відбувається сьогодні. Але з точки зору голосування це все ніяк не вплинуло на моє рішення. Я і зараз проголосував би так само. Тільки ще більш упевнено тиснув кнопку «проти».

    Чи справилася держава Україна з викликом щодо внутрішньо переміщених осіб з АР Крим?

    Юксель: Це дуже складне питання. Наші співвітчизники в Криму просять нас не вбивати у них надію, що Крим повернеться. На жаль, реальність, з якою ми тут стикаємося, охолоджує всі почуття. Давайте згадаємо ті законодавчі акти, які діють сьогодні. Наприклад, закон про Зону вільної торгівлі з Кримом. Це нонсенс. Не може окупована територія бути вільною економічною зоною. Так, зараз торгівлі там немає. Громадянська блокада це припинила. Але цей закон до сих пір діє і Крим розглядається як зона вільної торгівлі. Постанова кабміну №1035, яка забороняє кримчанам вивозити власне майно на територію материкової України. Це віддаляє людей, бо ця постанова по суті б’є по рукам тих, хто виїхав. Далі постанова НБУ про визнання кримчан нерезидентами. Адже ті проблеми, з якими ми стикаємося, нас обурюють. Я сама кримчанка, прожила в Криму більше тридцяти років і маю кримську прописку. І коли я приходжу в звичайний український банк, подаю документи на проведення будь-яких операцій, я  чую як один співробітник телефонує іншому співробітнику із запитанням: «А з ЦИМИ людьми що робити?» Тоді мені стає не по собі, з якими ЦИМИ людьми? Хіба ж я не така сама громадянка країни?

    Скоро уже буде рік як Президент України 18 травня 2016 року пообіцяв створити групу по внесенню змін до Конституції Україні в десяту статтю, яка визначає статус Криму. І до сих пір ця робоча група не створена. Закон про корінні народи України, закон про статус кримськотатарського народу не розглянуті. Україна має показати, яким вона бачить майбутнє Криму.

    А яке майбутнє бачить Росія щодо Криму?

    Там все очевидно. Крим - це частина Росії. Крапка і абзац. Інші сценарії не розглядаються. Сигнали на міжнародній арені для України свідчать про те, що путінська позиція починає домінувати. Ми бачимо це на прикладі висловлювань пана Пінчука, або пана Артеменка, або від депутатів українського парламенту в кулуарах Ради, або від представників еліти, що приїжджають в США. Усі транслюють практично одне й те ж саме – розміняти Донбас на Крим. Це саме те, що хоче Путін. Адже він і поліз на Донбас, щоб створити штучно проблему, а потім її здати і добитися визнання Криму.

    Нова адміністрація президента США не розуміє, навіщо їй боротися за статус Криму. Так, вони визнають, що це окупована територія, але якщо сама Україна за неї не бореться, то навіщо їм цей процес очолювати. Це буде на шкоду американським комерційним інтересам. Україна повинна чітко заявити і окреслити свій реальний мирний план. Мінські домовленості взагалі нічого про Крим не кажуть. Тому якщо кожен раз на кожному розі стояти і говорити, що ми притримуємося Мінських домовленостей , але при цьому вони все одно нікуди не рухаються, то це означає, що по відношенню до Криму прийнята така позиція, що де-факто ситуація визнається. Зважаючи на позиції Росії та України щодо Криму, то світова спільнота готова себе поводити так, як вона поводила по відношенню свого часу до країн Балтії, тобто територія хоч і окупована, але ми не втручаємося.

    Звичайно, Україна піднімає гуманітарні питання, і питання політичних в’язнів, проблем кримськотатарського народу, але треба говорити і про політичні питання, територіальні зокрема, про конкретні питання мирного врегулювання.

    Цілком погоджуюся з вами, що держава Україна не допрацьовує щодо питання повернення Криму. Взяти до уваги хоча б той факт, що в березні цього року відбудеться розгляд українського питання в Міжнародному суді ООНі, на жаль, питання про претензії до Росії щодо окупованої території Криму там немає. 

    Яке ж очікує майбутнє Криму, зважаючи на всі обставини, які ви обоє окреслили?

    Юксель: Так, дійсно, важливе питання, а що далі? Звучить питання про окуповані території крізь історичну призму, де строки окупації нараховують десятиріччями. І звучить резонне питання, чи може Крим стати сірою зоною на такий тривалий час. Повернення Криму військовим шляхом неможливе. Неможливе не тільки через військову перевагу  Росії, а й через те, що ні Америка, ні Європейські країни не будуть воювати за ту ситуацію, яка у нас склалася. Першою групою, яка попаде під удар стануть кримські татари, адже проживають вони достатньо компактно. Вихід тільки через тиск санкцій, тиск міжнародної спільноти. І в цьому контексті позиція України дуже неясна. Але це не означає, що ми повинні сісти і опустити руки. Держава хоч і не доробляє, а от кримське питання лобіює громадянське суспільство. А в цьому громадянському суспільстві функцію локомотива виконують ті кримчани, які залишилися без домівки.

    Пономарьов: Я теж погоджуюся, що питання лежить не у військовій площині. А в площині роботи з мешканцями Криму, щоб більшість займала проукраїнську позицію. Коли йшла анексія, людей купували, обіцяючи їм золоті гори. Якби не було фону корупції часів Януковича, бідного життя, і міфів, що в Росії є молочні ріки та чисельні береги, то територію не могли так просто захопити. Зараз необхідно власне Україні перш за все працювати над тим самим – створювати образ успішної країни. Щоб кримчани, які прийняли Росію, зрозуміли, яку країну Україну вони втратили. Зараз мешканці Криму тверезіють, але у них немає альтернативи. Адже сьогодні в Україні теж хаос, теж корупція, як і у них там під новою владою.

    Мабуть, я ще виступлю на захист президента Порошенка, розуміючи, чому він не ініціює цю робочу групу щодо внесення змін в Конституцію України з приводу автономії. Вони не хочуть створювати прецедент пов'язаний з Донбасом.

    Я вас переб’ю, даруйте. Там немає ніякого прецеденту. Кримські татари – це корінний народ , який має право на власну автономію. А от «народа Донбаса» не існує. Юридично тут історія абсолютно чиста! Ви зараз міфотворчістю займаєтеся…

    Пономарьов: Я не займаюся міфотворчістю. Я озвучую те, про що говорять українські посадові особи, у тому числі на міжнародних переговорах. Вони вважають, що якщо є одна автономія, то буде складніше захищати позицію іншої автономії.

    Будемо радити цим посадовим особам слухати прес-конференції пре-центру Главкома, щоб підвищувати власний освітній рівень. Гаразд. Якщо уявити ідеальну картину – режим Путіна впав і до влади прийшли притомні люди: яким має бути шлях повернення Криму?

    Пономарьов: Треба розуміти, що яка влада не прийшла б, то не буде такого, що от взяли і на завтра Крим повернули. Будуть спроби домовлятися з Україною про шляхи вирішення кримського питання. Більшість політиків говорить про проведення повторного референдуму, механізми при цьому пропонуються різні. Моя позиція наступна: я вважаю, що без того, аби спитати людей, які живуть в Криму, нічого зробити не вийде. Більше того я вважаю, що це неправильно. Бо будь-яке значиме стратегічне політичне рішення повинне спиратися на волю народу. І не треба на мене вішати ярлики імперіаліста. Я людина лівих поглядів і стою на засадах інтернаціоналізму. Ми повинні так чи інакше домовитися і діяти в інтересах обох народів – росіян та українців. Ми сусіди, і нам треба все одно навчитися жити поряд в мирі та дружбі. Але я вважаю принципово важливим, що будь-яка влада повинна йти знизу, а не зверху. І воля народу завжди важливіша за те, що написано на папері з точки зору закону. Для того, щоб більше ніколи не поверталися до цього питання, і щоб це питання було врегульоване, і щоб ніхто не посилався ні на одну фількіну грамоту 1954 року, ні на іншу фількіну грамоту 2014 року, необхідно провести таку процедуру, яку визнавали б усі: і Україна, і Росія, і США, І ЄС,  а найголовніше – власне кримчани.

    Юксель: я не зовсім погоджуюся з Іллєю. Справа в тім, що проведення референдуму в нинішніх умовах на території Криму не відобразить реальної ситуації на півострові. Усі ми чудово знаємо, що з території Криму насильницьким шляхом, цілеспрямовано  вичавлена активна частина проукраїнської більшості. Для цього створені всі умови – заведені кримінальні справи, красномовні факти смертей та безвісти зниклих. Тобто пасіонарне проукраїнське ядро знищено. Крім того Росія сьогодні веде насильницьку асиміляцію і заміщення населення півострова своїм населенням з материка. Тому навіть якщо і уявити, що буде референдум, то для такого референдуму потрібно повернути весь попередній стан, який був до 2014 року, а вже потім запитувати людей.

    І тут виникає ще одне питання – подібних референдумів, подібних процедур немає ні в законодавстві Росії, ні в законодавстві України.  Сьогодні в РФ жоден суб’єкт не може провести подібний референдум. То чому новий суб’єкт РФ повинен провести референдум, а Україна, як країна, в якої злодійським шляхом відняли територію, повинна його визнати? Тому референдум – це глухий кут. І вирішення питання Криму можливе тільки дипломатичним шляхом.

    Наталія Малиновська, прес-центр Главкома

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ