«Садочок, школа і дитина: як правильно підготуватися до начального року»

    Перша підготовка до дитсадочку чи школи – це важливий етап, через який проходить кожна дитина. Однак чи багато батьків знають як покращити період адаптації та допомогти дитині усвідомити, що навчання – це важливий та цікавий процес? Своїми міркування поділилась Катерина Гольцберг, дитячий і сімейний психолог, психолог-аналітик, член Професійної Асоціації дитячих аналітичних психологів.
    «Дитина має пройти певні періоди свого розвитку, які не варто підганяти» Важливо розуміти, що є певна вікова готовність як до школи, так і дитсадка. Є певні періоди, в які дитина краще взаємодіє з оточуючими та легше приймає чужих людей. Я зазвичай схиляюсь до того, що в дитсадок дитина має йти коли вже може комунікувати, а  це,
    • Прес-конференція
    • 1 Серпня, 16:00
    • Учасники: Катерина Гольцберг
    • Розсилка

    Перша підготовка до дитсадочку чи школи – це важливий етап, через який проходить кожна дитина. Однак чи багато батьків знають як покращити період адаптації та допомогти дитині усвідомити, що навчання – це важливий та цікавий процес? Своїми міркування поділилась Катерина Гольцберг, дитячий і сімейний психолог, психолог-аналітик, член Професійної Асоціації дитячих аналітичних психологів.

    «Дитина має пройти певні періоди свого розвитку, які не варто підганяти»

    Важливо розуміти, що є певна вікова готовність як до школи, так і дитсадка. Є певні періоди, в які дитина краще взаємодіє з оточуючими та легше приймає чужих людей. Я зазвичай схиляюсь до того, що в дитсадок дитина має йти коли вже може комунікувати, а  це, як правило, у віці 3-ох років. Тому, що до 3 років діти між собою не спілкуються. Їм важко сприймати іншу людину як суб’єкт. Вони сприймають один одного об’єктно, тобто як велику іграшку. В силу цих обставин їм важко спілкуватись між собою. Батьки часто лякаються на дитячих майданчиках, коли їх діти не спілкуються з іншими.  Я завжди раджу трішки почекати тому, що не настав ще той період. Умовно цей вік 3 роки, однак, у кожних дітей по - різному. Хтось раніше може почати сприймати інших дітей як суб’єкти.

    Ранній похід в дитячий садок загрожує тим, що дитина може не комунікувати. Цього не варто боятись. Якщо є необхідність раніше віддати дитину в дитсадок, то ми маємо розуміти рівень її  комунікації та не лякатись. Так, вона може спілкуватись. Дитина обирає для себе авторитетного дорослого, якщо це вже батьки, наприклад, вихователь та комунікує з ним. Через нього дитина спілкується і  з іншими дітьми. Це нормальна практика. Також є певні правила. Як мінімум дитина повинна вміти розмовляти. Як я завжди кажу: «А як він вам розповість, що йому не комфортно в садочку, якщо він не розмовляє?»

     Хоча, в принципі, дитсадок стимулює мовлення дитини. У дитини настає необхідність висловлювати свої думки і вона може заговорити трішки швидше. Тому в цій ситуації є такі правила: дитина йде в садочок, коли уміє розмовляти,  коли може самостійно сходити в туалет, самостійно їсти і одягати основні речі, нехай ґудзики вона не буде застібати у 3 роки, але одягнути кофту чи штани має уміти. Тому підготовка до дитсадка полягає і в тому, щоб навчити дитину звичним навикам, які допоможуть їй бути самостійною та не залежати від вихователя чи нянечки. 

    Ми розуміємо, що дітей зараз у групах багато, до речі, в приватних дитсадках теж вже достатнє наповнення, тому нам бажано, щоб дитина відчувала себе комфортно. Є ще момент, коли дитина спить. Є діти, котрі складно засипають у чужому оточенні, є ті, яким  простіше. Адаптація до дитсадку вимірюється усіма цими факторами. Якщо дитина всі ці речі робить спокійно, без істерик, то це означає, що вона адаптувалась. Адаптація не проходить тиждень, як багато хто вважає. Будь який адаптаційний період триває близько 60 днів. Не потрібно вдаватись до паніки завчасно. Потрібно трішки почекати.

    Так, бувають кризові моменти, коли дитина спочатку була задоволена, а коли щось пішло не так може, наступити певна криза. Потрібно допомогти розібратись, чим була спровокована ця криза  та допомогти її пережити. Бувають випадки насильства над дітьми з боку вихователя, тому ми маємо розуміти, що це винятки. А так, дитина здатна до адаптації. Звісно, є діти з особливою психікою. Наприклад, аутизм, гіперактивні діти – у них є свої особливості. В такому випадку варто проконсультуватись чи справді дитина готова. Однак рухлива дитина не є гіперактивною, а просто їй потрібно більше рухатись і вихователі мають надати дитині таку можливість. Це його потреби вивчення світу. Допитливість – це норма для дитини. А у нас звикли до думки, що дитина має бути зручною та сидіти тихо, щоб нікого не чіпати. Але діти повинні пізнавати світ.

     

    «Адаптаційний період дитини повинен проходити без особливого втручання батьків»

    Цей період не повинен затягуватись на довго. Я вважаю, що можна протягом тижня залишати дитину на 1-2 години, прийти погуляти з дитиною в дитячому садочку, потім залишити. За тиждень цей період потрібно пройти. Не потрібно його затягувати. Коли дитина уміє робити основні функції (їсти, одягатись, говорити), то їй легше звикнути. Дитина дивиться як це роблять інші та приймає це як норму в даних обставинах. Я проти затяжного періоду. Також я проти, коли батьки сидять поруч з дітьми. Адаптація проходить значно гірше, якщо поруч сидять батьки. Наприклад, те ж саме і у 1 класі:  мама привела дитину та майорить у вікні. « Всі батьки пішли, а моя мама не пішла, значить зі мною щось не так?», може хвилюватися дитина. Моя подруга живе у Німеччині й у них на шкільних дверях висить табличка «Далі ваша дитина йде самостійно». Там  ніхто  не проводжає до дверей. Тобто цей рівень самостійності на момент походу  до школи вже має бути засвоєний. Це ж стосується і дитсадка, якщо ви довірили дитину даним садочкам та педагогам, то довіряйте.

    Є ще один маркер поганого дитсадка: якщо через півгодини вам телефонують і кажуть, що ваша дитина плаче, то це однозначно свідчить, що з цим викладачем щось не так. Якщо все в нормі, то дитина  має заспокоїтись хвилин за 10. Якщо цього часу  їй не вистачає, значить щось проходить не так. Можливо, є якісь взаємостосунки мами з дитиною, в яких потрібно розбиратись, наприклад, страх втрати прив’язаності, є такі психологічні розлади. Так буває, наприклад, при розлученні батьків, коли дитина прив’язана до одного з батьків, наприклад, до мами і боїться її втратити. Ось тоді дійсно можуть бути причини за якими дитина  не може залишитись у навчальному закладі.

    Діти старшого віку потребують меншої адаптації до навчального процесу. Два тижні, я думаю, що буде достатньо. Діти у такому віці швидко входять до ритму і непотрібно їх посилено готувати. На початку всі йдуть до школи, щоб зустрітись з друзями, тобто є первинний інтерес і далі діти втягуються. У будь-яку роботу потрібно втягнутись. Ми коли приходимо після відпустки на роботу, то нам важко. І дитині важко, ми маємо їй допомогти, а не шпиняти. Потрібно дати дитині нормально відпочити, щоб вона далі вступила у навчальний простір з інтересом.

     

    «Не потрібно нав’язувати дитині свої страхи».

    Ми диктуємо дітям страхи. Сповіщаємо їх про небезпеку своєю мімікою, словами. Тобто ми даємо дитині можливість хвилюватися разом з нами. Безумовно вибір дитсадка важливий для батьків. Можливо, через те, що народжуваність підвищилась і місць в садках поменшало, то зменшився вибір. Коли людина  йде в приватний дитсадок, то може оцінити вихователя. Цей кредит довіри внутрішньо має бути присутній. Якщо у батьків його немає. То проблема в них, а не в дитині. У такому разі їм самим краще звернутися за допомогою психолога та розібратись, чому вони так хвилюються. Також є феномен надзвичайної цінності дитини. У деяких пар з’являються пізні діти і мама хвилюється. Можна поставити вихователю багато питань та дізнатись, що він буде робити в різних ситуаціях. Якщо вихователь хороший, то він дасть відповідь на всі питання, а не буде їх уникати. Я б сказала, що це і є критерій компетентності вихователя , коли він вас не відфутболює, а відповідає на поставлені запитання.

    «Потрібно приділяти більше уваги фізичному розвитку, ніж інтелектуальному»

    Є вікові особливості розвитку мозку. Якщо ми йдемо  наввипередки якихось речей, то обо’язково це робимо за рахунок дефіциту в інших областях. Тобто тоді, коли дитина повинна максимально рухатись, є такий сензитивний період, коли дитина має максимально пізнавати світ.  Якщо ми позбавляємо її цього періоду, одразу садимо за парту і змушуємо вивчати букви та іноземні мови, то потім цей період не може так легко піти. Дитина починає втрачати мотивацію або стає, як деякі кажуть, гіперактивною,  не може сензитивно насититися. Тобто дитина вже переросла цей період, однак, продовжує бути маленькою, їй  хочеться все спробувати на дотик, побігати. Впустивши цей момент він може настати пізніше, не по віку. Тому кожен період має бути пройденим завчасно. Ось є підлітковий період, а є 30-річні підлітки, котрі були слухняними дітьми, а потім відбувається зрив і дорослий чоловік усе кидає і починає поводити себе як підліток. Точно так і у дітей, якщо ми упустили якийсь момент, то він може повернутись не по призначенню. Тому ми, все таки, маємо давати дитині розвиток з гідно її віку, тобто вчасно. І віддаючи дитину до груп раннього розвитку ми маємо розуміти, що мається на увазі під раннім розвитком, якщо це інтелектуальний розвиток, то краще з цим почекати. Якщо ж це фізичний розвиток (танці, співи, малювання), то така підготовка буде чудовою для дитини.

    Фізичне навантаження зараз незначне. Велика кількість дітей йде до школи дуже розкоординованими. Таким дітям потім дуже складно всидіти на місці та втримувати увагу. Інтелектуальний розвиток дитини може бути гарним, але потім через неуважність, вона багато втрачає. Тому фізичний розвиток важливий для шкільної підготовки. До речі, розкоординованих дітей одразу помітно. Коли вони йдуть між партами, то як м’ячики зачіпають кожну з парт. У них часто все падає, вони часто вдаряються, через свою недолугість. Таких дітей, на жаль, стає більше тому, що не наділяється потрібної уваги до фізичного розвитку в садочках. Зарадити цьому можуть  дитячі майданчики, спортивні секції. Ми не говоримо про великий спорт, а говоримо про фізичний розвиток. Наприклад, чудово підійде плавання, футбол, катання на велосипеді. Це дає можливість розвиватись мозку, адже, мозок розвивається разом з фізикою нашого тіла, вони безпосередньо пов’язані. При цьому не тільки з дрібною моторикою, як всі звикли думати, а із загальною. Тобто чим краще скоординована дитина, тим більш вона уважна. Така є кореляція. Тому нам важливо, щоб дитина була фізично розвиненою. Фізичним розвитком при вступі до школи, навіть є співвідношення ваги і росту дитини. І одним  з важливих тестів на перевірку готовності до школи є, так званий, філіппінський тест -  коли дитина намагається рукою дістати до протилежного вуха. Дитина, яка готова до школи вільно може це зробити. Це однин зі стовідсоткових тестів, який не дає збою.

     Далі йде психологічна готовність дитини до школи, а вже на останньому місці інтелектуальна. Є період, коли дитина може осягнути за місяць те, що не могла за рік тому, що мозок просто готовий до сприйняття даної інформації. Я думаю, що цього року планують відмінити вступні тести до шкіл. І, можливо, якимось чином відбудеться переформатування, тому що готовність присутня. Наприклад, у Німеччині не школа обирає собі дітей, а створено спеціальний центр, в якому визначається готовність дитини до школи, а потім відбувається розподілення в школи за місцем проживання. Скажімо, це більше медичний аспект, ніж педагогічний. Тобто якщо дитина буде розвинена фізично, то вона буде краще навчатись, ніж та, що набула інтелектуального розвитку.

    «Головне у  підготовці першокласника – забезпечити його комфорт».

    Я завжди кажу, що дитині потрібно влаштувати «свято портфеля». Обрати форму, портфель, усі доповнення - це такий акт підготовки. Дитина отримує приємну взаємодію від того з чим надалі буде взаємодіяти. Відповідно дитина обирає комфортні для себе речі, з якими піде до школи. Форма одягу також дуже важлива. Комусь комфортна шкільна форма, а комусь – вільний одяг. Думаю, що суперечки з цього приводу будуть ще довго тривати. Я б, все таки, говорила про корпоративну культуру. Якщо у школи є відмінні знаки, то що у цьому поганого? Можна по-різному до цього ставитись. Комусь дійсно комфортніше у вільному одязі. Важливо те, щоб це було зручно. Дитина не повинна зіштовхнутися з труднощами у цьому плані. Наприклад, якщо дитина погано застібає ґудзики, то відповідно їх  має бути мінімальна кількість на одязі, якщо він не може зав’язати шнурки, то безглуздо буде давати їй таке взуття. Дитина має без допомоги дорослих перевдягнутися на заняття з фізичного виховання, поїсти, сходити до туалету, витертися серветкою, якщо він забруднився, адже, норми гігієни також важливі. І батьки  повинні розуміти, що все це потрібно пройти. Багато батьків намагаються наздогнати втрачене. Вивчити з дитиною ще одну букву або навчити її писати. Це призводить до зворотного ефекту і дитина розуміє, що навчання це щось нудне і нецікаве та думає, що батьки почнуть буквально ґвалтувати її. Тому замість мотивуючого бажання іти до школи, дитина набуває відчуття каторги. Я вважаю, що дитині потрібно давати розуміти, що школа - це не тільки навчання, а й друзі, взаємодія, шкільні виступи, тобто реалізація себе. І школи повинні мінятись у цьому плані. Деякі вже змінились і для батьків це стає чудовим відкриттям.

    «Діти мають отримувати власний досвід, навіть, якщо він невдалий»

    Не всі стреси такі страшні як кажуть всі та деякі психологи. Потрібно розуміти, що деякі стреси необхідно пережити. Є набори певно фрустрації. Вони можуть бути не тільки поганими, а й корисними: «я переборов себе», «я залишився», «я зміг підняти руку». Тобто дитина набуває певного досвіду, а завдання батьків її підтримувати. Не так, що дитина приходить зі школи і отримує купу запитань А як?, А що було?, А чому?. Батьки повинні поводити себе спокійно, якщо дитина захоче, то вона сама все розповість. Не потрібно давати можливість дитині злякатись того, чого злякалися батьки. Кожен має свій шкільний досвід і в будь-якому разі вносять свій шкільний досвід  дитині. Іноді він занадто нав’язаний. Варто дати можливість отримати свій власний досвід. Звісно він буде різний. Ще ніхто не закінчив школу, ні з ким не посварившись або не отримавши двійку. Двійку також потрібно правильно пережити, зрозуміти, що з нею робити. Наприклад, у мене була вчителька від якої отримати двійку було подарунком. Вона уміла виразити свої думки стосовно оцінки так, щоб це не було принизливо. Тому багато чого залежить і від вчителів.

    Мені не подобається в сучасних школах певна рейтингованість. Зазвичай, це не залежать від особистості людини. Школа обрала собі певну еліту та муштрує її. Я часто зіштовхувалася з тим, що дітей лякають відрахуванням зі школи за низькі бали, хоча це може бути талановита дитина. Щось виходить, щось ні, я думаю, що потрібно допомогти дитині, а не «втопити» її. На жаль, у багатьох таких елітних школах мають за мету «утопити» дитину: «Якщо ти сам не вилізеш, то ми тебе втопимо. Йди зі школи». Я вважаю це неправильним. Так, у трьохетапній школі, коли дитина знаходиться на вищому ступені, то ми маємо розуміти, що є спеціалізації, котрим діти мають відповідати. Однак на першому етапі не має бути жорсткого інтелектуального відбору. Потрібно звертати увагу на фізичні здатності, здібності до навчання: можливість сидіти на занятті, бути уважним, слухати, відповідати. Але цьому також можна навчитися. Якщо дитина не ходила в садочок, то при підтримці батьків і педагога дитина нормально адаптується. Багато таких випадків і нічого страшного в цьому немає.

    «Професія вчителя знецінюється. Батьки все більше переходять на бік дитини»

    Я зараз помічаю, що багато батьків підтримують свою дитину. Важко, коли всі проти тебе, особливо для не зміцнілої психіки. Однак тенденції змінюються в інший бік. Батьки вже більше «наїжджають» на вчителів. В принципі це взаємодія, в якій є учасниками і діти, і батьки, і вчителі. Багатьом викладачам зараз важко працювати у школах, тому що діти погано мотивовані. Мотивація йде з дому. А ось, коли мама говорить: «не звертай увагу на цю вчительку, вона дурна», а дитина довіряє батькам та прислухається до їх досвіду. Відповідно також починає погано ставитися до вчителя. Батьки не повинні знецінювати педагога. Якщо вам не підходить сучасна школа, то є багато альтернативних шкіл. Зараз в суспільстві знецінена професія  вчителя. Мені відомо багато чудових педагогів, які люблять свою справу, але є і  ті, що «вигоріли» на роботі, їм важко. Але можливо система самоочиститься  і вони, не витримавши, підуть з роботи. Зараз з дітьми доводиться домовлятися, просто криком їх не візьмеш.

    «Зацикленість на результатах може зашкодити психічному стану дитини»

     Звісно, кожні батьки хочуть бачити успіхи своєї дитини, але мені завжди хочеться запитати: «якою ціною вони досягнуті?» Якщо ціна – здоров’я або психіка дитини, то навіщо ці досягнення. Ми ж хочемо виростити, як я розумію, щасливу особистість, а не тільки успішну. Можна бути успішною і абсолютно нещасною людиною. Сучасна картина молодих людей віком від 25 до 32 років така, що багато з них не вступали до шлюбу тому, що зациклені на соціальному успіху, а не на особистому житті. Ми маємо виховувати гармонійну особистість, у якій будуть поєднані всі сфери, а не тільки соціальна. Так, соціальний успіх важливий, для когось вирішальний, однак, є й  інші сфери.

    «Багато дітей залюбки поринають у навчальний процес, однак, мало хто в цьому зізнається»

    Розумієте, є така неприємна річ як мода на небажання вчитись. Навіть діти, котрі із задоволенням навчаються можуть при розмовах з іншими дітьми казати, що вони не люблять школу. Школу прийнято не любити. Мені здається, що важливо підняти рейтинг школи в очах батьків, дітей та вчителів. Робиться багато кроків у цьому напрямку. У мене багато оптимізму з цього приводу, що все зміниться. Хоча є багато неприємних моментів, котрі демотивують дітей. Існує якась колективна несвідома думка, що школу потрібно не любити. Хоча більшість навчається із задоволенням.

    Найкраща мотивація – це інтерес. Можливість вивчати речі на практиці. Тоді навчання стає цікавим. Інтерес - головний аспект. Хоча звісно можна і за нагороди, але я проти того, щоб діти навчались за грошові винагороди. Багато батьків кажуть, що це робота дитини. Ні, навчання має бути цікавим, а не комерційним. Також цього методу ненадовго вистачає. У більшості мої клієнтів дитина втрачала інтерес після двох місяців. І звісно зростає апетит дитини. Ми перетворюємо її на маніпулятора і торгаша, я вважаю, що це неправильно. А якщо батьки бідні, то дитині не потрібно вчитись? Тому головне інтерес. Якщо його у школі мало, то варто його компенсувати додатковими позакласовими заняттями, де дитина поглиблено вивчатиме щось зі шкільної програми. Це непогано стимулює.

    «Не варто засмучуватись абітурієнтам, котрі не змогли вступити до вишу».

    Я часто спостерігаю, що люди, коли з ними щось трапляється ставлять собі питання «за що?». А я б перефразувала це питання – «навіщо?» Навіщо мені це? Який висновок я маю зробити? Як має змінитись моє життя, щоб я досягнув успіху? Потрібно сприймати перешкоди не як покарання, а ставити собі питання «навіщо?» Можливо, це не мій шлях, я спробую змінити його напрямок і, можливо, він виявиться успішним.

    Я не езотерик, однак вважаю, що доля робить свою справу. Ми можемо змінювати свої можливості в результаті уроків, які отримуємо. Якщо налаштовуати дитину на навчання, то буде результат. Знання – це накопичувальна річ. Тому ті, хто працював точно зможуть вступити до вишу. Проколи дуже рідко трапляються. Я кажу про те, що у нас переоцінена вища освіта. Є велика кількість спеціальностей, які не потребують вищої освіти, яку отримують зараз діти. Також навчання відірване від практики. Тобто воно не практичне, а теоретичне. Іноді спеціалісти, які одразу влились в якийсь трудовий колектив і почали вивчати професію на практиці, стають більш успішними, ніж ті, які вивчили теоретичну основу. Цей досвід роботи може дати в подальшому серйозніший прогрес та успіх. Тому вища освіта в нашій країні переоцінена, ось у чому проблема.

     Існує стереотип, що радянська освіта була найкращою, тому ми до неї йдемо. Але ми просто не знали іншого. Є різні типи освіти. Одні направлені на практику, а інші – теорію. Дивлячись, що ми хочемо отримати. В результаті ми отримуємо, що багато менеджерів широкого профілю і нам не вистачає хороших майстрів, висококваліфікованих інженерів, наприклад. Котрі б мали практичний досвід. Тому є певний дисбаланс. Але система сама виштовхує непотрібні елементи. Багато таких менеджерів потім перекваліфіковуються та працюють в інших сферах. Гармонізується система сама, за рахунок себе. Людина отримала одну освіту, то не факт , що вона у ній зашиться. Зі зміною віку змінюються і пріоритети, бажання, здібності. Тому ми можемо змінювати професію, цього не потрібно боятись. З радянських часів було закладено, що людина все життя має пропрацювати на одному місці. Це були особливі люди, які пропрацювали на заводі 10 років та були в особливій пошані... Однак увесь світ мігрує. Людина шукає, де їй комфортніше, шукає себе у професії. Наприклад, відома американська програма «Work and travel» допомагає пізнати себе у різних професіях. Головний момент у житті людини – це розуміння, чим вона хоче займатись. Однак як 17-річна дитина може зрозуміти, чи буде вона щаслива в обраній професії? За статистикою наразі половина молоді змінила професію, яку обрала спочатку.

    «Володіння сучасними технологіями допомагає розвитку критичного мислення»

    Нам нікуди не дітисяч від сучасних систем пошуку інформації. Ми маємо прийняти їх і зрозуміти як правильно з ними поводитися. Є особливості з медичної точки зору, наприклад, псується зір, а є підходи психологічні. В самому пошуку інформації немає нічого поганого, якщо ми вміємо швидко її добувати та правильно використовувати. Перший - психологічний аспект, тобто критичність мислення. Якщо ми навчимо дитину правильно користуватися цією інформацією, то це вже плюс. Другий – це самі гаджети. Зараз є такий феномен, що діти погано засипають, тому що багато проводять часу перед екраном. У нас є спеціальний гормон – мелатонін , який відповідає за сон. Коли людина довго дивиться на яскраве світло, то він не виділяється, тому існують проблеми зі сном. Нам потрібно зрозуміти як це впливає на наше здоров’я, визначити певні обмеження і дати дитині в руки інструмент користування. Критичне мислення важливе для людей. Наприклад, є мами, які начитавшись різного в Інтернеті, бігають і питають: «А спінер – це щось жахливе?». Потрібно ставитися критично до інформації. Вона нам подається упереджено і діти можуть це не відслідковувати. Нам важливо навчити дитину ділитися цією інформацією з дорослими і навчитись її фільтрувати.

    Анна Скалій, Главком

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ